– Ну де ж ти бачиш третій олівець. Залишилось усього два.

– А у тата!

– Мій син великий фантазер! Учора він запевняв мене, що вчителька залишила його у класі до другої години ночі!

– Сашко, яка тварина дає нам м’ясо і сало?

– М’ясник.

Телефонний дзвінок. У трубці:

– Алло!

– Це хто?

– Це я, Маша.

– Машуню, а чому пошепки.

– А я граюся в хованку.

– Ну, добре. Поклич тата.

– Не можу, він зайнятий.

– Тоді маму.

– Вона теж.

– А ще дорослі є?

– Ага, міліціонери.

– Поклич.

– Вони теж зайняті.

– Та що ж вони всі роблять?

– Мене шукають.

Сашко:

– У кожного з батьків є свої плюси і мінуси, між іншим, як і у кожного джерела живлення.

– Вовчику, згадай найкращий рік свого життя.

– Це коли я вчився у першому класі!

– А два найкращих роки?

– Це коли я знову вчився у першому класі!

– Петре, де можна знайти твого батька?

– У свинарнику. Ви його відразу впізнаєте на ньому бриль!

– Тату, тату, я сокиру знайшов!

– Неси сюди!

– Та вона пощерблена і без топорища…

– Тоді поклади назад, негарно брати чужі речі!

– Сашко, сідай і розкажи нам, як ти вчишся.

– Я не можу сісти. Я тільки-но розказав татові…

– Мамо, я сьогодні в автобусі місцем жінці поступилася, а вона не сіла.

– Ну, а ти що?

– Знову до татка на коліна залізла.

Учитель біології:

– Павле, не крутися і не кривляйся, а краще дивись на мене, бо так і не дізнаєшся про поведінку мавп.

– Це не ваш син закопує в пісок мою сукню?

– Ні. Мій набирає воду вашим капелюшком.

– Сергійку, візьми срібну ложечку і розмішуй нею цукор. Срібло вбиває мікроби.

– А чому це я маю пити чай з дохлими мікробами?

Вовчик змучив маму запитаннями. Мама:

– Чуєш, синочку, якщо ти будеш таким поганим і неслухняним хлопчиком, я захворію, прийде лікар, я помру, мене повезуть на цвинтар на великому чорному авто. Буде грати сумна музика…

– Мамо, а мені можна буде сісти поруч з водієм?

У дитячому садку діти малюють. Вихователька підходить до дівчинки, яка захоплено щось малює:

– Що ти малюєш?

– Бога.

– Але ж ніхто не знає, як він виглядає!

– Зараз дізнаються! – упевнено заявляє мала, розмазуючи по аркушу акварельні фарби.

Сашко приходить із школи близько десятої.

Бабуся:

– Чому так рано?

– Вигнали з уроку.

– За що?

– Та, сусід по парті на уроці закурив.

– А тебе чому вигнали?

– А я йому дав прикурити.

Іванко стоїть на вулиці, курить. Повз нього проходить жінка і запитує:

– Хлопчику, а твій тато знає, що ти куриш?

– Тіточко, а ваш чоловік знає, що ви чіпляєтесь до незнайомих мужчин?

Помирає батько, кличе до себе трьох синів і каже їм:

– Принесіть віник, розв'яжіть і зламайте кожен прутик окремо.

Сини так і зробили.

– От бачите, – каже батько. – А тепер принесіть ще один віник і спробуйте зламати його цілим.

Сини принесли віник, взялись разом і зламали. Батько:

– От невдача! А я ж таку мудру річ хотів наостанок вам розказати!

Директор великого заводу звертається до свого заступника:

– Вітаю вас, ви досягай значних успіхів! Всього рік тому ви прийшли до нас простим роботягою. Через два місяці стали бригадиром. Через місяць – табельником. Потім змінним майстром, інженером. Через півроку ви були вже заступником начальника цеху, через дев'ять місяців – начальником цеху! А тепер – ви мій перший заступник! Як вам це вдалося?

– Дякую, тату!

– Ось так, мій любий… Я тобі розповів про те, як воював твій дідусь на Другому Українському фронті!

– Незрозуміло тільки…

– Що?!

– Що робили усі інші солдати Другого Українського?…

Школярі України здали цього року державі понад 50 тонн металолому. Нині з нього дістають танкістів, комбайнерів, трактористів і машиністів локомотивів.

Цікавий похід місцями бойової слави провели цього літа школярі Сумщини. Підірвані мости зараз відновлюються.

– Тьотю, з'їжте цукерку.

– Дякую, любий.

– Смачно?

– Еге ж!

– Дивно… Чому тоді мій пудель її випльовує?…

– Петрику, ким ти хотів бути, коли виростеш?

– Генералом.

– Але ж тебе можуть убити на війні.

– Хто?

– Ворог.

– Тоді я краще стану ворогом!

Деякі хлопці у нашому літньому таборі відпочинку просяться додому. А я буду терпіти – мені тут подобається!

– Мамо, мені в школі усі кажуть, що я дуже неуважний. Це правда?

– Хлопчику, твоя мама живе у будинку навпроти…

У дитячому садку:

– Мій тато – бізнесмен, тістечками торгує. У мене цих тістечок – за рік не з'їси!

– А мій тато теж бізнесмен, шоколадками торгує. У мене того шоколаду – на сто років!

– І моя мама – бізнесмен. У мене цих тістечок, цих шоколадок, цих тат!!!

Учителька:

– Володимире, що значить фраза Гоголя «Редкая птица долетит до середини Днепра»?

– Те, що Гоголь добре знався на птахах. Нормальним птахам на середині Дніпра робити абсолютно нічого!

– Знаєте, а мене в дитинстві ставили на табурет і примушували читати віршик. Якщо віршик подобався – давали цукерку, не подобався – табурет вибивали…

На уроці зоології Марія Іванівна запитує:

– Діти, що ми отримуємо від курки?

– М'ясо!

– Добре! А що ти, Петрику, скажеш?

– Яйця!

– Добре! А ще що?

Клас мовчить. Учителька:

– Вовчику, а ти що скажеш?

– Не знаю.

– На чому ти спиш?

– На лавці.

– А під голову що кладеш?

– Валянок.

– А тато твій на чому спить?

– На підлозі.

– А під головою у нього що?

– Другий валянок.

– А дідусь на чому спить?

– На печі.

– А під головою у нього що?

– Подушка!

– А що буде, якщо подушку розріжемо?

– Що буде, що буде… По шиї від діда буде!

– Синку, ми економимо. Хочемо купити «Жигулі». Тато он курити кинув. Що ти можеш зробити?

– Я можу кинути школу…

– Тату, а яблука зелені?

– Так.

– А у них ніжки є?

– Немає.

– А вони не стрибають?

– Ні.

– А-а… Значить, я знову жабу з’їв!

Фрази типу: «А тепер я покажу вам наш сімейний альбом!» або «Подивіться, як навчається наш син!» значно економлять продукти і випивку.

– Моєму синові сім років, а він вже грає на флейті.

– Моєму – п'ять, а він вже грає на скрипці!

– А мій у три роки грає на роялі!

– А як у нього це виходить?

– Прекрасно! Правда, інколи, коли захопиться, то падає на підлогу разом з іграшками.

Учитель:

– Назви два займенники:

– Хто, я?

– Сідай, відмінно!

Учитель:

– Петрику, до скількох ти умієш рахувати?

– Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, валет, дама…

Учитель:

– Твоє прізвище Глібов?

– Так.

– Це славнозвісне прізвище! Ти знаєш, хто такий Глібов?

– Мій тато.

Учитель:

– Ти приходиш до школи з брудними руками!

– У мене інших немає!

Учитель:

– Хто назве п'ять африканських тварин?

Петрик:

– Чотири жирафи і слон.

– Татку, а що таке літр?

– Ну, синку… Це… метр! Тільки в рідкому стані.

Дівчинка сидить у пісочниці, про щось серйозно думає і ручкою водить: «Не Оля, не Катя, не Віта…». Голос із вікна будинку:

– Танюшо, ходи додому!

– О! Точно, Таня!

Вихователька:

– Петрику, що з тобою? Ти такий блідий, часом не захворів?

– Ні, це мене сьогодні мама умила…

Олімпіада в одинадцятому класі сільської школи:

1-й приз – 50 доларів.

2-й приз – 20 доларів.

3-й приз – студентський грант на навчання в Кембріджі.

– Швидко! Руки за голову! Ноги на ширину плечей!

– Це пограбування?

– Ні, це урок фізкультури!

– Діти, що значить: «Я люблю, ти любиш, він любить?» – запитує вчителька.

– Я думаю, – відповідає Сашко, – це така ситуація, за якої одного точно поб'ють.

– Богданчику, хто такий Чапаєв?

– Негр!

– Чому?!

– Бо він з білими воював.

– Мамо, сьогодні директор школи запитав, чи є у мене брати-сестри.

– Ти сказав, що ти одна дитина в сім'ї?

– Сказав.

– Ну?

– Він сказав: «Слава Богу!»

– Сашко, хто такий Еней?

– Не знаю.

– А Котляревський?

– Не знаю.

– Значить, ти у нас нікого і нічого не знаєш…

– Чому це? Знаю Шварценеггера, Сталлоне, Чака Норріса, Джекі Чана…

– І з такими знаннями ти збираєшся жити в Україні?!

– А де це?

Батько читає доні книжку про Бармалея виразно, з інтонацією. Та слухає, слухає, а потім запитує:

– Тату, а там так прямо страшним отаким голосом і написано?

– Ваш син отримав незадовільну оцінку за контрольну тому, що списав у Оленки! Дивіться, на запитання «У якому році народився Пушкін?» Оленка відповідає – «У 1799». І ваш син теж.

– А що, мій син не може правильно відповісти?

– Дивіться далі. Питання: «Хто написав «Ене'іду»? Оленка пише – Шевченко, ваш син – теж.

– А чому вони не могли обидва помилитися?

– Припустимо. Але ж наступне запитання: «Які твори написав Нечуй-Левицький?» Оленка пише – «Не знаю», а ваш син – «І я теж».

– Мамо, у нас тато непідходящий!

– Чому це, доню?!

– Я його кличу, кличу, а він ніяк не підходить!

– Миколко, виповниться тобі три рочки, на той час мама з татом назбирають грошей і куплять тобі сестричку.

– Навіщо нам гроші тратити? Мама у нас ще молода, вона і народити може!

Малюк іде на велосипеді і кричить до мами:

– Мамо, мамо, дивись, я без рук іду!

Завертає за будинок. Через деякий час виїздить і знову кричить:

– Мамо! Дивись, я вже без зуба іду!

Хто рано встає – той всіх дістає…

– Пацани сусідський гараж «накрили», а мій Василь, дурник, хоче всю вину на себе взяти…

– Слухай, а давай я його до себе головним бухгалтером візьму!

– Ваш син обізвав мене коровою!

– А я ж йому скільки разів казала, щоб не оцінював людей за їхнім зовнішнім виглядом!

– Від кого ти почув це погане слово?!

– Від Діда Мороза!

– Не може бути!

– Може! Він так сказав, коли Петро заліпив йому сніжкою в око!

– Діду Морозе, дякую за подарунок!

– Не варто, пусте…

– Я теж так думаю, але мама веліла подякувати.

Чоловік грається з маленькою донькою. Врешті вона каже:

– Все, досить, у мене голова болить!

Чоловік уважно дивиться на дружину:

– Вас цьому з дитинства навчають?

Мама:

– Донечко, доїж суп. Ти знаєш, ким стають дівчатка, коли вони не їдять?

– Знаю. Манекенницями.

– Дитино, якщо тобі що-небудь дадуть, треба сказати «дякую».

– А якщо не дадуть?

У дитинстві бабуся зачинила мене в шафі і забула. А коли випустила, я був вже дорослим, повністю сформованим паралелепіпедом…

Перший Новий рік, який зустрічаєш по-дорослому, без батьків, у компанії друзів, чомусь проходить над унітазом.

Із зведень МВС: «За результатами шкільних творів «Як я провів літні канікули» було розкрито: три пограбування, шість крадіжок, два терористичні акти і вбивство президента Кеннеді».

– Альошо! Чи треба тебе називати Олексієм?

– Якщо вже повністю, то – Акакієм…

Учитель на батьківських зборах:

– Як мовиться, не при дітях будь сказано… Хоч їм це теж дуже цікаво…

– Іване, чому ти не зробив уроки?

– Та батько з матір’ю учора ввечері сварилися…

– Матір твою бачила, а хто твій батько?

– Оце вони й виясняли…

– Листи від мого сина змушують мене щоразу лізти в енциклопедичний словник.

– Вам пощастило. Бо листи від мого сина змушують мене щоразу лізти в гаманець.

Хлопчик заходить у вагон метро і починає жебрати:

– Люди добрі, допоможіть, хто чим може, бо у нас всі бідні: і мама, і тато, і водій, і садівник, і служниця…

– Чому Друга світова війна почалася у 1939-му році, а Велика Вітчизняна майже на два роки пізніше?

– Німці проходили українську митницю.

Господиня наймає няньку для малого:

– А чому вам відмовили на попередньому місці?

– Я одного разу забула викупати дитину…

Дитячий голос із сусідньої кімнати:

– Ми беремо її, мамо!

– 300 г цукерок мені вистачить на все життя!

– Ти збираєшся прожити всього тиждень?

Наука придумує нові й нові засоби, щоб діти не засовували пальці в розетку, тому гинуть найобдарованіші.

Дитинство закінчується тоді, коли починає хотітися, щоб бажання виконував не Дід Мороз, а Снігурочка.

Мати інколи вчить дитину неможливому:

– Закрий рота і їж суп!

Швидкість звука інколи буває занадто низькою: часто те, що ви кажете своїм дітям у підлітковому віці, доходить до них тільки тоді, коли їм виповниться 40.

Малий Петрик не хоче спати. Батько сідає біля ліжка:

– Я розповім тобі казочку, щоб ти заснув.

– Добре тату.

Батько починає розповідати. Минає година, друга… Нарешті настає тиша. Із сусідньої кімнати чується голос матері:

– Спить?

На порозі з'являється у нижній сорочці Петрик:

– Так, мамусю, тато вже заснув.

– Татусю, допоможи мені задачу розв'язати.

– А ти вже над нею думав?

– Думав.

– Ну, і що придумав?

– Що краще – спитати у тебе або у шкільного мого товариша Вітька списати.