По суті, тут виокремлюються ті самі дві категорії вражень, що у Роберта – тривіальні й незавершені, однак Деляж інтерпретує ситуацію з ними інакше, заявляючи, що вони потрапляють у сни не тому, що ці враження нам байдужі, а саме тому, що не оброблені свідомістю. Враження, віддалені у часі, у певному сенсі теж не цілком оброблені свідомістю – вони, за своєю природою, подібні до нових вражень «autant de ressorts tendus» ^[69], які розпрямляються у сні. Сильне враження, осмисленню якого щось перешкодило, чи умисне відкинуте, отримує більше шансів на участь у снах, ніж слабке і майже непомітне враження. Душевна енергія, накопичена впродовж дня шляхом гальмування та пригнічення, стає головним джерелом нічних снів. Придушуваний психічний матеріал у снах виходить на перший план ^[70].

На цьому, на жаль, політ думки Деляжа переривається; незалежній психічній діяльності уві сні він наважується надати тільки дуже обмежену роль, і тому спрямовує свою теорію снів у русло панівного вчення про часткове пробудження мозку (там же, стор. 46): «En somme le rêve est le produit de la pensée errante, sans but et sans direction, se fixant successivement sur les souvenirs, qui ont gardé assez d’intensité pour se placer sur sa route et l’arrêter au passage, établissant entre eux un lien tantôt faible et indécis, tantôt plus fort et plus serré, selon que l’activité actuelle du cerveau est plus ou moins abolie par le sommeil» ^[71].

3. У третю групу можемо об’єднати теорії снів, які наділяють сплячу душу здатністю і схильністю до особливих психічних виявів, на які вона нездатна чи тільки малою мірою здатна у стані неспання. Застосування цих здібностей зазвичай забезпечує корисну функцію снів. До цього класу теорій належать, зокрема, високі оцінки снів, надані старшою генерацією авторів-психологів. Я, однак, задовольнюся короткою цитатою з Бурдаха, на думку якого сни становлять «природну діяльність, яку не обмежує сила індивідуальності, не порушує самосвідомість і яка спрямовується не самовизначенням, а вільною формою вияву життєвості чуттєвих центрів (Burdach 1838, стор. 486).

Цілком очевидно, що Бурдах та ін. у цих розкошах вільного застосування душею власних сил вбачають і умову її оновлення й наснаження силами для денної роботи, і своєрідний відпочинок. Недарма Бурдах вдається до цитування чарівних рядків, у яких поет Новаліс співає хвалу снам: «Сни пролягли захисним валом на захист від монотонності й буденності життя, вони звільняють від пут уяву, яка відтак перемішує картини повсякдення і перериває постійну серйозність дорослих людей радощами дитячої гри; без снів, безперечно, ми б раніше старіли, тож варто дивитися на сни, хай не як на дар небесний, а як на цінний перепочинок, як на доброзичливих супутників у нашій прощі до могили» ^[72].

Іще рішучіше наголошує на цілительній дії снів [Ян Евангеліста] Пуркіньє (1846, стор. 456): «Ці функції забезпечуються, зокрема, продуктивними снами. Вони є легкою грою уяви, яка не має нічого спільного з повсякденними подіями. Душа не хоче зберігати напруження бадьорого стану, вона прагне відновлення. Перш за все, вона запроваджує умови, протилежні таким у стані неспання. Вона лікує сум радістю, занепокоєння – надією і картинами безтурботного забуття, ненависть – любов’ю і добротою, страх – мужністю і впевненістю; вона пом’якшує сумніви переконанням і твердою вірою, безплідні очікування – здійсненням. Чимало душевних ран, роз’ятрюваних вдень, загоюються у снах, які вкривають їх і захищають від нових уражень. Почасти на цьому ґрунтується цілюща дія часу». Ми вважаємо, що сон є благом для духовного життя, і неясне передчуття народної свідомості завжди живило забобони щодо того, що сновидіння – це один з шляхів, через які сон надає нам свої дари.

Найбільш оригінальною і далекосяжною спробою пояснити сни особливою діяльністю, яку душа здатна вільно здійснювати тільки у стані сну, стала робота [Карла Альберта] Шернера, видана у 1861 році. Книжка Шернера – написана у піднесеному і претензійному стилі й сповнена пристрасного захоплення предметом вивчення, що має відштовхувати будь-кого, хто не поділяє захвату автора – настільки складна для аналізу, що нам зручніше буде ознайомитися з її доктринами у чіткому й лаконічному викладі філософа Фолькельта. «Спалахи значущих сенсів блискавкою пронизують містичні конгломерати, хмари слави і пишноти – але вони не освітлюють шлях філософа». Так оцінює книжку Шернера навіть його послідовник. (Volkelt, 1875, стор. 29.)

Шернер не належить до авторів, які вірять, що діяльність душі залишається неослабною у снах. Він показує, як її центральне ядро, спонтанна енергія нашого «Я», втрачає уві сні свою нервову енергію, як, внаслідок такої децентралізації, змінюються процеси чуття, впізнання, виявлення волі і вироблення уявлень і як залишки цих функцій душі, не посідаючи більше істинно ментального характеру, стають радше механізмами. Натомість така особлива діяльність душі, як уява, звільнена від панування глузду і раціонального контролю, здобуває уві сні необмежені права. Хоча уява у снах застосовує як будівельний матеріал враження з реального життя, вона зводить з них конструкції, що істотно відрізняються від вихідних структур притомної свідомості, тобто уява у сні має не тільки репродуктивну, а ще й продуктивну силу. Її особливості надають снам специфічних рис. Зокрема, у снах переважає все непомірне, перебільшене, жахливе. Водночас, не обмежена категоріями мислення уява у снах податливіша, рухливіша, мінливіша; вона більш чутлива до найтонших відтінків нашого настрою і гострих емоцій, вона відразу втілює наше внутрішнє життя у виразні пластичні óбрази. Уяві у снах бракує понятійної мови, тож вона змушена втілюватися у картинах, а оскільки жодні поняття її не стримують, вона послуговується образотворчою формою сповна і беззастережно. Внаслідок цього мова уяви у снах – попри її виразність – розмита, громіздка, незграбна. Ясність мови снів страждає від тенденції представлення об’єкта не у його реальному вигляді, а через сторонні образи, які відображають лише одну його рису – саме ту, про яку йдеться у сні. У цьому уява виявляє свою символізаційну властивість… Інша важлива особливість уяви у снах полягає у тому, що вона не малює об’єкти у їх довершеній формі, а тільки в загальних рисах і у найбільш вільній манері. Її картини мають вигляд радше натхненних ескізів. Однак уява у снах не зупиняється на простому представленні об’єкта – внутрішня потреба спонукає наше «Я» уві сні вступати у більшу чи меншу взаємодію з об’єктом, завдяки чому виникає вчинок уві сні. Наприклад, викликаний зоровим подразником сон малює розкидані по вулиці золоті монети; сновидець збирає їх, радіє, забирає знахідку собі.

Матеріал, у якому уява снів виявляє свою художню діяльність, за Шернером, надають переважно органічні, тілесні подразники, що залишаються у тіні впродовж дня (див. В, 3. Внутрішні подразники). Таким чином – полярно протилежні у решті питань – надміру фантастична теорія Шернера і аж занадто твереза доктрина Вундса та іншіх фізіологів цілковито погоджуються у розумінні джерел і збудників снів. З фізіологічної точки зору, однак, реакція душі на внутрішні подразники вичерпується пробудженням відповідних до таких подразників образів-ідей, які, шляхом асоціативних зв’язків, викликають інші образи-ідеї, і на цьому перебіг психічних процесів у сні, як здається, закінчується. На думку Шернера, натомість, тілесні подразники лише надають душі матеріал, який служитиме її уяві. Для Шернера, формування снів лише тільки починаються там, де інші бачать завершення цього процесу.

Перетворення соматичних подразників уявою у снах не можна, звісно, вважати корисною функцією. Уява бавиться з ними і у певній пластичній символіці відображає органне джерело, з якого походять подразники. Шернер тримається думки, яку не поділяють з ним Фолькельт і решта послідовників, що уява у снах має улюблений спосіб уособлення організму, а саме – будинок. На щастя, вона, здається, не обмежується строго цим єдиним образом; навпаки, у снах цілі квартали можуть позначати один орган: наприклад, дуже довга вулиця може відображати подразники з кишківника. Окремі частини будинку представляють окремі частини тіла. Наприклад, у сні головний біль уві сні відображається як стеля кімнати, всіяна огидними жабоподібними павуками.

Поза символікою будинку, інші об’єкти теж відображають частини тіла, що надсилають сигнали уві сні. «Так, легеневе дихання символізується розпаленою пічкою, гудіння полум’я у якій нагадує шум повітря, серце – пустими скринями і кошиками, сечовий міхур – округлими або порожнистими предметами. Стимули від чоловічого статевого органу викликають сон, у якому сновидець знаходить на вулиці верхнє коліно кларнета, а поряд – мундштук від люльки, а поряд – ще й хутро. Кларнет і мундштук утворюють форму, що нагадує статевий член, а хутро символізує лобкове волосся. У жінок у снах, викликаних подразниками зі статевих органів, місце, де сходяться стегна, може представлятися як тісний, оточений спорудами двір, а піхви символізує дуже вузька і м’яка стежка, якою сновидиця має пройти, щоб, наприклад, передати листа якомусь панові» (Volkelt, стор. 39). Важливо відзначити, що наприкінці такого сну, викликаного органними стимулами, уява часто розкриває своє соматичне джерело, прямо представляючи зацікавлений орган. Так «зубні» сни зазвичай завершується тим, що сновидець витягає собі з рота зуб.

Уява у снах може символічно відображати не тільки форму органу-збуджувача, але також його вміст. Так, наприклад, подразнення з кишківника у сні відбиваються багнюкою на вулиці, подразнення з сечового міхура – пінними водами. Так само можуть бути символічно представлені і характер самого подразника, і об’єкт, на який він спрямований. Так само й наше «Я» уві сні може вступати у конкретну взаємодію з уособленими символами власних внутрішніх подразників. Так, у разі больових стимулів нас кусають собаки чи ми б’ємося з розлюченими биками, чи жінці, за дії подразників зі статевих органів, сниться, що її переслідує голий чоловік. Попри все багатство задіяних засобів, символізаційна властивість уяви залишається центральною силою кожного сну. Фолькельт зробив спробу проникнути глибше у природу цієї уяви і знайти для неї місце у системі філософської думки на сторінках своєї майстерно написаної книжки, яка, однак, залишається занадто складною для тих, хто не підготований відповідною освітою до осягнення концептуальних філософських конструкцій.

Символічна уява снів у Шернера не передбачає жодної утилітарної функції. Душа грає уві сні зі стимулами, які отримує від частин організму. Можна припустити, що вона просто бавиться з ними. Можна також запитати, чи має якусь корисну мету детальний розгляд теорії Шернера, з огляду на довільність її обґрунтування і недотримання автором правил наукового дослідження. Гадаю, було б доцільно ветувати відмову від розгляду доктрини Шернера. Його вчення ґрунтується на враженнях, які автор отримував від своїх снів, яким приділяв величезну увагу; і, здається, він мав особисту схильність до вивчення туманних царин духу. Крім того, він береться за дослідження предмета, який упродовж тисячоліть ввижався людству таємничим, але, водночас цікавим і важливим – предмета, до висвітленні якого точні науки, з їх власного зізнання, не надто долучилися, за винятком спроб – на противагу популярним настроям – заперечувати як важливість і значення як таке цього предмета. Нарешті, заради справедливості, зазначмо, що в експериментальному дослідженні снів не так просто уникнути фантазування. Гангліональні клітини – теж фантастика; наведений на попередніх сторінках уривок з роботи такого тверезого і точного дослідника, як Бінц, де він зображує, як сходить зоря пробудження над сонними клітинними кластерами кори головного мозку – це фантазія так само неймовірна, як Шернерова інтерпретація. Я сподіваюся, що зумію показати елемент реального, що стоїть за останньою, хоч який він розпливчастий і не має універсального характеру, що мав би відзначати теорію снів. На разі ж, теорія Шернера у своїй опозиції до медичної теорії снів демонструє нам, які крайнощі у поясненні природи снів донині зберігаються у науці.