Далі, цей сенс грошей емпірично виявляється як константність вартості, яка, вочевидь, пов’язана з їх заступністю та безякісністю і в якій зазвичай убачають одну з найприкметніших і найдоцільніших властивостей грошей. Довжина рядів господарських акцій, без якої справа не дійшла б до безперервності, органічного взаємозв’язку і внутрішньої плідності господарства, залежить від стабільності вартості грошей [Geldwert], бо лише ця стабільність уможливлює далекоглядні обчислення, багаточленні справи, довгострокові кредити. Доки увага звернута на цінові коливання одиничного об’єкта, не можна визначити, чи змінюється його вартість, а вартість грошей залишається стабільною, чи справи стоять навпаки; константність грошової вартості випливає тільки тоді як об’єктивний факт, коли підвищенням цін якогось товару або сфери товарів відповідають зменшення цін інших товарів. Загальне підвищення всіх цін на товари означало б зниження грошової вартості; щойно відбувається перше, таким чином порушена константність грошової вартості. Це взагалі можливо лише через те, що гроші, крім свого чисто функціонального характеру як виразу співвідношення вартості конкретних речей, містять певні якості, які спеціалізують їх, перетворюють на предмет ринку, піддають їх певним кон’юнктурам, кількісним зрушенням, власним рухам, отже, витісняють їх з їхнього абсолютного місця, яке вони посідають як вираз відношень, на місце відносності, тож вони, коротко кажучи, більше не є якимось відношенням, а мають відношення. Лише в тій мірі, в якій гроші, зостаючись вірними своїй чистій сутності, уникли всього того, вони володіють константністю вартості, яка, отже, пов’язана з тим, що цінові коливання означають не зміни їхнього відношення до речей, а тільки змінні відношення речей між собою; а ці останні знов-таки включають те, що підвищенню однієї речі відповідає зниження іншої. Таким чином, наскільки гроші дійсно володіють сутнісною для них властивістю стабільності вартості, вони завдячують їй своїм завданням у чистій абстрактності виражати в собі – самою лише своєю величиною – господарські відношення речей, або ті відношення, через які речі стають господарсько вартісними речами, не вступаючи при цьому в ці відношення. Тому і функція грошей тим нагальніша, чим об’ємніше і жвавіше відбуваються зміни господарських вартостей. Там, де вартості товарів зафіксовані досить визначено і надовго, є підстави вимінювати їх in natura^[14]. Гроші відповідають станові переміни їхніх взаємних відношень вартості, бо вони пропонують абсолютно правильне і гнучке вираження для будь-якої зміни цих відношень. Те, що господарська вартість певної речі полягає у визначеному в усіх аспектах міновому відношенні до всіх інших речей, найбільше відчувається, вочевидь, через змінність цих відношень, оскільки будь-яке часткове зрушення зазвичай вимагає наступних рухів зрівноваження і в такий спосіб завжди наново сприяє усвідомленню відносності в рамцях цілого. Позаяк гроші є нічим іншим, як виразом цієї відносності, ми розуміємо наголошений в іншому місці факт, що потреба в грошах певним чином пов’язана із коливанням цін, а натуральний обмін – із їхньою фіксованістю.

Так визначений чистий сенс грошей і теоретично, і практично ясніше проступає, певна річ, тільки зі сформованим грошовим господарством; носій, в якому цей сенс виявляє себе тільки в поступовому розвитку, початково утримує гроші ще в ряді самих об’єктів, просте відношення яких вони, власне, призначені символізувати. Для середньовічної теорії вартість постає чимось об’єктивним: теорія велить продавцеві, мовляв, він повинен вимагати «справедливу» ціну за свої товари, і намагається принагідно зафіксувати її за допомогою цінових такс [Preistaxen]; потойбіч відносин покупців і продавців речі самій по собі і для себе притаманна її вартість як властивість її ізольованої природи, разом із якою вона вступає в акт обміну. Це уявлення про вартість – відповідно до субстанційно-абсолютистської картини світу цієї епохи – є особливо природне при натурально-господарських відносинах. Ділянка землі за виконану службу, одна коза за пару взуття, клейнод за двадцять панахид – це були ті речі, з якими настільки безпосередньо пов’язувалися певні інтенсивності відчуття вартості, що їхні вартості могли видаватися об’єктивно відповідними одна одній. Чим безпосередніше відбувається обмін і в чим простіших відносинах – тож і не множинність порівняльних відношень диктує об’єктові його місце, – тим швидше вартість може виявлятися властивою визначеністю об’єкта. Однозначна певність, з якою здійснювали в такий спосіб обмін, відображувалася в тому уявленні, ніби воно утворилося в силу об’єктивної якості самих речей. Тільки поява одиничного об’єкта в багаточленному виробництві та в рухах обміну, що сягають всебічно, дає збагнути, що його господарське значення потрібно шукати в його відношенні до інших об’єктів, і так обопільно; проте це збігається з поширенням грошового господарства. Те, що сенс господарського об’єкта як такого полягає в цій відносності і те, що сенс грошей сходить до того, щоб дедалі чистіше перетворити себе на вираз цієї відносності – обидва ці моменти стають ближчими свідомості тільки у взаємодії. Середньовіччя допускає безпосереднє відношення між об’єктом і грошовою ціною, тобто таке відношення, яке трималося на самій по собі сущій вартості будь-якого з них і яке внаслідок цього могло і, отже, також повинно було бути приведено до об’єктивної «правильності». Помилка цього субстанціалістського погляду в методичному плані така сама, як і коли хотіли стверджувати безпосередній зв’язок між індивідуумом і змістом якого-небудь права, і то в такий спосіб, що сутність цієї людини, якою вона є сама по собі і для себе та незважаючи на те, що перебуває поза нею, має якусь «справедливу» претензію на це повноваження – як, скажімо, це відбувалося в індивідуалістичному уявленні «прав людини». В дійсності право все-таки є лише якимось відношенням між людьми і здійснює себе лише в інтересах, об’єктах або у всевладді, які ми називаємо правовим змістом, «правом» у вузькому сенсі слова, і які самі по собі і для себе взагалі не мають жодного визначуваного, в них самих помітного «справедливого» або «несправедливого» відношення до індивідуума. Тільки якщо те відношення існує і закріпилося в норми, ці останні, ніби охоплюючи заразом одиничну людину й одиничний зміст, із самих себе можуть характеризувати як справедливе повноваження того відношення розпоряджатися цими нормами. Так, звісно, може бути якась справедлива грошова ціна для якогось товару; проте лише як вираз певного, зрівноваженого в усіх аспектах мінового відношення між цим товаром та іншими товарами, а не як наслідок змістовної сутності товару для себе і грошової суми для себе, які, радше, зовсім незв’язно протистоять одне одному, потойбіч справедливого і несправедливого.

Те, що значення грошей: репрезентувати в собі господарську відносність об’єктів (від чого відгалужуються їхні практичні функції), не наявне у вигляді готової дійсності, а на кшталт усіх історичних утворень лишень поступово прояснює своє явище до чистоти поняття, яке ми мислимо як їхнє покликання [Beruf] і їхнє місце немов у царстві ідей, – це знаходить свою подібність у тому, що про всі товари можна сказати, мовляв, у певному сенсі вони є грішми. Будь-який предмет b, що обмінюється на a, і його теперішнім власником – на c, в цьому аспекті, потойбіч його речових якостей, відіграє роль грошей: він становить вираз того факту, що b, a і c обмінні один на одного, і тієї міри, в якій вони є такими. Відбувається це з незліченною кількістю предметів, і ми справді помічаємо, що чим далі ми повертаємося до розвитку культури, тим більше число цілком різноманітних об’єктів у досконаліший або рудиментарніший спосіб виконують функцію грошей. Доки предмети ще вимірюються один одним in natura^[15], тобто вимінюються один на один, їхні суб’єктивні та їхні господарсько-об’єктивні якості, їхнє абсолютне та їхнє відносне значення ще перебувають у нероз’єднаному стані; вони перестають або можуть переставати бути грішми в тій самій мірі, в якій гроші перестають бути споживчими товарами. Гроші дедалі більше перетворюються на вираз господарської вартості, бо сама вона є тільки-но відносністю речей як обмінних одна на одну, але зі свого боку ця відносність в об’єктах, що перетворюються на гроші, більше і більше опановує інші їхні якості, поки вони не стануть, зрештою, нічим іншим, як посталою у вигляді субстанції самою відносністю.

Якщо шлях до грошей виходить із натурального обміну, то (ще в рамках цього останнього) його напрямок обраний тільки тоді, коли один єдиний об’єкт міняють не на інший єдиний об’єкт, а на множинність інших об’єктів. Якщо корову віддають за раба, вбрання – за талісман, човен – за зброю, то процес зважування вартості ще вповні не порушений, він не відбувається через редукцію об’єктів до якогось загального знаменника, ніби його однакові кратні тільки й могли обчислити ті об’єкти. Якщо тим часом отару баранів приймають за будинок, десять обтесаних колод – за прикрасу, три міри напою – за поміч у праці, то єдність цих комплексів (баран, колода, міра напою) становить той спільний масштаб, чиє кратне, по-різному оформлене, має місце як в одному, так і в іншому міновому об’єкті. При неподільних предметах відчуття вартості психологічно не так легко залишає чітко окреслену єдність одиничного. Однак щойно починається торгівля з приводу того, чи не варта прикраса, либонь, дванадцяти або, можливо, і восьми колод, то і вартість прикраси, попри її зовнішню нерозкладність, вимірюється вартістю однієї колоди, і, здається, її можливо скласти із восьмикратного, дванадцятикратного і, врешті, десятикратного цієї колоди. Тим самим вартість обох мінових предметів стає співмірною одна одній у цілком іншому сенсі, ніж коли такий розклад певного мінового об’єкта не увиразнював за вартістю обох їх у силу однієї й тієї ж єдності. В обміні на гроші ця комбінація доведена тільки до її найвищої форми, гроші становлять такий подільний міновий об’єкт, чия єдність виявляється сумірною для вартості будь-якого абияк неподільного еквівалентного об’єкта і тим самим полегшує (або і припускає) відокремлення абстрактної вартості в ньому від її прив’язаності до його конкретно-спеціального змісту. Взаємна відносність господарських об’єктів, що її психологічно важче впізнати при обміні неподільними одиницями – бо тут кожен об’єкт так би мовити володіє в собі цільною вартістю, – більше проступає через зведення до якогось спільного знаменника вартості, тож найбільше – до грошей.

Раніше ми бачили, що тільки відносність створює вартість об’єктів в об’єктивному сенсі, бо тільки вона ставить речі на певну дистанцію до суб’єкта. І для обох цих визначень гроші являють собою апогей і утілення, наново доводячи цим свій взаємозв’язок. Позаяк гроші ніколи не можуть споживатися безпосередньо (винятки, що мають бути викладені пізніше, заперечують їхню властиву сутність!), самі вони уникають будь-якого суб’єктивного відношення; потойбічне суб’єкта, що взагалі репрезентує господарські відносини [Verkehr], упредметнене в них, а тому вони і сформували в собі щодо усяких їхніх змістів найбільш доцільні узанції [sachlichsten Usancen], найбільш логічні, суто математичні норми, абсолютну свободу відносно особистісного. Позаяк вони суто засіб для властиво засвоюваних об’єктів, за своєю внутрішньою сутністю вони перебувають на неусувній дистанції до бажаючого і споживаючого «Я»; а оскільки вони суть неодмінний засіб, що переміщається між цим «Я» і об’єктами, вони і їх відсувають на дистанцію до нас; правда, вони знову скасовують її, але, роблячи це і передаючи ті об’єкти суб’єктивному використанню, вони якраз позбавляють їх об’єктивно господарського космосу. Відстань, яка віддалила суб’єктивне й об’єктивне з їхньої початкової єдності, так би мовити тілесно постала в грошах – тимчасом як, з іншого боку, їхній сенс, домірно вище розглянутій кореляції дистанції й близькості, полягає в тому, щоб наближувати до нас іще недосяжне. Взаємозамінність, в силу якої взагалі тільки й існують господарські вартості, бо вони через неї дістають свого об’єктивного буття-одне-для-одного [Füreinandersein], і вона в одному акті все ж об’єднує віддалення виміняного і наближення обміняного, здобула в грошах не лише свого технічно найбільш завершеного засобу, а власного, конкретного існування, що зосереджує в собі всі значення тих вартостей.

Філософське значення грошей ось таке: в рамках практичного світу вони є найбільш вирішальною зримістю, найбільш виразною дійсністю формули загального буття, згідно з якою речі знаходять свій сенс одна в одній, і ця взаємність відношень, в яких вони перебувають, означає їхнє буття [Sein] й їхню сутність [Sosein].

До основних фактів психічного світу належить те, що співвідношення між багатьма елементами існування ми утілюємо в особливі утворення; останні, звичайно, являють собою також субстанційні сутності для самих себе, але їхнє значення для нас вони мають лиш у вигляді зримості певного співвідношення, яке вільніше або тісніше прив’язано до них. Так, обручка, проте і кожен лист, кожна застава, як і кожна уніформа службовців постає символом або носієм звичаєвого або інтелектуального, юридичного або політичного стосунку між людьми, ба, кожен сакраментальний предмет є субстанційним відношенням між людиною і її Богом; телеграфні дроти, що сполучують країни, є такими субстанціями не менше, ніж військова зброя, яка виражає їхню сварку, субстанціями, які навряд чи мають якесь значення для одиничної людини як такої, однак мають певний сенс лише в тих відносинах між людьми і людськими групами, які кристалізувалися в них. Звісно, уявлення стосунку або відношення вже може важити за абстракцію, оскільки реальні лише ті елементи, чиї взаємно спричинені стани ми таким чином об’єднуємо у властиві поняття; тільки метафізичне заглиблення, що його має на меті пізнання в своєму емпіричному спрямуванні, однак понад своїх емпіричних меж, можливо, усуває цю подвійність, бо воно більше взагалі не залишає існувати жодних субстанційних елементів, а кожен із них розчиняє у взаємодіях і процесах, носії яких підвладні ті й самі долі. Втім, практична свідомість знайшла форму для об’єднання процесів відношення або взаємодії, в яких відбувається перебіг дійсності, із субстанційним існуванням, в яке практика мусить вбирати якраз те абстрактне відношення. Така проекція самих лише відношень на особливі сфери становить одне з найбільших звершень духу, позаяк у ньому дух хоча й утілюється, але лише для перетворення тілесного на вмістище [Gefäβ] духовного і тим самим для надання цьому останньому повнішої і життєвішої дієвості. Здатність до таких утворень святкувала свій найвищий тріумф разом із грошима. Адже найчистіша взаємодія знайшла в них найчистішу репрезентацію, вони є відчутністю найабстрактнішого, одиничним утворенням, яке здебільшого має свій сенс у надодиничності [Übereinzelheit]; і таким є адекватний вираз для ставлення людини до світу, що його вона може схоплювати завжди лише в конкретному і сингулярному, проте дійсно схоплює його лише в тому разі, якщо це сингулярне для неї перетворюється на тіло живого, духовного процесу, який усяке одиничне переплітає одне з одним і так тільки й творить із нього дійсність. Це їхнє значення не змінилося б, навіть якби предмети господарства володіли відносністю своєї вартості не від початку, а тільки у вигляді певної мети розвитку. Бо поняття, за допомогою якого ми визначаємо сутність певного явища, часто-густо ми можемо черпати зовсім не з нього самого, а лише із більш розвинених і чистих явищ. Сутність мови ми не запозичуємо із перших звуків белькотання дитини; у дефініції тваринного життя нас не збиватиме з пантелику те, якщо вона дуже недосконало здійснена в перехідних від рослин істотах; тільки за найвищими явищами психічного життя ми часто розпізнаємо сенс його нижчих явищ, попри те, що ми взагалі не можемо, мабуть, засвідчити його в самих цих останніх; навіть чисте поняття ряду явища [Erscheinungsreihe] часто постає тим ідеалом, який ніде цілком не здійснений у самому ряді, однак через те, що ряд прагне до цього, він дійсно пояснює його сенс і вміст. Отже, таке значення грошей: у собі репрезентувати відносність бажаних речей, через яку вони перетворюються на господарські вартості – не заперечене тим, що вони мають іще інші сторони, що применшують і роблять незрозумілим його. Якщо господарська вартість полягає у міновому відношенні об’єктів відповідно до нашої суб’єктивної реакції на них, то якраз їхня господарська відносність поступово розвивається тільки з іншого їхнього значення та в їхньому сукупному образі, або ж сукупній вартості, вповні ніколи не може опанувати його. Вартість, яка долучається до речей через їхню взаємозамінність, або така метаморфоза їхньої вартості, внаслідок якої вартість перетворюється на господарську, хоча і дедалі чистіше й сильніше проступає в речах разом із екстенсивним та інтенсивним зростанням господарства – той факт, який Маркс виражає як вилучання споживацької вартості на користь мінової вартості в суспільстві, що виробляє товари, – але цей розвиток, здається, ніколи не може дійти до свого завершення. Лише гроші, згідно зі своїм чистим поняттям, досягли цієї крайньої точки, вони є нічим іншим, як чистою формою взаємозамінності [Tauschbarkeit], вони утілюють той елемент або ту функцію в речах, через яку речі є господарськими, яка означає хоча і не їхню тотальність, але, мабуть, тотальність грошей. Наскільки ж історичне здійснення грошей репрезентує цю їх ідею, і чи не тяжіють вони в тому здійсненні разом із певною частиною своєї сутності до якогось іншого центру – це мають зобразити дослідження наступної глави.