(20) Окрім того, якщо блаженне життя нічого не потребує, значить, блаженне життя досконале, і між блаженним і блаженнійшим життям різниці немає. Невже ти маєш сумнів, що блаженне життя є вищим благом? А якщо в ньому є вище благо, значить, є і вище блаженство. І як не можна нічого додати до вищого (бо що вище нього?), так і до блаженного життя, яке не буває без вищого блага. Якщо ти уявиш справу так, ніби один блаженніший, ніж інший, то доведеться тобі піти і далі, та уявити чисельну кількість ступенів вищого блага; а я розумію так, що вище вищого блага немає жодного ступеня.

(21) Коли один блаженніший за іншого, отже він віддасть перевагу чужому, більш блаженному життю перед своїм, а блаженний нічого чужого не бажає. Значить, або лишається таке блаженство, якому і блаженний віддав би перевагу перед своїм, або він віддасть перевагу не кращому; та або одне, або інше неймовірне! Завжди людина, чим вона розумніша, тим більше тягнеться до найкращого і бажає досягнути його будь-яким способом. Так чи може бути блаженним той, хто і може бажати чого-небудь ще, і винен?

(22) Я скажу, звідки береться ця омана. Люди не знають, що блаженне життя одне. Кращим понад усе його робить головна властивість, а не величина. Все одно, довге воно чи коротке, вільне чи обмежене, простягається на всі сторони, на всі можливі місця, чи зосереджене в одному. Хто оцінює його по частинах, по числу і мірі, той відбирає в нього найкраще. Що це? Те, що блаженне життя завжди повне.

(23) Я вважаю, мета їжі і пиття – ситість. Один з’їсть більше, інший менше, – а різниці немає: обоє вже ситі. Один вип’є більше, інший менше, – а різниці немає: обоє втамували спрагу. Один прожив багато років, інший – мало; але й це не має значення, якщо довголіття дало першому стільки ж блаженства, скільки другому – короткий вік. Той, кого ти називаєш не таким блаженним, зовсім не блаженний: саме це слово не допускає обмеження.

(24) «Хто хоробрий, той не знає страху; хто не знає страху, той не знає і печалі; хто не знає печалі, той блаженний». Цей умовивід належить нашим. Його намагаються заперечувати так: ми, мовляв, річ невірну і суперечливу стверджуємо як загальновизнану, кажучи, що хоробрий не знає страху. «Невже ж хоробрий не злякається бід, які близько підступили? Це говорить швидше про безумство або шаленство, ніж про хоробрість. А хоробрий просто стриманий у своєму остраху, хоч і не позбавлений його зовсім».

(25) Ті, хто так стверджує, припускаються тієї ж помилки: у них доброчинність підміняється не такою сильною вадою. Бо той, хто боїться, нехай не так часто і менше, все ж не цурається зла, хоч і не такого болісного. – «А по-моєму, той, хто не боїться бід, які близько підступили, безумний». – Ти правий, якщо мова йде про біди; а якщо він знає, що це не біди і єдиним злом вважає ганьбу, то напевно буде спокійно спозирати небезпеки і зневажати те, що іншим страшно; бо коли не боятися бід властиво нерозумному чи безумцю, виходить, що всякий буде тим боязкіший, ніж він розумніший.

(26) «По-вашому, хоробрий сам підставить себе під удар». Анітрохи! Він хоч і не боїться небезпеки, але уникає її: обережність йому властива, страх – ні. – «Що ж, ні смерті, ні ланцюгів, ні вогню, ні інших знарядь фортуни він не буде страшитися?» – Ні! Він знає, що все це уявні, а не справжні біди, пострахи людського життя.

(27) Опиши йому полон, побої, ланцюги, злидні, тіло, яке змучили хвороби або насильства, – все, що тобі спаде на думку; він віднесе це до числа безпричинних страхів. Боятися таких речей повинні боязкі. Чи, по-твоєму, може бути злом те, на що нам доводиться інколи йти зі своєї волі?

(28) Ти запитаєш, що є справжня біда? – Піддатися тому, що іменується бідами, і віддати їм свою свободу, заради якої треба все перенести. Свобода гине, якщо ти не зневажиш все, що накидає ярмо. Не було б сумнівів у тому, що належить хороброму, якби знали, в чому справжня хоробрість. Це – не зухвалість наперекір розуму, не пристрасть до небезпеки, не прагнення назустріч жахам. Хоробрість є уміння розрізняти, що біда і що ні. Вона пильно оберігає себе, і вона ж терпляче зносить все, що має облудний лик біди.

(29) «Як же так? Якщо над головою хороброго мужа буде занесений меч, якщо йому будуть пронизувати одну за іншою частини тіла, якщо він побачить, як нутрощі вивалюються йому на коліна, якщо для того, щоб він сильніше відчув тортури, їх будуть повторювати і пускати свіжу кров з підсохлих ран, ти скажеш, що він не боїться і не страждає?» – Страждає, звичайно; бо людських почуттів ніяка доброчинність не відбирає, – але не боїться і, непереможений, дивиться зверхньо на свої страждання. Ти запитаєш, що у нього тоді на душі? Те ж, що у тих, хто намагається підбадьорити хворого друга.

(30) Біда – це те, що шкодить; шкодить – значить робить гірше; але страждання і бідність не роблять нас гіршими, отже, це не біди. «Але ці ваші твердження облудні: не завжди шкодити – значить робити гірше. Буря і негода шкодять керманичу, але не роблять його гіршим».

(31) У стоїків і на це є відповідь. І керманич через бурі і грози стає гіршим, тому що не може втілити свої наміри і дотриматися напрямку; в своєму мистецтві він не стає гіршим, в своїй справі – стає. – Перипатетики говорять на це: «Значить, і мудреця роблять гіршим бідність, страждання і таке інше в цьому роді: вони не відбирають у нього доброчинності, але справі її заважають».

(32) Це було б сказано вірно, якби обставини у керманича і у мудреця були одні і ті ж. Мета мудреця не в тому, щоб неодмінно досягати в житті всього, за що б він не взявся, а в тому, щоб все робити правильно; мета ж керманича – неодмінно привести корабель у гавань. Мистецтва – прислужники, вони повинні давати, що обіцяли, мудрість господня і наставниця. Мистецтво служить життю, мудрість керує ним.

(33) Я, втім, думаю, що відповідати треба по-іншому: буря не робить гіршим ні мистецтво керманича, ні застосування цього мистецтва на ділі. Керманич обіцяє тобі не щастя, а корисну роботу й уміння правити кораблем, – воно ж тим помітніше, чим більші йому ставить перепони яка-небудь випадкова сила. Хто міг сказати: «Нептуне, інакше як на вірному шляху ти цей корабель…», – той вартий свого мистецтва; буря ж заважає не справі керманича, а успіху.

(34) «Як же так, значить, керманичу не шкодить те, що не дає йому дійти до гавані, робить марними його зусилля і або несе його, або тримає і обеззброює?» – Шкодить, але не як керманичу, а як морському мандрівникові. Мистецтву керманича негода не тільки не шкодить, але й допомагає бути поміченим: в затишшя, як говориться, всякий може бути керманичем. Перепони вона створює судну, а не тому, хто ним править в ролі керманича.

(35) Бо у керманича їх дві: одна – спільна з усіма, хто сів на цей корабель, де він і сам – один з мандрівників; друга – особлива, оскільки він керманич. Буря шкодить йому як мандрівникові, а не як керманичу.

(36) І ще: мистецтво керманича – чуже надбання, воно належить тим, кого він везе, як мистецтво лікаря тим, кого він лікує. Мудрість же є загальна приналежність – і тих, серед кого мудрець живе, і його власна. Тому можна нашкодити керманичу, чий труд, що його він віддає іншим, буря зводить нанівець, (37) і не можна нашкодити мудрецеві: тут безсилі і бідність, і страждання, і решта життєвих негараздів. Бо його справа зводиться нанівець тільки в тому, що стосується інших. Сам він завжди діяльний, і з найбільшою віддачею тоді, коли фортуна йому в супротив: тоді-то він і робить діло самої мудрості, яка, як ми сказали, і спільним надбанням, і його власним.

(38) Та й тоді, коли його пригнічує яка-небудь необхідність, вона не заважає йому приносити користь людям. Бідність заважає йому показати, як треба керувати державою, – і він показує, як треба справлятися з бідністю. Нічого немає в його житті, що не служило б справі мудрості. Жодна участь, жодні обставини не відбирають у мудрого можливості діяти: бо його діло – подолати те, що заважає всякій справі. Йому до снаги подолати і удачі, і біди: над одними він владний, інші перемагає.

(39) Повторюю, він так себе загартував, що знаходить свою доброчинність і в щасті, і в нещасті, так як дивитись буде лише на неї саму, а не на те, що дає привід її виказати. Йому не заважають ні бідність, ні біль, ні все інше, що відлякує невігласів і примушує їх утікати. Тобі здається, біди пригнічують його? Ні, служать йому!

(40) Фідій умів ліпити не тільки з слонової кості; ліпив він і в бронзі, а дали б йому мармур чи інший камінь, дешевший, – він зробив би найкраще, що тільки можна з нього виліпити. Так і мудрець покаже, що таке доброчинність, якщо можливо, – серед багатств, якщо ні, – в бідності, якщо вдасться, – на батьківщині, якщо ні, – у вигнанні, якщо вдасться, – полководцем, якщо ні – солдатом, якщо вдасться, – здоровим, якщо ні, – калікою. Якою б не була його доля, він зробить з неї щось достойне пам’яті.

(41) Є приборкувачі диких звірів, що змушують найлютіших тварин, одна зустріч з якими страшна, під ярмом возити людину. Не задовольняючись приборканням кровожерності, вони привчають їх жити з ними разом. Левам наглядач засовує руку в пащу, сторож цілує своїх тигрів, слонів, крихітний ефіоп примушує присідати на коліна і ходити на мотузці. Мудрець – як вони: його мистецтво – приборкувати біди. І страждання, і злидні, і наруга, і темниця, і вигнання, які всюди навіюють жах, як тільки потрапляють до нього, стають лагідними.

Бувай здоровий.