Цитаты из книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Чіпко!.. голубе мій! кинь! Не буде щастя, не буде добра… Ти прийдеш уночі з побоїща, ляжеш коло жінки… та тими руками, що недавно людей давили, у крові

– О, ви всі любі та жалісливі… А людей, як курей, ріжете! – промовила вона суворо. Голос її окликався гнівом, докорою, огидою. «А твій батько? – подумав Чіпка. – А сама ти?…» – трохи не сказав, та язик став руба, в грудях дух сперло. – Хіба ми ріжемо? – ледве вимовив, перевівши дух, – ми тільки рівняємо багатих з бідними…

А ти чого, бузувіре, тут у сінях кадиш? Напер, кажеш, повні сіни, що й дихнути не можна! – защебетала вона, пізнавши Чіпку.

Чіпка пішов далі. Одійшовши з гони, знову завив. Здалека щось обізвалося до його – мов другий пугач,

Ще далі Чіпка пізнав Лушню, Матню й Пацюка. З ними ще було чоловік п’ять невідомих.

Осівся Василь Семенович на батьківськім добрі. Перш усього звелів розпудити котяче царство. Годі йому розкошувати! Старих котів з кішками роздавали піщанам, мов гостинці од нового пана; а кошенятами, яких люди не брали, велено в ставку рибу погодувати. Сказано – зроблено… Потім того одпустили за двір Петра-лакея: паничеві буде одного Йвана. Дівчат Василь Семенович не розпускав чомусь. Нерідко було сам у дівочу зайде, жартує з дівчатками. Тим тільки було й душу одводить, що ходить з рушницею та коли там з дівчатами побалакає. Найбільше йому подобалась Уляна. Весела, співуча, вона не давала журитись молодому паничеві.

веселу натуру. Хто кого покохає – Уляна перша знає; зажурився хто – Уляна розважить. Уляна не знає горя! Вона справді ніколи не журилася; а може, й журилася, та ніхто того не знав, не бачив. Бачили Уляну – весела; чули Уляну – співає; слухали – які Уляна вигадки вигадує, квітки пришиває… Сказано: не жур-дівка! Одно тільки лишенько: немає генеральші життя через дівку Уляну!

У тонкій, білій сорочечці, трохи розхристаній, в одній спідниці, з розкинутими косами, що, як дві гадини, спадали на її білу шию і спускалися на мов виточені з білого мармуру плечі, – стояла вона перед ним, як русалка, з кухликом у руках.

«Це ж москаль!!. – подумав здивований Чіпка. – Я-бо й чую – знайоме щось… Так, бач, чого він багатіє та щороку строїться?!»

Довго ждали, та добро придбали, – каже йому товстенький чоловік, указуючи на Чіпку.