Для забезпечення процесу виробництва на підприємстві будь-якого виду економічної діяльності (промислового, сільськогосподарського, транспортного тощо) в сучасних умовах використовують такі фактори виробництва:
• природні ресурси (земля, корисні копалини, нафта, газ, ліс тощо);
• людські ресурси (робоча сила);
• засоби виробництва, які включають предмети праці (сировина, матеріали) і засоби праці (технологічне устаткування, ЕОМ, виробничі будівлі тощо);
• паливно-енергетичні ресурси;
• підприємницькі здібності;
• науково-технічний прогрес;
• інформація.
Перші два фактори виробництва в економічній літературі називають скорочено відповідно «земля» і «робоча сила». Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових здібностей, знань, навичок, компетентностей, які має людина-працівник. Поняття «робоча сила» відбиває потенційну здатність людини до праці. Праця – це процес реалізації людиною своїх здібностей до праці при прямій або непрямій участі у виробництві матеріальних і/або нематеріальних благ. Рівень реалізації людиною своїх здібностей до праці сильно залежить від матеріальної і моральної його зацікавленості й умов праці.
Характер виконуваної праці залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство, а також посади і виконуваних функцій працівника. Наприклад, праця шахтаря вимагає, крім професійних, високих фізичних здібностей, а праця директора шахти – крім високих підприємницьких – високих розумових здібностей.
Робочу силу вважають особистою, а засоби виробництва – речовим фактором виробництва. Носій робочої сили – людина, яка має певні фізичні і розумові здібності – має необхідні знання, навички, компетенції для виконання покладених на нього обов’язків. Він є головним фактором виробництва. Якість персоналу і людських ресурсів конкретного підприємства визначається якістю робочої сили усіх його працівників: від генерального директора до вахтера. Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку.
Персонал і працівники, які працюють тимчасово на основі контракту, становлять людські (трудові) ресурси підприємства. Від якості людських ресурсів залежить ефективність діяльності і подальшого розвитку будь-якого підприємства. Навіть найсучасніші і найефективніші засоби праці при низькій якості організації їх використання і обслуговування працівниками підприємства виявляться збитковими. Загальновизнано, що людські ресурси є головною цінністю будь-якого підприємства.
З предметів праці виготовляються матеріальні продукти або вони використовуються для надання послуг. За допомогою засобів праці виробляють продукти і послуги або забезпечують необхідні умови праці.
Сукупність всіх факторів виробництва на чолі з людськими ресурсами представляє продуктивні сили суспільства. Рівень розвитку продуктивних сил значною мірою визначає ефективність суспільного виробництва.
Продуктивні сили і виробничі відносини безперервно розвиваються.
А. Сміт, а потім К. Маркс обґрунтували, що суспільний розподіл і кооперація праці забезпечують зростання її продуктивності. Відбувається це за рахунок виробництва меншої кількості видів продуктів у великих об’ємах, вужчої спеціалізації працівників на виконанні певних операцій, більш широкого застосування досконалих методів організації виробництва, машин, устаткування і технологій.
А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) навів такий приклад. В одній з мануфактур десять працівників, кожен з яких виконує тільки певні виробничі операції, випускали на день 48 тис. шпильок. Якби вони працювали поодинці і кожен не спеціалізувався би на певній операції, то він зміг би виготовити не більше 20 шпильок на день. Отже, розподіл і кооперація праці в цьому випадку забезпечили підвищення її продуктивності в 240 разів (48 000: 200).
К. Маркс запропонував розрізняти загальний, частковий і одиничний розподіл праці. Нині в кожній країні в результаті загального розподілу праці виділяють великі сфери економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, будівництво;
транспорт і зв’язок; торгівля, громадське харчування, охорона здоров’я; освіта, культура, мистецтво, наука та інші. Частковий розподіл праці полягає в розподілі великих сфер економічної діяльності на галузі. Наприклад, промисловість України включає такі галузі: машинобудування і металообробка; легка; харчова; паливна; чорна металургія; виробництво будматеріалів; хімічна і нафтохімічна; лісова і деревообробна промисловість; електроенергетика й інші. Потім галузі поділяються на підгалузі. Так, машинобудування і металообробка включає важке машинобудування, сільськогосподарське, транспортне і т. ін. До часткового розподілу праці відносять і розподіл кожної підгалузі промисловості на підприємства. Окрім галузевого, існує територіальне розділення в рамках кожної країни, а також і міжнародне.
Одиничний розподіл праці полягає у виділенні усередині кожного підприємства окремих цехів, відділів, служб, що спеціалізуються на певних видах діяльності.
Раціональний розподіл і кооперація праці сприяють підвищенню її продуктивності. У міру розвитку продуктивних сил відбувається збільшення кількості галузей і підгалузей народного господарства, а також підприємств.
В Україні з 01.01.2012 р. введена в дію нова «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД), розроблена Держспоживстандартом України. КВЕД є національною класифікацією, ідентичною базовій міжнародній статистичній «Класифікації видів економічної діяльності ЄС, – NACE». Згідно з КВЕД, в Україні виділені 38 великих сфер економічної діяльності.
Важливу роль у процесі виробництва відіграють засоби праці. До їх складу входять машини й устаткування; вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої; обчислювальна техніка; транспортні засоби, трубопроводи, нафтопроводи, газопроводи, будівлі виробничого призначення; споруди (тунелі, естакади). Склад засобів праці також сильно залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство. Наприклад, у комерційних банках серед машин переважають комп’ютери, а на машинобудівному заводі – верстати і технологічне устаткування. Засоби праці в грошової форми в сучасній економічній літературі називають основним капіталом. Предмети праці включають сировину і матеріали, з яких виготовляються продукти або які використовують для надання послуг. Сировина – це предмети праці, що піддавалися раніше дії праці і призначені для подальшої переробки.
При цьому розрізняють:
• первинну сировину: здобуту залізну руду, цукровий буряк, бавовну-сирець тощо;
• вторинну сировину – вироби, що зробилися непридатними і підлягають переробці (металобрухт, макулатуру тощо).
Матеріали – це предмети праці, які піддавалися переробці на даному або іншому підприємстві. Матеріали поділяють на основні і допоміжні. Основні матеріали входять до складу продукту, що виробляється. Допоміжні матеріали використовуються для забезпечення нормального ходу виробничого процесу. Так, як основні матеріали на машинобудівних підприємствах використовуються різні метали, з яких виготовляють машини, прилади, устаткування, а на швейній фабриці – різні тканини, з яких шиють, наприклад, костюми, сукні і тому подібне. Як один з видів допоміжних матеріалів на обох підприємствах використовуються мастильні матеріали для технічного догляду за устаткуванням. Предмети праці в грошовій формі представляють значну частину оборотного капіталу виробничого підприємства.
Важливу роль як фактор виробництва грають паливно-енергетичні ресурси. До них відносяться сукупність різних видів палива й енергії: електроенергія теплових, атомних і гідроелектростанцій, інші види енергії, нафтопродукти, газ, біопаливо, вугілля, торф, а також місцеві види палива. Частина з них в Україні добувається і/або виробляється, а частина імпортується. Так, для приведення в дію засобів праці найчастіше використовують електричну енергію або нафтопродукти, газ, біопаливо. Паливно-енергетичні ресурси використовуються і для забезпечення інших виробничих потреб, а також для обігріву й обслуговування будівель. Обмеженість природних запасів нафти, газу, кам’яного вугілля і високі ціни на них, а також недостатня безпека ядерних електростанцій стимулюють використання альтернативних паливно-енергетичних ресурсів.
У процесі еволюції людського суспільства удосконалюються всі фактори виробництва. Особливо швидко це відбувається в умовах сучасної науково-технічній революції. З’являються нові види штучних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, які за якісними характеристиками перевершують ті, що раніше використовувалися. У США, Росії, Україні й інших країнах за допомогою нанотехнологій створені нові матеріали, які в два рази міцніші за метал і в декілька разів легші.
Освоюються й постійно вдосконалюються альтернативні паливно-енергетичні ресурси на основі використання водню, енергії сонця, вітру, біопалива, припливів і відливів тощо. Їх використання не лише збільшує паливно-енергетичні ресурси країни, але й істотно зменшує забруднення довкілля.
У США, наприклад, нині функціонують сонячні теплові електростанції загальною потужністю більше 400 мегават, які економлять 2,3 млн барелей нафти на рік у порівнянні із звичайними тепловими і не забруднюють довкілля. Введена в експлуатацію у 2007 р. в Іспанії сонячна теплова електростанція також економить паливо і скорочує викиди окису вуглецю в атмосферу на 18 тис. тонн на рік у порівнянні зі звичайною тепловою. Наприкінці 2011 р. в Україні введено в експлуатацію 80-мегаватну сонячну електростанцію в селі Охотникове (Крим), а на початку 2012 р. – найбільшу в світі 100-мегаватну в селі Перове. Вона в порівнянні із тепловою станцією дозволяє скоротити викиди окису вуглецю на 105 тис. тонн на рік [15].
У недалекій перспективі очікується освоєння виробництва силових агрегатів на основі водневих паливних елементів.
За даними компанії General Motors (GM), автомобілі на водневих паливних елементах коштуватимуть не дорожче від своїх бензинових і дизельних суперників, як тільки світовий обсяг випуску водневих машин досягне 1 мільйона штук. Вважають, що нинішні гібридні машини (бензин плюс електрика) і автомобілі на біопаливі – лише проміжна стадія на шляху до екологічно чистих водневих автомобілів. Поява автомобілів на водневих паливних елементах забезпечить не лише збільшення паливно-енергетичних ресурсів, але й великі економічні, соціальні й екологічні корисні результати. Повністю буде розв’язана проблема забруднення повітря автомобілями та іншими машинами, раніше заснованими на використанні бензинових і дизельних двигунів.
Прискорюється освоєння у виробництві нових досконаліших і ефективніших засобів праці, що дозволяють автоматизувати процес виробництва й управління, підвищити продуктивність праці, вивільнити працівників (гнучкі виробничі системи, робототехнічні комплекси). Це призводить до прискорення морального старіння діючих засобів праці і швидшій і ефективнішій їх заміні досконалішими.
На думку автора, моральне старіння засобу праці – це зниження його техніко-економічного рівня і конкурентоспроможності через появу в світі досконаліших і більш економічних, підвищення вимог екологічних і соціальних стандартів, неможливості або недоцільності їх використання для випуску нової продукції, а іноді й через вичерпання природних запасів деяких видів мінеральної сировини і палива. До морального старіння схильні усі види засобів праці, але більшою мірою морально старіють машини і прилади. Моральне старіння засобів праці може статися на будь-якій стадії їх життєвого циклу, починаючи з проектної.
Для управління сучасною технікою потрібна висока кваліфікація обслуговуючого персоналу. Тому нині швидко підвищуються вимоги до рівня освіти, до розумових здібностей, знань, кваліфікації та інтелекту працівників, володіння комп’ютерною технікою й інформаційними технологіями.
Слід враховувати, що людські ресурси (робоча сила) і засоби праці є взаємозамінними факторами виробництва. Тому в промислово розвинених країнах скорочується чисельність працівників, зайнятих у виробничій сфері, а з’являється можливість збільшувати чисельність працівників у сфері послуг. Підприємницькі здібності людини визначаються сукупністю її професійних і особових якостей, що дозволяють організувати високоефективну роботу колективу працівників, визначати на перспективу правильні відповіді на питання: що робити і в якій кількості? Як робити? Для кого робити? Це дозволяє забезпечити ефективний розвиток підприємства, своєчасно враховуючи зміни кон’юнктури ринку і запитів споживачів, впроваджуючи новітню техніку і технологію, нові продукти і нові методи організації виробництва; мінімізуючи ризики господарської діяльності. Водночас помилково зв’язувати підприємницькі здібності тільки з ринковою економікою. Вони властиві окремим працівникам і в умовах інших економічних систем, у тому числі і планової економіки. Про це нині переконливо свідчить досвід Китаю та В’єтнаму, де підприємництво активно стимулюється органами державного управління.
Науково-технічний прогрес (НТП) – це єдиний взаємообумовлений розвиток науки і техніки з метою кращого задоволення особистих і громадських потреб. У результаті НТП створюються нові матеріальні і нематеріальні блага, досконаліша й ефективніша техніка і технології, методи організації виробництва. Перелічені вище досягнення НТП часто називають інноваціями. Науково-технічний прогрес з високими темпами розвитку науки і техніки дістав назву «науково-технічна революція».
Стимулюванню розвитку науки і техніки приділяють багато уваги органи державного управління розвинених країн, оскільки від його темпів залежить рівень продуктивних сил і задоволення потреб населення.
Важливим економічним ресурсом є інформація про кон’юнктуру відповідного ринку й очікувані тенденції її зміни, про рівень задоволення запитів споживачів, про новітні досягнення вітчизняної і зарубіжної науки, техніки й інформаційних технологій, про очікувані зміни законодавства країни базування і країн, у яких є або будуть партнери підприємства. Своєчасне отримання і обґрунтоване використання такої інформації дозволяє приймати управлінські рішення по ефективному розвитку підприємства.
Як буде показано в підрозділі 5.4, у будь-якій країні завжди існує перевищення сумарних особистих і суспільних потреб за певний період над можливістю їх задоволення через обмеженість економічних і природних ресурсів. Тому постійно на рівні держави, регіону, кожного підприємства виникає проблема вибору: які потреби слід задовольняти в першу чергу, щоб забезпечити максимальну соціально-економічну ефективність використання обмежених ресурсів.
О проекте
О подписке