Недоліки поведінки екстравертів

Іноді швидкий темп чи банальний поспіх, приміром в ухваленні рішень, спричиняє проблеми. Все можна робити швидко, але неправильно, а через те, що такі начальники захоплені власними ідеями, вони можуть сильно на них наполягати, навіть якщо є переконливі докази, що свідчать про хибність їхніх рішень. Оскільки їх его велике й потужне, вони часто домінують і не дослухаються до того, що про їхні ініціативи думають інші. Власні ідеї для них зазвичай є єдино правильними та прийнятними.

Бути більше зверненим усередину себе ніж орієнтованим назовні

Отже, інтроверти – це ті, хто дуже активний у своєму внутрішньому світові. Всередині них відбувається набагато більше, ніж інші бачать ззовні.

Інтроверти є обережнішими. Вони спершу все добре обмірковують і можуть витратити багато часу на те, щоб зібрати всі дані перш ніж ухвалити серйозне рішення. Спосіб ухвалення рішення також стає для них важливим – якщо не важливішим за саме рішення. Щоб зарядитися енергією, інтровертам потрібно зануритися в себе. Їм треба бути на самоті, тож якщо їх весь час виштовхувати на танцювальні майданчики або тягати із собою на нескінченні тусовки й неформальні зустрічі, в них виникатиме сильне внутрішнє напруження.

Вони спрямовують енергію всередину, на свій внутрішній світ і на те, що в ньому відбувається. Тому, щоб зосередитися, їм потрібно багато спокою та тиші. Вони часто занурені у свої роздуми, а їхні ідеї ґрунтуються не так на натхненні, як на рефлексії. Вони сидять і розмірковують, допоки, нарешті, щось придумають. Саме рефлексія є тим, що вони цінують і до чого прагнуть. Для людини-інтроверта написане слово має більше значення, ніж промовлене, саме тому вони не завжди беруть участь в обговореннях. Натомість вони надішлють вам електронного листа зі своїми міркуваннями.

Саме такі люди мають проблеми з відкритим офісним простором (open space). Постійне відволікання та галасливе оточення часто змушують їх знову й знову починати з однієї і тієї самої думки. В таких умовах вони не можуть належним чином зосередитися. Дослідження показали, що робота у відкритому офісі для справжнього інтроверта це, як робота під впливом алкоголю. Вони просто втрачають тверезість мислення.

Переваги інтровертної поведінки

Керівники-інтроверти дуже не люблять робити щось поспіхом, а тим більше – неакуратно. Їх підхід завжди прискіпливий, а це означає, що перш ніж відповісти на запитання, вони зазвичай дуже добре обмірковують відповідь. Для них не є проблемою зачекати, і вони мало коли стають іншим на заваді. Навпаки, людям довкола вони видаються скромними, бо висувають якісь вимоги тільки тоді, коли мають для цього справді ґрунтовні підстави.

Недоліки інтровертної поведінки

Вочевидь начальники-інтроверти інколи вичікують занадто довго. Іноді вони сидять на нарадах тишком-нишком, намагаючись не висовуватися. Підлеглі можуть трактувати це як те, що їхній начальник на все погоджується. А це може бути серйозною помилкою. У цьому разі мовчання не означає згоду. Це також може означати, що відповідному начальникові незручно висловлювати свої думки. Або що він або вона просто ще не встигли все добре обміркувати.

Ось такий вигляд має основа моделі Марстона. Як бачите, в ній є деякі принципові розбіжності.

А ота штука з кольорами? Вона коли вступає в дію?

З поясненого вище поділу за вимірами завдання/відносини й інтроверт/екстраверт ми отримуємо чотири основних типи поведінки. Щоб пояснити її з педагогічного погляду, ми використовуємо психологію кольорів Люшера^[2]. Саме звідти походять червоні, жовті, зелені та сині типи поведінки.

Червоний – колір вогню, жовтий – повітря, зелений – землі, а синій – моря.

Гаразд, але що це означає?

Ось що означають ці кольори:

Червоний, орієнтований на завдання та екстравертний тип, орієнтується на розв’язання проблем і реагує на важкі виклики. Чим суворіші вимоги, тим краще. Якщо щось іде занадто гладко, вони стають підозрілими. В чому підступ? Чому все йде так просто? Мусить бути тяжко й важко. Все дається завдяки зусиллям. Може бути навіть трохи боляче. Біль загартовує. Їм подобається швидкий темп і драйв.

Якщо для червоних важливою є дія, то для жовтого типу поведінки – екстравертної й орієнтованої на стосунки, найважливішими є взаємодії. Саме такі люди завжди хочуть переконати інших у тому, що вони думають і відчувають. Вони не вийдуть із кімнати, допоки всі не думатимуть однаково. Вони бачать промені сонця навіть у дуже дощовитий день. Жовті також цінують темп і драйв.

Зелена, зосереджена на стосунках й інтровертна поведінка, дуже неохоча до змін. Якщо в людині багато зеленого, це означає, що вона мало зацікавлена в будь-яких змінах. Навіть якщо зміна конче потрібна, вони, мов сліпі, впритул цього не бачать. З уст таких людей ми чуємо: «Раніше було краще; ліпше синиця в жмені, ніж лелека в небі; трава не зеленіша з іншого боку огорожі». Вони відкидають нові ідеї, тому що «красно дякую, але все й так добре працює».

Синя поведінка, орієнтована на завдання й інтровертна, з повагою ставиться до правил і приписів. Такі люди дотримуються домовленостей і завжди знають, як правильно слід усе робити. Вони читають інструкцію перш ніж взагалі розпакувати придбану в ІКЕА коробку з меблями – читають ще й усіма трьома мовами.

Ці чотири погляди на світ разом із розбіжностями, пов’язаними з інтровертністю та екстравертністю, а також з орієнтацією на завдання чи стосунки з навколишнім середовищем, породжують специфічну поведінку.

Отже, уся модель має такий вигляд:

Яку конкретну поведінку це все спричиняє?

Якщо ми подивимося, до чого це насправді веде, то почнемо чіткіше бачити розбіжності в усіх можливих аспектах. Нижче ви знайдете переліки конкретних властивостей, притаманних кожному окремому кольору. Втім, я маю попередити, що винятки є завжди. Людей важко зрозуміти, проте кожен колір має свої властивості.

Ось приклад із життя, що ілюструє, як усе це може бути на практиці. Всі ці кольори також певним чином впливають на індивіда в робочих умовах: коли він є просто працівником і коли він виконує роль керівника. Читаючи далі цю книжку, ви побачите різні приклади, що ілюструють, як описані особливості людей і їх поведінки проявляються в повсякденному житті у стосунках «начальник – підлеглий». Я зосереджуся тільки на робочих відносинах, адже книжка присвячена стосункам між вами та вашим начальником.

«Звісно, за пречудові показники в цьому кварталі мені не слід приписувати всі заслуги собі, але я все одно так зроблю»

Розділ 4. Як навчитися найкраще розуміти й передбачати поведінку свого начальства

Якщо ми подивимося на те, як поводяться люди, то побачимо деякі закономірності й моделі. Ви вже знаєте, що нами керують емоції. Є ті, хто охоче ставлять цю тезу під сумнів – зазвичай сині – але навіть ними керують емоції. Тільки у їх випадку – дещо по-іншому.

Візьмемо для прикладу поведінку червоних. Червоні начальники, порівнюючи з іншими кольорами, мають найменш витривалі запобіжники. Вони можуть спалахнути за мілісекунду. Вони дуже нетерплячі, тому швидко реагують на те, що хтось їх уповільнює або намагається затягнути виконання будь-чого. Фурія ховається постійно під поверхнею, тому нам в основному треба бути готовими до вибуху меншої або більшої сили. Навіть якщо червоний навчився бути спокійним і вміє придушувати свій гнів, оточення все одно відчує його роздратування. Деякі червоні не бачать сенсу це приховувати. Час від часу вони дають волю гніву, а інколи можуть по-справжньому вибухнути. Це змушує багатьох працівників компанії причаїтися й не висовуватися, а це, своєю чергою, призводить до того, що червоні начальники можуть бути відсторонені від інформації.

Жовті начальники в принципі надзвичайно оптимістичні: дивляться на все позитивно, можуть навіть мати проблеми щодо серйозного ставлення до поганих новин. Найбільше вони прагнуть уникати подібних ситуацій, бо хочуть завжди бути в гуморі – в доброму й позитивному настрої, довіряють більшості працівників і випромінюють добротливу енергію, впливають на настрій колег. Вони також погано ставляться до тих, хто намагається саботувати позитивну атмосферу в колективі. Такі начальники мають витриваліший запобіжник, ніж червоні, але коли вони вибухають, то можуть бути такими злими, як червоні. На щастя, такі спалахи їх виснажують, до того ж жовті швидко забувають, про що взагалі йшлося. Життя триває. Підсумуємо сказане – все це може призвести до того, що працівники не хочуть іти до своїх жовтих начальників із проблемами – вони все одно махнуть рукою на них і на всі ці труднощі.

Запобіжник зелених начальників дуже витривалий, мабуть, аж занадто витривалий. Вони, зелені, часто взагалі не проявляють своїх емоцій, а це означає, що їх оточення не знає, про що зелені переживають. Це тому, що вони не хочуть обтяжувати нас своїми турботами, тож мовчать, а іноді дуже заглиблюються у сильні емоції. Вони нічого не демонструють, потрібно немало часу, щоб у їхній поведінці проявилися справжні емоції. Якщо ви запитаєте зеленого, як у нього справи, він напевно скаже щось позитивне. Однак це нічого нам не говорить про фактичний стан його справ. Проблема полягає в тому, що зелені занадто терплячі й толерантні, наприклад, до колег, які не показують результатів, а це, своєю чергою, може призвести до повного виснаження тих, хто по-справжньому працює.

Нарешті, маємо й синіх начальників. Багато хто сприймає їх як осіб без почуттів, що, звісно ж, зовсім не так. Чим більше рис синьої поведінки демонструє особа, тим більше така людина дотримуватиметься правил через страх, що до неї ставитимуться як до несерйозного балабола. Оскільки сині особистості зазвичай дуже добре контролюють свою міміку та мову тіла, нам взагалі важко побачити, що вони відчувають, наприклад, коли стикаються зі складним завданням. Натомість ми ззовні сприймаємо їхню поведінку як посилену потребу в контролі, наче існує тільки один правильний шлях для виконання конкретного завдання.

Інь і Янь

Кожен колір має свої очевидні сильні сторони, але також і типові слабкі місця. Тому ми повинні розглядати обидві частини одного цілого.

Щоб зробити аналіз переваг і недоліків кожного кольору справді цікавим, ми розглянемо їх на прикладі кольору вашого начальника. Можливо, ви все ще не здогадуєтесь, за яким типом їх класифікувати.