– Бабій! Так, Северин Бабій. Так, то такий собі трохи батяр. Але не варто зайве хвилюватися! Хлопака вихований, чемний і поважний. І мені він сьогодні дуже потрібний. Отже, до діла! Пане Казімєж, дуже вас попрошу підібрати йому відповідне вбрання до виступу. Так, так, він вам усе необхідне сам роз’яснить. Дуже вам дякую, пане Казімєж! Всього вам найкращого! До побачення! – Пан Зарембський схилився над столом і щось записав на клаптику паперу. – Ось! Тут адреса ательє пана Казімєжа. То бічна від вулиці Коперніка. Сподіваюся, знайдете. Там підберете собі все необхідне до виступу. І чекаю вас завтра. Крім того, ось, прошу взяти. – І пан Зарембський, витягнувши зі свого об’ємного пуляреса пару банкнотів, простягнув їх Северинові. – Невеликий завдаток. Бажаю успіхів! До побачення!
Северин незчувся, як опинився у коридорі. Оце так поворот у його долі! Він навіть не міг повірити, що все це відбувалося саме з ним. Післязавтра – виступ на сцені «Брістоля»! Ні, такого бути не може, до холєри! Це щось неймовірне! Це відбувається не з ним! Може, відмовитися? Втекти? Що його робити? А може, піти та й напитися? І Северин мимовільно розсміявся, крокуючи коридорами «Брістоля» до виходу.
Цілісінький день, від самого ранку аж до моменту свого виходу на сцену, Северин почувався дуже зле. Весь день його нудило, хоча він майже нічого не їв і не пив. Не знаходив собі місця, все в нього падало з рук. Ним кидало від одної крайності в іншу. Раптові хвилини спокою і байдужості до всього на світі, коли він завмирав на місці, впадаючи у незрозуміле закуття, змінювалися хвилями активної діяльності, коли він усе провіряв і перепровіряв по декілька разів. А перед тим, уночі, він підривався з гістеричним криком, бо йому снилися якісь жахіття, ніби він виходить на сцену, чомусь оперного театру, співати, але забув усі слова своїх пісень!
За кілька годин перед виступом у «Брістолі» Северин приніс від пана Казімєжа костюм і мешти. Одягнув то все на себе, і нова хвиля проблем накрила його з головою. Костюм виявився незручним, сидів дуже зле, все в ньому було якесь перекособочене. Мешти тиснули з усіх боків, натирали п’ятки. Він вирішив пройтися вулицею, аби освоїтися у тому вбранні. Та краще би не робив цього! Всю дорогу він відчував на собі зневажливі, насмішкуваті погляди львів’ян. Йому здавалося – всі вони знають, що той клепарівський батяр, той фраєр нікчемний насмілився сьогодні виступати на сцені! І не де-небудь, а в самому «Брістолі»!
За годину перед виступом Северин з’явився у коридорах ресторану.
Ледве переставляв ноги, його чоло, скроні, шию, та й усе тіло вкривав холодний піт. Він знеможено присів на м’який стілець навпроти службових дверей, які через тісний, темний коридорчик виводили на сцену. Він залишався на тому стільці аж до самого свого виступу. Змушений був там сидіти, бо йому весь час кортіло до кльозету. Але він туди не йшов, знав, що з цього нічого не вийде – всі його нутрощі були абсолютно порожніми. Северин тоді не міг знати, що стан його був звичним для акторів-початківців і називався «мандражем».
Традиційний у «Брістолі» концертно-танцювальний вечір уже розпочався. Неймовірно популярний у Львові старенький гуморист, а заодно й конферансьє, пан Здіслав Бялий, заклопотано пройшов коридорчиком на сцену повз Северина, не привітавшись і навіть не глянувши на нього. Це додатково додало Северину ще кілька крапель до його й без того пригніченого настрою. Він не помітив, як у коридорі з’явився пан Зарембський і стежив за його невеселою поведінкою перед виступом. Самопочуття Северина пану Зарембському дуже не сподобалося.
– З вами все гаразд? – він несподівано підступив до нього з запитанням.
– Так-так! Все чудово! Прекрасно! – Северин підхопився з місця, залопотів щось тремтячим голосом з вибалушеними очима.
Директор занепокоєно оглядав Северина з ніг до голови і вже намірявся припинити той невдалий експеримент – відмінити його виступ.
Та було надто пізно!
На сцені бадьоро заграв оркестр, в залі ресторану, який сьогодні, Зарембському на радість, був добре наповнений, піднялася хвиля бурхливих оплесків, бо на сцені, з коридору то було добре чутно, з’явився пан Здіслав Бялий зі своїми грайливими, жартівливими привітаннями, та свіжими й не зовсім віцами.
Вечір у «Брістолі» був у розпалі. Концертні виступи, гумористичні номери пана Здіслава, та «розривкові», танцювальні паузи змінювалися чітко, все по сценарію, без жодних накладок. Вечір тривав чудово, усе проходило як по маслу. Пан Здіслав як конферансьє був сьогодні при фарті і просто витав на хвилях найвищого натхнення. Пан Зарембський, спостерігаючи за всім дійством у своєму ресторані, внутрішньо невимовно тішився, але зовні то ніяк не проявлялося, він і далі залишався суворим та зосередженим.
Та ось, після чергової танцювальної паузи, коли розпашіла публіка всідалася на свої місця, пан Здіслав оголошує наступні концертні номери. Невеличка заминка – то він виймає з внутрішньої кишені картку з ім’ям та прізвищем нового виконавця, яке він за свою багаторічну діяльність зустрічає вперше і яке йому нічого не говорить. Нарешті він розібрав, тримаючи картку від себе на віддалі, що там було написано: «Отож! Шановна публіко! Привітаємо нашого нового, молодого дебютанта! На нашій сцені – Северин Бабій!»
Жваво залунав музичний програш оркестру. В залі чутно поодинокі оплески.
А на сцені ніхто не з’являється.
Пан Здіслав чекає, чекає, чекає. Він збентежено, з напруженою посмішкою озирається по різні сторони сцени: «Пане Бабій! Ви де? Ми чекаємо! Чекаємо на пана Северина Бабія». В тиші залу заінтригована публіка починає перешіптуватися, а подекуди вже залунали смішки.
Хтось з крайніх оркестрантів не витримав і кинувся у коридорчик. У пана Зарембського усе похололо всередині.
– Бабій! На сцену! – майже в саме вухо дрімаючого Северина грізно гаркнув музикант і помчав назад, на сцену.
Від несподіванки Северин гепнувся зі стільця на підлогу, ледве піднявся на тремтячих ногах і непевною ходою поплентався за тим оркестрантом. У ту мить Северин забув про все на світі.
Ось кількома вузькими сходинками він піднімається на сцену.
Цього слід було чекати – він зашпортався і мало не заорав носом по сцені, пролетів до самої середини. Лише стояк мікрофона, за який руками вчепився Северин, втримав його на ногах. Стояк похилився до самої рампи, мікрофон рвучко та оглушливо загудів, немилосердно для ніжних вух завсідників «Брістоля». Зал дружно вибухнув реготом та незадоволеними вигуками.
Пан Зарембський затулив долонею обличчя.
Северин якось втримався на ногах, поправив мікрофон, збентежено, з дурнуватою посмішкою тупцював на місці і, не припиняючи кивати головою на всі боки, обсмикував на собі костюм.
Публіка не припиняла реготати, аплодувати і викрикувати з місць щось дотепне та в’їдливе на адресу невдахи-виконавця. Пан Зарембський скреготав зубами, ним трясло, він ладен був пошматувати на дрібні кавальчики того батяра. Першим отямився конферансьє і, ніби нічого не сталося, знову підійшов до мікрофону.
– Отож, шановна публіко! Маємо на нашій сцені Северина Бабія! Очевидно, перший виступ… хвилювання. І наша така шляхетна заля! То все так впливає… Тож підтримаємо оплесками нашого нового виконавця! Прошу!
Зал радісно зааплодував. Пан Здіслав запропонував жестом Северину стати ближче до мікрофона і подав знак оркестру – можна починати, а сам непомітно, в стилі справжнього конферансьє, полишив сцену. Музиканти заграли. Северин дочекався свого вступу і…
Очевидно, що від надмірного хвилювання, голос у нього зірвався і він «пустив півня».
Знову зала вибухнула реготом, цього разу вже з бурхливими оплесками та ще дошкульнішими зауваженнями з місць, які ще більше розпалювали залу. Пан Зарембський опустив додолу очі, скрушно похитав головою і пішов зі свого спостережного місця до бічного виходу на сцену.
А Северин уже дещо опанував себе і заспокоївся. Він впевнено підніс догори руку, намагаючись заспокоїти залу, відкашлявся, прочистив горло і розвернувся до оркестру. Жестом подав знак – ще раз! Грайте ще раз! Починайте знову!
І музиканти – що мали робити? Заграли! Цього разу, дочекавшись свого вступу, Северин заспівав. Чітко, правильно і чисто.
І зала завмерла.
Під час виконання Северином пісні пан Здіслав з іншого кінця сцени побачив на протилежному боці у вузьких дверях фігуру пана Зарембського, який подавав йому якісь знаки. Спочатку він тицьнув пальцем на співаючого Северина, а наступним жестом були схрещені долоні рук. Пан Здіслав зі свого місця легко йому кивнув – він усе добре зрозумів, і пан Зарембський зник у темному коридорі.
Северин доспівав свою пісню.
Ще якусь хвилину зала, немов щось одне ціле, мовчала, не знала, як реагувати. Клоунська поведінка того батяра, яка сьогодні вельми потішила всю публіку, якось не співпадала з його унікальним, сильним і чистим голосом, з його оригінальним співом. Шляхетна публіка ще не встигла розібратися зі своїми почуттями – свідками чого вони стали? І приймати то чи ні?
А Северин, дочекавшись згасання останньої ноти, повільно вклонився завмерлій залі. Після напруженої паузи, заскочена таким несподіваним виступом, збентежена публіка нарешті розродилася ріденькими оплесками.
Не можна сказати, що відвідувачі «Брістоля» того вечора не сприйняли співочий талант Северина. Швидше навпаки. В «Брістолі» завжди збиралася публіка добірна, яка чудово зналася на всіх тонкощах співу й була добре знайома з усіма відомими виконавцями не лише зі Львова, а й з усіх куточків Речі Посполитої. Такого вокалу, запропонованого дивакуватим батярем, вони ще ніколи не чули. На жаль, те хвилинне сум’яття, коли публіка в «Брістолі» вагалася – приймати чи не приймати його у своєму колі, зіграло не на користь Северинові. Пан Здіслав Бялий, досвідчений і вправний конферансьє, вмів гідно порятувати будь-яку концертну програму з найскладніших ситуацій. Ось і цього разу, після завершення Северинового виступу, він жваво підступив до мікрофона.
– Щиро дякуємо нашому шановному дебютанту! Наважуся висловити спільну думку, що ми ще не раз почуємо чудовий голос Северина Бабія на наших концертах! Щиро дякуємо! А зараз на нашій сцені… Я вже відчуваю той захват… ту приємну, солодку нетерплячку, з якою вся шляхетна публіка чекає на нашу незрівнянну…
І пан Здіслав гучно назвав ім’я відомої співачки. Як по команді, залом прокотилася хвиля оплесків та овацій. Холодних, зате одностайних. Бо далі все розгортатиметься як завжди прогнозовано, у всім знайомому руслі, без будь-яких несподіванок.
Оркестр заграв жваву мелодію. Пан Здіслав впритул підступив до здивованого Северина. Він залишався на сцені, бо мав доспівати ще дві пісні – так вони домовилися з паном Зарембським. Але пан Здіслав з хижою посмішкою, нашіптуючи: «Йди, йди звідси! Йди!», все напирав своїм тілом на знесиленого Северина. І він здався без опору, не став нічого вияснювати, покірно спустився сходинками вниз і забрався геть зі сцени.
У розкішному, яскравому з блискітками естрадному костюмі на сцену вискочила усміхнена співачка. Вона, чи не єдина в цій залі, невимовно раділа й тішилася з такої невдачі, такого гучного провалу її потенційного конкурента. Дивним чином саме це додало їй наснаги й натхнення. Її виступ того вечора пройшов на диво рівно й чисто, і навіть мав успіх у публіки. Виходило так, що той Северинів провал, за іронією долі, посприяв кар’єрі відомої співачки і вона мала ще декілька доволі непоганих концертів у «Брістолі» та в інших розважальних закладах Львова. Таким чином, її «успішні» виступи відтягували час. Це було надзвичайно на руку пану Зарембському, який наполегливо вирішував проблему пошуку нових виконавців. І пан Зарембський уже встиг відмітити цей момент.
У коридорі за сценою на Северина чекав стурбований, переляканий кельнер.
– Пан Зарембський бажає негайно бачити вас у своєму кабінеті!
Северин, знесилений і спустошений, поплентався до кабінету пана Зарембського. Директор мовчки відрахував йому виплату за «виступ». Дивно, але він розрахувався з Северином сповна, виплативши усю суму, про яку вони домовлялися, і промовив:
– Вбрання і взуття негайно повернути в салон пана Казімєжа! І щоби я вас тут більше не бачив! До побачення! У мене сьогодні ще дуже багато роботи!
Северин без жодного слова згріб зі стола власника «Брістоля» всі гроші і мовчки, навіть не попрощавшись з паном Зарембським, повільно вийшов з його кабінету.
Він понуро крокував коридорами «Брістоля» до виходу. За стінами, у залі ресторану лунала музика, чутно було, як грає чудовий оркестр, а відома співачка натхненно виводила свої куплети. Та всі ці звуки доносилися до нього вже з минулого життя.
– Прошу пана! – почулося за його спиною.
Северин спинився.
До нього підійшов добре вбраний, доглянутий муровий хлоп з округлою, лисуватою головою на крутих плечах, з лагідним, зичливим поглядом банькатих блакитних очей. Чоловік, тримаючи в одній руці капелюха, підніс її і направив вказівний палець у бік Северина.
– Северин Бабій? – звернувся до нього українською мовою, що відразу ж насторожило Северина. – А я називаюся Зеновій Смага, Зеник – по-простому, по-нашому.
Щось, десь, колись Северин уже чув про того Зеника Смагу, але особисто не був з ним знайомий.
– Дуже хотів би з вами познайомитися! – продовжував Зеник. – Маю для вас пару цікавих пропозицій.
Хоча Северин у ту хвилину не мав ні настрою, ні жодних бажань, та все ж не відхилив знайомство з тим Зеником і байдуже буркнув:
– Та добре.
Десь, приблизно через півроку, буденний, непримітний і в «Лябіринті» ніким, крім самого Северина, не помічений, але доволі несподіваний випадок раптово підніс його як у власних очах, так і на недосяжну висоту серед львівських співаків. Хоча то піднесення відбулося непомітно, лише у Севериновій душі, зате незмірно потішило його самолюбство. Але таку неочікувану для себе приємність він нічим і нікому не виказав.
Якось у день його виступу, після другої чи третьої пісні, під час танцювальної паузи, до нього підійшов хлопчик-посланець. Він вручив Северину конверт з листом і поцікавився, чи чекати йому на відповідь. Заінтригований Северин здивовано розкрив конверт. На фірмовому бланку ресторану «Брістоль», крім ввічливого привітання, було надруковано кілька лаконічних фраз: «Чекатиму Вас у своєму кабінеті у будь-який зручний для Вас час. Маю для Вас цікаві пропозиції». І підпис: «Зарембський».
– Хо-хо-хо-о-о! – втішно промовив Северин, акуратно склав листа, засунув його назад, до конверту і звернувся до хлопчика: – Не буде відповіді! Ніякої відповіді не буде! Лише, будь ласка, передайте на словах пану Зарембському, що зі мною – все гаразд! Запам’ятаєте? Не забудете? Все гаразд!
На сцені знову залунала музика. Посланець чемно вклонився і зник.
О проекте
О подписке