5.4. Закон зростання потреб та розвиток системи мотивації до праці

Вивчення й узагальнення ученими-економістами багатовікового досвіду економічного розвитку багатьох країн дозволило відкрити загальний економічний закон підвищення потреб. Він свідчить про те, що у міру економічного й духовного розвитку суспільства відбувається підвищення потреб як у кількісному, так і в якісному плані. На жаль, зростанню потреб у кількісному плані сприяє також і широко практикована в гонитві за прибутком виробниками і торговими організаціями недобросовісна реклама. Вона навмисно вводить в оману споживачів відносно якості рекламованих товарів і послуг. Використовуваний у Німеччині, США і деяких інших країнах нейромаркетинг переслідує мету нав’язати клієнтові будь-яку купівлю, впливаючи на його психіку, органи почуття.

Закон підвищення потреб відбиває постійний взаємозв’язок і взаємообумовленість між виробництвом, споживанням й економічним і духовним розвитком суспільства. Початковим орієнтиром розвитку виробництва є особисті і суспільні потреби, оскільки виробляти слід тільки ті економічні блага, в яких є першочергові потреби. Виробництво, задовольняючи існуючі потреби, постійно розвиває і створює нові види матеріальних і нематеріальних благ, які стимулюють появу нових потреб, які відбивають рівень економічного й духовного розвитку суспільства. Наприклад, в 1970-х рр. американське мале підприємство APPLE розробило і запропонувало ринку перші персональні комп’ютери, в успіху яких сумнівався багато хто. Але дуже швидко ці багатофункціональні пристрої отримали широке поширення і стали успішно задовольняти нові індивідуальні, колективні й громадські потреби. Для забезпечення їх широких можливостей виникла потреба у виробництві програмного забезпечення, принтерів, сканерів, звукових колонок, фотокамер, створення Інтернету. Нині APPLE є дуже великою компанією, ринкова вартість якої в лютому 2012 р. наблизилася до 500 млрд доларів. Причому всього за 40 днів після оголошення компанією про терміни появи нової версії планшетника IPad вона збільшилася на 100 млрд доларів. Тільки три компанії США свого часу досягали цього рубежу: Cisco, Microsoft і Intel.

У міру соціально економічного розвитку суспільства, змінюється структура потреб: деякі потреби старіють, з’являються нові, але ще швидше удосконалюються засоби їх задоволення. Наприклад, постійно скорочуються терміни освоєння нових моделей комп’ютерної і побутової техніки, технологічного устаткування тощо.

Одночасно слід враховувати, що розвиток виробництва збільшує його потреби у споживанні факторів виробництва. Тому у будь-якій країні завжди існує розрив між потребами населення і можливістю їх задоволення через обмеженість економічних і природних ресурсів. Економічні потреби безмежні, а виробничі ресурси – обмежені. У результаті виникає проблема вибору: які матеріальні продукти і послуги і в якому обсязі потрібно виробляти в певний період часу для кращого задоволення першочергових потреб.

Сутність проблеми вибору зазвичай демонструють за допомогою спрощеної моделі, яка отримала назву кривої виробничих можливостей (рис. 5.1). Подібні моделі розглядалися в роботах П. Самуельсона [9] і багатьох інших відомих зарубіжних і вітчизняних економістів.

Рис. 5.1. Крива виробничих можливостей

Виробнича можливість – це максимально можливе виробництво матеріальних продуктів і послуг у країни за короткостроковий період за умови максимально ефективного використання сучасних технологій і наявних ресурсів, тобто немає безробіття.

На рис. 5.1 зображено криву виробничих можливостей річного виробництва тролейбусів і автобусів. Точки Б, В, Г відбивають можливі максимальні обсяги виробництва і автобусів, і тролейбусів. Наприклад, у точці Б максимально можливий річний випуск тролейбусів – 150 тис. штук, а автобусів – 20 тис. штук. Відповідно в точках В і Г максимальні річні випуски автобусів складають 30 і 80 тис. штук, а тролейбусів відповідно 130 і 20 тис. штук на рік. А точки А і Д відповідають максимально можливим річним об’ємам виробництв або тільки тролейбусів (170 тис. штук), або тільки автобусів (100 тис. штук). Точка Е, яка знаходиться вище кривої виробничих можливостей показує нереальне співвідношення обсягів виробництва тролейбусів і автобусів через обмеженість ресурсів за цей короткостроковий період, тобто вона відображає перевищення виробничих можливостей. А точка Ж відображає варіанти річного виробництва тролейбусів і автобусів при неповному і неефективному використанні виробничих можливостей. Як видно з кривої виробничих можливостей, збільшення річного виробництва тролейбусів викликає необхідність скорочувати річні обсяги випуску автобусів і навпаки. Вимушене скорочення обсягів річного випуску автобусів або тролейбусів прийнято називати альтернативними витратами виробництва. Наприклад, збільшення виробництва тролейбусів з 150 до 170 тис. штук на рік викликає альтернативні витрати виробництва у вигляді скорочення річного випуску автобусів з 20 тис. шт. до 0. Подібні проблеми вибору доводиться постійно вирішувати як на рівні народного господарства в цілому, регіону, так і окремих підприємств.

На думку автора, екологічна ситуація, що склалася у світі, може бути поліпшена, якщо у рамках кожної країни і міжнародного співтовариства будуть прийняті обмеження на допустиму потужність і габарити автомобілів, яхт, літаків, вертольотів, призначених для домашніх господарств. Обмеженість непоновлюваних енергоресурсів і турбота про майбутні покоління людей настійно вимагають цього. Наприклад, такі великогабаритні автомобілі, як Hummer завдають великої шкоди довкіллю як через велике споживання пального на одиницю пробігу, так і через величезні габарити. Вони часто провокують затори на дорогах, а, отже, і супутнє їм забруднення довкілля, що багаторазово збільшується усіма автомобілями, що в них потрапляють.

Підвищення потреб, що відбувається у міру економічного і духовного розвитку суспільства як в кількісному, так і якісному плані є основою для посилення мотивації людей до праці в процесі господарської діяльності. Під мотивацією до праці розуміють внутрішнє і/або зовнішнє спонукання працівників до ефективної діяльності, спрямованих на досягнення цілей суб’єкта господарювання. Великий внесок у розвиток мотивації працівників належить Ф. Тейлору. Під його керівництвом були розроблені стимулюючі системи оплати праці, відповідно до яких розмір заробітної плати залежав від кількості і якості зробленої продукції. Практичне їх використання давало добрі результати. В даному випадку внутрішнім мотивом працівника до праці є його економічні потреби, а зовнішніми – розроблена система матеріального стимулювання. Потім цей підхід отримав подальший розвиток. Матеріальні стимули були доповнені моральними, соціально-психологічними, участю в прибутках підприємства й іншими.

Відомо, що рівень реалізації людиною свого потенціалу в процесі праці сильно залежить від матеріальної і моральної його зацікавленості й умов праці. Якщо працівникові платять заробітну плату на рівні або нижче заниженого прожиткового мінімуму, як це, на жаль, практикують деякі власники підприємств в Україні, то не слід чекати від нього високої віддачі. Цей працівник шукатиме можливість підробітку у будь-якому іншому місці, щоб задовольнити власні першочергові потреби і потреби своєї родини. У цьому відношенні є показовим підхід до стимулювання праці відомого американського промисловця Генрі Форда. Він вважав: «Єдиний спосіб зробити товар з найменшими витратами – це платити високу ціну за висококваліфіковану працю, отримуючи за допомогою раціонального ведення справи усе те, що ця праця може дати» [10, с. 65]. Коли в 1914 р. Генрі Форд ввів високу оплату праці, багато підприємців були обурені. Його ж фірма «Форд-Моторс» функціонувала тоді дуже ефективно аж до початку Великої депресії, у тому числі і завдяки високій оплаті праці та соціальної відповідальності фірми.

На думку Річарда Дафта, автора однієї з найвизначніших робіт з менеджменту, сучасні підходи до мотивації формувалися під впливом трьох основних теоретичних напрямів. Це теорія змісту мотивації, яка спрямована на визначення структури та ієрархії потреб людей; теорія процесів мотивації, яка пояснює, якими способами працівники прагнуть до винагороди; теорія підкріплення, що досліджує проблеми зміни поведінки працівників у процесі праці, а також адекватного використання матеріальних, моральних та інших стимулів, а також заходів покарання [11, с. 612].

Концептуальні моделі мотивації А. Маслоу, Й. Шумпетера, М. І. Туган-Барановського. Відмічено, що найбільшу популярність здобув теоретичний підхід до змісту мотивації, запропонований А. Маслоу. Він аргументував, що мотивація людини заснована на п’яти видах його потреб, розташованих в ієрархічному порядку.

На рис. 5.2 наведена інтерпретація Р. Дафтом ієрархії потреб людини за А. Маслоу і основних напрямів їх задоволення у процесі праці і поза нею. Так, першочерговим фізіологічним потребам людини як напрям їх задоволення у сфері праці відповідає гарантована оплата праці, на рис. 5.2 позначена окладом. Для задоволення у сфері праці потреби у безпеці й упевненості в майбутньому рекомендовано створити безпечні умови праці, додаткові пільги і гарантії збереження робочого місця. Потребам у відношеннях приналежності (соціальним) у процесі праці відповідає бажання встановлювати добрі стосунки із співробітниками, клієнтами, начальниками, брати участь у робочих групах.

Рис. 5.2. Інтерпретація Р. Л. Дафтом ієрархії потреб людини за А. Маслоу і основних напрямів їх задоволення в процесі праці і поза нею

Потребі в самоповазі (повазі, визнанні, належності до якогось колективу, суспільства) у сфері праці відповідає прагнення до визнання, до підвищення свого статусу, до перебирання на себе додаткових зобов’язань, до отримання кредиту довіри; потреби в самоактуалізації (самореалізації) в якості напрямів задоволення у сфері праці рекомендовано створення можливостей для навчання, прояву творчих здібностей, просування службовими сходами [11, с. 613].