Отже – басилевси. Вони будують Тірітакську оборонну систему з валами і ровами завдовжки 25 км. Укріплення захищали столицю Пантікапей, Мірмекій, Тірітаку, Порфмій та поліси на азійському березі. Як наслідок – скіфи були змушені перенести прохід у Синдику ближче до Німфея.

Поліси азійської частини Боспору після Археанактидів об’єдналися в Синдський союз і почали карбувати власну монету із написом Синдон і зображенням Геракла, якого вважали своїм покровителем. У той час син Спартока Сатир вважав своїм патроном бога Діоніса. До Афінського морського союзу входив Німфей. Щороку він сплачував податок 1 талант Афінам. Архонт Боспорського союзу Сатир І прагнув підкорення Німфея. Німфейці вважали своєю заступницею морське божество Іно-Левкотею, сестру матері Діоніса Семели, яка виховала осиротілого бога виноградарства. Німфей був першим містом на Боспорі та в усьому Північному Причорномор’ї, де з’явилися виноробні. Через Гілона, який для античних авторів став прикладом зрадника, Німфей таки опинився у володінні Боспорських правителів. Так чи інакше, місто стало залежним без воєнних дій. Воно припинило карбування власної монети назавжди.

Не так безболісно вдалося підкорити Феодосію. Вона підтримувала незалежні політичні та економічні зв’язки з багатьма античними містами і володіла єдиним в регіоні незамерзаючим портом. Вона конкурувала з Сатиром І в експорті зерна, зокрема до Афін. На своїй монеті карбувала зображення власного героя або засновника (ойкіста), мала флот і міцні оборонні мури з баштами. Боспорський правитель брав місто в облогу, але так і не дочекався його взяття. Як писав Поліен, він помер, дізнавшись, що втратив свого сина, і зрозумів, що завдав збитків своїй сім’ї та державі. Сина вбила правителька Синдики Тіргатао. Це була дружина-меотка правителя Гекатея, яка скинула свого чоловіка з престолу. Аби повернути цього грека або синда з грецьким іменем на престол, Сатир І віддав за нього заміж свою дочку, а сина віддав у заручники свавільній меотці. Убивши його, вона разом зі своїм військом почала грабувати грецькі міста, і лише коштовні дарунки іншого басилевсового сина, Горгіппа, змогли зупинити її. Синди, землероби, від самого початку підтримували дружні відносини з греками, тож ця дружба була відновлена.

Остаточно підкорив Феодосію Левкон (правив 390–349 рр. до н. е.). Цьому сприяли тривалі війни та зміцнення держави. Під час цих війн Феодосії допомагало південнопричорноморське місто Гераклея, материнське місто Херсонеса. Для захисту Феодосії і, вочевидь, сусіднього Херсонеса та всієї Таврики, звідти було надіслало 40 кораблів та військо озброєних вершників, гоплітів. І лише найняті скіфські вершники-лучники остаточно визначили перевагу Левкона І. Їм було наказано розстрілювати своїх боспорців, якщо ті відступатимуть у боях. У цьому, а також у значній тривалості війни, вбачають небажання греків-боспорців воювати проти сусідів-феодосійців.

Навіть після підкорення, Феодосія мала більші права. Вони були закріплені в титулатурі Левкона І і його спадкоємців. У документах, викарбуваних на камені, їх іменували архонтами Боспору і Феодосії. Після цієї перемоги, архонт шляхом воєнних або дипломатичних дій приєднав до Боспору всі землі, які населяли синди, меоти, торети, дандарії та псесси.

Спадкоємця престолу Перісада І давні автори називали правителем Понту (Чорного моря), а співвітчизники в епітафіях «правителем землі, кордони якої сягають вершин таврських скель і гір Кавказу. Після його смерті його вшановували як бога. Причина цьому є. Час його правління збігається з появою культу правителів. І першим правителем-богом став Александр Македонський.

Левкон І і Перісад І завершили створення могутньої держави. Цьому допомога ідея об’єднання всіх еллінів та земель сусідніх «варварів». Узунларським і Тірітакським валами значні сільські території було захищено від ворожих нападів. Сільська хора (поселення) забезпечувала всім необхідним боспорців, а також давала на продаж хліб, вовну та шкури. В обмін на те, до Боспору з різних міст Ойкумени надходили вино, оливкова олія, одяг і тканини, посуд і ювелірні вироби. Найбільшим містом торгових відносин були Афіни. У 394 р. було укладено угоду, яка забезпечувала безмитну торгівлю, а також взаємне видання злочинців і підозрілих осіб. Сатиру І в Афінах встановили вдячну стелу за безмитну торгівлю хлібом. В Афінах, їх порті Піреях і в Пантікапеї стояли афінські стели з вдячними написами Левконові І та його синам.

Щорічно Спартокіди продавали Афінам до 400 тисяч медимнів (16 380 т) хліба. Якщо порахувати несплачені податки, то 540 т вони просто дарували. Як пише Страбон, із Феодосії за правління Левкона вивезли 86 тисяч т зерна. Славетний оратор Демосфен, дід якого Гілон, зрадив місто Німфей, безкоштовно отримував від боспорців 41 т хліба. Тож він завжди віддано захищав Спартокідів у Афінах, відстоюючи їхнє право продавати зерно без податків. Боспор у цей період посідав виняткове місце серед держав, що підтримували відносини з Афінами.

Після смерті Перісада І між його синами розгорілася міжусобна війна. Залучивши вождів сусідніх племен сіраків, Евмел переміг законного спадкоємця Сатира, який, крім греків, залучився підтримкою фракійців. Він стратив братів і їхніх прихильників, хоч і сам правив недовго (309–304 рр. до н. е.). Боспор продовжував процвітати в цей час. Зросли торговельні відносини з Афінами, Гераклеєю, Сінопою, іншими містами Середземного і Чорного морів. Евмел переміг піратів на морських шляхах, підтримував греків у війнах із македонським правителем Лісімахом, вивіз тисячу каллатійців на Боспор, коли їхнє місто було в облозі.

За правління спадкоємців Евмела територія Боспору почала зменшуватися. Відомо, що Афіни звернулися 288 р. до Спартока ІІІ по допомогу, і той надіслав їм у подарунок багато зерна. За це йому в Афінах на агорі та в Піреях поставили бронзові статуї біля статуй його предків. Кроки для покращення торгівлі робили і на місцях. Місто Танаїс в азійській частині було збудоване для розширення обміну з місцевими племенами.

Утім, на час наступного правителя Перісада ІІ економічний та воєнно-політичний стан держави погіршився, головно через вторгнення сарматів. Сільські поселення обезлюдніли, а це призвело до втрати головного джерела багатства – зерна. Життя тривало, і мешканці знаходили інші способи заробітку. В ІІІ ст. до н. е. в Мірмекії та Тірітаці розвивалися великі виробничі комплекси. Тут виготовляли вино і солили рибу. В багатьох містах працювали бронзоливарні, залізообробні та керамічні майстерні.

Античні письменники з цього часу припинили цікавитись діяльністю боспорських правителів. Їхні роки правління та імена дедалі складніше відновити. З написів у Дельфах та Дідімах, відомо, що несприятливі обставини змушували боспорських правителів Камасарію і Перісада ІІІ звертатися по поради до віщунів у загальногрецькі святилища. За коштовні дарунки, там їм було видано вдячні декрети, викарбувані на стелах. Відомо, що останнім представником династії Спартокідів був Перісад V, спадкоємців у нього не було. Після цього Боспор остаточно підкорила Понтійська держава 111–109 рр. до н. е.

Причиною входження Боспору до Понтійської держави Мітрідата VІ Євпатора без бою і без заперечень, античні автори називають знемагання від протистояння «варварам». Держава із центром у Сінопі, що на південному узбережжі Чорного моря, за кілька століть зайняла величезні території, а її правителі вважали себе спадкоємцями Ахеменідів та Отанідів. Крім Боспору, добровільно приєдналися до Понтійського правителя і Вірменська держава, де правив Антипатр. Скіфи пантікапейські на чолі зі Скілуром вчинили державний переворот, не бажаючи переходити під владу Мітрідата, і вбили Перісада V. Скіфська держава у Криму також не відразу була приєднана до Понту. Тож перехід грецьких міст під керівництво Понтійського басилевса був порятунком від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Великі міста спочатку отримали самоврядування, скіфські вожді – свої родові землі та союзні угоди. Скіфи надалі допомагали Євпатору в усіх його війнах із Римом. А от греки невдовзі відчули тягар великої данини. Боспор відокремився від Понтійської держави після поразки Євпатора у першій війні з Римом. Басилевс знову підкорює Боспор, спирається на війська скіфів, таврів, дандаріїв, якийсь час оселяється у палаці в Пантікапеї. Він тут і помер 63 р. до н. е., після поразок від Риму, втрати значних територій, зрад і втрат від синів та дочок, повстань міст Боспору. Рим святкував цю подію 10 днів.

Його син Фарнак, отримавши з рук Помпея владу, намагався стабілізувати положення Боспорської держави після війн свого батька з Римом. Не дивлячись на зовнішні прояви дружнього ставлення до Риму, цей басилевс планував об’єднати під своєю владою всі колишні володіння батька. Скориставшись громадянською війною між Цезарем і Помпеєм, він зробив спробу силою повернути понтійський престол. Вирушивши в Малу Азію для боротьби з римлянами, Фарнак залишив на Боспорі замість себе Асандра, давши йому титул архонта. Кампанія була успішною, і до кінця 48 р. Фарнак захопив більшу частину Малої Азії. Та після того був бій під Зеле, де легіони Цезаря рішуче перемогли, а сам басилевс із однією тисячею вершників утік до Сінопи, звідки кораблями вирушив на Боспор. Там, зібравши скіфів і сарматів, він захопив Феодосію і Пантікапей, та того ж 47 р. його розбив Асандр.

Асандр, не діждавшись від Цезаря визнання своїх прав на боспорський престол, одружився з Динамією, дочкою Фарнака і внучкою Мітрідата VІ Євпатора, і так узаконив своє владарювання. Шлюб дозволив йому перетворитися з узурпатора на продовжувача традицій ахеменідсько-понтійської династії та керувати державою з 50 до 21 р. до н. е. Він укріплював свою державу і намагався підкорити Херсонес, про що залишилася оповідь про херсонеську героїню Гікію.

Басилевс Аспург був відомий воєнною боротьбою з таврами і скіфами, які й опинилися під його владою між 14 і 23 рр. Тоді межі Боспорської держави було розширено у західному напрямку. Мітрідат VІІІ (39–45 рр. н. е.), навпаки, спирався у своєму правлінні на сусідні «варварські» племена. Про це свідчить його титул у державних написах не «друг цезаря і римлян», а як «друг вітчизни і союзників». Він намагався звільнитися від протекторату імперії. Та його брат Котіс видав Клавдію ці плани, звинуватив його в підготовці війни з Римом. Брат отримав у винагороду титул боспорського басилевса, а додому повернувся з римськими військами. У розпочатій Римсько-боспорській війні він переміг, на боці Риму.

Надалі представники боспорської династії утвердили родове ім’я Тиберій Юлій, чекали підтвердження своїх прав на престол від кожного з імператорів, що часто змінювали один одного. Рим був необхідний правителям для захисту від сусідніх племен. Савромату ІІ вдалося виграти велику Боспорську війну проти них, що тривала до 193 р. Він завоював сіраків і скіфів, приєднав Таврику і звільнив морські шляхи. З 240 р. на монеті поряд із портретом басилевса карбували портрет імператора. У містах ставили статуї імператорів і хвалебні написи. Боспор надсилав війська до римської армії. Вони брали участь у війнах із даками й аланами, їх підрозділи стояли в Ольвії, охороняючи місто від скіфів і сарматів.

Остаточно змінили історію Боспору, як і всього античного світу, масові нашестя готів і гуннів ІІІ–ІV ст. н. е. Це був поступовий розпад держави, припинення карбування монет, пошуки виходу з кризи шляхом надавання гаваней і кораблів піратським об’єднанням боранів, герулів, остготів, яких античні автори називали просто скіфами. Боспорському правителю Тейрану наприкінці 70-х рр. ІІІ ст. вдалося позбутися піратів, після чого з почестями дружбу з Римом було відновлено. Утім, остаточний удар кочових гуннів відбувся у 70-ті рр. ІV ст. н. е. Міста не були повністю зруйновані після гуннського нашестя, однак залишалися під протекторатом військового об’єднання «варварів», що простяглося від Паннонії до Північного Кавказу.