З початку XVIII сторіччя Україною прокотилася потужна хвиля селянських повстань. Країну було охоплено рухом гайдамаків та опришків. Найбільше гайдамацьке повстання спалахнуло у травні 1768 року. В історію воно увійшло під назвою Коліївщини, оскільки його учасники були озброєні холодною зброєю та кілками. На чолі його стояв запорозький козак Максим Залізняк. Невдовзі на бік повстанців перейшов сотник уманських надвірних козаків Іван Гонта. Разом вони захопили Умань – резиденцію графів Потоцьких. Приклад Залізняка надихнув гайдамаків в інших частинах польської України. Та влада скоро придушила основні осередки повстання. Близько 200 повстанців за рішенням польського суду було повішено. Гонту катували та стратили, а Залізняка та 73 його товаришів було заслано до Сибіру.

Максим Залізняк

Іван Гонта

* * *

На Правобережжі головними виразниками народного гніву були опришки. Поляки називали їх розбійниками, а українські селяни вважали народними месниками – адже опришки нападали на пригноблювачів, а їхнє майно роздавали біднякам. Найвідомішим опришком був Олекса Довбуш (1700–1745) з села Печеніжин (нині Івано-Франківської області). В 1738 році він організував загін, який нападав на маєтки польських, українських та угорських шляхтичів, багатих орендарів. Він діяв у Галицькому Прикарпатті, на Буковині та у Закарпатті. Відібране майно Довбуш роздавав селянам. Очільника опришків було застрелено у 1745 році зрадником в селі Космач.

* * *

Найвідомішим провідником селянського повстання у першій половині ХІХ століття був Устим Кармалюк (1787–1835) з села Головчинці (нині село Кармалюкове Вінницької області). В 1814 році він очолив повстання, яке тривало понад 20 років і охопило усе Поділля, а з часом усю Київщину та Бессарабію. Для його придушення було створено спеціальну комісію, а у подільських селах – розквартировано війська. Та це не допомагало. Тільки у 1835 році, заманивши Кармалюка до пастки, власті покінчили із ним.

Устим Кармалюк

* * *

Українці зробили чималий внесок у перемогу над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 року. Беручи участь у бойових діях, вони, перш за все, захищали свою Батьківщину. Адже, готуючись до російського походу, французький імператор та його оточення виношували план створення на території Лівобережної України маріонеткової «козацької» держави Наполеоніди, а Правобережжя, вочевидь, мало повернутися до Польщі. В російській армії билися чотири козацькі полки, сформовані у Київській та Кам’янець-Подільській губерніях. Вони склали Українську козачу дивізію. Пізніше у Полтавській та Чернігівській губерніях було сформовано ще 15 кінних полків загальною кількістю 18 тисяч осіб. До речі, формуванням полтавських полків займався безпосередньо Іван Котляревський, видатний автор «Енеїди». Українські воїни брали участь у відомій Бородинській битві. Разом із регулярними частинами тут воювали 10 тисяч українських ополченців та 7 тисяч вільних козаків. Дива героїзму проявили у цій битві бійці Охтирського гусарського полку та 1-го Бузького козачого полку, які входили до складу об’єднання Дениса Давидова. Серед героїв війни 1812 року особливо відзначився генерал-майор Микола Сулима, нащадок козацького роду. Разом із своїм гренадерським полком він пройшов через пекло Вітебської, Смоленської та Бородинської битв. Відзначились українські козаки і в боях за Вільно, при Фер-Шапенуазе, Бонде та при взятті Парижа.

* * *

У 1819 році центральна площа Чугуєва (Харківська область) стала місцем розправи над мешканцями військових поселень, які наважилися повстати проти тиранії та тупої солдатської муштри, що насаджувалася графом Аракчеєвим, військовим міністром Олександра ІІ. Повстання, як пожежа, охопило територію, на якій проживало понад 28 тисяч осіб. Урядові війська жорстоко придушили заколот, було заарештовано більше 2 тисяч учасників повстання, на 275 осіб було накладено смертельне покарання – 12 тисяч ударів шпіцрутенами (довга гнучка палиця з деревини для тілесних покарань). Каральними акціями керував сам Аракчеєв.

* * *

Важливим свідченням зростання національної самосвідомості українців стало створення у 1845 році в Києві Кирило-Мефодіївського товариства (братства), яке ставило собі на меті національне визволення України, ліквідацію кріпацтва та створення всеслов’янської федеративної республіки, на зразок грецьких республік та Сполучених Штатів Америки. Її членами було 12 осіб. Ініціатором створення товариства був Микола Костомаров. Воно проіснувало до березня 1847 року. Усіх його учасників було заарештовано та заслано до різних міст імперії. Найбільше постраждав Тарас Шевченко. Поліції не вдалося довести належність поета до товариства, та його гнівні вірші, спрямовані проти самодержавства, послужили причиною жорстокого покарання – поета було віддано на 10 років у солдати та відправлено до далекого Оренбурзького краю без права писати та малювати.

Одна з прокламацій Кирило-Мефодіївського братства

* * *

Символом національного відродження на західноукраїнських землях став альманах «Русалка Дністровая», який з 1837 року випускав львівський студентський гурток «Руська Трійця» на чолі з Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким. Альманах друкували в Будапешті, та увесь тираж, привезений до Львова, конфіскувала поліція, а самі видавці опинилися під слідство та поліцейським наглядом.

Маркіян Шашкевич

Іван Вагилевич

Яків Головацький

* * *

Кріпацтво у Галичині, яка входила до складу Австро-Угорщини, було відмінено раніше (1848 р.), ніж у решті регіонів України (1861 р.), що входили до складу Російської імперії. Цікаво, що у місті Дрогобичі в 1948 році було зведено єдиний в Україні пам’ятник, присвячений цій події.

* * *

В героїчній обороні Севастополя під час Кримської війни 1854–1855 років брали участь 6 кінно-козацьких полків. Найвідомішими учасниками цих воєнних дій стали матрос Петро Кішка та рядовий Гнат Шевченко.

* * *

Колишній селянин з подільського села П. Кішка здійснив чимало подвигів. Він був неперевершеним розвідником. Цей худорлявий юнак непомітно підповзав до траншей ворога, влаштовував засідку та незмінно повертався з «язиком». Одного разу він перевершив самого себе, привівши одразу трьох полонених французів. Та найгероїчніший вчинок він здійснив у січні 1854 року. В одній із битв англійці вбили російського сапера і розіп’яли його тіло на бруствері. Усі спроби росіян забрати тіло товариша, виставлене для наруги, були марними. Тоді Кішка обгорнув себе брудними мішками і повільно поповз до англійської траншеї, де до вбитого сапера було приставлено вартового. Майже добу матрос провів у засідці, доки дочекався влучної миті й викрав тіло загиблого товариша.

* * *

А Гнат Шевченко в одному з нічних боїв затулив собою командира, чим врятував йому життя. В пам’ять про мужніх українців у Севастополі було встановлено в 1874 році пам’ятники.

* * *

Під час Російсько-турецької війни 1877–1878 років у боротьбі за свободу Болгарії боролися й українці. Відомо, що у російській армії під командуванням генерала М.Д. Скобелєва та генерал-фельдмаршала І.В. Гурка воювали харків’яни. Вони брали участь у відомому штурмі Плевни, а 20 грудня 1877 року вступили у нерівний бій біля села Гірське Булгарово, відбивши атаку 9 тисяч турок. Пробувши на війні 2,5 року, вони повернулися до Харкова.

* * *

У січні 1900 року в Україні було організовано першу політичну партію – Революційну українську партію (РУП). До неї увійшли Дмитро Антонович, Михайло Русов та інші відомі українофіли, що прагнули об’єднання різних поколінь в боротьбі за національні права та соціальну революцію. Основний кістяк РУПу складали студенти. Невдовзі філіали цієї партії виникли у Києві, Полтаві, Катеринославі (нині – Дніпропетровськ), Лубнах, Прилуках, Львові та Чернівцях.

* * *

У 1904 році відомий політичний діяч Микола Міхновський вийшов з РУПу та заснував Українську народну партію (УНП), а група соціалістів на чолі з Мар’яном Меленевським приєдналася до соціал-демократичної партії й заснувала там свою фракцію «Спілка». Ті, хто лишився у рядах РУПу, перейменували свою організацію в Українську соціал-демократичну робочу партію (УСДРП) і продовжили спроби об’єднати марксизм з націоналізмом.

* * *

Однією з найяскравіших сторінок революції 1905 року на території України стало повстання екіпажу броненосця «Потьомкін», що стояв на рейді Одеси.

Броненосець «Потьомкін»

* * *

У 1905 році в Державну думу Російської імперії було обрано 63 українських депутати, які мали намір вимагати української автономії. Однак вже через 72 дні після початку роботи Думу було розпущено.

* * *

Перша світова війна стала трагедією для українського народу. Адже українцям довелося воювати та проливати свою кров за інтереси двох ворогуючих сторін – Австро-Угорської та Російської імперій: до лав австро-угорської армії було мобілізовано 250 тисяч українців, а до російської – 4,5 мільйона. Для них це була справжня братовбивча війна, коли галичанин стріляв у наддніпрянця і навпаки. На початку війни, в 1914 році, в Галичині було сформовано український легіон січових стрільців (УСС) під керівництвом М. Галущинського, Г. Коссака та М. Тарнавського, який увійшов до складу австро-угорської армії. Пізніше легіон став ядром Галицької армії (1918 р.).

* * *

На фронтах Першої світової війни січовики відзначилися у багатьох боях: під Болеховом, Галичем, Семиківцями, на горі Татарівці, та найславетнішим був бій на горі Маківка, який стався 29 квітня – 1 травня 1915 року. Протягом трьох днів український легіон січових стрільців розгромив чотири піхотні полки та кавалерійську дивізію росіян.

* * *

Відома військова операція Першої світової війни – Брусиловський прорив – здійснювалася на території України, і в ній брали участь, окрім російських підрозділів, війська Київського та Одеського округів. До проведення цієї операції генерал О. Брусилов брав участь у Галичинській битві, де об’єднання під його командуванням розгромили 3-тю австро-угорську армію, за що його було нагороджено орденами Св. Георгія 3-го та 4-го ступеня. Під час Брусиловського прориву було розбито війська Австро-Угорщини на Волині, в Галичині, Буковині. Супротивник втратив загиблими більше 400 тисяч чоловік, 200 тисяч потрапило в полон.

* * *

У лютому 1917 року в Києві, окрім Виконавчого комітету, що діяв від імені Тимчасового уряду і Київської ради робітничих та солдатських депутатів, з’явилася і третя сила – Українська Центральна Рада (УЦР). До її складу увійшли 85 осіб, у тому числі Дмитро Дорошенко, Володимир Винниченко, Симон Петлюра та інші. Очолив УЦР Михайло Грушевський. Спочатку усі ці політичні лідери прагнули досягнення автономії України у складі Росії, та після жовтня 1917 року скористалися ситуацією й проголосили (ІІІ Універсал УЦР) створення Української Народної Республіки (УНР). Цей Універсал також скасовував приватну власність на землю, встановлював 8-годинний робочий день, проголошував та гарантував демократичні свободи: слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків; недоторканність особи та помешкання, а також право на вживання рідної мови. Окрім того, керівництво УНР не визнало нового російського уряду – Раднаркому, закрило кордон із Радянською Росією, припинило ввезення туди хліба та не пропускало через свої території військові частини більшовицької Червоної гвардії.

* * *

У січні 1918 року було видано IV Універсал, який оголосив УНР незалежною державою. Першим її головою став у квітні того ж року Михайло Грушевський.

Демонстрація на підтримку ІІІ Універсалу

* * *

А напередодні в грудні 1917 року в Харкові делегати ІІІ Надзвичайного з’їзду рад Донецько-Криворізького басейну проголосили в Україні більшовицьку владу. Таким чином, з початку 1918 року країна опинилася на порозі Громадянської війни.

* * *

Один з перших боїв Громадянської війни відбувся 29 січня 1918 року під Крутами, неподалік від станції Бахмач. У ньому проти більшовицького загону, що складався із 6 тисяч бійців під командуванням полковника М. Муравйова, воювало трохи більше 300 студентів та курсантів Першої Юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького. Всю ніч з 28-го на 29-те січня захисники Крут довбали промерзлу землю, риючи окопи, а вранці, 29-го, відкрили вогонь по більшовицьких формуваннях з рушниць, 16 кулеметів та однієї гармати. Вони протрималися до другої години дня, а потім відступили. Кільком бійцям вдалося вийти з оточення. Вночі вони розібрали залізничні колії, затримавши тим самим на кілька діб наступ Червоної гвардії на Київ. 35 бійців потрапили до полону, і майже усіх їх було розстріляно. Загальної кількості загиблих захисників Крут достеменно не відомо, та деякі історики наводять цифру у 300 осіб. Останки 17 з них було поховано в березні 1918 року біля Аскольдової могили.

Пам’ятник загиблим під Крутами

* * *

Під час Громадянської війни в Україні з’явилися сотні партизанських загонів, які більше нагадували банди. Найбільші військові угруповання діяли в південних степах України. Зокрема на Херсонщині хазяйнував 12-тисячний загін колишнього царського офіцера, отамана Матвія Григор’єва. А в Гуляйполі знаходилася 35-50-тисячна армія анархістів батька Н. Махна. Вона успішно билася проти петлюрівців, денікінців та німецьких інтервентів, захищаючи ідеалізовані уявлення селян про можливе щасливе життя, яке не залежало б від жодної влади, нерідко стаючи вирішальною силою в боротьбі за Південь країни. Ці події не забуто. Щорік 24 серпня на батьківщині відомого анархіста в Гуляйполі проводиться Всеукраїнський фестиваль «День незалежності з Махном».

* * *

Гетьманові Павлу Скоропадському (1873–1945), обраному у квітні 1918 року, керувати Україною випало лише 7,5 місяця. Та за цей час йому вдалося встановити дипломатичні стосунки із багатьма європейськими державами, підписати мирний договір із Радянською Росією, сформувати запорозький корпус та сердюцьку дивізію з військовополонених, синьожупанну та козацько-стрілецьку дивізії, а також полк січових стрільців під командуванням Є. Коновальця. Було відновлено будівництво Чорноморського флоту. Уряд гетьмана прийняв близько 400 законів, у тому числі про відновлення права приватної власності на землю та про покращення правового положення і умов праці робітничого класу. За короткий час було складено та ухвалено державний бюджет, забезпечено стабільність національної валюти, впорядковано фінансову систему, відновлено нормальне залізничне сполучення. Гетьман багато зробив для розвитку освіти, культури й науки країни: відкрив 150 гімназій, два університети, створив Академію наук, державну бібліотеку. В той же час він обмежив політичні свободи та вважав, що Україна у майбутньому має об’єднатися з Росією без більшовицької влади.

Павло Скоропадський

* * *

Противники гетьмана П. Скоропадського, і перш за все С. Петлюра, організували проти нього повстання, в результаті якого до влади прийшла так звана Директорія.

* * *

Один з лідерів Української Центральної Ради та Директорії, Головний отаман армії УНР Симон Петлюра (1879–1926) вважається організатором українських збройних сил. На початку 1918 року він сформував перше військове з’єднання – гайдамацький кіш Слобідської України. Перший бій це з’єднання прийняло на заводі «Арсенал», а потім билося проти військ Муравйова, що вступили до Києва 8 лютого 1918 року.

Симон Петлюра

* * *

А у грудні 1918 року петлюрівцям в бою під селом Мотовилівкою вдалося розбити гетьманські частини. Після цього країною стала керувати Директорія – найвищий державний орган України до 1920 року. Окрім С. Петлюри, до нього входили В. Винниченко, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко.

* * *

Зарубіжні журналісти нерідко називали С. Петлюру «українським Гарибальді», а ось характеристика, яку дав його палкий прихильник та соратник Є. Коновалець, більш точна: він називав Петлюру людиною чесною, безкомпромісною, енергійною, але такою, що не має «необхідної підготовки для керівництва військовими та політичними справами української держави».

* * *

Через військові поразки Директорії рештки її армії навесні 1919 року зосередилися на станції Богданівка (нині Тернопільська область) – на території завширшки 10–20 кілометрів. Вони опинилися між польськими військами, які захопили Тернопіль, та більшовиками, які контролювали Волочиськ. Саме в ті часи в народі народилося відоме присляв’я: «У вагоні Директорія, під вагоном – територія».

* * *

13 листопада 1918 року у Львові відбулося офіційне проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Президентом її став юрист та колишній член віденського парламенту Євген Петрушевич. 22 січня 1919 року Директорія урочисто проголосила возз’єднання (злуку) із ЗУНР. Цей день став Днем соборності України – об’єднання усіх етнічних українських земель в єдину державу.

* * *

Опинившись в середині 1919 року після відступу на Правобережжя в Кам’янець-Подільському, Головний отаман військ УНР Петлюра вже не міг контролювати ситуацію на фронті та впливати на більшість своїх отаманів (Ангел, Тютюнник, Зелений, Булат-Булахович), що відкрито займалися бандитизмом та єврейськими погромами, в яких загинуло більше 80 тисяч осіб. Затиснутий з усіх боків частинами Червоної армії, денікінцями та білополяками, Петлюра втратив армію та вимушений був втекти до Польщі. Тут він підписав таємну угоду з поляками, в якій в обмін на допомогу у боротьбі з більшовиками обіцяв віддати Польщі Галичину, Західну Волинь та частину Полісся. Однак Польща вимушена була підписати у березні 1921 року мирний договір з Радянською Росією.

* * *

30 грудня 1922 року Україна увійшла до складу СРСР. Її столицею стало місто Харків. З 1934 року столицею УРСР став Київ.

* * *

У 1923 році в УРСР почалася українізація. Тепер на усі керівні посади висувалися представники виключно титульної нації. До 1929 року більше 80 % шкіл та 30 % вищих навчальних закладів викладали матеріал українською мовою.

* * *

У 1931 році частка України в складі хлібозаготівлі по Союзу складала 33 %, а у 1932 році її було підвищено до 44 %. Щоб забезпечити цей показник, за наказом партійного керівництва у селян забирали навіть посівне зерно, нічого не лишаючи на прожиття. Навесні 1932 року смерть від голоду в українських селах стала масовим явищем. Лишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору та листя дерев. Нерідко траплялися випадки канібалізму. Українські села помирали мовчки – випадків соціального протесту майже не було. За підрахунками вчених, кількість жертв Голодомору в Україні склала 3,5 мільйона осіб, а в деяких історичних джерелах називають цифру в 6–9 мільйонів. Лише через 65 років, у листопаді 1998 року, уже в незалежній Україні було призначено День пам’яті жертв Голодомору. А у листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом проти українського народу.

Жертви Голодомору 1932–1933 рр.

Пам’ятник жертвам Голодомору

* * *

Ще наприкінці 1920-х років в Україні почався сталінський терор, апогей якого припав на 1937–1938 роки. Одним з перших відчув жорстоке переслідування влади комісар освіти О. Шумський. За сфабрикованими обвинуваченнями його засудили на 10-річне ув’язнення у виправно-трудових таборах.

* * *

Одним з перших гучних процесів над «ворогами народу» стала «Шахтинська справа» (1929), під час якої було засуджено велику групу керівників вугільної промисловості Донбасу.

* * *