Від полісів до Боспорського царства

Тетяна Шевченко

Поліси на Боспорі Кіммерійському були розташовані доволі близько один до одного, якщо порівнювати з іншими ділянками Північного Причорномор’я. Остерігаючись вторгнення скіфських кочовиків, вони невдовзі об’єдналися в єдину державу, що стала однією з найбільших в античному світі. Елліни засновували колонії на території Керченського і Таманського півостровів упродовж VI ст. до н. е. Грецька колонізація досліджується століттями в багатьох країнах, і не лише в тих, яких торкнулася грецька цивілізація. На думку дослідників, термін «колонізація» – умовний, адже не має нічого спільного з ближчими до нас за часом колоніями Британії та інших європейських країн. Ідеться не про колонізовані місцеві племена, а нові античні центри, «поліси» або тимчасові «апойкії», засновані та заселені самими греками.

Причинами їх створення на нових місцях були перенаселеність і боротьба за землю та воду. Писемні джерела повідомляють, що греки були змушені покинути домівки через різні біди: природні, політичні й особисті. Рідко згадується про комерційні чи сільськогосподарські вигоди. Раніше виділені причини колонізації – експорт металу із Західного і Південного Причорномор’я і зерна – з Півночі, з лісостепу – спростовуються зараз. Була ціла низка причин, і для кожного материнського міста вони різні. Треба починати з вивчення метрополії. Наприклад, писемні джерела повідомляють, що фокейці і теанці уникнули рабства, заснувавши Фанагорію на Боспорі. Греки не тільки рятували себе від небезпек, а й намагалися повернутися до їхнього попереднього способу життя та переваг цивілізації, поліса.

Назва Боспору грецькою означає «коров’ячий брід» і повністю співзвучна протоці Боспор Фракійський між Чорним морем і Мармуровим. З коровою цю протоку пов’язували через численні міфи про Іо, земну і смертну, дочку правителя, яка стала коханкою Зевса. За однією версією, Гера, дружина Зевса, перетворила її на корову і наслала на неї ґедзя, за другою – сам Зевс перетворив Іо на корову, щоб заховати її від Гери. Від цієї довчіпної комахи Іо, точніше корова, втікала і ховалася в багатьох місцях Великої Греції, а протоку, де вона переходила на протилежний берег, назвали на честь неї. Спочатку одну, Фракійську, а коли греки свої землі розширили на північ, – ще й Кіммерійську. Боспор, або Босфор – просто різні способи прочитання грецьких літер.

Через історичні оповіді про те, що скіфи прогнали кіммерійців, на Боспорі часто траплялися назви пов’язані з кіммерійцями – Кіммерійські переправи, перешийок, стіни, гора Кіммерій, місто Кімерік. Греки користовувалися ними століттями, хоч цього населення вже давно не було на момент переселення перших колоністів. Геродот писав, що скіфи зайняли всю Кіммерію. А гірські масиви на захід від Боспору займали таври, що завжди вороже ставилися до греків. Їхня назва походить від назви гір. Гори Таврійські також мали і мають нині тезку на території сучасної Туреччини. Цього разу на півдні країни, Таврські.

Раніше традиційно вважалося, що на Боспорі грецькі переселенці засновували свої колонії на землях, що належали певним групам місцевого населення – кіммерійцям, скіфам, синдам і меотам. Археологічні дослідження останніх років спростували ці думки. Між добою колонізації і місцевими пам’ятками існує досить суттєвий хронологічний проміжок.

Найпершим на Боспорі греки заснували поселення в дельті Дону. Це були уродженці міста Клазомени, що в сучасній Туреччині. Потроху вивчивши ці землі, елліни обрали найкраще місце для нового поліса, зручне для життя, землеробства і морської торгівлі. Це був Пантікапей, на території сучасного міста Керч. Сьогодні Керч і його передмістя, розтягнуте вздовж берегової лінії, містить колись великий, як за тодішніми мірками, Пантікапей, менші поліси Мірмекій, Тірітаку, Порфмій, Партеній і Німфей. Зручна гавань, сусідство з переправою, джерела питної води, родюча земля, вдосталь сировини для будівництва і ремесел були цінними для еллінів. Та це було тоді, коли західна частина Північного Причорномор’я вже була зайнята грецькими містами.

Більшість міст Таврики були засновані вихідцями з іонійського міста Мілет на заході Анатолії (територія сучасної Туреччини) – Пантікапей, Феодосія, Тірітака, Мірмекій. Різні події та перипетії впливали на їхній історичний розвиток, робили міста самобутніми, наскільки це було можливо в межах грецької цивілізації. Населення століттями залишалося грецьким у своїй основі. Образ «варварів» як ворогів виявляється в державних документах і приватних епітафіях. «Лісімаха зі всіма громадянами і ксенами вбив буйний Арес номадів…» – оплакує напис на кам’яній плиті.

На відміну від білих колоністів, які вважали себе піонерами, греки завжди були другими на нових землях – після героїв, богів. Перед тим, як вирушити на нові землі, зверталися до загальногрецького святилища в Дельфах або Дідімах за порадою. Оракули, тобто провидці, давали туманні настанови, які тлумачі записували як конкретні вказівки, куди, в землі якого божества чи героя, слід рушати.

На час заснування цих полісів грекам добре відомі були міфи, пов’язані з цим регіоном. Таврика і Північне Причорномор’я – міфологічна місцевість. Це місце на Півночі, наближене до володінь Аїда – країни мертвих. Тут локалізують міф про один із подвигів Геракла, про золото аримаспів, описане Арістеєм Проконеським в його поемі «Аримаспея», про святилище таврів, у якому Іфігенія проводила криваві жертвоприношення, місцевість, пов’язану з Ахіллом, тощо. Дельфійський оракул давав орієнтири, де засновувати нові міста, за могилами і місцями слави цих героїв та богів.

Потім міста, засновані за порадою дельфійського оракула, вшановували на рівні поліса, – найвищому рівні, – Аполлона, покровителя цих святилищ. У містах Боспору головним богом, якого вшановували від імені усієї общини, ще довго був аж ніяк не Зевс, а Аполлон, покровитель колонізації.

Грецька спільнота не відокремлювала цивільні справи від релігійних, боги були пов’язані з полісом абстрактно, але здебільшого через прямий зв’язок із землею. Теменос (ділянка для громадських святилищ і храмів у місті) походить від слова «темене» (огорожа, терит). Його виділення і відмежування було частиною заснування поліса, яким керував ойкіст (засновник).

У кожного міста був реальний, смертний засновник. На час кампанії переїзду і заснування він ставав королем, військовим лідером, жерцем, законодавцем. Він міг встановлювати новий соціальний порядок і був соціальним реформатором. Після смерті ойкіста, його могила ставала місцем вшанування його як героя-засновника. Він ще століттями згадувався як напівбожество-покровитель у документах, викарбуваних на камені, епітафіях, іноді його зображували на монеті.

Забудова міст відбувалася за єдиною системою. Сільську територію засвоювали або під час заснування, або одразу після нього. Із середини VI ст. майже кожна колонія мала велику хору (поселення). Якщо це було неможливим через місцеве населення (в Пантікапеї) – засновували залежні поліси: Мірмекій, Тірітака і Порфмій. Це можна вважати вторинною колонізацією. З V і особливо з IV ст. до н. е. відбувалося значне розширення територій із заснуванням сільських поселень.

Основою економіки було, як відомо, землеробство. Та на Боспорі від самого початку набуло значного розвитку також рибальство. Рибу експортували за межі Північного Причорномор’я. Особливістю цих країв було переважання осетрових, коропових, окуневих та оселедцевих сортів риби. Їх солили і в’ялили. Давньогрецькі автори віршованими творами описували боспорську солону рибу. Афіней, Архестрат, Страбон. Останній писав, що в протоці Боспор Кіммерійський осетри такі великі, як дельфіни. Як бачимо, експорт із найпівнічніших тоді куточків Еллади мав неабияке значення.

Тож на Боспорі найпершим полісом 580-х років став Пантікапей. Спочатку він займав найвищу точку Керченського півострова – гору Мітрідат. Це була природна цитадель, звідки як на долоні було видно землі та море. Майже в той самий час виникають інші міста – Німфей, Мірмекій, Тірітака. Через півстоліття – ще з-понад десяток міст і поселень, зокрема Феодосія, Кітей, Порфмій, Кімерік, Патрей, на азійській частині Боспору – Гермонасса, в давньоруські часи відома як Тмуторокань, Фанагорія, Горгіпія, або Синдика, як її ще називали, Кепи, Ахіллій тощо. На Таманському півострові відомо майже 30 міст, багато з них зараз під морем. Більшість засновувалась просто на березі моря або річок Кубані.

Спочатку засновані греками міста існували як незалежні і самостійні поліси. Деякі з них мали автономне монетне карбування. Найпотужніший з античних полісів регіону, Пантікапей, першим налагодив грошовий обіг і почав карбувати власну срібну монету ще у другій половині VI ст. до н. е. Інші міста – на початку V ст. до н. е.

У 480 р. до н. е. міста, розташовані на берегах Боспору Кіммерійського, об’єднались у єдину державу, хоча цей процес не можна вважати одночасним. Боспорська держава поступово зростала за рахунок приєднання сусідніх полісів. Серед причин об’єднання боспорських міст на першому місці була необхідність забезпечення спільного захисту від можливого нападу «варварських» племен. Не без впливу міжнародної обстановки. Але безперечно, що таке об’єднання диктувалось економічними інтересами.

Отже, на початку V ст. до н. е., перед загрозою нападу войовничих скіфських номадів, греки Північного Причорномор’я на певний час залишили свої сільські поселення. Ці поселення, хора, були їхньою економічною базою. Втрата земель, сільських територій змушувала громадян поліса, а особливо аристократію, приймати вольові рішення і робити рішучі дії. Узимку скіфи переправлялися через Керченську протоку з приазовських степів у Синдику. При цьому вони могли й не нападати на греків, якщо брали данину, котра в якийсь момент стала вкрай обтяжливою.

Виходом було об’єднання окремих міст. І, оскільки цей вихід був дієвим, упродовж десятиліть об’єднанням було створено Боспорську державу, унікальну для Греції. До елліністичних держав Македонського було ще далеко. Лише сусідній Німфей і більш віддалена Феодосія залишалися на якийсь час осторонь Боспорської держави.

Релігійною підставою об’єднання був релігійний союз, звичний для грецьких святилищ, навколо святилища Аполлона в Пантікапеї. При небезпеці з подібних релігійних об’єднань утворювалася симмахія – воєнно-оборонний союз. Що й сталося на Боспорі. Тривале згуртування полісів у межах Боспорської держави залежало вже від конкретних історичних осіб та подій. Почалося існування цієї держави з династії Археанактидів. За їхнього правління святилище настільки збагатилося, що почало випуск власної срібної монети.

Першого правителя Археанакта обрали на роль стратега з-поміж пантікапейських громадян. З якогось часу він почав правити одноосібно. Поки нічого дивного для грецького світу не спостерігається. В інших полісах, і навіть в Афінах, у цей час була відома виборна тиранія – тимчасова чи пожиттєва, династійна. Таким чином влада першого стратега перетворилася на династію. Правителі наступної династії Спартокідів, що владарювала з 438-го по 109 р., також іменувалися архонтами для греків. А вже для «варварів» вони – «басилевси», тобто царі, князі чи королі в сучасному розумінні. Та не будемо нав’язувати грекам власних розумінь, насаджених нам нашою подальшою історією.

Античні автори називали боспорських правителів різними термінами: архонти, басилевси, династи, тирани. Титул архонт, який вживали самі боспорські греки, за своєю суттю відповідав полісній демократії, хоча не забороняв право на авторитарний тиранічний режим. Левкон І фактично пристосував над-полісну державу з цим режимом до полісного устрою. А от для підлеглих «варварів» вони були басилевси.