Психологічний семінар

Участь беруть: Вчитель, Дружина Вчителя. Вальтер, Мар’яна, Хор Учителів, Павлик, мати Павлика, Оксана, Сидорук.

Вчитель

Заняття семінару незвичайне.
Незвичайний кричущий факт,
Який ляже в його основу.
Тема: «Відповідальність учителя».
До мене лист прийшов – і ось він тут,
Живий він перед вами.

Виходить з Хору мати Павлика.

Мати

Я – Мати Павлика Піщаного.
Вірніше, була я матір’ю,
Тепер уже не мати.
Як можна бути матір’ю того,
Кого уже нема…
До вас пишу листа,
Бо десь же хтось та мусить
Сказати їй, учительці,
Все те, на що безмовна я, німа.
А чи тут винна я і просто хочу
Тягар немилосердний свій
На плечі скинути чужі?
Та я не можу, просто я безсила
Мовчати зараз і в своїм мовчанні
Втопитись. Є ж «Товариство
Рятунку на водах». Чи є «Товариство
Рятунку мовчазних»? Хто його президент?
Я – із мовчазних, я тону в мовчанні,
Я хочу мовчки спитати вас,
Бо вчила я сина, як вчили ви, Вчителю,
Може, мені не мовчати, може, слово моє
Комусь при нагоді стане
І хтось не потоне… в мовчанні.

Вчитель

Так, ви не мовчіть.
Найлихіше – мовчання.
Мовчання замордувати може.
Ословтесь! Лишіть мовчання каменю.

Мати

Павле, виходь.

Виходить з Хору хлопець років шістнадцяти.

Мати

Ось він який у мене був.
Йому пішов шістнадцятий.
Він – хлопець скромний, соромливий
І справедливий. Він нікому
Слова накриво не скаже.
Він нікого не образить. Він…

Павлик

Мамо, ну досить! Не варто…

Мати

Я тишком-нишком милувалась ним.
Він – одинак у мене. Я – сама.
А знаєте, як матері одній
Дитя довести до пуття.
Його все в приклад ставили
Сім років!
І на збори батьківські
Ходила я по щастячко саме.
Не був відмінником, але приймач
Зробив мені. Оксана
Приходила до нас – вони дружили.
І от прийшла оця в дев’ятий клас —
І почалось! Усе перемінилось.
І що не збори – все Павло й Павло!
Потолочили клумби – винен Павлик!
Жила учителька отут, недалеко,
Як класний керівник щодня
До нас навідувалась, наче на роботу.

Павлик і Оксана сидять біля приймача. Мати поруч – в’яже. Входить Учителька.

Учителька

От бачите, він відстає,
А в них – амури. А ви, мати,
Їм потураєте!
А тобі не соромно, Оксано,
До хлопців бігати?
От матері скажу…

Оксана рвучко зривається. Павлик встає з приймачем, дивиться на Учительку з ненавистю.

Павлик

Ви – не вчителька!

Учителька

От бачите! Який синочок!
Зайдіть із ним до школи, до директора.
Вже в мене сил нема…

Учителька виходить.

Мати

Павлик, синочку! Вона ж для тебе,
Для тебе ж старається, Павлику!

Павлик

Я її ненавиджу. Вона для мене —
Чорніша смерті. Не піду я в школу!
Піду на фабрику.

Мати

Ти що? Та я от заміж
Все через тебе не виходжу,
Я – все для тебе, щоб ти вчився,
А ти – на фабрику! До мене ж, Павлику,
Зуботехнік сватався…

Павлик

От і виходь. Я тут при чому!

Мати

Он ти який! Скажи мені, синочку,
Чого вона на тебе так, скажи?
Ти ж восьмирічку добре так скінчив,
А у дев’ятім – просто прірва
Якась розверзлася… Ну, не мовчи, скажи…

Павлик

Чого ти все: скажи, скажи! Хай пропадом
Ця школа пропаде!

Виходить Павлик. Входить Оксана.

Оксана

Він і не міг сказати Вам усього.
Вона його й не кликала Піщаним,
А тільки – Довгим, Довгошиїм,
Та Безтолковим…
А якось прорвало —
То просто Байстрюком і обізвала!

Входять Павлик і Вчителька.

Вчителька

Ну, Довгошиїй, ти виконав
Домашнє завдання?

Павлик

У мене не було лінійки.

Оксана

Він не зробив уроку не тому,
Що не було лінійки.
Урок же задавала вчителька,
Яка його щоденно ображала.

Вчителька

А ти не тільки Недоумкуватий,
А ще й Брехун, Брехунчик.
Вийди геть із класу!

Павлик

Піду і більше не прийду.

Вчителька

Не смій без матері приходити.

Павлик виходить.

Піщана, а ви чому
У школу не прийшли?
Ваш Павло
Не виконав домашнє завдання,
І пішов по вас.
Раз так, гаразд,
Про все я розповім
Директорові фабрики,
Де ви працюєте. Нема вже слів.

Мати

О, ви не знаєте, я йшла,
Од сліз не бачила дороги.
Як соромно і як образливо,
Коли тебе на вулиці облаяли!

Входить Павлик.

О, як тобі не соромно!
Мені через тебе нестерпно
Дивитись людям в очі.

Павло забирає приймач і мовчки виходить. Входить Оксана.

Оксана

Ви знаєте, стояли ми під школою —
Павло і ми всі.
Вона проходила – Чума,
І так мені докинула сердито.

Вчителька

А ти, Оксано, мала б краплю совісті —
І днюєш і ночуєш в нього,
Ні гордості дівочої, ні сорому,
На стежку матері своєї хочеш стати —
Школяркою з байстрям ходити.

Оксана

Я навіть захлинулася од гніву,
А Павлик просто, просто зблід
І каже їй – вогнем пашать слова.

Павлик

А ви – ви не людина.
Ви – заздрите нам, нашій молодості,
Нашій любові. Я ненавиджу вас,
Я все сказав. Будь проклята!..

Вчителька

Судитимуть тебе, байстрюк,
Судитимуть! Ще ти мене згадаєш!..

Вчителька гнівно виходить.

Павлик

От і кінець. Оксано, годі хникати.
Сказав усе – полегшало немов.
Та годі тобі…

Оксана

Все через тебе. Навіть маму,
Маму мою не пожаліла. Боже!
Йди геть від мене. Не чіпай мене.

Павлик

Ну що ж! Раз так – тоді цвіти здорова,
Щаслива будь, і до Дніпра приходь
Коли-небудь скупатись – я чекатиму.

Павло виходить.

Мати

О, коли б я знала,
Що в школі його тричі виганяли,
Хіба б його я відпустила!
А зустріч ця з учителькою!
Та що їм до мого синочка!
Дізнавшись про загибель Павлика,
Одна учителька таке сказала:
«На одного дурня в школі
Поменшало…»
Як мені, матері, таке почути!
Таж дайте мені знати, Вчителю,
Де я не мала рації, а де вони,
Бо я ж – проста робітниця на фабриці.
Мо’, справді, треба бить дітей,
Щоб нерви були в них міцніші.
Так дядько Сидір мені радив.
Я не могла – рука не підіймалась.
Наймать когось було, чи як?!
І ще мені такого хочеться,
Щоб всі батьки про горе моє знали,
Щоб знали всі – усенькі вчителі,
І щоб ніде такого не бувало,
Щоб учителі дітей дорослих
Не посилали за батьками.
Павло мій на голову був вищий.
Іду за ним у школу —
Він, як батько, а я за ним
Дитятком чимчикую.
Простіть мені, можливо, щось не так,
То ви скажіть… І ще одне скажу:
Як вчителів я поважала, господи,
Як віруюча – Бога.
Щоб я коли та слово проти вчителя!
А зараз бачу – треба було, треба:
Вона ж його таки й затюкала,
Ота Чума, вона ж ні разу
І слова не сказала, щоб по-доброму:
– Давай-но, Павле, сядемо ладком
Та розберемось, то воно і вийде!
Учителька кричала, я – мовчала.
Тепер же я кричу, а він – мовчить.

Мати Павлика стає в Хор. Хор відходить в тінь.

Вчитель

Так от якого я листа одержав.
Це крик душі людської. Лиш глухий
Його не чутиме.
Мовчали вчителі в тій школі,
Пасивним був і комсомол.

Мар’яна

Павла знайшли в Дніпрі на третій день.
Мені і досі моторошно жити —
Я знаю вчительку його… А хвиля
Все б’є у берег, наче дзвін, гримить.

Сидорук

Невигідно мені тепер перечити,
Але я мушу і своє сказати.
Я не за те, щоб дядька Сидора
Його матуся кликала з козою.
Але він вдома, певно, був зализаний,
А в школі шмаганий… словами, безперечно.
Оця невідповідність і причина.
Тут не лише учительки вина,
А й матері…

Мар’яна

Я бачу все ж, що ви не проти
Березової каші, тільки в міру.

І вчитель

Як часто я зриваюсь на брутальність!

II вчитель

А в мене нерви…
Просто неможливо!

III вчитель

А я, бувало, бив дітей не сам,
А натяком… батькам давав у руки
Той ремінець, якого не тримаю.

Вчитель

Хай кожному оця лиха історія
Горить в душі і серце попелить!
Хай сповідь, самосповідь
Душу чистить!

I вчитель

О, як мені бракує такту й витримки!

II вчитель

А вчора я такого натворив,
Про що лиш сам собі…
О моторошність слова!

III вчитель

Тож зарікайсь – не лаятись.
Бо не прикрасить правди
І найдошкульніше шмагання словом…

Вчитель

Треба зрозуміти, що дитина
Спочатку лиш не вміє.
Не вміє раз, не вміє два і три.
Невміння потім звичкою стає,
І радості від успіху – немає,
Тоді «не хочу» плентається.
І дев’ять з десяти випадків
Ледар – дитя невміння,
Лиш один випадок з десяти —
Дитя, розбещене од бездіяльності,
Найважливіший стимул навчання —
Почуття власної гідності,
Бажання бути кращим.
Виховання там починається,
Де вчитель ставиться до учня
Як людина до людини…
І дуже завинив тут колектив.
Бо ж кожна людська особистість
Живе, квітує тільки в колективі.
Немає особистості, немає
Геть поза колективом, поза друзями,
Ні творчості нема, ані таланту,
Ані життя, як бачите…

(потім до Вальтера)

А Ви що нам скажете, Вальтер?

Вальтер

(з ніяковістю в голосі)

Ви знаєте…
Мені здається все-таки…

Вчитель

Я прошу вас, колего, і відверто.
Ми всі б’ємось над цим. Нам ваша думка
Цікава вельми.

Вальтер

Ви знаєте… мені, здається, все-таки,
Чогось бракує тут… Ну, як би вам сказати…
Одвіку так було:
Те, що одному здається солов’єм,
Те іншому ввижається совою.
Я не суддя третейський. Та мені
Один випадок пригадався.
У Йені, на заводі цейсівськім,
Я бачив якось, як шліфують
Гігантську, велетенську лінзу.
Шліфовщик робить лиш
Чотири-п’ять точних рухів —
Потім відходить, відпочиває!
Виявляється, тепло його тіла
Може викликати перекос лінзи.
Тепло його все зіпсувало б!
Нетерпіння тепла зіпсувало б!
Чи ж не страшна пересада добра?!

Сидорук

А про залізо кажуть —
Куй, доки гаряче.
Так і з характером —
Одному досить крихти,
А іншому кувалди мало!

Вчитель

Ось що скажу вам, Вальтере:
Жодного злочинця на світі
Добром не загодували в дитинстві —
Зло приходило до нього.
Від зла злочин – зла чин.
От Павлик мав удома лиш добро,
А в школі що мав хлопець?
Від того і добро від матері
Ставало теж нестерпним… навіть злом.

Вчитель звертається до всіх. Але його перебиває звук коси за вікном. Вчитель здригається.

Хто це там?

Мар’яна

Та це Горпина.
Мантачить косу.

Вчитель

Скажіть їй… Я вас
Прошу…

Один з учителів виходить. Звук коси уривається.

Ні з чим не порівняти труд учителя.
Радіє ткаля шовку під руками.
Радіє сталевар вогню своєму,
Сівач радіє диво оксамиту
Озимини під небом барвінковим —
Учителю потрібні ж роки й роки,
Щоб цвіт у плід тривожно перецвів.
Нема лихішої роботи, ніж учительська.
Нема виснажливішої роботи,
Де нерви паляться, мов хмиз сухий,
Де серце рветься в клекоті і чаді,
Але нема щасливішої долі,
Коли Людина з рук твоїх, Людино,
Іде у світ – на краплю світ людніє.
Зламати легко, як зламали Павлика.
Великий Фабр, натураліст із перших,
Єдиним у житті своїм пишався —
Не відкриттями славними і дивними,
Не славою всесвітньою і гордою —
Єдиним він пишався, що при дослідах,
Які дали великі відкриття,
Не вбив він жодного жука, ні кузочки,
Ні лапки не ламав, ані крила не скривдив.
О вихователю, будь Фабром для дітей!