Група 5. Достроковий фінал та Італія – аутсайдер

Четверта група, в якій ніхто не хотів поступатися супернику, вважалася чи не найбільш рівною у відбірковому циклі. Однак титул «групи смерті» дістався не їй, а наступній групі, де зійшлися двоє призерів останнього Чемпіонату світу (Нідерланди та Польща) з визнаними грандами–італійцями.

Останні, до слова, у середині 70-х років проходили через чи не найбільшу в історії кризу національної збірної: покоління Рівери, Ріви і Маццоли, яке виграло ЄВРО у 1968-му і пробилося у фінал Чемпіоната світу 1970-го, пішло, залишивши збірній Діно Дзоффа і строго оборонну манеру гри. Саме ці два фактори, а також репутація гранда і втримали збірну Італії у відборі на Чемпіонат Європи-1976 від повного провалу.

Італійці відіграли «всуху» п’ять матчів з шести. Єдиним «проколом» стала гра в Роттердамі, де, повівши в рахунку вже на п’ятій хвилині, італійці взялися в улюбленій манері будувати оборонні редути і чекати фінального свистка. Головними незгодними з таким ходом подій стали нападники збірної Нідерландів Ренсенбрінк і Кройф, які на двох забили три м’ячі у ворота Дзоффа.

Домашня перемога над тими ж голландцями з мінімальним рахунком Італію вже не врятувала. «Скуадрі адзуррі» для підсумкового успіху в групі необхідно було вигравати у Польщі, а за тодішнього стану італійців їм це було не під силу. Обидва матчі перетворилися на вулицю з одностороннім рухом: Лято, Шармах, Гадоха та інші поляки раз за разом проривали щільну оборону італійської збірної, котра практично не переходила на чужу половину поля. Десь виручав Дзофф, десь не вистачало холоднокровності польським нападникам. Хоч би як там було, а результат двох нульових нічиїх – швидше удача італійців, ніж досягнення поляків.

Протистояння ж Польщі з Нідерландами сучасні оглядачі називали «достроковим фіналом» Чемпіонату Європи-1976, настільки ці команди були сильнішими за всіх у Європі, за винятком, можливо, Чехословаччини.

У першому матчі в Хожуві (невелике містечко майже на кордоні з Чехією досі вважається «місцем бойової слави» збірної Польщі) поляки не залишили від апологетів «тотального футболу» каменя на камені – 4: 0 до 77-ї хвилині за повної переваги як у володінні м’ячем, так і в усіх інших ігрових компонентах. Гжегош Лято, Роберт Гадоха і Анджей Шармах – легендарне атакуюче тріо, могутніше якого польський футбол не знав ні до, ні після, просто знесло оборону голландської команди. І треба ж було полякам розслабитися, щоб на 80-й хвилині Рууд Ван де Керкгоф відквитав один м’яч! Що вирішує гол престижу при такій-то абсолютній перевазі!? – запитували себе, напевно гравці та вболівальники збірної Польщі в той вечір. Виявилося – все.

За п’ять тижнів в Амстердамі голландці забили рівно стільки, скільки було потрібно, не пропустивши жодного м’яча у відповідь. Рахунок 3: 0 (а могли голландці набити і десяток) зрівняв поляків і голландців в очках, а завдяки голу на виїзді, саме представники Країни тюльпанів вийшли до чвертьфіналу. Збірна ж Польщі вирушила готуватися до Олімпійських ігор у Монреалі (візьме срібло) і Чемпіонату світу в Аргентині (буде зупинена майбутніми чемпіонами – командою господарів за крок до півфіналу).

Всі матчі групи 5

1 вересня 1974, Гельсінки. Фінляндія – Польща 1: 2 (Рах’я 3ʹ – Шармах 23ʹ, Лято 50ʹ).

25 вересня 1974, Гельсінки. Фінляндія – Нідерланди 1: 3 (Рах’я 16ʹ – Кройф 28ʹ, 40ʹ, Неескенс 51ʹ – пен.).

9 жовтня 1974, Познань. Польща – Фінляндія 3: 0 (Касперчак 13ʹ, Гадоха 15ʹ, Лято 53ʹ).

20 листопада 1974, Роттердам. Нідерланди–Італія 3: 1 (Ренсенбрінк 24ʹ, Кройф 65ʹ, 80ʹ – Бонісенья 5ʹ).

19 квітня 1975, Рим. Італія – Польща 0: 0.

5 червня 1975, Гельсінки. Фінляндія–Італія 0: 1 (Кіналья 26ʹ – пен.).

3 вересня 1975, Неймеген. Нідерланди – Фінляндія 4: 1 (Ван дер Кюлен 29ʹ, 37ʹ, 62ʹ, Любсе 53ʹ – М. Паателайнен 10ʹ).

10 вересня 1975, Хожув. Польща – Нідерланди 4: 1 (Лято 14ʹ, Гадоха 44ʹ, Шармах 63ʹ, 77ʹ – Р. ван де Керкгоф 80ʹ).

27 вересня 1975, Рим. Італія – Фінляндія 0: 0.

15 жовтня 1975, Амстердам. Нідерланди – Польща 3: 0 (Неескенс 14ʹ, Хеелс 46ʹ, Тійссен 60ʹ).

26 жовтня 1975, Варшава. Польща–Італія 0: 0.

22 листопада 1975, Рим. Італія – Нідерланди 1: 0 (Капелло 20ʹ).

Підсумкова таблиця групи 5

Група 6. Заміна збірної на «Динамо» (Київ)

Жеребкування визначило в суперники збірної СРСР далеко не найсильніші збірні Ірландії, Туреччини та Швейцарії. Але, як відомо, головний суперник радянських футболістів завжди знаходився не на футбольному полі, а у високих кабінетах партійного і спортивного керівництва країни.

Як вже згадувалося, кожна поразка (а іноді і перемога) на міжнародному рівні закінчувалася перетасуванням тренерського штабу, неминучими ротаціями складу і, як наслідок, повною незіграністю на полі загалом високого рівня футболістів, які представляли СРСР на міжнародній арені.

До відбіркових матчів радянську команду готував Костянтин Бєсков, який змінив на цій посаді Євгена Горянського. Провини останнього в тому, що збірна СРСР не потрапила на Мундіаль у ФРН не було жодної – після нульової нічиї в Москві з командою Чилі в додатковому кваліфікаційному раунді було просто вирішено не їхати в Чилі на матч-відповідь. Таким чином радянське керівництво протестувало проти приходу до влади збройним шляхом місцевого диктатора Аугусто Піночета. Горянського, до речі, в пресі ще довгий час називали «жертвою піночетовської хунти», адже формальний привід його звільнення – непотрапляння на Чемпіонат світу – не мав прямого відношення до футболу. А у відбірковій групі збірна СРСР, до слова, фінішувала першою, обійшовши команди Ірландії та Франції.

На Бєскова дуже розраховували, пам’ятаючи про те, як він блискуче підготував збірну до ЄВРО-64. Часу у метра тренерського цеху було предостатньо – більше восьми місяців до початку відбіркового циклу, гравців для вибору – теж чимало, та й тренувальний процес був поставлений за всіма канонами світової практики. Збірна СРСР готувалася в пріоритетному режимі з масою товариських ігор, в яких незмінно перемагала, в тому числі і на виїзді з сильною командою Польщі.

Грім грянув 30 жовтня 1974-го в Дубліні. Довготелесий і незграбний Дон Гівенс тричі відправляв м’яч у ворота московського динамівця Пільгуя, причому двічі – буквально з лінії воротарського майданчика.

При цьому господарі не показали жодних феноменальних навичок – традиційно високі міцні ірландські хлопці просто йшли у відбір, бігли по флангах і навішували на Гівенса, який у результаті завдав сім ударів по воротах.

Вдобавок здали нерви у досвідченого центрального захисника Володимира Капличного, який був вилучений вже на 32-й хвилині за бійку з Теренсом Манчіні. Іншого центрального захисника в запасі у Бєскова не знайшлося, а в центрі оборони збірної СРСР стало занадто вільно.

Але навіть не атаки ірландців були головним чинником поразки. Радянська збірна, у складі якої на полі були п’ятеро учасників попереднього Чемпіонату Європи (Ловчев, Федотов, Колотов, Оніщенко та Капличний) і молодий супер-форвард київського «Динамо» Олег Блохін, виглядала млявим і ніби приреченим стадом невпевнених у собі людей, які демонстрували повне нерозуміння намірів один одного.

Варто відзначити, що ця перемога над збірною СРСР (нагадаємо, найбільш титулованою на той момент в Чемпіонатах Європи) стала першою великою перемогою Ірландії за весь час участі в європейських першостях.

Організаційні висновки не змусили себе довго чекати – Костянтина Бєскова звільнили з посади головного тренера вже взимку. Вести збірну на ЄВРО-76 було доручено дуету киян – 36-річним Валерію Лобановському та Олегу Базилевичу. Враховуючи вдалі виступи київського «Динамо» як у чемпіонаті країни, так і на міжнародній арені, база збірної переїхала до Києва.

Результат не змусив себе довго чекати: після тотального оновлення складу (на товариський матч з Італією навесні 1975-го вийшла збірна, у складі якої було 11 представників «Динамо» (Київ)!) змінилися й результати команди. Спочатку були биті вдома турки, а потім й ірландці.

В обох матчах головною зіркою команди Лобановського був плеймейкер Володимир Веремєєв. Саме він віддав чотири з п’яти гольових передач в цих іграх. Рахунок гри з Ірландією (2: 1) не цілком відобразив ту перевагу, якою володіла радянська команда.

Фактично, після цього матчу, стало зрозуміло – зі своїм завданням виходу в наступне коло змагань наші хлопці впораються. А тут ще й команда Ірландії програла в Швейцарії. Дві поразки поспіль головних конкурентів ще більш надихнули збірну Лобановського, яка в легкій атакуючій манері двічі обіграла швейцарців і забезпечила собі путівку до чвертьфіналу за тур до закінчення відбіркового турніру. Тур, в якому радянська команда єдиний раз в історії програла туркам. Ще й більш того, турки так і не змогли розписатися у воротах Рудакова – за них це зробив центральний захисник киян Штефан Решко.

Підводячи підсумки, можна констатувати, що якщо румуни стали єдиною командою, яка не потрапила на ЄВРО, не програвши жодного матчу, то збірна СРСР – єдиною командою, яка два матчі програла, але попри це посіла в групі перше місце.

Радянські журналісти та коментатори з оптимізмом дивилися в майбутнє, адже в цей самий час київські динамівці вигравали всі змагання, в яких брали участь – кубок і чемпіонат країни, Кубок володарів кубків і Суперкубок Європи, а Олег Блохін отримав «Золотий м’яч» кращого футболіста Європи… але той-таки матч з турками показав – сили гравців не безмежні.

Всі матчі групи 6

30 жовтня 1974, Дублін. Ірландія – СРСР 3: 0 (Гівенс 22ʹ, 30ʹ, 70ʹ).

Ірландія: Роуч, Кіннір, Малліган, Манчіні, Холмс, Мартін, Джайлз, У. Брейді, Хейвен, Гівенс, Тріс. Тренер – Джон Джайлз.

СРСР: Пільгуй, Нікулін, Ольшанський, Капличний, Матвієнко, Ловчев, Федотов (Федоров, 59ʹ), Колотов, Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Костянтин Бєсков.

20 листопада 1974, Ізмір. Туреччина–Ірландія 1: 1 (Конрой 56ʹ – автогол – Гівенс 61ʹ).

1 грудня 1974, Ізмір. Туреччина – Швейцарія 2: 1 (А. Ісмаіл 28ʹ, О. Мехмет 85ʹ – Шілд 18ʹ).

2 квiтня 1975, Київ. СРСР – Туреччина 3: 0 (Колотов 25ʹ – пен., 56ʹ – пен., Блохін 75ʹ).

СРСР: Рудаков, Коньков (Буряк, 65ʹ), Фоменко, Решко, Матвієнко, Трошкін, Мунтян, Колотов, Веремєєв, Оніщенко (Федоров, 80ʹ), Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.

Туреччина: Сабрі, Алпаслан, А.Ісмаіл, Зія, Б. Кемаль, Зафер, Енгін, К. Рашіт, К. Метін (Тунджай, 69ʹ), Алі Кемаль, Джеміль. Тренер – Кошкун Езарі.

30 квітня 1975, Цюріх. Швейцарія – Туреччина 1: 1 (Мюллер 43ʹ – Алпаслан 52ʹ).

10 травня 1975, Дублін. Ірландія – Швейцарія 2: 1 (Мартін 2ʹ, Тріс 29ʹ – Мюллер 73ʹ).

18 травня 1975, Київ. СРСР–Ірландія 2: 1 (Блохін 13ʹ, Колотов 29ʹ – Хенд 79ʹ).

СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Матвієнко, Буряк, Трошкін, Мунтян (Решко, 46ʹ), Колотов, Веремєєв (Федоров, 84ʹ), Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.

Ірландія: Роуч, Кіннір, Малліган, Хенд, Т. Данн, Мартін, Джайлз, У. Брейді, Хейвен, Конрой, Гівенс. Тренер – Джон Джайлз.

21 травня 1975, Берн. Швейцарія–Ірландія 1: 0 (Р. Ельсенер 75ʹ).

12 жовтня 1975, Цюріх. Швейцарія – СРСР 0: 1 (Мунтян 78ʹ).

Швейцарія: Бургенер, Тринчер (Шнеєбергер, 75ʹ), Гійо, Біцціні, Боттерон (Шайвілер, 75ʹ), Фішбах, Кун, Різі, Пфістер, Жандюпе, Мюллер. Тренер – Рене Хюссі.

СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Звягінцев, Ловчев, Трошкін (Решко, 31ʹ), Мунтян, Буряк (Сахаров, 68ʹ), Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.

29 жовтня 1975, Дублін. Ірландія – Туреччина 4: 0 (Гівенс 25ʹ, 28ʹ, 34ʹ, 88ʹ).

12 листопада 1975, Київ. СРСР – Швейцарія 4: 1 (Коньков 13ʹ, Оніщенко 14ʹ, 68ʹ, Веремєєв 81ʹ – Різі 45ʹ).

СРСР: Рудаков, Коньков (Сахаров, 75ʹ), Фоменко, Звягінцев, Ловчев, Трошкін, Мунтян (Колотов, 65ʹ), Буряк, Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.

Швейцарія: Бургенер, Тринчер, Гійо, Біцціні, Боттерон, Фішбах, Кун, Шнеєбергер, Різі, Жандюпе, Мюллер. Тренер – Рене Хюссі.

23 листопада 1975, Ізмір. Туреччина – СРСР 1: 0 (Решко 22ʹ – автогол).

Туреччина: Расим, С. Тургай, А.Ісмаіл, Т. Фатіх (Т. Хусейн, 89ʹ), Сабахаттін, Е. Кадир, Т. Мехмет, Гекмен (Е. Орхан, 90ʹ), Я. Алі, Алі Кемаль, Джеміль. Тренер – Кошкун Езарі.

СРСР: Рудаков, Коньков, Фоменко, Решко, Зуєв, Звягінцев, Мунтян (Буряк, 61ʹ), Колотов, Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.

Підсумкова таблиця групи 6