Насправді ж ніякої заборони не існувало. Просто ректор належав до тих консервативних авреліанців, які вважали, що правильного громадянина Особливої самоврядної імперської колонії Аврелії можна виростити лише в традиційному середовищі корінних колоністів, подалі від збоченських звичаїв «тонконогих» та напівклонів. Своїх вихованців ректор вважав генетичними носіями суспільного занепаду, яких треба за можливості максимально ізолювати від добропорядних колоністів. Він підозрював, що в їхніх юних тілах заховані невидимі для сканерів і психозондів лиходійні генетичні коди, спрямовані на руйнування порядку і стабільності. Тому ректор не здивувався, коли одного зимового дня до школи прибули офіцери Служби Запобігання, розгорнули у ректорському блоці пересувну «червону зону» і наказали привести для бесіди («Для допиту», – розкодував офіційну формулу ректор) вихованку шостого рівня жіночого сектора Пелу Есмеральду Махоніко.

Шкільний наглядач забрав Пелу з уроку фізичної культури. Їй не дозволили змінити одяг, і перед офіцерами Служби вона опинилась розпатланою, у тренувальному костюмі, з темними плямами на спині і під пахвами. Вже цього було достатньо, щоби вона зненавиділа двох світлошкірих істот невизначеної статі у бездоганно припасованих сріблясто-сірих мундирах і темних мультиспектральних окулярах. Проте її ненависть до Джи Тау мала фундаментальніше джерело. Брат казав їй: «Ми вигнанці. Імперія зруйнувала дім нашого роду, вбила наших батьків. Ми повинні мстити, а вони за це мститимуть нам. Такою є наша доля, а долю не вибирають».

Раніше для Пели слова «Імперія», «вони» були абстракціями, персонажами симуляторних серіалів. Вона ніколи не бачила представників галактичної держави наживо. А тепер ці абстракції матеріалізувалися у вигляді двох імперських офіцерів. В цілому подібних до тих понтових супергероїв, котрих показували у серіалах, але ще більш вилощених і самовпевнених, та ще й напахчених парфумами. Їхній вишуканий (й від того ще ворожіший) запах Пела відчула відразу, як тільки зайшла до кімнати. І жагуча ненависть до цих людей й до всього, що за ними стоїть, піднеслася у душі Пели, наче хиткий осінній смерч над жовто-гірчичними авреліанськими рівнинами.

– Назвіть себе, – наказав (наказала) Пелі один з офіцерів. Голос в нього (в неї) був скоріше жіночім, а вимова не авреліанська.

– Пела Есмеральда Махоніко, природнонароджена, стать «жіноча немодифікована», сімнадцять повних стандартних років, неодружена, місце народження невідоме, генетичний тип Е1А, мати Альва Береніка Махоніко природнонароджена, батько невідомий, громадянство другого класу Особливої самоврядної колонії Аврелія, соціальний статус «вихованка окремого спеціалізованого технічного навчального закладу четвертого-сьомого рівнів», поточний рівень шостий, спеціалізація «технічне обслуговування стартових, причальних і карантинних космодромних комплексів», – відрапортувала вона звичною скоромовкою, знаючи, що все нею виголошене й без того добре відоме тим істотам, що дивилися на неї крізь свої всевидячі окуляри. Ці окуляри (дзеркальні для зовнішнього спостережника), швидше за все, дозволяли їм бачити не лише її тіло під одягом, але й внутрішні органи плюс усі її імплантати. А ще брат попереджав її, що колись – раніше чи пізніше, не важливо – до неї прийдуть імперці й будуть її допитувати за допомогою детектора брехні. Він тоді навчив її, як обдурити детектор.

– Вас ніколи не турбувало, що ані ваше місце народження, ані особа вашого біологічного батька невідомі?

– Ні. Не турбувало, – Пела згадала братову науку. Він сказав, що під час допиту треба думати про найприємніше й подумки переживати це найприємніше, як процес. Найприємнішим в її житті була подружка Оса. Симпатична білявка з Альфи, яка вміла пристрасно цілуватись. Тому Пела почала згадувати, як вони з Осою вчора усамітнились в тій частині душової, куди, за їхніми розрахунками, не заглядали оглядові відеоприлади.

– Треба додавати звертання «сір», Пело. Ми тут, якщо ви цього ще не зрозуміли, представляємо імперський уряд.

– Вибачте, сір, – каже дівчина вголос, а подумки… Подумки вона занурює ніс у мокре волосся Оси.

– Ваша мати загинула?

– Так, сір. – А тепер Оса цілує її й злизує з її шкіри потічки води.

– За яких обставин?

– Мені тоді було п’ять років, сір. Мені сказали, що вона загинула під час аварії на транспортному терміналі міста Нью-Фенікс у південній півкулі. Вона працювала на суборбітальному транспорті.

– Мати розповідала вам про походження вашої родини? Про вашого батька, про той світ, з якого вона прибула на Аврелію?

– Ні, сір. – Оса розсуває гарячим язиком губи Пели. «Оса, ти супер! Ти справжня альфійська майстер-сексі! Тільки ти вмієш так розсувати губи, так вперто і ніжно, вперто і ніжно…»

– Нічого?

– Нічого. – Язик Оси розсуває вже зовсім інше.

– Дивно.

– Я кажу правду, сір. – «Який в неї язик! Це не язик, а тератронна бомба!»

– У вас є брат.

– Так, сір, є.

– Як його звати?

– Хепі Етальдіно Махоніко.

– Що ви про нього знаєте?

– Він мій старший брат, сір, йому двадцять сім стандартних років, в нас спільні батьки, він чоловічої статі. Наскількі мені відомо, він не змінював стать і не зазнавав статевої модифікації. Він жив на Аврелії після смерті мами, закінчив з відзнакою технічну школу за спеціальністю «програміст біокібернетичних систем», працював техніком у службах Цивільного флоту. Чотири роки тому він підписав контракт з альфійською компанією «Омікрон Позитрал». Спочатку він працював у місцевій філії, а потім йому запропонували роботу на Альфі. Він погодився, підписав новий контракт і полетів на Альфу.

– Коли саме?

– У тринадцятому році… – вона зробила вигляд, що напружено згадує, а тим часом… Тим часом вони з Осою поступово зливаються в одну скажену істоту, безмежно далеку від того нафіг їм не потрібного тринадцятого року. – Десь улітку, сір. За стандартним часом. Мені тоді дозволили його провести. Я бачила, як злітав «човник» з Хепі. Він злітав з естакади космодрома Ванлу.

– Яку посаду йому запропонували на Альфі?

– Хепі казав, що хорошу посаду, високооплачувану. Щось, пов’язане з програмуванням супремусів⁸ міжзоряних лайнерів.

– А вам не здається дивним, що роботу зі спеціальним допуском запропонували людині, яка має непевний соціальний статус?

– Я вас не розумію, сір, – ці дурні питання лише відволікають її від гарячого тіла Оси. «Не вийде! Я з Осою, а не з вами. Ви лише тінь, сон, мара. Ви зла тінь, яка зникає на світанку. А насправді існує лише Оса і нікого, окрім Оси не існує!»

– У вашого брата темне походження, він має лише другий клас громадянства колонії, не має імперського громадянства, відповідно, не складав присяги громадянина. Також він не має університетської освіти. Зрештою, навіть не має права бути прийнятим на навчання до університету. А для роботи з інфраквантовими супремусами зорельотів потрібні спеціальні допуски високого рівня плюс проходження особливої перевірки на лояльність.

– Хепі дуже талановитий, сір. Він геній. Він закінчив школу з відзнакою, отримував нагороди на галузевих конкурсах і змаганнях кіберпрограмістів. Його навіть нагородили премією «Програміст року».

– Ви хоч розумієте, Пело, що таке програмування супремуса міжзоряного корабля?

– Приблизно, сір. – Пальці Оси такі шкодні, вони усюди й завжди доречні. Вони усюдисущі. «Так! Я розкрита назустріч тобі, моя кохана. Все, що є в мене, твоє, твоє, твоє, і немає, немає, немає нічого забороненого!»

Пела схлипнула. Офіцери перезирнулись.

– Я думаю, сір, – сказала Пела, здригаючись від того, наскільки реально вона відчуває пальці Оси, – що в компанії «Омікрон Позитрал» оцінили здібності Хепі. Ви ж знаєте, це ж дуже поважна компанія, їм було краще знати про всі оті допуски і присяги. Якщо вони його допустили, значить, вони йому довіряють. Хепі дуже працелюбний і відповідальний.

– Добре, залишимо це… А брат вам не розповідав про той світ, з якого ваша мати прибула сюди?

– Ні, сір. Вона йому теж не розповідала. Вона завжди уникала розмов про це.

– Він вам так казав?

– Так, сір. Я думаю, що маму у тому світі сильно образили. – Пела також уміє гратись з тілом Оси, і в неї також довгі і ніжні пальці.

– Чому ви так думаєте?

– Я теж не люблю згадувати про те, як мене ображали.

– Але ж вона могла згадувати якісь деталі. Колір тамтешнього сонця, тип атмосфери, назви, імена.

– Той світ, сір, був меншим за Аврелію, там було не таке сильне тяжіння.

– Що ще?

– Люди жили там в куполах. А ще там були свійські тварини. Там були вівці. – Ще трохи і Оса досягне миті блаженства; знайомий дріж вже пробігає її тілом. «Чекай, чекай, ще трохи, ще зовсім трохи, моя кохана! Ми повинні протриматися до кінця. Ми повинні їх обдурити, обдурити цілу Імперію, злу скажену потворну комаху, яка живиться кривавими соками світів, встромляючи в них свій волохатий хобот. В ос теж є хоботки. Але вони ніжні, ніжні, ніжні…»

– Вівці в куполах?

– Так, сір. – «Не вівці, напахчені ідіоти, не вівці, а оси-оси-оси-о-о-о!..»

– Детектор брехні, Пело, показує нам, що ви фантазуєте.

– Детектор брехні? – «О-о-о-о!»

– Ваші відповіді аналізує спеціальний апарат, який відразу реагує, якщо ви кажете нам неправду.

– Я кажу вам правду, сір. Я просто не впевнена в назві тварин. Не гнівайтесь на мене, сіре. Здається, Хепі казав, що то були вівці. – «О-о-о-! До дупи усі вівці!»

– Серед ваших імплантатів, Пело, є детектор токсинів з функціями синтезатора антидотів. Такі детектори не імплантують авреліанцям. До речі, такі детектори дуже дорого коштують.

– Я про це вперше чую, сір.

– Ви знаєте, що є така планета – Тіронія?

– Так, сір. Це малий світ біля зірки Хаябус⁹. Індекс 3КВ22:4. Там розвинута промисловість і багато клонів. – «Здається не лише Оса досягла островів щастя… Цікаво, а ці примари можуть крізь свої окуляри побачити мій оргазм?»

– Все вірно. Вас добре вчать у школі, Пело. А ви ніколи не чули про цю планету від матері чи брата?

– Ні, сір. Ніколи. – «Оса-а-а! Яке блаженство! Якби ці імперські суки знали, що буває таке блаженство, така грозова хмара, таке безмежне небо блаженства! Але їм замовлено знати. Їм відмовлено. Заборонено. Вони, напевне, немов кіборги, навіть кохаються за командою своїх начальників. Перший-другий, перший-другий! Туди-сюди, туди-сюди. Я прозріваю!»

– Ви знаєте, де тепер ваш брат?

– Так, сір. Він працює на Альфі.

– Він перераховує вам гроші?

– Так, сір, регулярно. Він перераховує їх на мій особистий рахунок в Першому авреліанському банку. З цих грошей оплачується моє навчання. Адже я не повноцінна громадянка Аврелії і повинна платити тридцять відсотків вартості навчання до освітнього фонду колонії.

– Коли ваш брат перераховував гроші востаннє?

– Два місяці тому, сір. Банк присилає повідомлення школі, а мене про це інформує старший куратор жіночого сектору, пані Діна. Нам, сіре, не дозволено мати персональних комунікаторів. – «Нам також не можна кохатись, але ми кохаємось, кохаємось, кохаємось… Оса! Я кохаю тебе! Ти врятувала мене, Оса! Ми з тобою надурили їхній грьобаний детектор! Ми їх зробили! Ми зробили усю їхню Імперію!»

– Ми зрозуміли. Можете повернутись до ваших занять. Про цю розмову, Пело, ніхто не повинен знати. Жодна людина. Якщо ви розповісте комусь про цю розмову, то будете притягнуті до адміністративної відповідальності згідно з чинним імперським законодавством та надзвичайними актами колонії Аврелія.

– Я буду мовчати, сір. – «Дякую, дякую, дякую тобі, моя кохана, моя найкоханіша Оса! Тисячу разів дякую! Ти – найкраща!»

Коли Пела вийшла, лейтенант і прем’єр-лейтенант Служби Запобігання ще деякий час мовчали.

– Я ніколи не бачила таких збоїв детектора, – порушила мовчання лейтенант.

– Як вона це робить? – прем’єр-лейтенант зняв окуляри і почав масувати почервонілі очі. – Вона ж не мала жодної можливості отримати спецпідготовку.

– Талановиті ці Махоніко. Добре, хоч не телепати.

– Хто зна… – прем’єр-лейтенант примружився на жовтувате світло стельового плафона. – Телепатичні здібності пасивного типу практично неможливо зафіксувати.

– Спробуємо піти іншим шляхом? – запитала після довгої паузи лейтенант.

Прем’єр-лейтенант мовчки кивнув. І заплющив очі.