5.2. Виробництво як спосіб, форма й умова задоволення потреб та інтересів. Суспільний продукт і його структура

Економічні потреби населення будь-якої країни в умовах товарного виробництва задовольняються тільки за рахунок господарської діяльності, функціонування суспільного виробництва в цій країні і в країнах-експортерах. Це спонукає людей до прямої або непрямої участі у виробництві.

Виробництво – це керований людьми процес, спрямований на забезпечення ефективної взаємодії усіх його факторів з метою виготовлення матеріальних і нематеріальних благ (продуктів) для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Продукти за різними класифікаційними ознаками розділяються на групи. Наприклад, в залежності від подальшого призначення виділяють дві групи:

• продукти виробничого призначення;

• продукти споживчого призначення.

Продукти виробничого призначення (засоби виробництва, предмети праці, енергетичні ресурси) використовують в процесі виробництва, а продукти споживчого призначення призначені для особистого споживання або використання у домогосподарстві. Багато видів продуктів і послуг мають замінники (субститути), тобто здатні замінювати один одного, виконуючи ідентичні функції, задовольняючи ті самі або схожі потреби. Наприклад, потребу людини у білках можна задовольнити споживанням м’яса, риби, хліба, квасолі тощо.

Продукти виробничого і споживчого призначення за матеріально-речовим складом можна поділяти на матеріальні продукти, послуги, об’єкти інтелектуальної власності (винаходи; корисні моделі; твори літератури, мистецтва і науки; комп’ютерні програми; бази даних). В економічній літературі об’єкти інтелектуальної власності відносять до послуг, тобто всі продукти поділяють на матеріальні продукти та послуги.

На думку більшості економістів, і це відбито в документах ВТО та інших міжнародних організацій, відмінною рисою послуги є її нематеріальний характер. У той самий час деякі автори виділяють матеріальні послуги, наприклад, перевезення вантажів, прання білизни, виконання будівельних, монтажних, земляних, ремонтних робіт.

Слід зазначити, що в економічній літературі для позначення матеріальних продуктів виробництва помилково широко використовується термін «товар», хоча під товаром слід розуміти все, що вироблено для продажу на ринку та може задовольнити потреби, тобто матеріальні товари і послуги.

Будь-якій продукт виробництва (матеріальний продукт чи послуга) характеризується певною корисністю. Корисність продукту виробництва – це його здатність задовольняти певні потреби людей. Наприклад, за допомогою легкового автомобіля задовольняється потреба в пересуванні. Для оцінки його корисності використовуються найбільш важливі характеристики: надійність, економічність, довговічність, безпека, швидкість, колір, форма, оформлення салону тощо. Детальніше блага і їх корисність будуть розглянуті у главі 8.

Залежно від продуктів, що виробляються, виділяють виробництво матеріальне і нематеріальне. Виробництво матеріальне – це виробництво матеріальних продуктів. Нематеріальне виробництво – це виробництво послуг, включаючи й об’єкти інтелектуальної власності.

Виробництво носить суспільний характер, оскільки навіть окремий виробник продуктів або послуг, фермер в умовах товарного виробництва бере участь у суспільному розподілі праці. Оскільки задовольняти індивідуальні і суспільні потреби необхідно постійно, то і суспільне виробництво функціонує безперервно. Суспільне виробництво як постійно функціонуючий і поновлюваний процес має назву суспільного відтворення. Матеріальні продукти, що виробляються, поділяють на продукти проміжного і кінцевого споживання. Продукт, який потребує подальшої переробки, є продуктом проміжного споживання. Наприклад, з борошна потім випікають хліб, з тканини шиють костюми, сукні, верхній одяг і тому подібне, з металу виробляють машини побутового і виробничого призначення.

Сукупність вироблених у країні за певний період матеріальних і нематеріальних продуктів виробничого і споживчого призначення формує суспільний продукт.

У процесі функціонування суспільного відтворення суспільний продукт проходить чотири послідовні стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ці стадії тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Головну роль відіграє стадія виробництва, на якій і створюється суспільний продукт.

На стадії розподілу визначаються частки окремих осіб, колективів, класів у виробленому громадському продукті. Кожній економічній системі, а в її рамках – кожній існуючій моделі – властивий свій спосіб розподілу створюваного суспільного продукту. Він залежить від рівня соціальної спрямованості економіки і визначається існуючими законами та нормативними актами щодо розміру мінімальної оплати праці, податків на доходи громадян і майно, розміру пенсій, стипендій студентів, соціальних виплат і тому подібне. Від способу розподілу створюваного суспільного продукту залежить рівень стимулів працівників до трудової і ділової активності і продуктивність праці.

Продуктивність праці – це результативність, ефективність конкретної праці за одиницю часу (рік, місяць, доба, година). Наприклад, річна продуктивність праці на будь-якому вітчизняному підприємстві визначається за формулою:

где ПП – продуктивність праці; грн / особу за рік;

РП – річний обсяг реалізованих матеріальних продуктів і послуг у діючих цінах без ПДВ і акцизного збору, грн;

Ч_р – середньооблікова чисельність працівників за рік, осіб.

Реалізованою вважають продукцію, яку відпустили споживачам, а вони її сплатили.

Стадія обміну обумовлена існуванням суспільного розподілу праці за видами економічної діяльності. В кожній з них виробляється визначений порівняно вузький набір матеріальних або нематеріальних благ. Наприклад, основними продуктами металургійної промисловості є чавун, сталь листова, профільний прокат, а споживає галузь продукти багатьох інших галузей промисловості. Тому працівники, зайняті в кожному з видів економічної діяльності, для задоволення своїх потреб потребують матеріальних або нематеріальних благ підприємств багатьох інших видів економічної діяльності. Таким чином, без здійснення обміну виробленими продуктами через реалізацію одних і придбання інших неможливе функціонування суспільного виробництва.

Завершальною стадією руху суспільного продукту, що постійно повторюється, є споживання з метою задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, хоча воно існує вже на стадії виробництва у вигляді споживання продуктів виробництва, а також споживання матеріальних або нематеріальних благ працівниками, що зайняті виробництвом. На стадіях обміну і споживання виявляється остаточно якість вироблених матеріальних та нематеріальних благ, а також відповідність суспільного продукту та його структури першочерговим потребам. Відповідна інформація про це надходить на стадію виробництва для прийняття адекватних управлінських рішень.

Суспільний продукт і його структура. В результаті функціонування суспільного виробництва впродовж певного періоду часу (місяця, року і т. д). створюється суспільний продукт у вигляді матеріальних і нематеріальних економічних благ споживчого і виробничого призначення. Суспільний продукт оцінюється в натуральних і вартісних показниках. У натуральній формі суспільний продукт є кількістю вироблених за певний період матеріальних і нематеріальних благ, у тому числі засобів виробництва (машин і устаткування виробничого призначення, комп’ютерів, сталі, чавуну, тканин різних видів і тому подібне), енергетичних ресурсів, предметів споживання (м’яса різних видів, риби, овочів, фруктів тощо), озброєнь, кількість перевезених пасажирів і вантажів різними видами транспорту, кількість вироблених послуг інших видів і так далі).

Проте сукупний об’єм виробленого за певний період часу суспільного продукту можна визначити тільки у вартісній формі, оскільки тільки за допомогою поточних (діючих) і постійних цін (ціни року, прийнятого за базовий) можна в грошовому вираженні порівняти цінності різноманітних матеріальних і нематеріальних продуктів (благ), що входять до його складу.

У колишньому СРСР для вартісної оцінки об’ємів і динаміки суспільного продукту, що створюється у сфері матеріального виробництва, використовувалася система балансу народного господарства. Нині Україна, як і більшість країн світу, для вартісної оцінки об’ємів і динаміки суспільного продукту, що створюється в сфері не лише матеріального виробництва, але і послуг, використовують Систему національних рахунків (СНР), засновану на міжнародному стандарті ООН, переглянутому в 2008 р.

Наприклад, з 1990 по 2008 рік частка машинобудування в структурі промислового виробництва України знизилася з 31 до 14 %, а чорної металургії збільшилася з 11 до 27 % [14].

Це свідчить про негативну тенденцію скорочення частки високотехнологічної продукції в суспільному продукті на користь продукції низькотехнологічної, виробництво якої пов’язане з великим забрудненням довкілля.

Відомо, що в промислово розвинених країнах з ринковою економікою в суспільному продукті переважає частка послуг і знижується частка продукції промислового виробництва інших матеріальних благ. Так, за даними Міжнародного валютного фонду, за 2010 р. частка промислової продукції виробництва склала 22,1 %, а послуг у структурі суспільного продукту США – 76,8 % [8].

Збільшується частка послуг у структурі суспільного продукту України. Наприклад, за даними за 2009 р. у структурі суспільного продукту частка продукції сільського господарства – дорівнювала 10 %, промисловості – 31,2 %, а сфери послуг – 58,8 % [14]. Йозеф Шумпетер вважав, що домінування сектору послуг у структурі суспільного продукту (більше 50 %) є характерним для постіндустріальних економік. Цей висновок справедливий при належному розвитку і виробництві матеріальних продуктів. Але, на жаль, така структура суспільного продукту України досягнута за рахунок деградації промисловості і насамперед машинобудування, а також сільського господарства. Так, з 1991 р. у Харкові зникли такі відомі машинобудівні підприємства, як «Серп і молот», «Харківський завод тракторних двигунів», а «ХТЗ» різко скоротив обсяги виробництва. Нині трактори і двигуни до них в основному імпортуються в Україну. Водночас з’явилося декілька великих міських ринків. Тільки на ринку «Барабашово», найбільшому промислово-речовому ринку східної Європи, зайняті більше 60 тис. осіб. Торгують там переважно продукцією зарубіжного виробництва. Безробіття вигнало на цей ринок і колишній персонал перелічених вище й інших машинобудівних заводів. Економіка країни від цього тільки втратила.

Використання інформації СНР дозволяє робити міжнародні зіставлення. Більш детально система національних рахунків буде розглянута в наступних главах.