Володимир Мономах

(народ. 1053 р. – пом. 1125 р.)

Великий князь Київської Русі, полководець, громадський діяч і письменник.

Володимирові Мономаху вже виповнилося 60 років, коли він сів на київський престол. Усе життя він провів у війнах – як у міжусобних, так і з зовнішніми ворогами. «Усіх походів моїх було 83, – писав Володимир у своєму «Повчанні», – а інших неважливих не пригадаю. Я уклав з половцями 19 мирних договорів, узяв у полон понад сто кращих їхніх князів, а понад двісті стратив і потопив у ріках». Ставши великим князем, Володимир зміг припинити боротьбу між удільними князями, а набіги кочівників узагалі перестали турбувати руську землю. За його життя в державі встановився відносний порядок.

1053 р., за рік до смерті Ярослава Мудрого, у сім'ї його сина Всеволода і грецької царівни Марії, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, народився син. Батько назвав його Володимиром на честь свого діда – Красного Сонечка. Ім'я передбачало, що коли хлопчик підросте, буде «володіти світом». Церква при хрещенні дала йому ім'я Василь, що означає «володар»; від матері дісталося третє ім'я – Мономах, що «означає самодержець, одноборець». Дитинство Володимира-Василя минуло в Переяславі. Він здобув добру для свого часу освіту. За спогадами літописців, Володимир був гарний на обличчя, невеликий на зріст, але міцний і сильний; очі в нього були великі, волосся рудувате і кучеряве, а борода широка й густа. Цікаво, що в літописах його іноді називали царем і зазначали, що він жодного разу не був помічений у підлості і жодного разу не порушив хресного цілування.

Володимирові рано довелося виконувати складні і зовсім не дитячі доручення. Уже в 13-літньому віці він був відправлений батьком на князювання в далекий Ростов (Ростовсько-Суздальська земля). Через 5 років юнакові довелося надавати допомогу батькові, обложеному кочівниками-половцями в Переяславі. Після цього він іще 5 років княжив у Смоленську, до якого згодом приєднав Чернігів. 1078 р. загострилася боротьба за київський престол. Князі Олег Святославич і Борис В'ячеславич, домагаючись Києва, привели на Русь половців. У бою на р. Сожиці вони розбили Всеволода Ярославича. Володимир поспішив на допомогу батькові. З'єднавшись з ним і з великим князем Ізяславом, він рушив на Чернігів. З жовтня відбувся бій на Нежатиній Ниві. Олег і Борис зазнали поразки. Але в цьому бою загинув князь Ізяслав, після чого Всеволод сів на велике князювання в Києві, а Володимира посадив поруч у Чернігові, де той княжив до 1094 р. Жив він там щасливо зі своєю першою дружиною Гітою, дочкою загиблого при Гастингсі короля англосаксів Гарольда II. Утікши від нормандського герцога Вільгельма Завойовника, дівчина потрапила до Фландрії, потім до Данії до короля Свена Естрідсона, одруженого з Єлизаветою, дочкою Ярослава Мудрого і тіткою Володимира. Саме вона й посватала принцесу своєму племінникові. Гіта народила чоловікові синів Мстислава, Ізяслава, Святослава, В'ячеслава, Романа, Юрія (майбутнього Довгорукого) і дочок Євпраксію, Агафію, Марію, Софію.

Незважаючи на сімейне щастя, правління Володимира в Чернігові не було безтурботним. Міжусобиці й набіги половців тривали, і йому доводилося допомагати батькові в боротьбі проти них. 1079 р. полоцький князь В'ячеслав Братиславович зруйнував Смоленськ. Володимир зі своїми чернігівцями вторгнувся в Полоцьку волость, потім захопив і зруйнував Менеск (Мінськ). Пізніше довелося втихомирювати переяславських торків. Однак більше за все неприємностей завдавали половці. За життя батька Володимирові довелось 12 разів боротися з ними. 1081 р. під Новгородом-Сіверським він розбив ханів Асадука і Саука, наступного року за Сулою біля Прилук розгромив ханів Осеню і Сакзю. 1084 р. Володимир, прогнавши з Володимира-Волинського князів Ростиславичів, посадив там Ярополка Ізяславича, який княжив там і раніше. Але Ярополк посварився зі Всеволодом, і той прогнав Ізяславича, захопивши в Луцьку матір, жінку, дружину і все майно Ярополка.

1093 р. помер Всеволод. Кияни хотіли бачити своїм князем Володимира, тим більше, що батько заповідав йому велике князювання. Однак закони успадкування престолу тоді були іншими. Тому, дотримуючись черги старшинства і не бажаючи поновлення міжусобних воєн, Володимир уступив Київ двоюрідному братові Святополку II Ізяславичу. Ледь закріпившись на престолі, Святополк почав війну з половцями, яка виявилася невдалою: на р. Стугні він був розбитий, а Володимир втратив у цьому бою брата Ростислава. Із залишками дружини він повернувся до Чернігова. Наступного року до міста підійшов князь Олег Святославич зі своїми союзниками половцями і пред'явив на нього свої права. Популярність Володимира серед городян у той момент була дуже низькою. Вони хотіли бачити своїм князем Олега. Володимир бився з ним 9 днів, а потім, не бажаючи продовження боротьби, поступився Олегу Черніговом, сівши на престол батька в Переяславі. При виїзді з Чернігова з ним не було і 100 людей, включаючи жінок і дітей. Проте половці не зважилися на них напасти. Не обмежившись одним Черніговом, Олег іще кілька разів приводив половців на Русь, викликаючи нові усобиці. 1096 р. Володимир у союзі зі Святополком вигнав його з Чернігова, а потім під Переяславом розбив половецького хана Тугоркана. У цій боротьбі загинув син Володимира Ізяслав, хрещеним батьком якого був Олег Святославич. Те, що трапилося, настільки серйозно вплинуло на обох князів, що коли Володимир на прохання сина Мстислава (який, до речі, розбив 1097 р. Олега) написав лист із пропозицією миру, той погодився.

Того ж року Святополк і Володимир зібрали всіх руських князів у Любечі. На цьому з'їзді було вирішено припинити ворожнечу, а також ухвалено, що кожен князь може володіти лише своєю вотчиною. На цьому зібранні князі цілували хрест, заприсягнувшись: «Якщо тепер хто заміриться на чужу волость, так буде проти нього хрест чесний і вся земля руська». Фактично ж з'їзд у Любечі затвердив розпад єдиної держави на самостійні землі при формальному верховенстві київського князя. Але не встигли князі роз'їхатися по своїх уділах, як знову почались усобиці. За згодою Святополка волинський князь Давид Ігорович захопив у Києві князя Василька Ростиславича і, привівши в кайданах до Бєлгорода, осліпив його. Довідавшись про це, Володимир закликав братів Олега і Давида Святославичів виступити разом із ним проти Святополка. Справа загрожувала перерости у велику війну. Киянам ледве вдалося умовити Володимира не починати нової усобиці. Зі Святополком князі помирились, а з Давидом Ігоровичем воювали ще 3 роки й у 1100 р. змусили його з'явитися на князівський суд до Вітичева, де в нього відняли колишнє князівство і посадили княжити в Бутську. Прагнення підтримувати мир між князями нерідко приводило Володимира в самий центр міжусобної боротьби. Так було і на з'їздах князів у Вітичеві (або Уветичах) 1100 р. і в Долобську 1103 р.

Водночас із внутрішнім безладдям Русь постійно піддавалася набігам половців. Володимир тоді виступив ініціатором ударів у відповідь і постійно підштовхував інших князів до того, щоби вести відносно половців наступальну, а не оборонну політику. Серед численних походів проти половців найуспішнішим виявився похід 1111 p., коли за ініціативою Володимира князі пішли на Дон. Звідти руські раті повернулися з величезним полоном і найбагатшою здобиччю. Цей похід виявився останньою великою подією за князювання Святополка Ізяславича. 16 квітня 1113 р. він помер. Велике князювання тепер мало відійти до синів другого сина Ярослава Мудрого Святослава (батько ж Володимира був третім сином.) Але кияни й чути про це не хотіли. У Києві вчинився заколот, викликаний утисками лихварів і тисяцького Путяти. Їхні двори і майно були розграбовані. Кияни вдруге попросили Володимира прийняти київський престол, і Володимир погодився. Він швидко зумів навести порядок у Києві, значно пом'якшив становище городян, упорядкувавши стягування відсотків лихварями і регламентувавши запис у холопство.

Цікаво, що Святославичі не зважилися вимагати своїх законних прав на престол, однак міжусобні війни не припинилися. При цьому князі не гребували запрошувати на допомогу угорців і поляків. П'ять років тривала боротьба з мінським князем Глібом Всеславичем, який відмовився підкорятися Володимирові. Великий князь у союзі з Давидом Чернігівським і синами Олега Святославича обложив Мінськ і змусив Гліба підкоритися. Однак незабаром він знову виступив проти Володимира. 1120 р. його як бранця в кайданах привели до Києва, де він через 3 роки помер. У 1118—1119 pp. ішла боротьба з володимирським князем Ярославом, сином Святополка, який прогнав свою жінку, онуку Мономаха. Ярослав привів на Русь поляків. Тоді син Володимира Андрій увійшов у володіння польського короля Болеслава Кривоустого і, спустошивши їх, повернувся з багатою здобиччю. Ярослав же звернувся по допомогу до угорського короля Стефана. Почалося вторгнення, в якому брали участь угорці, богемці, поляки. Але незабаром Ярослав потрапив у засідку і був убитий. Вторгнення припинилось. У той же час Володимир замирив і Новгород, а 1120 р. його син Юрій розгромив волзьких булгар.

Русь знову стала сильною, як і при дідові Володимира. Вторгнення ззовні припинилися. Тепер руські дружини ходили походами в інші країни. 1116 р. син Володимира Ярополк розбив на Дону половців, інший син, Мстислав, завдав поразки чуді і взяв їхнє місто Оденпе, онук Всеволод здійснив похід у Фінляндію і переміг плем'я ям. 1116 р. Володимир послав свої війська в грецькі володіння, щоб захистити права дочки Марії, вдови царевича Леона, що загинув у Константинополі під час усобиці, і онука Василя. Довідавшись про цей похід і бажаючи примиритися з Володимиром, імператор прислав до нього митрополита Неофіта і багатьох знатних людей з дарунками. Серед дарунків були хрест із животворного дерева і сердолікова чаша, що належала колись римському імператору Августові, царський вінець імператора Костянтина Мономаха, діда Володимира, держава, ланцюг і стародавні барми^[1], якими потім прикрашалися руські володарі при вступі на престол. Поклавши вінець на голову Володимира, Неофіт уперше назвав його царем.

Зміцнюючи християнство, Володимир, як і його дід, будував церкви і монастирі: біля Києва з'явився Видубецький монастир, у ним же закладеному м. Володимирі на Клязьмі – церква в ім'я Всемилостивійшого Спаса. Як і раніше, давньоруською мовою перекладалося багато грецької літератури, підтримувалося літописання. При Володимирі був уведений культ Бориса і Гліба. Сам великий князь мав неабиякий письменницький хист. Ним були створені «Повчання», у яких він дав приклад служіння князя Батьківщині, і «Лист Володимира Мономаха Олегу Святославичу».

Після смерті 1107 р. жінки Гіти Мономах одружувався ще двічі. Про другу жінку нічого невідомо, третю ж звали Євпраксія. Як і при Ярославі Мудрому, Володимир зміцнював зв'язки з іншими державами через династичні шлюби. Син Мстислав був одружений з дочкою шведського короля, старша дочка Марія стала жінкою сина візантійського імператора Романа IV, а молодша, Єфимія, – жінкою угорського короля Коломана. Одна з онучок Мономаха вийшла заміж за норвезького короля Сігурда, інша – за Ободритського короля^[2] Канута Святого, третя – за візантійського імператора Іоанна.

1124 р. на Русі був багатий на страшні ознаки і лиха: сонячне затемнення, посуху, пожежі. Через пожежу згорів Київ. А 10 травня 1125 р. після 13 років великого князювання на р. Альті завершив свій земний шлях Володимир Мономах. Тіло його було перенесено до Києва і покладено в Софійському соборі поруч із батьком – князем Всеволодом і дідом – Ярославом Мудрим. Діти ж його не змогли продовжити політику батька, що призвело до нових усобиць і розпаду Київської Русі.