Цитаты из книги «Intermezzo»

Я дуже щасливий, що стрiчаюсь з ним тут, на просторi, де нiхто не затулить його обличчя, i кажу до нього: сонце! я тобi вдячний. Ти сiєш у мою душу золотий засiв – хто знає, що вийде з того насiння? Може, вогнi?Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, сонце, твiй теплий зцiлющий напiй, п'ю, як дитина молоко з матернiх грудей, так само теплих i дорогих.

Яке тобi дiло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мiй розум, мою волю i моє серце…

Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання i свої болi, розбитi надiї i свою розпач.

«Раз на тиждень б'ють людину в лице»

нiч. Як вона ставила легкi колони, заплiтала сiткою тiней, зсувала й пiдносила вгору непевнi, тремтячi стiни, а коли все се змiцнялось й темнiло, склепляла над ними зоряну баню.

Спокiйний, самотнiй, сiдав десь на ганку порожнього дому й дивився, як будувалась

in saecula saeculorum… in saecula saeculorum…

Я чую, як чуже iснування входить в моє, мов повiтря крiзь вiкна i дверi, як води притокiв у рiчку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнiм.

Так протiкали днi мого intermezzо серед безлюддя, тишi i чистоти. I благословен я був мiж золотим сонцем й зеленою землею.

Душа готова, струни тугi, наладженi, вона вже грає…