Розділ II
Метод тлумачення снів
Зразок аналізу

Назва моєї книжки промовисто свідчить про те, з якою традицією я пов’язую розуміння снів. Я поставив собі за мету довести можливість тлумачення снів, а розв’язання решти ймовірних проблем на цьому шляху стануть лише доповненням до реалізації мого головного завдання. Моя теза про можливість тлумачення снів одразу заходить у суперечність з панівним вченням про сни і з усіма теоріями, за винятком теорії Шернера, бо «тлумачення» сну означає розкриття його «сенсу», тобто заміна його змісту чимсь, що можна включити повноцінною ланкою у загальний ланцюг наших душевних процесів. Як ми бачили, наукові теорії снів не допускають їх тлумачення, вбачаючи у снах не психічний, а тільки соматичний процес, сигнали якого реєструє психічний апарат. Широка публіка упродовж століть виробила інше ставлення: визнаючи химерність і незрозумілість снів, вона не насмілюється заперечувати наявність у них сенсу як такого. Керована неясним передчуттям, людність визнає, що сни мають певне значення – нехай приховане – і заступають собою інший розумовий процес; нам слід лише правильно розкрити цю заміну, щоб зрозуміти прихований сенс.

Неспеціалісти завжди намагалися тому «тлумачити» сни, послуговуючись для цього двома принципово відмінними методами.

Перший з цих методів приймає наповнення сну як єдине ціле і намагається замінити його іншим змістом – зрозумілим, але в чомусь подібним до оригінального. Це «символічне» тлумачення сновидінь, ясна річ, ламається на сновидіннях, які видаються не тільки незрозумілими, але також хаотичними. Приклад такого методу показує біблійний Йосип, розгадуючи сон фараона. Сім огрядних корів, за якими йдуть сім худих, які пожирають попередніх – це символічне заміщення пророцтва про сім голодних років у Єгипті, які поглинуть усе накопичене за попередні ситі роки. Більшість штучних сновидінь, створених поетичною уявою, призначені для такого символічного тлумачення, передаючи думки поета у замаскованому вигляді, що імітує особливості снів ^[78]. Точка зору, буцімто сни стосуються переважно майбутнього, яке вони здатні передбачити, – пережиток пророчої ролі, приписуваної снам у давнину, – спонукає потім переносити віднайдене значення символічного сну у майбутній час.

Конкретні вказівки щодо застосування методу символічного тлумачення, звісна річ, неможливі. Успіх залежить від кмітливості й інтуїції інтерпретатора, завдяки чому символічне тлумачення сновидінь розвилося у мистецтво, що потребує особливого хисту ^[79].

Інший популярний метод тлумачення снів не ставить таких вимог перед інтерпретатором. Метод цей можна б назвати «декодуванням», оскільки він розуміє сни як своєрідний умовний шифр, у якому кожен окремий знак належить замінити на інший – з відомим значенням – послуговуючись спеціальним ключем. Наприклад, якщо мені сниться лист, а слідом за ним похорон, я дивлюся у «сонник» і з’ясовую, що лист означає «клопоти», а похорон – «заручини». Мені залишається зв’язати ці поняття і, звісно, перенести їх у майбутнє. Цікавим удосконаленням процесу декодування, що до певної міри виправляє його механічність, є твір Артемідора Далдіанського про тлумачення снів ^[80]. Тут до уваги береться не тільки зміст сну, але також особистість і життєві обставини сновидця; тому один і той самий елемент має інше значення для багатія, одруженого і оратора, ніж для бідного, парубка і купця. Найістотніше у цьому методі те, що інтепретується не весь сон одразу, а кожен елемент окремо – так, ніби сновидіння є конгломератом, у якому кожна частинка має особливе значення. Не підлягає сумніву, що приводом для розроблення цього методу стали непослідовні, плутані сни ^[81].

Непридатність обох популярних методів для наукового дослідження предмета аж надто очевидна. Застосування символічного методу вкрай обмежене, не надається до узагальнень. У методі декодування все залежить від надійності «ключа», тобто «сонника», а щодо нього, зрозуміло, жодних гарантій. Мимоволі виникає спокуса погодитися з філософами і психіатрами і, за їхнім прикладом, відмовитися від проблеми тлумачення снів, як завдання примарного й марного ^[82].

Я, однак, тримаюся іншої точки зору. Я мав нагоду пересвідчитися, що тут учергове маємо справу з випадком, коли вперте народне переконання дісталося до суті явища ближче, ніж панівний науковий погляд. Я вважаю за обов’язок ствердити, що сни мають сенс і значення і що є науково обґрунтована процедура, яка здатна їх розкривати. Ось як я дійшов такого висновку:

Упродовж багатьох років, з терапевтичною метою, я вивчаю різні психопатологічні явища – істеричні фобії, нав’язливі ідеї тощо. Я працюю над цим, відколи познайомився з важливою думкою Йозефа Бройєра ^[83] про те, що, розплутавши [Auflösung] природу цих явищ (які є симптомами захворювання), лікар дозволяє пацієнтові виплутатися [Lösung] з них ^[84]. Коли вдається простежити походження хворобливої ідеї з елементів психічного життя хворого, вона усувається, і пацієнт від неї звільняється. З огляду на безсилля інших лікувальних засобів і на загадкову природу таких станів, я зважився, попри труднощі, йти до кінця шляхом, на який показав Бройєр. Як склалася кінець кінцем бажана техніка, а яким виявився кінцевий результат, я ще матиму нагоду детально звітувати. Але саме під час психоаналітичних досліджень я натрапив на тлумачення снів. Пацієнти, яких я просив розповідати мені про всі їхні думки й почуття, пов’язані з конкретним питанням, переповідали мені, зокрема, свої сни і, таким чином, переконали мене, що сни можуть включатися у психологічний ланцюжок, що тягнеться від певної хворобливої ідеї вглиб пам’яті. Наступним кроком стала оцінка сновидіння як симптому і застосування до снів методу інтерпретації, вже розробленого для симптомів.

Для цього необхідне психологічне підготування пацієнта, яке полягає у двох зусиллях з його боку: посилення уваги до своїх психічних відчуттів і відмова від критики, яка зазвичай фільтрує все, що спадає нам на думку. Щоб ліпше зосередитись на самоспостереженні, пацієнт лягає у зручній позі й заплющує очі; особливо важливим є усунення критики щодо власних думок і відчуттів. Ми пояснюємо особі, що для успіху психоаналізу вона має помічати й повідомляти нам усе, що спадає їй на думку і не намагатися відкидати щось, що може видатися неістотним, абсурдними або недоречним. Пацієнт має ставитись до своїх думок абсолютно неупереджено; бо саме критичність не дозволяє йому, в контексті повсякденного сприйняття, знайти бажане пояснення снам, нав’язливим ідеям тощо.

У процесі психоаналітичної роботи я зауважив, що психічна структура замисленої людини геть інша, ніж коли ця людина спостерігає за своїми психічними процесами. Під час мислення включається на одну психічну функцію більше, ніж під час найуважнішого самоспостереження, про що свідчить, зокрема, напружений вираз обличчя, зморшки на чолі мислителя, на противагу спокійному виглядові зануреного у самоспостереження. В обох випадках необхідне зосередження, але, розмірковуючи, людина застосовує критичність, внаслідок якої відкидає частину думок, перериває інші, не збиваючись на манівці; деякі думки взагалі не досягають свідомості, оскільки придушуються ще до їх сприйняття. Самоспостереження, навпаки, потребує придушення критичності; якщо людина спомагається це зробити, вона починає помічати незліченні думки, що інакше залишались би неусвідомленими. За допомогою отриманого у такий спосіб матеріалу можна виробити пояснення патологічних ідей, а також снів. Йдеться про підготування психічного стану, яке у сенсі розподілу психічної енергії (рухомої уваги) нагадує стан засинання (а водночас – гіпнотичний стан). У процесі засинання, завдяки ослабленню вольової (і, зрозуміло, також критичної) активності, виринають «мимовільні уявлення». Причину такого ослаблення волі, яка впливає на наші уявлення у притомному стані, зазвичай пояснюють «втомою». Тим часом «мимовільні уявлення» прибирають форми зорових і слухових образів. (Пор. з наведеними вище заувагами Шляйермахера та ін. у розд. І, Д і Е) ^[85]. У стані, який застосовують для аналізу снів і патологічних ідей, пацієнт навмисне і свідомо відмовляється від критично-вольової активності, а збережену психічну енергію (або її частину) спрямовує на уважне стеження за появою мимовільних думок, які (у цьому полягає відмінність від стану засинання) зберігають форму уявлень. Таким чином «мимовільні» [ungewollten] уявлення перетворюються на «умисні» [gewollten].

Досягнення необхідної налаштованості на уявлення, що виринають «з власної волі», і відмови від критичності для багатьох людей буває надзвичайно складним. «Мимовільні думки» зазвичай викликають сильний опір, який перешкоджає їм виринати на поверхню. Та якщо вірити нашому великому поетові-мислителю Фр. фон Шиллеру, поетична творчість вимагає дуже схожих зусиль. Отто Ранк указує на уривок з його листування з Кьорнером (лист від 1 грудня 1788), де Шиллер пише з приводу нарікань свого друга на брак плідних ідей: «Причина твоїх нарікань, як мені здається, зумовлена примусом, що його твій розум застосовує до твоєї уяви. Я проілюструю цю думку порівнянням. Мені видається шкідливим для творчості, коли розум надміру ретельно перевіряє ідеї ще при вході, як сторожа на воротах. Ідея в ізольованому вигляді може видаватися банальною або ризикованою, але їй може надати надзвичайної ваги інша ідея, що тягнеться за нею; а у поєднанні з іншими ідеями – поодинці теж ніби безглуздими – вона може стати ланкою вельми цікавого ходу думок. Розум нездатний про це судити, якщо не зберігає ідею до моменту, коли зможе розглянути її в поєднанні з іншими. У творчій голові, натомість, розум знімає з воріт варту, ідеї надходять у безладі і лише потім розум оглядає їх укупі, гуртом. Ви ж, панове критики, соромитеся чи боїтеся миттєвого минущого безумства, яке посідає будь-яка творча особистість, і менша чи більша тривалість якого відрізняє мислячого художника від мрійника. Твої нарікання на брак плідних ідей пов’язані з тим, що ти завчасно їх відкидаєш і надміру суворо відбираєш».

Насправді, таке, за висловом Шиллера, «зняття варти» з воріт розуму, себто некритичне занурення у стан самоспостереження, аж ніяк не є складним завданням. Більшість моїх пацієнтів досягають цього стану вже після перших вказівок. Я особисто теж досягаю цього без особливих труднощів, записуючи свої думки. Сума психічної енергії, на яку, таким чином, зменшується критична діяльність і яка водночас підвищує інтенсивність самоспостереження, значно коливається залежно від теми, на якій суб’єкт має зосередити свою увагу.

Перший крок у застосуванні цього методу передбачає не братись до сну в цілому, а розділити його зміст на складові. Якщо я запитаю недосвідченого пацієнта: «Що спадає вам на думку в зв’язку з цим сном?», – він зазвичай нічого не знаходить у своєму внутрішньому полі зору. Коли ж я розкладу його сон на окремі елементи, він до кожного з них матиме низку асоціацій, які можна назвати «тильними думками» цих елементів сну. Згадана перша важлива умова мого методу відрізняє його від популярного історичного і вже легендарного методу тлумачення снів за допомогою символізму і наближає до другого – методу «декодування»: мій метод так само тлумачить сон en détail, а не en masse; він так само одразу має сновидіння за конгломерат психічних утворень.

Проводячи психоаналіз у своїх пацієнтів з неврозами, я проаналізував, напевне, кілька тисяч снів, але не скористаюся з цього матеріалу для введення в техніку і сутність тлумачення снів. Не згадуючи про ймовірні закиди, що сновидіння невротичних пацієнтів не підлягають аналогії зі снами здорових людей, я маю також іншу причину. Зрозуміло, що тема, до якої ведуть сни моїх пацієнтів, – це майже завжди історія хвороби, на якій виник невроз. Відповідно, кожен зі снів потребував би вступної інформації щодо характеру і обставин розвитку конкретного психоневрозу. Ці подробиці надзвичайно цікаві, і вони, звісно, відвернули б нашу увагу від проблеми снів як таких. Моя ж мета, натомість, полягає в тому, щоб поступом у тлумаченні снів підготувати розв’язання більш складної проблеми психології неврозів. Та, відмовляючись від головного матеріалу, снів своїх пацієнтів, я вже не мушу бути надміру розбірливим в іншому матеріалі. Мені залишаються лише ті сни, які вряди-годи переповідали мені здорові люди, або які я знайшов як приклади у науковій літературі. На жаль, такі сни не супроводжуються даними аналізу, без яких я не можу визначити сенсу снів. Мій метод не такий зручний, як популярний метод декодування за допомогою усталеного ключа: навпаки, я готовий до того, що однаковий сон у різних осіб і за різних обставин може відкривати геть різні сенси. Виходячи з цього, я використовую свої власні сновидіння як найдоступніший і зручний матеріал, що походить від особистості відносно нормальної і стосується різних аспектів повсякденного життя. Безперечно, можуть виникнути сумніви щодо безсторонності такого «самоаналізу». Однак, на мій погляд, самоспостереження надійніше, ніж спостереження за іншими; і в будь-якому разі дає можливість встановити, яку роль відіграє самоаналіз у тлумаченні снів. Значно більші труднощі мені випало подолати в самому собі, а саме – природні вагання у розкритті інтимних подробиць свого душевного життя, побоювання наштовхнутися на нерозуміння сторонніх. Такі перестороги дослідник мусить у собі придушувати. «Tout psychologiste, – пише Дельбьоф – est obligé de faire l’aveu même de ses faiblesses s’il croit par là jeter du jour sur quelque problème obscur» ^[86]. Я також передбачаю, що початковий інтерес до інтимних подробиць у читача скоро поступиться місцем винятковому заглибленню у психологічні проблеми, які висвітлює мій аналіз.