Лист LXXXIX

Сенека вітає Луцилія!

(1) Те, чого ти бажаєш, – щоб я написав про розподіл філософії, показав окремі члени її величезного тіла, річ корисна і для того, хто прагне мудрості, необхідна. Бо безпосередньо через часткове легше підійти до пізнання цілого. О, якби вся філософія могла постати, подібно всесвіту, коли вона відкриває перед нами увесь свій лик! Якими схожими були б ці видовища! Тоді б філософія напевне примусила б всіх смертних милуватися нею і покинути те, що ми, не відаючи справжнє про велике, вважаємо великим. Але нам таке не дано, і доводиться дивитись на неї так само, як споглядаємо ми всесвіт, – по частинах.

(2) Правда, душа мудреця охоплює всю її громаду, оббігаючи її з тією ж швидкістю, з якою наше око оббігає небо; але нашому погляду, слабкому і на близькій відстані і змушеному пробиватися крізь туман, легше розглянути все окремо, тому що цілого нам не охопити. Я зроблю, що ти просиш, і розділю філософію на частини, але не на шматки: бо корисно розділити її, а не розшматувати, тому що схопити дуже дрібне не легше, ніж дуже велике.

(3) Народ розписує по трібах, військо ділиться на центурії. Все, що розрослось, пізнається легше, якщо належним чином розчленоване на частини, не дуже дрібні, як я сказав, і не чисельні. У надмірній роздробленості та ж вада, що у нерозчленованості. Що розтерте в пилюку, те не має порядку.

(4) Перш за все, по-твоєму, я маю сказати, чим відрізняється мудрість від філософії. Мудрість є довершене благо людського духу, філософія ж – любов і прагнення мудрості. Філософія вказує туди, куди прийшла мудрість. Чому філософія називається так, ясно: саме ім’я її говорить про це.

(5) А мудрість деякі визначили як «знання всього божественного і людського», деякі ж говорили, що «бути мудрим – значить, пізнати все божественне і людське та його причини». Мені це доповнення здається зайвим: бо «причини» – лише частка «всього божественного і людського». І філософію визначали то так, то сяк: одні говорили, що вона є турбота про доброчинність, інші – турбота про виправлення духу; деякі ж називали її прагненням мислити правильно.

(6) Одне відомо майже твердо: між мудрістю і філософією є відмінність. Бо не може бути, щоб пошукачі і те, що шукають були тотожними. Яка відмінність між жадібністю, яка бажає, і грошима, яких бажають, така ж вона між філософією і мудрістю, яка є її кінцевим результатом і нагородою. Філософія – в дорозі, мудрість – в її кінці.

(7) Мудрість – це те, що греки називають σοφια. Це слово було вживане і у римлян, як тепер вживане слово «філософія». Це засвідчать тобі і давні тогати, і напис на пам’ятнику Доссену:

 
Перехожий, стій: прочитай софію Доссена тут!
 

(8) Деякі з наших, хоч філософія є турбота про доброчинність і прагне до неї як до мети, вважали, що їх неможливо розлучити: бо немає ні філософії без доброчинності, ні доброчинності без філософії. Філософія є турбота про досягнення доброчинності через посередництво самої доброчинності; ні доброчинності не може бути, якщо про неї не турбуватися, ні турботи про доброчинність – без неї самої. Тут все інакше, ніж із стрільцем, який намагається здалеку влучити в що-небудь, коли той, хто цілиться і ціль – в різних місцях; і інакше, ніж з дорогами, які ведуть в місто, але лежать поза ним. Шлях до доброчинності йде через неї саму. Отже, філософія і доброчинність нероздільні.

(9) Більшість з тих, хто писав про це, причому найвеличніших, стверджували, що філософія ділиться на три частини: моральну, природну і ту, що присвячена людському розуму. Перша вносить порядок в душу. Друга досліджує природу речей. Третя випробовує властивості слів, їх розташування, види доказів, щоб брехня не вкралася під виглядом істини. Втім, були й такі, що розділяли філософію і на більшу, і на меншу кількість частин.

(10) Деякі періпатетики вводили четверту частину: громадянську філософію, якою, мовляв, треба займатися таким собі особливим чином, бо предмет у неї зовсім інший. Деякі додавали ще одну частину, яку греки називають σἰκονομική, тобто уміння управляти домашнім майном. Деякі приділяли особливе місце ученню про різні способи життя. Та все це входить до моральної частини філософії.

(11) Епікурейці вважали, що в філософії всього дві частини: моральна і природна, а ту, що присвячена розуму, вони відкидали. Але потім, коли саме життя примусило їх прибрати все двозначне, викрити обман, що причаївся під личиною правди, вони ввели розділ, який назвали «ученням про судження і правила», тобто ту ж присвячену розуму частину, але під іншим іменем; вони, проте, думають, що лиш доповнили природну філософію.

(12) Кіренаїки прибрали і природну, і присвячену розуму частину, задовольняючись тільки моральною, – але тут же іншим способом ввели те, що прибрали; у них моральна філософія ділиться на п’ять частин, з яких одна вчить про те, чого слід уникати і чого прагнути, друга – про пристрасті, третя – про вчинки, четверта – про причини, п’ята – про докази. Але причини речей відносяться до частини природної, докази – до тієї, що присвячена розуму.

(13) Арістон Хіосський сказав, що частини, присвячені природі і розуму, не тільки зайві, але й заважають, а єдину філософію, яку він залишив, моральну, обрізав: той її розділ, де мова йде про правила поведінки, він оголосив потрібним тільки вихователю, а не філософу, – нібито мудрець не є вихователем роду людського.

(14) Отож, оскільки філософія має три частини, ми почнемо з розділення моральної її частини. Було встановлено, що й вона ділиться натроє; перше в ній – спостереження, яке призначає кожному своє і оцінює, що чого варте; справа це, звичайно, корисна, так як немає нічого більш необхідного, ніж встановити ціну кожної речі. Другий розділ її вчить про спонукання, третій – про вчинки. Перший твій обов’язок – судити, що чого варте; другий – співставляти і приборкувати в залежності від цього твої спонукання; третя – турбуватися, щоб спонукання і вчинки одне одному були відповідні, а сам ти ні в тих, ні в інших не впадав у протиріччя з самим собою.

(15) Якщо одного з трьох не буде, порушиться і решта. Яка користь знати ціну всім речам, коли ти не стриманий в спонуканнях? Яка користь придушити спонукання і тримати в своїй владі бажання, якщо ти, діючи, не врахуєш час і не будеш знати, коли, що, де і як належить робити? Бо одна справа – знати ціну і достоїнство речі, інша – вибрати потрібну мить, і понад усе приборкати свої спонукання і братися за справу, а не хвалитися наосліп. Бо в житті тоді немає протиріч, коли вчинок не розходиться із спонуканням, а спонукання залежить від достоїнства кожного предмету і з огляду на те, варто його домагатися чи ні, стає слабшим чи сильнішим.

(16) Природна філософія розчленовується надвоє: на учення про тілесні і про безтілесні речі. Обидва вони розділяються на свої, так би мовити, ступені. Учення про тіла – таким чином: по-перше, про ті, що щось виробляють, і про ті, з яких народжується, – а народжуються початкові речовини. Учення про них, на думку декого, неподільне, на думку інших – ділиться на учення про матерію, про причину, яка все приводить в рух, і про самі початкові речовини.

(17) Мені залишається написати про розподіл тієї частини філософії, що присвячена розуму. Усіляка річ або безперервна, або розподілена між тим, хто запитує і тим, хто відповідає. Було встановлено, що перша іменується διαλεκτική (діалектика), а друга ῥητορική (риторика). Риторика турбується про слова, їх смисл і порядок; діалектика підрозділяється на дві частини – про слова і про їхнє значення, тобто про предмети, про які говориться, і про вислови, якими про них говориться. Далі йдуть чисельні підрозділи і тієї, й іншої. А я на цьому закінчу і «розповім лише про головне», – інакше, якщо я буду ділити частини на частини, то вийде ціла книга досліджень.

(18) Я не хочу відбити у тебе, Луцилію, найкращий з людей, бажання все це читати, – тільки б ти все прочитане негайно відносив до людських звичаїв. Утихомирюй себе, розбурхуй, якщо є в тобі млявість, приборкуй, якщо є розбещеність, приборкуй упертість, переслідуй і свою, і, наскільки зможеш, загальну жадібність. Тим, хто буде тобі говорити: «Скільки можна про одне й те ж?» – відповідай: (19) «Скільки можна в одному й тому ж грішити? Ви хочете позбутися ліків, не позбувшись вад, – а я через вашу відмову ще завзятіше буду повторювати своє. Лікування починає приносити користь тоді, коли тіло, яке втратило чутливість, відповідає на дотик болем. Я буду повторювати те, що й наперекір вашій волі піде вам на користь. Нехай хоч коли-небудь дійде до вас чийсь голос без лестощів, і якщо кожен з вас не бажає слухати правду, вислухайте її всі разом.

(20) Доки будете ви розширювати межі володінь? Для одного господаря тісне поле, на якому розмістився б цілий народ. Куди мають простягатися ваші ниви, якщо для вас мало засівати землі, розмірами рівні провінціям? Усі славні ріки течуть в приватних володіннях, ваші від гирла до джерел величезні потоки, що служать кордонами великим народам! Але й цього мало – вам треба вмістити в межі ваших помість моря, треба, щоб ваш управитель царював за Адріатичними, Іонійськими і Егейськими водами, щоб острови, місця проживання могутніх вождів, вважалися найдешевшим з усього вашого надбання. Володійте, чим хочете, нехай буде помістям те, що раніше називалося державою, привласнюйте, що можете, – все одно того, що не ваше, буде більше.

(21) А тепер я звертаюся до вас, чиє марнотратство таке ж безмежне, як їхня жадібність! Вам я говорю! Чи довго ще не буде такого озера, над яким не піднімались би покрівлі ваших маєтків, такої ріки, чиї береги не були б вкриті вашими будинками? Де не проб’ються гарячі джерела, там миттю піднімуться нові пристанища розкоші. Де не вигнеться затокою берег, ви кладете фундаменти забудов і, задоволені тільки створеним руками ґрунтом, женете море назад. Нехай скрізь сяють ваші помістя, то на горах, звідки такий широкий вид на сушу і на море, то на рівнині, але підносячись у вишину врівні з горами; скільки б ви не будували, як би високо не будували, ви – тільки крихітні тіла і нічого більше. Навіщо вам так багато спалень? Ви ж тільки в одній лягаєте! А де вас немає, там все не ваше.

(22) Тепер я перейду до вас, чия ненажерливість, бездонна і ненаситна, обшукує і моря, і землі. Тут закидаються гачки, там ставлять петлі і всілякі тенета, не жаліючи сил на переслідування дичини і залишаючи в спокої тільки ту, якою ви перенаситились. Чи багато з того, що добувають для вас стільки рук, чи багато з усіх страв скуштують ваші втомлені насолодами вуста? Чи багато з усієї дичини, добутої з такими небезпеками, скуштує пан, який страждає проносами та нудотою? Чи багато устриць, привезених з такої далечі, прослизне в його ненаситне черево? Ви нещасні, бо самі не розумієте, що голод ваш більший від вашої ж утроби!»

(23) Говори це іншим, щоб, говорячи так, почути й самому; пиши, щоб самому читати, коли пишеш. Все віднось до звичаїв – для приборкання шалених пристрастей. Учись для того, щоб знати не більше, а краще.

Бувай здоровий.