Група 7. Виходить кращий з гірших

Якщо до когось і був жереб більш прихильним, ніж до радянської збірної, то такою командою сміливо можна вважати бельгійців. Єдиний потенційний суперник у групі – збірна НДР, бронзовий призер Мюнхенської Олімпіади – знову приділяла більшу увагу олімпійському відбірному турніру, Франція все ще чекала свого Платіні, а дебютанти змагань ісландці, виходячи на поле, думали лише про те, щоб зберегти свої ворота недоторканними.

До речі, лише двічі сіверяни намагалися грати не те щоб у відкритий, а хоча б контратакуючий футбол, і обидва рази дуже вдало таким чином протистояли команді Німецької Демократичної Республіки. І якщо нічия в Магдебурзі була сприйнята як несподіванка і повний провал східно-німецької команди, то поєдинок в Рейк’явіку пройшов вже зовсім за сценарієм остров’ян: вони двічі мчали в контратаки у першому таймі, забивши два м’ячі і надавши німцям можливість всі 45 хвилин другого тайму битися об свої оборонні ряди. Подібне биття принесло результат лише одного разу, чому ісландці були невимовно раді.

Збірна Бельгії, якщо сказати чесно, також у відбірковому циклі не вразила. Її головний бомбардир Ван Хімст за шість матчів лише двічі асистував партнерам, сам не забивши жодного разу, а в особистих зустрічах з головним конкурентом бельгійці взагалі виявилися не на висоті: нульова нічия на виїзді і поразка 1: 2 від німців вдома могли б коштувати Бельгії першого місця. Якби не Ісландія.

Всі матчі групи 7

8 вересня 1974, Рейк’явік. Ісландія – Бельгія 0: 2 (Ван Мур 39ʹ – пен., Тегельс 87ʹ).

12 жовтня 1974, Магдебург. НДР–Ісландія 1: 1 (Хоффманн 7ʹ – Халлгрімссон 25ʹ).

12 жовтня 1974, Брюссель. Бельгія – Франція 2: 1 (Мартенс 10ʹ, Ф. Ван дер Ельст 75ʹ – Кості 15ʹ).

16 листопада 1974, Париж. Франція – НДР 2: 2 (Гійу 80ʹ, Галліс 89ʹ – Шпарвассер 25ʹ, Крайше 57ʹ).

7 грудня 1974, Лейпциг. НДР – Бельгія 0: 0.

25 травня 1975, Рейк’явік. Ісландія – Франція 0: 0.

5 червня 1975, Рейк’явік. Ісландія – НДР 2: 1 (Й. Едвальдссон 9ʹ, А. Сігурвінссон 32ʹ – Поммеренке 48ʹ).

3 вересня 1975, Нант. Франція–Ісландія 3: 0 (Гійу 20ʹ, 74ʹ, Бердоль 87ʹ).

6 вересня 1975, Льєж. Бельгія–Ісландія 1: 0 (Ламбер 43ʹ).

27 вересня 1975, Брюссель. Бельгія – НДР 1: 2 (Пуі 60ʹ – П. Дукке 50ʹ, Хефнер 71ʹ).

12 жовтня 1975, Лейпциг. НДР – Франція 2: 1 (Штрайх 56ʹ, Фогель 78ʹ – пен. – Батен 50ʹ).

15 листопада 1975, Париж. Франція – Бельгія 0: 0.

Підсумкова таблиця групи 7

Група 8. Останній похід «татуся Шона»

Німці у своїй відбірковій групі проти карликової Мальти, сильно здавших болгар і греків, котрі набирали обертів, намагалися показати, чого варта «непереможна машина» Гельмута Шона без Гердта Мюллера. «Бомбардир нації», забивши у фіналі домашнього Чемпіонату світу вирішальний м’яч у ворота Нідерландів на рідному Олімпіаштадіоні, вирішив, що зі збірною вже виграв усе, що можна, і йому там не місце.

Як показала практика, тренерський талант «татуся Шона» (на момент початку відбіркового циклу німецькому тренеру вже виповнилося 60 років) виявився набагато більш значущим, ніж один, нехай навіть вельми обдарований нападник. Позбувшись суперзірки, в ході відбору, та й фінальної частини ЄВРО-76 Гельмут Шон презентував Європі команду-зірку, в якій ніхто не тягнув ковдру на себе, а головними чинниками пермоги стали дисципліна і командний дух.

На самому початку відбіркового турніру «запалили» греки – їхній інтенсивний, «ігровий» футбол з великою кількістю моментів як біля своїх, так і біля чужих воріт не залишав байдужими вболівальників. У першому матчі в Болгарії ще за чотири хвилини до фінального свистка греки «горіли» 1: 3 і, здавалося, ніщо їх не врятує. Але віра в себе і наполегливість дозволили їм зрівняти рахунок за півтори хвилини до фінального свистка.

У наступному ж матчі з чемпіонами Європи німцями на своєму полі вже суперникам греків доводилося раз у раз відіграватися. І хтозна, чи не закінчився б матч сенсаційною перемогою господарів, якби не їхня гарячковість і бажання забити німцям якомога більше. За сім хвилин до закінчення гри греки не встежили за Віммером, який приніс Німеччині нічию.

До речі, чемпіони світу та Європи в цьому відбірковому циклі продемонстрували воістину чемпіонський графік – перемога вдома і нічия в гостях. Газети тих років писали, що німці – ідеальна команда для глядачів: вдома вони обдаровують своїх шанувальників перемогами, а у виїзних матчах дозволяють уболівальникам господарів порадіти, що їхня збірна зіграла на рівних з чемпіонами Європи та світу. Виняток німці зробили для Мальти – щоб не втрачати обличчя, «непереможна машина» перемогла їх в гостях з мінімальним рахунком, «відірвавшись» в рідних стінах 8: 0.

Навіть цей поєдинок показав: у команди Шона немає яскраво вираженого бомбардира – вісім м’ячів забили п’ятеро футболістів Федеративної Німеччини.

Всі матчі групи 8

13 жовтня 1974, Софія. Болгарія – Греція 3: 3 (Х. Бонєв 1ʹ, Деньов 28ʹ, 30ʹ – Антоніадіс 29ʹ, Д. Папаіоанну 86ʹ, Глезос 88ʹ).

20 листопада 1974, Пірей. Греція – ФРН 2: 2 (Делікаріс 12ʹ, Елефтеракіс 70ʹ – Кульманн 51ʹ, Віммер 83ʹ).

18 грудня 1974, Пірей. Греція – Болгарія 2: 1 (Сарафіс 4ʹ, Антоніадіс 40ʹ – Б. Колев 88ʹ).

22 грудня 1974, Ла Валлетта. Мальта – ФРН 0: 1 (Кульманн 44ʹ).

23 лютого 1975, Ла Валлетта. Мальта – Греція 2: 0 (Р. Акіліна 32ʹ, Магро 82ʹ).

27 квітня 1975, Софія. Болгарія – ФРН 1: 1 (Б. Колев 73ʹ – пен. – Річел 76ʹ – пен.).

4 червня 1975, Салоніки. Греція – Мальта 4: 0 (Маврос 30ʹ, Антоніадіс 34ʹ – пен., Іосіфідіс 47ʹ, Д. Папаіоанну 55ʹ).

11 червня 1975, Софія. Болгарія – Мальта 5: 0 (Б. Дімітров 2ʹ, Деньов 22ʹ, Панов 25ʹ, Х. Бонєв 68ʹ – пен., Міланов 70ʹ).

11 жовтня 1975, Дюссельдорф. ФРН – Греція 1: 1 (Хайнкес 69ʹ – Делікаріс 78ʹ).

19 листопада 1975, Штутгарт. ФРН – Болгарія 1: 0 (Хайнкес 65ʹ).

21 грудня 1975, Ла Валлетта. Мальта – Болгарія 0: 2 (Панов 69ʹ, Й. Йорданов 83ʹ).

28 лютого 1976. Дортмунд. ФРН – Мальта 8: 0 (Ворм 6ʹ, 27ʹ, Хайнкес 34ʹ, 58ʹ, Беєр 41ʹ – пен., 47ʹ, Фогтс 82ʹ, Хельценбайн 87ʹ).

Підсумкова таблиця групи 8

Чвертьфінали. Про межі людських можливостей

Сьогодні, коли футболісти провідних клубів проводять протягом року по 60–70, а іноді й більше матчів, стає зовсім незрозуміло, як може вплинути одночасна участь гравців у двох і навіть у трьох турнірах на їхній результат. Характерний приклад – сучасна «Барселона», яка в один рік виграє чемпіонство, доходить до фіналу в кубку країни, Ліги чемпіонів, при тому, що 10 її футболістів у складі збірної їдуть і виграють Чемпіонат світу…

Але, шановні читачі, не варто забувати, що сьогодні так грають провідні футболісти ВСІХ без винятку країн Європи. Як і тридцять років тому, різниця в передматчевій підготовці на тиждень може дуже значно позначитися на результаті.

Не варто забувати і про прогрес спортивної фармакології, яка в боротьбі з антидопінговими комісіями УЄФА і ФІФА пішла дуже далеко вперед. У далекому 1976-му про препарати, які приймають для підвищення ігрового тонусу, сучасні «зірки» могли лише помріяти.

Ви спитаєте, до чого це? Та до пояснення подій весни 1976-го. Радянські джерела тих років розходяться в причинах, які призвели до поразки збірної СРСР (а якщо щиросердно, то основи київського «Динамо») від збірної Чехословаччини в чвертьфіналі ЄВРО-76. Тоді для перемоги було зроблено, здавалося б, все. Радянська федерація футболу навіть вирішила перекроїти Чемпіонат Радянського Союзу, розбивши його на дві частини – весняну та осінню. У першій динамівцям Києва було дозволено виступати резервним складом, щоб вони «гідно представляли честь радянського спорту на міжнародній арені». І все ж навантаження виявилося непосильним: команда Лобановського спочатку поступилася дорогою в Кубку чемпіонів французькому «Сент-Етьєну», програвши в гостях 0: 3 і не відігравши такої фори в домашньому матчі, а потім і поступилася збірній Чехословаччини. І знову фундамент поразки був закладений в гостьовій грі.

Валерій Лобановський після матчу в Братиславі скаже, що причиною поразки стали дві дитячі помилки Олександра Прохорова, якому віддали перевагу на посту № 1 перед найдосвідченішим Валерієм Рудаковим. Але ніхто так і не скаже, чиєю ідеєю було ставити Прохорова. Фахівці ж напишуть, що чехословацька команда виграла за рахунок контролю м’яча і володіння центром поля: на звичному місці був відсутній травмований Веремєєв, а його опоненти Йозеф Модер і Антонін Паненка впевнено вели своїх партнерів в атаку.

Першому голу в ворота Прохорова посприяв турецький суддя: в одному із спірних епізодів перед штрафним збірної СРСР він свиснув, показуючи при цьому, що можна продовжувати гру. Поки радянські захисники намагалися зрозуміти жести судді, зреагував Модер, проштовхнувши м’яч повз застиглого воротаря гостей. Другий гол збірна СРСР пропустила після прямого удару Паненки зі штрафного. Лобановський кинув у бій ще не відновившогося Веремєєва, але в час, що залишився, переломити хід гри так і не вдалося. У той же час рахунок міг стати вже зовсім непристойним, якби потрапив у порожні ворота Карел Кроупа.

Київський стотисячник на повторну гру був заповнений вщерть – всі чекали гольової феєрії і рішучого свята радянського футболу. І якщо з першим все вийшло, то щодо другого закралися серйозні сумніви. І хоча в рамці стояв досвідчений Рудаков, а оборона команди ЧССР в цей вечір виглядала небезгрішно, функціональна і тактична виучка гостей виявилися на висоті – чехословаки весь час вели гру, так і змушуючи радянських футболістів відіграватися. Вийти вперед у рахунку господарі поля так і не змогли.

На післяматчевій прес-конференції Олег Базилевич заявив, що ніякої трагедії не сталося, а команда «виконала план на весняний відрізок». Як дізналися здивовані журналісти, чвертьфінал Чемпіонату Європи розглядався київським тандемом тренерів лише як підготовка до Олімпіади в Монреалі. Зауважимо, що і там команда Лобановського особливих успіхів не здобула.

В інших чвертьфінальних парах події розвивались не менш драматично.

Югослави, які, нагадаємо, вирішували питання проходження не просто на Чемпіонат Європи, а на перший (і поки єдиний) домашній футбольний форум подібного масштабу, в першому матчі не мали проблем з командою Уельсу. І хоча в досить напруженій грі (сім жовтих карток) перевага югів не виглядала переконливою, після забитого ними на першій хвилині гола вони планомірно доводили справу до перемоги.

Другий же матч в Кардіффі став найбільшим скандалом ЄВРО-76. Так склалося, що по ходу матчу арбітр з НДР Рудольф Глеккнер скасував два голи у ворота збірної СФРЮ – один через офсайд, другий – через порушення гравцем атакуючої команди проти воротаря. А якщо врахувати, що до цього вже на 18-й хвилині арбітр рішуче постав 11-метровий у ворота валлійців, настрій на трибунах був просто критичним.

Весь другий тайм проходив відрізками в 5–10 хвилин, які перемежовувалися закиданням поля пляшками, запальничками, дріб’язком і просто вибіганням на поле окремих уболівальників і навіть їхніх груп, що бажають «ближче поспілкуватися» якщо не з головним арбітром, то хоча б з кимось з ненависних югославів. Не могли стримати лютих фанатів ні поліцейські з собаками, ні викочені на бігову доріжку пожежні машини, які поливали трибуни водою.

Навіть після закінчення матчу поліції Уельсу коштувало великих зусиль забезпечити захист югославської делегації та судді Глеккнера. За два тижні після скандальної гри дисциплінарна комісія УЄФА ухвалила безпрецедентне рішення – виключити Федерацію футболу Уельсу з наступного розіграшу чемпіонату Європи, бо та не забезпечила нормальне проведення чвертьфінального матчу. Втім, це рішення було скасовано вже за рік в робочому порядку.

Чемпіонам світу випало грати зі збірною Іспанії. Рівність в парі спостерігалася лише в першому матчі в Мадриді: німці дозволили господарям грати у свій швидкий футбол з безліччю передач лише один тайм. За цей час збірна Іспанії встигла забити лише один м’яч (він на рахунку Сантільяни) та ще раз потурбувати Майера виходом сам на сам Піррі. У перерві Гельмут Шон вніс до дії своєї машини необхідні корективи і більше іспанці не володіли ані м’ячем, ані ініціативою.

Після матчу газета «Marca» написала: «Наша збірна лютувала, але проти суперника, який перевершує тебе в майстерності, однією люті буває мало». У середині другого тайму зусиллями Беєра німці зрівняли рахунок, а будь точнішим незадовго до кінця матчу Кульманн, який вийшов на заміну, могли вивезти з Іспанії й перемогу.