Буа, певно, знову перебільшує. Але не потрібно йти так далеко, як він, аби зрозуміти, що символоманія разом із прагматофобією може в емпіричних науках, у яких математична символіка широко застосовується, привести до цілком небажаних проявів. Це стосується, мабуть, передусім фізики, представником якої є Буа і «прагматичність» якої він захищає від претензій «духу геометрії» (esprit geometrique).

Існує іще одна сфера наукових досліджень, яка, також послуговуючись математичною символікою, а часом лише математикоі-дальною, може сприяти розвитку символоманії і прагматофобії. Не торкаючись питання, якою мірою проявом подібної скерованості розуму є зусилля, спрямовані на переклад метафізичних, психологічних, і навіть етичних висновків на мову «Початків» Евкліда, можна – як видається – вбачати у методі «математичної» психології Герберта шлях, який безпосередньо привів би психологів, що ним ішли, в ряди символоманів та прагматофобів, якби він невдовзі не обірвався. Але певною мірою це зробили і ще роблять методи, на виникнення яких, можливо, також вплинула математична психологія Герберта – це методи сучасної психофізики і експериментальної психології. У застосуванні цих методів криється велика спокуса переоцінювання математично-символічного апарату на шкоду психічній реальності, у вбачанні у результатах експериментів, сформульованих у вигляді цифр або символів, кінцевої мети психологічних досліджень також і тоді, коли нам ці результати нічого чи майже нічого не говорять про факти психіки і закони, яким вони підпорядковуються. Звідси, поряд із багатьма дуже цінними дослідженнями, які здійснюються за допомогою цих методів, час від часу з’являються праці, автори яких прагнуть суто до нагромадження якнайбільшої кількості якнайдовших колонок цифр або до подання алгебраїчних формул, старанно ухиляючись від питання, що вони нам говорять про психічне життя.

На небезпеку потрапляння у символоманію і прагматофобію наражає своїх представників також і алгебраїчна логіка або логістика, кожне твердження якої «повинно бути строго доведене дедуктивним чином за допомогою формальних правил обчислення, без звернення до значення символів, якими ми оперуємо»²⁷. Цього принципу незвернення до значень символів, абсолютно правильного, допоки йдеться про здійснення логістичних операцій, не можна розуміти так, ніби ці символи взагалі не мають значення. Адже тоді логістика виродилася б у позбавлену змісту, виключно формальну комбінаторику. Але не можна цього принципу розуміти і так, ніби у випадку неузгодженості між твердженнями, яким ми зобов’язані логічній символіці, і переконаннями, незалежними від цієї символіки, «апелювання» у суперечці, яка виникла таким чином, завжди мало б іти від значення символів і речей, що їх вони позначають, до символів, і ніколи не повинно іти від символів до їхнього значення і до речей, що їх вони позначають. Адже в такому разі символіка справляла б перемогу над тим, що вона символізує, а хто був би зацікавленим виключно у цьому тріумфі, той був би викінченим типом символомана і прагматофоба.

А за логістичним символоманом і прагматофобом не можна визнати права на вищезгадані «пом’якшувальні» обставини, з яких користає відповідний тип у сфері математики. Адже логістичній символіці далеко до тої досконалості, якою ми захоплюємося у математичній символіці; найкраще це доводить той факт, що якоїсь однієї, повсюдно визнаної і прийнятої логістичної символіки не існує, але цих символік – так само, як і систем логістики – декілька, з різними ступенями зручності. Щодо можливої неузгодженості результатів, отриманих завдяки застосуванню логістичної символіки, із переконаннями, незалежними од цієї символіки, виявлення цієї неузгодженості зазвичай не вимагає ані довгих розмірковувань, ані ґрунтовного аналізу; вона легко впадає у вічі почасти через те, що її причина знаходиться у самих засновках логістичної символіки, а почасти через те, що вона має стосунок до найфундаментальніших принципів логіки.

Натомість існують два моменти, яких не можливо оминути, коли мовиться про обставини, які сприяють розвитку символо-манії і прагматофобії у сфері логістики. Однією із них є новизна логістичної символіки, як і самої логістики, яка опонує традиційній, тобто класичній логіці, та іноді дивиться на неї із деякою зневагою. Відомо, що нові гіпотези і теорії, нові системи і методи плекають – використовуючи вираз, запозичений із сучасної політики, – певні імперські тенденції; їхні творці схильні вважати, що відкрили у них спосіб вирішення усіх проблем, яких у даній сфері досі не можна було вирішити старими методами. Таким чином легко переоцінюється значущість цих нових наукових відкриттів, а разом із нею також і ефективність усього апарату, яким вони послуговуються. Логістика, напевно, не є винятком із цього загального правила – адже і логісти часом приписують собі відкриття істин і формулювання понять, до яких інші прийшли без допомоги логістики; – отож, якщо ентузіазм, який супроводжує логістику як найсучасніший засіб вирішення певних логічних проблем, обере, через її прихильників, своїм предметом перш за все її символіку, тоді шлях до логістичної символоманії і прагматофобії буде недалеким.

Другим зі згаданих моментів є математикоідальний характер логістики та її символіки. Математикоідальний, не математичний, оскільки ані окремі логістичні символи не володіють математичним значенням, ані логістичні операції не є математичними діями. І перші, і другі можуть стати такими лише завдяки застосуванню спеціальної інтерпретації. Але про це легко можна забути і приписати логістичній символіці той же характер, що й математичній символіці, а разом із ним також і всі її переваги і привілеї. І таким же чином можна припуститися помилок, джерелом яких є власне математична символіка.

Однак, попри той ґрунт, на якому в даному випадку проростає символоманія разом із прагматофобією, і попри те, до якого виду її відносять, у ній не можна вбачати невинні прояви. Вона може негативно впливати у різних напрямках. Перш за все у сфері досліджень, якою займаються символомани і прагматофоби. Тенденція ставити символи понад речами може призвести до того, що речі підпорядковуватимуть символам, тобто про речі будуть стверджувати те, що випливає із символічних припущень і дій, без огляду на те, що самі речі говорять про себе, або навіть усупереч цьому. Але у цьому напрямку претензії символоманів і прагматофобів завжди знайдуть – рано чи пізно – противагу в працях тих дослідників, які, хоча й користуються символікою також, але ніколи не забувають про її справжнє завдання і пам’ятають, що вона повинна підпорядковуватися речам, а не речі їй. Зрештою, це ніби внутрішня справа кожної науки: в конкретному випадку дати собі раду з розквітлою на її ниві символоманією і прагматофобією, які, однак можуть негативно впливати також і на ті сфери дослідження, які лежать за межами їх рідної ниви. Але найбільшої шкоди символоманія і прагматофобія може завдати тоді, коли впливатиме на формування молодих науковців. Молоді науковці легко піддаються чарам, які поширює навколо себе будь-яка символіка, навіть не така досконала; їх приваблює відносна легкість, з якою можна оперувати символами, тоді як, опиняючись віч-на-віч із речами, виникають різні труднощі. Приваблює їх також і чар таємниці, яка огортає будь-яку символіку, доступну лише для тих, хто володіє її мовою²⁸. Тому легко зрозуміти, що і перший, і другий, – захоплений – і певною мірою справедливо – символікою, втрачає холодний критицизм щодо оцінки її ролі та значення і набуває такого способу мислення, котрий навіть після визволення від однобічності, породженої символікою, відбивається на всій позиції, з якою приступають до проблем, як теоретичних, так і практичних, надаючи перевагу формі над змістом, видимості над дійсністю²⁹ .

Звісно, не можна саму символіку звинувачувати у символоманії і прагматофобії; ці зловживання з’являються лише там, де існують відповідні психічні умови. І все, що ще можна сказати негативного про символоманію і прагматофобію, не стосується самої символіки, яка є чудовим і незамінним засобом певних наукових досліджень. Тому не проти символіки звернені вищенаведені міркування. Викладений у них погляд, можливо, стане найзрозумілішим, якщо буде уточнено, що оперування символами можна порівняти із механічними рухами. Omnis comparatio claudicat³⁰, але аналогія полягає у тому, що символічні дії, як і механічні рухи, є діями, яких треба навчитися і які надалі виконуються із щораз меншими зусиллями, власне більш-менш «механічно», і завдяки цьому заощаджують наші зусилля та увагу, дозволяючи спрямовувати їх на інші дії, котрі ще не є або, можливо, ніколи не будуть доступні механізації і тому потребують цілковитої концентрації уваги та волі. Таким чином механічні рухи дозволяють нам прагнути до інших і вищих цілей, яких можна досягнути лише немеханічною діяльністю, але за допомогою механічних рухів. Подібним чином оперування символами дозволяє нам доходити до істин, зміст яких не обмежений лише символами та їхніми комбінаціями, але знаходиться за їхніми межами, у тому, що вони позначають та означають. Отже, той, хто обмежується, як це робить символоман і прагматофоб, лише «механізованою» діяльністю оперування символами, не бачачи окрім них інших дій і жодних інших цілей, до яких ці дії можуть приводити, уподібнюється людині, котра обмежувалася б у своєму житті суто механічними рухами, відмовляючись від будь-якої дії, керованої свідомим помислом. А така людина була б homo machine, і її важко було б віднести до роду істот, яких називають homo sapiens.

Переклад з польської Ігоря Карівця