У сучасному господарстві розпочинається розглядуваний перехід, наприклад, у меркантилізмі. Прагнення урядів діставати в країну якомога більше готівкових грошей, правда, ще керувалося принципом «багато помагає багатому», але завершальну мету, якій вони мали допомагати, становило функціональне пожвавлення промисловості й ринку. Крім того, поступ полягав у тому осягненні, що вартості, які мали служити цій меті, не потребували субстанційної форми грошей, а радше безпосередній продукт праці як такий уже репрезентував вирішальну вартість. Справи стояли приблизно так, як із цілями попередньої політики: роздобути лише якомога більше землі й «залюднити» її якомога більшою кількістю людей – аж до XVIII ст. якомусь державникові навряд чи спадало на думку, що справжній національній величі можна посприяти інакше, ніж здобуттям землі. Втім за певних історичних обставин виправданню таких цілей не перешкоджало те осягнення, що вся ця субстанційна повнота значлива тільки як підвалина динамічного розвитку, а цей останній, зрештою, вимагає лише дуже обмеженого підґрунтя різновиду тієї повноти. Виявилося, що для підвищення виробництва і багатства дедалі непотрібнішою стає фізична присутність грошового еквіваленту і навіть тоді, коли «багато» грошей жадають уже не заради них самих, а задля певних функціональних цілей, ці останні можуть досягатися ніби у вільно ширяючих процесах, виключаючи ті гроші – як це особливо доводить сучасний міжнародний товарообмін. Значення грошей виражати відносні вартості товарів, згідно з нашими вище викладеними міркуваннями, цілком незалежне від якоїсь власної вартості, що наявна в них самих; так само, як байдуже для шкали для вимірювання просторових величин, чи її склад із заліза, дерева або скла, оскільки враховується лише відношення її частин одна до одної, відповідно, до якоїсь третьої величини, так само та шкала, яка пропонує гроші для визначення вартостей, не має нічого спільного з характером їхньої субстанції. У цьому своєму ідеальному значенні як масштабі й виразі для вартості товарів вони залишилися зовсім незмінними, тимчасом як у вигляді проміжних товарів, засобів для зберігання і транспортування вартості вони почасти змінили свій характер, почасти збираються змінювати його ще далі: із форми безпосередності й субстанціальності, в якій вони спершу виконували ці зобов’язання, гроші переходять в ідеальну форму, тобто, вони виконують свої дії як сама лише ідея, що пов’язується із яким-небудь представницьким символом.

Тим самим розвиток грошей, мабуть, упорядковується в глибоку тенденцію культури. Різні культурні шари можна характеризувати відповідно до того, якою мірою і в яких пунктах вони мають безпосереднє відношення до предметів своїх інтересів, і, з іншого боку, де вони послуговуються опосередкуванням символами. Наприклад, чи сповнюються релігійні потреби символічними службами і формулами або ж безпосереднім звертанням індивідуума до свого Бога; чи виявляється повага людей одне до одного в твердо встановленому схематизмі, що позначає взаємні позиції за допомогою певних церемоній, або ж у неформальній чемності, відданості й респекті; чи здійснюються купівлі, згоди, угоди через просте оголошення їхніх змістів, або ж вони тільки легалізуються і завіряються зовнішнім символом церемоніальних дій; чи звертається теоретичне пізнання безпосередньо до чуттєвої дійсності, або ж воно має до діла з її представництвом через загальні поняття і метафізичні чи мітологічні символи – все це належить до найбільш докорінних відмінностей спрямувань життя. Звісно, ці відмінності не стійкі; внутрішня історія людства радше показує безперестанне піднесення і зниження між ними [Auf- und Absteigen]; з одного боку, символізація виростає із реальностей, але водночас, як зустрічний рух, символи постійно розчиняються і редукуються до їхнього початкового субстрату. Я наведу лише один-єдиний приклад. Уже тривалий час сексуальні справи перебували під покровом унаслідок вихованості й сорому, тимчасом як слова, що їх позначали, вживалися ще повністю безцеремонно; лишень в останні століття слово було поставлено під ті самі обмеження – символ увійшов у почуттєве значення реальності. Втім у найновітніший час знову намічається роз’єднання цього зв’язку. Натуралістичний напрямок мистецтва вказав на недиференційованість і несвободу відчування, яке пов’язує зі словом, отже, з простим, використаним для мистецьких цілей символом, ті самі відчуття, що і з самою річчю; зображення непристойного ще не є непристойним зображенням, і потрібно відокремлювати відчуття реальності від символічного світу, в якому рухається будь-яке мистецтво, також натуралістичне. Мабуть, у зв’язку з цим постає загальна більша свобода освічених верств у обговоренні делікатних об’єктів; там, де припускається об’єктивний і чистий спосіб думання [Gesinnung], дозволено висловлювати всіляке раніше заборонене – відчуття сорому знову звернено винятково до речі та знову свобідніше допускає слово, як сам лише її символ. У найвужчих і найширших сферах співвідношення між реальністю і символом настільки коливається, і можна було б, либонь, уважати – наскільки мало такі загальності можуть брати на себе свій тягар доказу, – що або кожен рівень культури (і, зрештою, кожна нація, кожен осередок, кожен індивідуум) виявляє особливу пропорцію між символічним і безпосередньо реалістичним розглядом своїх інтересів; або саме ця пропорція в цілому постійна й зміні підлягають лише предмети, в яких вона представляє. Проте є змога навіть визначити дещо специфічніше, себто особливо показове проступання символіки так само властиве дуже примітивним і наївним станам культури, як і дуже високорозвиненим і складним; і, з погляду на об’єкти, верхобіжний [aufwärtsschreitende] розвиток дедалі більше звільняє нас від символів у сфері пізнання, але в практичних сферах він усе більше приневолює нас. Порівняно з тьмяною символікою мітологічних світоглядів сучасна виявляє геть не порівнянну безпосередність у схопленні об’єктів; натомість екстенсивне й інтенсивне накопичення життєвих обставин тягне за собою те, що ми набагато більше мусимо оперувати з їх узагальненнями, стисненнями і представництвами в символічній формі, ніж це було потрібно в простіших і тісніших стосунках: символіка, що на нижчих рівнях життя так часто становить кружний шлях і марнотрату сил, на вищих рівнях якраз слугує доцільності й заощадженні сил при опануванні речами. Тут, скажімо, можна згадати про техніку дипломатії, і то як у міжнародному, так і в партійно-політичному сенсі. Певним є відношення реальних владних величин, яке вирішує про результат протилежності інтересів. Але ці величини міряються одна з одною якраз уже не безпосередньо, тобто, у фізичній боротьбі, а стають представленими через самі лише уявлення. За репрезентантом будь-якої колективної влади у сконцентрованій потенційній формі стоїть реальна сила його партії, і точно мірою цієї останньої його голос дієвий і його інтерес може досягти здійснення. Він сам є немов символ цієї влади; інтелектуальні рухи між репрезентантами різних владних груп символізують той перебіг, якого набрала б реальна боротьба, і то так, що переможений настільки точно покоряється їх результату, немовби він переміг у ній. Я пригадую, наприклад, перемовини між працівниками і працедавцями задля уникнення загрози страйку. Тут кожна партія зазвичай іде на поступки лишень до того пункту, до якого, згідно з її оцінкою сил, її змушував би страйк, що дійсно вибухає. Ultima ratio^[25] уникають через те, що наперед схоплюють його результати в підсумовуючих уявленнях. Якби це представництво і вимір реальних сил завжди було напевно можливе завдяки самим лише уявленням, то взагалі можна було б позбавитися будь-якої боротьби. Та утопічна пропозиція – вирішувати майбутні війни за допомогою шахової партії між полководцями – настільки абсурдна через те, що кінець партії в шахи не дає жодної підстави для того, яким же був би кінець збройної війни, і, отже, не може справді успішно унаочнювати й представляти цього останнього; натомість, скажімо, військові навчання, в яких знайшли б повного символічного вираження все військо, всі шанси, увесь розум командування, за неможливого припущення їх відновлення, звісно, могли б робити зайвою фізичну боротьбу.

Багатство моментів – сил, субстанцій і подій, – з якими має працювати розвинуте життя, підштовхує до концентрації його у всеохопних символах, з якими відтепер рахуються люди; певно, що випливає той самий результат, що мав би місце, якби оперували з усім спектром одиничностей, тож цей результат одразу мав би чинність для цих одиничностей, до яких він застосовний. Це має ставати більш можливим у тій мірі, в якій кількісні відношення речей немов усамостійнюються. Поступальна диференціація нашого уявлення спричинює до того, що питання «скільки» зазнає певного психологічного відмежування від питання «що», хоч би як дивно це виглядало з логічного погляду. Насамперед і найуспішніше це відбувається в утворенні чисел, коли зі стількох-то багатьох речей видобувається «так багато» і «стільки» й усамостійнюється у властиві поняття. Що сталішими стають поняття за своїм якісним змістом, то більший інтерес спрямовується на їхні кількісні відношення, і, зрештою, ідеалом пізнавання вважають розчинення всіх якісних визначеностей дійсності у чисто кількісні. Це виокремлення і наголошення на кількості полегшує символічне поводження з речами: справді, позаяк змістовно найбільш відмінні речі все ж можуть узгоджуватися саме в кількісних аспектах, то такого роду відношення, визначеності, рухи однієї з речей спроможні передавати чинний саме для них образ іншій речі; найпростішими прикладами є, скажімо, фішки [Rechenmarken], що переконливо унаочнюють нам числові визначення довільних об’єктів, або ж віконний термометр, який у числах градусів показує нам певний ступінь очікуваних відчуттів тепла. Це уможливлення символів завдяки психологічному виокремленню кількісного з речей, що сьогодні видається нам, звісно, дуже самозрозумілим, являє собою духовне діяння з надзвичайними наслідками. Можливість грошей також зводиться до нього, позаяк вони, незважаючи на усіляку якість вартості, в числовій формі репрезентують її чисту величину. Вельми показовий перехід від якісно визначуваного до кількісно символічного вираження подає одне повідомлення з Давньої Росії. Там хутро куниці попервах важило засобом обміну. Але впродовж розвою відносин величина і краса окремих хутряних шкурок втратила будь-який вплив на їхню обмінну спроможність, кожна шкурка важила за цілковито лише одну й однакову будь-якій іншій. Виняткове значення їх числа, яке випливає звідси, спричинило до того, що при збільшенні обороту за гроші використали просто окрайок шкурки, аж поки, врешті, у вигляді засобу обміну не почали ходити вичинені шматочки шкіри, що, ймовірно, штампувалися урядом. Тут доволі помітно, як редукція до чисто кількісної точки зору підтримує символізацію вартості, на якій тільки й базується цілком чисте здійснення грошей.

Натомість видається, немовби з самого початку лиш ідеальні гроші не задовольняють вищі господарські запити, хоча брак відношення до будь-яких безпосередніх вартостей – який залучає їх до всякого однорідного відношення – годиться для особливо далекого поширення грошей. Прикметне розповсюдження грошей каурі, що були дійсними вже 1000 років тому в значній частині Африки, раніше – у районі Індійського океану, а в доісторичні часи – у Європі, навряд чи було б можливим, якби вони не були такими чисто ідеальними. Найбільш крайні протилежності вартості грошей поєднуються на нижчих ступенях господарства; з одного боку, трапляються такі абсолютно конкретні за вартістю гроші, як гроші з великої рогатої худоби або бавовняна сировина, що на Філіппінах була в обігу у формі великих грошей, а, іншого боку, такі абсолютно ідеальні гроші, як гроші каурі, як гроші із кори тутового дерева, що їх відкрив Марко Поло у Китаї, а також екземпляри порцеляни з китайськими ієрогліфами, які правили за гроші в Сіамі^[26]. Певний функціональний розвиток понад ті конкретні за вартістю різновиди грошей був започаткований там, де на засоби обміну перетворюються хоча і натуральні товари, але такі, що водночас були особливими експортними товарами: тютюн у Вірджинії, рис у Кароліні, сушена тріска в Ньюфаундленді, чай у Китаї, хутра у Массачусетсі. В експортному товарі вартість певною мірою психологічно виступила із тієї безпосередності, яка має місце при споживанні грошей як товару [Geldware] на внутрішньому ринку. Щоправда, найщасливішу середину між абстрактними різновидами грошей, що наведені вище, і споживчими грошима все ж являють собою прикраси-гроші, отже золото й срібло, бо вони не такі чудернацькі та безглузді, як перші, і не такі грубі й незвичайні, як останні. Вочевидь, вони виступають тим носієм, який водночас найлегше й найвпевненіше скеровує гроші до того, що вони стають символом; стадія цього пов’язування мусить відбутися для досягнення максимуму їхньої продуктивності, і здається, що ближчим часом гроші цілковито не зможуть вийти з неї.

Якщо вторинні символи – як їх можна назвати на відміну від наївної символістики наївних душевних станів – дедалі більше замінюють безпосередні відчутності речей та вартостей для практики, то тим самим надзвичайно збільшилося значення інтелекту для способу життя. Щойно життя вже не пробігає між чуттєвими одиничностями, а може визначатися абстракціями, середніми числами, узагальненнями, то, зокрема, в стосунках між людьми істотна перевага надаватиметься швидшому і точнішому виконанню процесів абстракції. Якщо там, де в дикі часи публічний порядок міг утворюватися лише через фізичну силу, сьогодні для цього потрібна проста поява чиновника; якщо простий підпис зовнішньо і внутрішньо безумовно зобов’язує нас; якщо поміж вельми чуйних людей обережний натяк слова або ж вираз обличчя достатній для того, щоб на тривалий час визначити їхні стосунки, які серед людей нижчого культурного рівня з’являються тільки після довгих дискусій або практичних учинків; якщо через якийсь підрахунок на папері нам можуть принести жертви, до яких нерозумного примушують лише реальним впливом відповідних чинників – то це значення символічних речей і вчинків, вочевидь, можливе тільки при дуже високому рівні інтелектуальності, тільки при наявності настільки самостійної духовної сили, що вона не потребує появи безпосередніх одиничностей.

Я виклав це з тією метою, щоб увиразнити впорядкування грошей і в цю течію культури. Принцип заощадження сил і субстанцій, що стає дедалі ефективнішим, веде до щодалі більшого поводження з представниками й символами, які не мають жодної змістовної спорідненості з тим, що вони представляють; тож цілковито те саме спрямування має і те, коли операції з вартостями виконуються на такому символі, який все більше втрачає матеріального стосунку до остаточних реальностей своєї сфери й постає суто символом. Ця форма життя припускає не лише надзвичайне збільшення психічних процесів – яких, скажімо, складних психологічних передумов вимагає лишень покриття банкнот резервом готівки! – а також їх підвищення, принципове звернення культури до інтелектуальності. Те, що життя істотно налаштоване на інтелект, а він важить за практично найбільш вартісну з-поміж наших психічних енергій – це, звичайно (як ще докладніше покажуть наступні міркування) прямує рука в руку із прониканням [Durchdringen] грошового господарства; хоч би як там було в торговельній сфері, особливо там, де йдеться про чисті грошові оборудки, інтелект, безсумнівно, володіє суверенністю. Посилення інтелектуальних, абстрагувальних здатностей характеризує той час, коли гроші дедалі більше перетворюються на чистий символ і стають байдужими до своєї власної вартості.