Лист ХС

Сенека вітає Луцилія!

(1) Чи можна, мій Луцилію, сумніватися в тому, що життя наше – милість богів, а благим робить його філософія, якій ми і зобов’язані більше, ніж богам, настільки ж, наскільки благо в життя – кращий дар, ніж саме життя? Це було б так, якби і сама філософія не була послана богами, які нікому не дали її знання, але всім – здатність до неї.

(2) Бо коли б вони зробили це благо загальним і ми народжувались би розумними, мудрість втратила б найкраще з того, що в ній є, і належала б до речей випадкових. А тепер найцінніше і високе в ній те, що вона не йде до нас сама, а кожен зобов’язаний нею лиш собі і від іншого її не отримає. За що було б нам шанувати філософію, коли б вона залежала від чужої милості?

(3) Її праця: відшукувати істину про всі справи божі і людські. З нею нерозлучні справедливість, благочестя, совість та інші її супутники – пов’язані і співзвучні між собою чесноти. Вона навчила шанувати все божественне і любити все людське, навчила, що в руках богів – влада, а між людьми – співдружність, яка була непорушною доти, доки жадібність не зруйнувала усіляку спільність і не стала причиною бідності навіть для тих, кого збагатила. Бо вони, бажаючи мати власність, перестали володіти всім.

(4) Але перші зі смертних і народжені ними не знали шкоди і наслідували природу, зробивши її і вождем, і законом і вручили себе волі кращого серед них. Бо підлеглість гірших кращому – в природі речей. І на чолі безсловесних стад або найбільші, або найсильніші тварини. Йде попереду корів не кволий бик, а той, який переміг інших самців величиною і силою; стадо слонів веде величезний, а у людей великим вважається кращий. Тому правителя обирали за його душевні властивості, і щасливими були ті племена, де наймогутнішим міг стати тільки найкращий. Бо той може все, чого хоче, хто не вважає, нібито може більше, ніж повинен.

(5) В тому часі, який називають золотим, на думку Посідонія, царювали мудреці. Вони не допускали бійок і захищали найслабших від сильних, вони переконували і доводили, показуючи, що корисно, що ні. Їхня далекоглядність турбувалась про те, щоб одноплемінники нічого не потребували, мужність відбивала небезпеки, щедрість обдаровувала і прикрашала підданих. Правити – значило не владарювати, а виконувати обов’язок. Ніхто не випробовував свою могутність на тих, хто цю могутність створив, і ні у кого не було ні бажання, ні причини вчиняти образи; всі так гарно слухались доброго правителя, що найсильніше, чим цар погрожував неслухам, була відмова від влади.

(6) Коли ж поступово з’явилися вади, а царська влада перетворилася на тиранію, виникла потреба в законах, які спочатку пропонували ті ж мудреці. Солон, який побудував Афінську державу на законах справедливості, відомий серед семи мудреців свого століття. Якби жив Лікург у ту ж пору, він увійшов би до то ж священного числа восьмим. Хвалять ще закони Залевка і Харонда, які вчили людей праву не на судному майдані і не в прихожій законодавця, а в безмовному і священному піфагорійському усамітненні, і які створили право для процвітаючої тоді Сицилії і для греків в Італії.

(7) Досі я згоден з Посідонієм, а от те, що філософія винайшла всі науки, потрібні для повсякденного життя, і їй належить слава такої, що створила ремесла, – з цим я не згоден. «Вона, – говорить Посідоній, наставила людей, які жили окремо в печері, в якій-небудь ямі під скелею чи в дуплі дерева, і навчила їх зводити житло». А по-моєму, філософія нітрохи не більше придумала ці хитрощі, які нагромаджують будівлі на будівлі, міста на міста, ніж рибні садки, замкнені заради того, (8) щоб ненажерливості не загрожували бурі і, як би не бушувало море, пристрасть до розкоші мала безпечні гавані для відгодівлі кожної породи риб. Що ти говориш? Чи філософія вручила людям ключі і влаштувала засови? Хіба не жадібності було подано цим знак? Чи філософія звела високі покрівлі, небезпечні для жителів? Мовляв, мало було випадкового даху, мало було без зусиль і мистецтва знаходити собі природний притулок! Повір мені, щасливим був час, який ще не знав архітекторів.

(9) Разом з розкішшю народилось уміння обтесувати колоди в чотирикутні бруси і, упевненою рукою ведучи пилку по розмічених рисках, розрізати балки.

 
А спочатку кололи неміцну колоду клином,
 

– бо тоді не будували для банкету покої, здатні вмістити багатолюдне застілля, і не везли довгу череду возів, які стрясали вулиці, ні сосон, ні ялин, щоб збудувати з них штучну стелю, обтяжену золотом.

(10) Розсохи з обох боків підтримували покрівлю, хмиз чи зелені гілки, щільно вкладені по скатах, давали стік навіть сильним дощам. І під таким ось дахом нічого не боялися. Під соломою жили вільні, під мармуром і золотом живуть раби.

Не згоден я з Посідонієм і в тому, нібито вироби з кованого заліза винайдені мудрими мужами.

(11) Так можна назвати мудрецями і тих, що

 
Звіра сітями ловить і птиць обманювати клеєм
Спосіб знайшли, оточувати лісові урочища псами.
 

Але все це придумане людськими хитрощами, а не мудрістю.

(12) Не згоден я з ним і в тому, ніби мудреці знайшли і залізо, і мідь, коли ґрунт, обпалений лісовими пожежами, злив з неглибоких жил розплавлені метали. Такі речі знаходять ті, хто їх цінує.

(13) І ще мені не здається таким вже тонким питання, чим почали користуватися раніше – молотом чи щипцями. І те і інше винайшла людина розуму гострого і швидкого, але не величного і не високого, – як і все, що треба шукати, зігнувши спину і втупившись душею в землю.

Мудрецеві легко було прогодуватися. Та і як же інакше, коли він навіть в нинішній час не хоче нічим себе обтяжувати?

(14) Скажи мені, прошу, як можна захоплюватися і Діогеном, і Дедалом? Хто з них мудрий, по-твоєму? Той, хто винайшов пилку, чи той, хто, побачивши хлопчика, який пив воду з жмені, негайно дістав з торби чашку і розбив її, вилаявши себе так: «Скільки ж часу, нерозумний я чоловік, тягав зайвий вантаж!», хто спав, згорнувшись в діжці?

(15) І сьогодні кого вважатимеш ти мудрішим: чи того, хто придумав, як облаштувати сховані труби, щоб шафранова вода била з них на небачену висоту, як вмить заповнити водою чи осушити Евріпи, як з’єднати над банкетним покоєм плити, що обертаються, щоб вони показували то одне, то інше обличчя, і з кожною переміною – на столі змінювався вид штучної стелі, – чи того, хто показує собі і іншим, що природа не вимагає від нас нічого важкого і трудного, що ми можемо прожити і без мармурника і коваля, одягнутися, і не торгуючи з серійцями, мати все необхідне для нашого побуту, задовольняючись тим, чого земля не ховає в надрах? Якби рід людський почув його, то зрозумів би, що кухар так само не потрібен, як солдат.

(16) Мудрі чи подібні до мудреців були ті, для кого неважкою була турбота про тіло. Необхідне потребує простої турботи, насолода – багатьох трудів. Будеш наслідувати природу, – не знадобляться ніякі ремісники: вона не побажала займати нас такими речами і навчила всього, що зробила для нас неодмінним. – Холод нестерпний для голого тіла. – Що ж, хіба шкури звірів та інших тварин не можуть повністю і з лишком захистити від холоду? хіба багато племен не одягають тіла деревною корою? хіба пташине пір’я не скріплюється так, щоб вийшов одяг? хіба і в наші дні більшість скіфів не одягають лисячі і мишачі шкурки, м’які на дотик і непроникні для вітру?

(17) Але треба ще густою тінню проганяти літню спеку. – Що ж, хіба давнина не залишила багато затишних місць, видовбаних чи безжальним часом, чи іншою якою причиною, що перетворилися на печери? Що ж, хіба не робили вручну плетінок з будь-якої лози, не обмазували їх дешевою глиною, не вкривали потім покрівлю соломою, чи чим-небудь принесеним з лісу і не проводили безтурботно зиму під дощами, які стікали зі скатів? Що ж, хіба не ховаються в землянках племена, що живіть поблизу Сіртів, у яких через надмірну сонячну спеку немає надійнішого притулку для захисту від спеки, ніж сам висушений ґрунт?

(18) Природа, яка дозволила всім тваринам жити легко, не була такою ворожою до людини, щоб вона одна не могла обійтись без наук і ремесел. Немає нам від неї такого наказу, немає необхідності через силу добувати те, без чого не прожити. Ми народжені на все готове, але, перенаситившись легко доступним, прирекли себе на труднощі. Все, що тепер дістається ціною чисельних клопотів: і дах, і одяг, який зігріває тіло, і їжа, траплялося на кожному кроці і давалось задарма чи було варте малих затрат, тому що міру вказувала необхідність. Ми самі зробили все коштовним і рідкісним, зробили так, що без великого і різноманітного уміння нічого не можна здобути.

(19) А природа дає вдосталь всього, чого вона потребує. Пристрасть до розкоші відійшла від природи, вона щоденно сама себе розпалює і росте вже багато століть, винахідливістю сприяючи вадам. Спочатку вона побажала зайвого, потім протиприродного, а наостанок перетворила душу в рабиню тіла і примусила її служити його похоті. Всі ці ремесла, шум яких розбурхує місто, працюють на потребу тілу, якому раніше відпускали стільки, скільки рабу, а тепер підносять все, як господарю. Тому в тій майстерні тчуть, в цій кують, в тій варять парфуми, тут навчають зніженим рухам тіла, там – зніженим, розслабленим наспівам. Загубилася природна міра, яка обмежувала бажання необхідним; тепер бажати, скільки треба, значить, виглядати селюком або жебраком.

(20) Важко повірити, Луцилію, до чого легко приємність речей відводить геть від істини навіть великих людей. Ось Посідоній (по-моєму, один з тих, чий внесок в філософію більший, ніж чийсь інший): йому хочеться описати спочатку, як одні нитки сукаються, інші тягнуться з м’якого розпушеного волокна, потім як підвішений тягар випрямляє і натягує основу, як пропущений уток, щоб пом’якшити жорсткість основи, яка стискає його з двох боків, бердом притискається нитка до нитки, і він говорить, ніби ткацьке мистецтво винайшли мудреці, забуваючи, наскільки пізніше було придумано більш тонкий його вид, коли

 
Тримає основу навій; станок – розділяє тростинка;
Ось вже вставлено і уток між гострих зубців: пальці
Перебирають його. Проводячи між нитками основи
Зубцями берда, його прибивають вони, вдаряючи…
 

А що коли б довелось йому подивитись на тканини нашого часу, з яких шиється одяг, який не тільки нічого не приховує, а й не захищає не тільки тіло, а й сором?

(21) Потім він переходить до землеробів і не менш красномовно описує землю, кілька разів зорану плугом, щоб пухкий ґрунт легше давав шлях кореням, а після кинуті в борозну насіння і трави, виполоті вручну, щоб потім випадкова дика прорість не погубила посіви. І це, за його словами, є справою мудреця, наче зараз землероби не придумують багато нових способів збільшити родючість.