(17) Доброчинність стоїть вище цього; її цінують не за позичене надбання, і сама вона не вважає благом те, що дістається всякому. А ось мистецтво лікування чи керування кораблями захоплюватися такими речами не забороняє. Можна не бути людиною добра – і бути лікарем, бути керманичем, бути граматиком і, певно що, не гірше, ніж кухарем. Кому дісталося мати що-небудь одне, того ти не назвеш ким завгодно. Хто чим володіє, такий і він сам.

(18) Грошовий ящик коштує стільки, скільки в ньому лежить, а сам іде тільки на додачу до того, що в ньому лежить. Хто цінить повний капшук вище того, чого варті заховані в ньому гроші? Те ж саме – і власники великих багатств: вони йдуть тільки на додачу і як прибавка до цих багатств. Чим повен великий мудрець? Величчю духу. Значить, це сказано вірно: «що дістається і людині мерзенній, те не благо».

(19) Я ніколи не погоджусь, що не знати болю – благо: болю не відає цикада, не відає блоха. Не визнаю я благом спокій і відсутність турбот: хто такий же ледар, як черв’як?

Ти запитаєш, що робить людину мудрою? Те ж, що бога – богом. Дай їй щось божественне, небесне, величне. Благо дістається не кожному, і не кожного власника стерпить. (20) Поглянь,

 
Що тут земля принесе і в чому землеробу відмовить:
Тут щасливіший хліб, а тут виноград уродиться.
Тут плодам добре, а там зеленіє, не сіяний,
Луг. Чи не знаєш сам, що
Тмол аромати шафрану
Шле, а Індія – кості,
Сабен же зніжений – ладан,
Голий халіб – залізо…
 

(21) Все це поділено між різними краями, щоб необхідним був обмін між смертними, щоб вони хотіли щось одне в одного отримати. І вище благо має своє місце; воно народжується не там, де слонова кістка, не там, де залізо. Ти запитаєш, де житло вищого блага? В душі! Та й вона, якщо не буде чистою і незаплямованою, не прийме в себе бога!

(22) «Благо не народжується зі зла; а багатство народжуються від скупості; значить, багатство – не благо». – Нам говорять, що неправильно, ніби добро не виникає із зла: бо святотатством і крадіжкою добуваються гроші. І святотатство, і крадіжка – зло, звичайно, та лиш настільки, наскільки з них виходить більше зла, ніж блага; вони приносять прибуток, але з ним страх, тривогу, душевні і тілесні муки.

(23) Хто так говорить, той нехай неодмінно визнає, що святотатство – і зло, оскільки приносить багато зла, і благо, хоч би частково, тому що приносить і дещо хороше. Чи може бути щось жахливіше? Втім, ми ж переконались, що і святотатство, і крадіжка, і перелюбство тепер вважаються благом. Скільки людей не червоніє, вчинивши крадіжку, скільки хвалиться перелюбством? За дрібні святотатства карають, за великі нагороджують тріумфом.

(24) Подумай ще і про те, що святотатство, якщо воно благо хоч би частково, доведеться визнати чесним і назвати правильним: бо у нас це справа звична, хоч ніхто зі смертних і думки такої не допускає. Отже, благо не може народитися від зла. А якщо святотатство, як ви говорите, є зло тільки тому, що тягне за собою багато зла, то відмініть покарання, пообіцяйте безпеку – і воно стане благом сповна. Між тим покарання за великі злодіяння в них самих.

(25) Повторюю, ти помиляєшся, відкладаючи кару до в’язниці, до ката: вона починається, тільки злодіяння вчинене, навіть поки вчиняється. Благо також не народиться від зла, як смоква – від оливи. Яке насіння, такі і плоди: хороші виродитись не можуть. Як із сороміцького не народитися чесному, так і благу із зла: бо чесне і благе – одне й те ж.

(26) Один з наших відповідав так: «Припустимо, що гроші – благо, звідки б вони не взялися; тоді гроші, нехай навіть здобуті святотатством, непричетні до святотатства. Розумій це так: в одній посудині знаходяться і золото, і гадюка; ти дістанеш золото з посудини, тому що в ньому гадюка, але посудина не тому дає золото, що в ньому гадюка, а незважаючи на те, що в ньому гадюка. Так само і святотатство приносить прибуток не тому, що святотатство це ганебно і злочинно, а тому, що в ньому є і прибуток. Як в названій посудині зло – це гадюка, а не золото, так і в святотатстві зло – це злочин, а не прибуток».

(27) Та я не згоден: бо тут і там справа виглядає по-різному. Там я можу дістати золото без гадюки, а тут мені не отримати прибуток без святотатства. Прибуток тут не поруч із злочином, а вперемішку з ним.

(28) «Якщо в гонитві за чим-небудь ми час від часу потрапляємо в біду, то предмет наших бажань не благо; а в гонитві за багатством ми час від часу потрапляємо в біду – отже, багатство не є благом». – Нам говорять: «Ваше положення стверджує дві речі. Перша – що в гонитві за багатствами ми час від часу потрапляємо в біду. Але час від часу потрапляємо ми в біду і в гонитві за доброчинністю. Людина мандрує морем заради освіти – і корабель тоне або ж людина потрапляє в полон».

(29) Друге твердження таке: «Те, через що ми потрапляємо в біду, не є благом». Та з нього зовсім не випливає, що ми потрапляємо в біду лише через багатство чи насолоду. Якщо ж саме через багатство ми час від часу потрапляємо в біду, воно не тільки не благо, а й зло, ви ж про нього говорите тільки, що воно не є благо. Окрім того, ви навіть визнаєте, що багатство не зовсім безкорисне, зараховуєте його до зручностей, тоді як за вашими міркуваннями виходить, що воно і зручністю не буде – стільки у нас через нього неприємностей».

(30) На це дана була така відповідь: «Ви помиляєтесь, відносячи неприємності на рахунок багатства. Воно нікому не вчиняє зла: кожному шкодить або власна дурість, або чужа підлість. Так сам меч нікого не убиває, але служить знаряддям убивці. Якщо через багатство тобі нашкодили, це не значить, що нашкодило тобі багатства».

(31) Посідоній (по-моєму, він!) говорить краще: «Багатство причина бід не тому, що саме воно що-небудь вчиняє, а тому, що підбурює вчинити». Є істотна причина, яка не може не шкодити сама по собі, і є причина попередня; ось попередня причина і закладена в багатствах. Вони роблять душу зарозумілою, народжують пиху, накликають заздрість, до того роблять несамовитим розум, що чутки про наші гроші, хоч і небезпечні, приємні нам.

(32) А благу личить бути вільним від усілякої вини; воно не розбещує душу, не збурює, а якщо піднімає і робить ширшою, то без зарозумілості. Що благо, те дає впевненість, а багатство – лише зухвалість; що благо, те дає велич духу, а багатства – лише нахабство. Бо нахабство не що інше, як оманлива ознака величі.

(33)«Так виходить, що багатство не тільки не благо, а й зло». – Воно було б злом, якби шкодило саме по собі, тобто, як я сказав, було б діючою причиною; в ньому ж закладена лише попередня причина, і не тільки та, що збурює душі, але і така, що приманює. Бо багатство є деяким образом блага, таким правдоподібним, що більшість людей йому вірять.

(34) В доброчинності теж закладена попередня причина, яка викликає заздрість, – бо багатьом заздрять через їхню мудрість, багатьом – через їхню справедливість; але причина ця не закладена в доброчинності як такій, в ній немає правдоподібності. Проте набагато більше правдоподібний той образ, що доброчинність посилає в душі людей, збуджуючи їх любити її і шанувати.

(35) Посідоній говорить, що умовивід має бути таким: «Те, що не дає душі ні величі, ні упевненості, ні безтурботності, не є благом; а багатство, міцне здоров’я та інші подібні речі нічого такого не дають і, значить, не можуть бути благами». Той же умовивід Посідоній викладає ще різкіше: «Те, що не дає душі ні величі, ні упевненості, ні безтурботності, а, напроти, робить її нахабною, пихатою і зарозумілою, є зло; випадкове ж штовхає душу до цих вад; отже, випадкове не може бути благом».

(36) «Але якщо так міркувати, то воно не буде і зручністю». Одна справа зручність, інша – благо. Зручність є те, в чому більше користі, ніж обтяжливості; благо має бути непідробним і зовсім нешкідливим. Благо – не те, що в більшій мірі корисне, а те, що тільки корисно.

(37) Зручності, окрім того, можуть діставатися і тваринам, і людям недосконалим і нерозумним. З ними можуть бути змішані й неприємності, проте вони називаються зручностями і оцінюються по тому, чого в них більше. Благо дістається на долю одному мудрецеві і має бути без ґанджу.

(38) Тепер наберись мужності! Тобі залишився один вузол – але вузол Геркулесів. «Із зла не виникає благо; але з багатьох бідностей виникає багатство; отже, багатство не є благом». – Цього умовиводу наші не визнають; він придуманий перипатетиками, і вони ж його дозволяють. За словами Посідонія, Антіпатр так спростовував цей софізм, заяложений по усіх школах діалектиків:

(39) «Кажучи “бідність”, мають на увазі не наявність, а відсутність, або, як говорили в давнину, не бутність (греки теж говорять κατα στερησιν), – не те, що є, а те, чого немає. З багатьох пустих глеків нічого не наповниш. Багатства складаються з багатьох речей, а не з багатьох нестач. Ти розумієш бідність не так, як треба. Бути бідним не значить мати мало, а значить багато чого не мати. І зобов’язана людина цим іменем не тому, що у неї є, а тому, чого їй не вистачає».

(40) Мені було б легше висловити те, що я хочу, якби було латинське слово, яке позначає ανυπαρξια. Його якраз Антіпатр і прикладає до бідності. – А на мій погляд, бідність – не що інше, як убогість надбання. – В чому суть бідності і багатства, ми розберемося, коли у нас буде багато зайвого часу; але і тоді ми подивимось, чи не краще було б зробити бідність не такою гіркою, а багатство – не таким зарозумілим, ніж вести тяжбу про слова, наче про предмети вже виказаного судження.

(41) Уявімо собі, що нас покликали на народне зібрання. Внесено закон про скасування багатств. Невже ми будемо переконувати або умовляти натовп такими умовиводами? Невже з їхньою допомогою доб’ємося ми того, що римляни знову потягнуться до бідності і вихвалятимуть її, опору і базову силу своєї держави? Що вони устрашаться своїх багатств, згадають, що знайшли їх у переможених, звідки й проникли в незаплямоване, славне стриманістю місто підкупи, і роздачі, і заколоти? Що з надмірною пристрастю до розкошів почали вони виставляти напоказ добуте у багатьох племен? Що відібране одним народом у всіх ще легше може бути відібране всіма у одного? Краще переконати в цьому і проганяти пристрасті, ніж визначати їх. Якщо нам це під силу, будемо говорити хоробро, якщо ні, то хоч відверто.

Бувай здоровий.