(22) А потім, не задовольняючись цими уміннями, він посилає мудреця до млина і до пекарні. Ось що він розповідає про це, як мудрець, наслідуючи природу, почав виробляти хліби: «Зерна в роті подрібнюються твердістю зубів, коли вони сходяться, а що не потрапляє під них, те язик підштовхує до тих же зубів; потім примішується слина, щоб ковток легше прослизнув в горлянку; а потрапивши в утробу, їжа перетравлюється теплом шлунка і лише тоді переходить в тіло.

(23) Наслідуючи цей приклад, хтось поклав один шорсткий камінь на інший, на подобу зубів, половина яких непорушна і очікує на рух іншої половини. Потім тертям каменя об камінь він почав подрібнювати зерна, перемелюючи їх знову і знову, поки вони, розтерті багато разів, не подрібнилися зовсім. Потім він полив муку водою і взявся старанно місити її, поки вона не стала м’якою; тоді він виліпив хліб, який спочатку пікся в гарячому попелі і на розпечених цеглинах; пізніше були винайдені печі та інші пристрої, де жар ми доводимо до певного стану на наш розсуд». Не вистачає тільки, щоб він і чоботарське ремесло оголосив винаходом мудреців!

(24) До всього цього додумався розум, – але не воістину правий розум. Бо такі винаходи – справа людини, а не мудреця, так само як судна, на яких ми перепливаємо ріки, перепливаємо моря, приладнавши паруси, які ловлять напрям вітру, прилаштувавши позаду руль, який повертає судно туди і сюди (приклад тут взято з риб, які легким порухом хвоста вправо чи вліво направляють вбік свій швидкий хід).

(25) «Все це, – говорить Посідоній, – винайшов мудрець, але вважав надто нікчемним, щоб займатися самому, і віддав більш скромним помічникам». Ні, все це і придумано тими, хто і сьогодні цим займається. Ми знаємо такі речі, що були створені на нашій пам’яті – наприклад, дзеркальні вікна, які пропускають денне світло через прозору черепицю, чи підняті підлоги бань і вмонтовані в стіну труби, по яких проходить тепло, рівномірно нагріваючи все і знизу, і зверху. Що говорити про мармур, яким блищать і будинки, храми? Про круглі і лощені кам’яні громади, які підтримують портики і зали, здатні вмістити ціле місто? Про значки, які слово за словом підхоплюють швидку мову, так що швидкість руки встигає за спритністю язика? Все це придумане нікчемними рабами.

(26) Мудрість же стоїть вище: вона не навчає працювати руками, вона – наставниця душ. Хочеш знати, що нею здобуто, що створено? Не непристойні рухи тіла, не наспіви для труб і флейт, які перетворюють на звук дихання, яке проходить крізь них чи вилітає з них; не зброю, не стіни, не війни; ні, вона мислить про користь, пестить мир, кличе рід людський до згоди.

(27) Вона, повторюю, не коваль необхідних знарядь. Навіщо приписувати їй так мало? Перед тобою та, чиє мистецтво облаштовувати життя. А всі інші мистецтва у неї в підпорядкуванні: бо їй підвладне життя, а тому і все, що служить прикрасою життя, яке вона, втім, спрямовує до блаженства, веде до нього, відкриває до нього шляхи.

(28) Вона показує, що біда, а що видається бідою; рятує душі від марнославства і дарує їм стійку велич; душу спесиву, ту, що красується напоказ, приборкує; не дозволяє нам не знати різниці між величчю і пихатістю; дає нам осягнути і природу, і себе самого. Вона пояснює, що таке боги і які вони; що таке підземні сили, і лари, і генії, і божества другого роду – душі, що стали вічними; де вони перебувають, що роблять, що можуть і чого хочуть. Така її посвята, яка відкриває не міське святилище, а величний храм всіх богів, що називається світом, і в ньому відкриваються духовному зору справжні кумири, справжні лики, – тому що для такого величного видовища очі занадто слабкі.

(29) Потім вона йде до початку всіх речей, до закладеного в основу всього вічного розуму і сили, що розвиває насіння сущого, кожне на свій лад. Потім вона береться за дослідження душі, – звідки вона, де вона, чи довговічна, на скільки членів розділена. Потім філософія переходить від тіл до безтілесного, розбираючи, що таке істина та які її докази, і ще – як розрізнити двозначне в житті і в словах, бо і тут і там істина й обман перемішані.

(30) Я стверджую, що мудрець не відійшов від низьких ремесел, як вважає Посідоній, а взагалі до них не наближався. Він би вирішив, що недостойне винаходити щось недостойне вічного вжитку, не взяв би того, що доведеться відкласти.

(31) «Анахарсіс, – говорить Посідоній, винайшов гончарний круг, на якому ліплять глеки». А потім, зустрівши гончарний круг у Гомера, воліють думати, ніби підроблені ці вірші, а не переказ. Я не заперечую, що цю річ створив Анахарсіс; а якщо так, значить, винайшов її мудрець, – але не як мудрець: бо всі мудреці багато що роблять не як мудреці, а як люди. Уяви собі швидконогого мудреця: він всіх обжене, але як швидконогий бігун, а не як мудрець. Я б хотів показати Посідонію склодува, який диханням надає склу багато таких форм, яких не виліпить і уміла рука. А спосіб цей відшукали після того, як стало неможливим відшукати мудреця.

(32) «Демокрит, – стверджує Посідоній, – за переказами, винайшов склепіння, в якому вигин ухилу покладених каменів замикається серединним каменем». – А це, по-моєму, неправда. Бо незаперечно були і до Демокрита мости й ворота, а їх верхня частина майже завжди вигнута.

(33) І потім ви забули, що той же Демокрит нібито винайшов спосіб пом’якшувати слонову кістку, перетворювати розплавлену гальку в смарагди – таким способом і досі фарбують підходящі для цього камінці. Нехай це винайшов мудрець, – але робив це він не як мудрець: бо і він робить багато такого, що люди нерозумні, як ми бачимо, роблять не гірше чи навіть ще краще й більш вміло.

(34) Ти запитуєш, що досліджував, що зробив ясним для всіх мудрець? По-перше, природу, за якою він не в приклад іншим живим істотам слідкував очима, досить уважними до всього божественного. По-друге, закон життя, який він узгодив із загальним законом, навчивши людей не тільки знати богів, але й наслідувати їх, і все випадкове сприймати як призначене ними. Він заборонив підкорятися облудним думкам і, зваживши все, всьому вказав справжню ціну; засудив перемішані з розкаянням насолоди; підніс ті блага, що завжди будуть нам відрадні; відкрив усім, що найщасливіший – той, кому не потрібне щастя, а найбільший володар – той, хто може опанувати себе.

(35) Я говорю не про ту філософію, що громадянина відриває від батьків, богів – від світу, яка віддає доброчинність на поталу насолоді, а про ту, яка єдиним благом вважає чесність, яку не зваблять ні дари людини, ні дари фортуни, нагорода якої в тому, що ніякою нагородою не заманиш її в полон. Я не думаю, щоб така філософія була в ті грубі часи, (36) коли не існувало ні наук, ні мистецтв і люди на досвіді училися всьому корисному; і раніше, в щасливі часи, коли благами природи, які лежали на виду, користувалися всі підряд, коли жадібність і пристрасть до розкоші не роз’єднали ще смертних і вони не розірвали спільноту заради грабунку, люди не були мудрецями, хоч і робили те, що мають робити мудрі мужі.

(37) Немає такого стану роду людського, яким би захоплювалися більше, ніж цим, і якби бог дозволив кому-небудь влаштовувати земні справи і давати народам звичаї, ніхто не обрав би нічого іншого, ніж пам’ятні нам звичаї тих, чиї

 
  …поля непідвладні орачам були;
Навіть значком відмічати і межею розмежовувати ниви
Не можна було; все спільно добували. Земля ж
Родила сама, добровільно і без спонукання.
 

(38) Чи було це покоління людей більш щасливим? Вони спільно володіли природою, а тій, як матері, ставало сил всіма опікуватись, дозволяючи всім безпечно користуватися спільними багатствами. Чому ж не назвати багатим покоління смертних, серед якого не можна було знайти бідняка? В цей найкращий порядок речей увірвалася жадібність і, бажаючи відділити і присвоїти хоч щось, зробила все з безмежного убогим і чужим, принесла з собою бідність і, побажавши багато що, втратила все.

(39) Нехай вона тепер метається, прагнучи відшкодувати втрачене; нехай додає поле до поля, виганяючи сусідів грошима чи насильством, нехай зробить свої ниви просторими, як ціла провінція, і довгі мандри по них називає «володінням»: ніяке розширення меж не поверне нас до того, від чого ми пішли. Зробивши все, ми будемо володіти багато чим, – а володіли ми всесвітом.

(40) Сама земля, поки її не обробляли, була родючішою, і простору вистачало всім народам, які не розкрадали її. Для людей було рівною насолодою знаходити те, що давала природа, і показувати іншому знайдене, і не могло бути у одного надлишку, у іншого – нестачі: все ділилося при повній згоді. Сильний ще не піднімав руку на слабкого, скупий ще не ховав запаси, які лежали даремно, позбавляючи інших необхідного: кожен турбувався про інших, як про себе.

(41) Зброя лежала без діла, руки не обагрялися людською кров’ю, і вся ненависть спрямована була проти диких звірів. Ті, кого захищала від сонця щільна тінь гаю, хто жив у дармовому притулку, захищаючись від лютих морозів чи дощу покрівлею з листя, проводили ніч у спокої, не зітхнувши жодного разу. Ми перевертаємося під нашим пурпуром, вжалені гострими стрекалами турбот; а їм як солодко спалося на твердій землі!

(42) Не висіла над ними штучна стеля, не ковзали над лежачими під відкритим небом світила, і було перед ними величне видовище ночі. Світ обертався у вишині, беззвучно виконуючи такий великий труд. І вдень, і вночі був відкритим для їхніх очей цей прекрасний дім, їм радісно було спостерігати сузір’я, як одні покидають середину неба, інші сходять з невидимих його областей.

(43) Хіба не солодко було мандрувати на виду цієї усіяної чудесами широчини? А вас лякає ледь чутний скрип вашого даху, ви біжите, стрімголов, ледь щось затріщить серед розписів. Ні в кого не було будинків завбільшки з місто – було повітря і вільне дихання на просторі, і легка тінь скелі або дерева, і прозорі джерела, і струмки, не забруднені ні рівчаками, ні трубами, ні іншими насильницькими шляхами, а такі що бігли з власної волі, і луки, гарні без усілякого мистецтва, і серед них – груба хижка, зведена невмілою рукою. Таким був дім тих, хто жив у злагоді з природою, в ньому радісно було мешкати, не боячись ні його, ні за нього. А тепер саме житло є одна з перших причин нашого страху.

(44) Але, хоч життя їхнє було прекрасним і без підступів, вони не були мудрецями, якщо вже це ім’я знаменує найвищу досконалість. Я не заперечую, що були мужі високого духу, так би мовити, народжені прямо від богів: бо немає сумніву, що світ, ще не виснажений пологами, створював тільки найкраще. І, проте, наскільки за вродженими властивостями всі були і сильнішими, і більш здатними до праці, настільки розум їхній не був удосконаленим. Бо природа не дає доброчинність: досягнути її – це мистецтво.

(45) Вони ще не шукали ні золота, ні срібла, ні коштовних каменів в глибині земного багна; не могло бути такого, щоб людина убивала людину не в серцях, не із страху, а заради видовища. Не було ще ні строкатого одягу, ні тканого золота – його й не добували ще.

(46) Що ж виходить? Вони були невинні по невіданню; а це велика відмінність, не хоче людина грішити чи не уміє. У них не було справедливості, не було розумності, стриманості, мужності. В їхньому грубому житті була така собі подоба цих чеснот, сама ж доброчинність дістається на долю тільки душі наставленій, навченій, яка досягла вершин завдяки безустанним вправам. Для цього – але позбавленими цього – ми і народжуємось. У кращих з нас, доки немає освіти, є лише задатки доброчинності, а не доброчинність.

Бувай здоровий.