Цитаты из книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

чутка, що він ні Хрущ, ні Притика, а прямісінько-таки Іван Вареник – кріпак пана Польського, що панував у Пісках.

А через місяць йому об’явлено, що тепер він піщанський громадянин – козак, Остап Макарович Хрущ.

Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудовно вилося коло білого чола; тоненькі пасма того чорного, аж полискуваного хмелю спадали на біле, рум’яне личко, як яблучко наливчате; очі оксамитові, чорні, – здається, сам огонь говорив ними… Дві чорні брови, мов дві чорні п’явки, повпивалися над очима, злегенька прикритими довгими густими віями. Сама – невеличка, метка й жвава, з веселою усмішкою на виду, вона так і вабила до себе. Зелена байова керсетка з червоними мушками, червона в букетах спідниця, на шиї дорогі коралі, хрести, золоті дукати – усе гарно пристало до хорошої дівоцької вроди.

хмурнішав та й хмурнішав. Стала нудьга виглядати його очима, журба невимовна гнітити його душу і серце… Ходить бувало восени або зимою по двору, опустить на груди голову та за цілий день і слова не промовить ні до кого…

Обмінили хліб, а в неділю й весілля заграли.

Дмитренко, як мара та, сидів над його душею, чигав, як шуліка, коли Чіпка пристане на його раду – сам «вийде в одставку». – Коли б мене на шибеницю вели та сказали: як подасись сам, помилуємо, – я б і тоді не послухав! – скрикнув Чіпка. – Хто скаже, що я чоловіка вбив?… Може, вони на своїм віку десятки, сотні на той світ позагонили… А тепер шкода: нема волі?… Тепер завадило – всі рівні?… Я людям служу… мене люди вибрали… мене люди й скинуть!