РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Він сильно промерз, поки дійшов додому. Всюди вже було темно, свічки в ліхтарях догоріли. Він навпомацки зайшов до однієї зі шкільних кімнат у супроводі помічників, які вже орієнтувалися тут.

– Перша похвала, яку ви заслужили, – сказав К., пригадуючи листа Кламма. З кутка почувся напівсонний голос Фріди:

– Не заважайте К. спати! Дайте йому спокій!

Наречений настільки заволодів усіма її помислами, що вона не могла думати про щось інше, навіть коли мимоволі задрімала в очікуванні його приходу. Тут увімкнули світло, хоча й не надто яскраве, бо в лампі виявилося мало гасу. У їхньому молодому домашньому господарстві було ще чимало недоліків. Пічку розтопили, але велика кімната, яка слугувала ще й тренувальним залом, – у ній усюди стояли і звисали зі стелі гімнастичні приладдя, – спожила вже весь запас дров. К. запевнили, що не так давно було досить тепло, але вже трохи вихололо. Великий запас дров зберігався в коморі, але комора була зачинена, ключа тримав при собі вчитель, який вважав, що опалення потрібне лише під час занять. Це ще можна було б витримати, пірнувши в ліжка. Але в кімнаті знайшовся тільки один сінник, – що приємно, – достатньо чистий і вкритий вовняною хустиною Фріди, перини не було, тільки дві грубі, цупкі ковдри, які майже не гріли. І навіть на цей жалюгідний сінник помічники дивилися жадібними очима, хоча й не мали надії коли-небудь на ньому полежати. Фріда злякано подивилася на К.: вона ще в заїзді «Біля мосту» довела, що може прикрасити навіть найубогішу кімнату, але тут її вміння було цілком позбавлене всіх засобів і вона не змогла нічого придумати.

– Єдина прикраса нашої кімнати – спортивні приладдя, – сказала вона, вимучено посміхаючись крізь сльози. Але пообіцяла, що вже наступного дня придумає, як вирішити головні проблеми – недостатню кількість спальних місць та труднощі з опаленням, і попросила К. потерпіти ще трохи. Жодного слова, жодного натяку на найменшу образу, хоча К. й усвідомлював, що він забрав її спершу із «Панського двору», а потім і з заїзду «Біля мосту». Тому К. намагався мовчки зі всім змиритися, і це було не надто важко, бо подумки він мандрував разом із Варнавою і повторював своє доручення слово в слово, але не так, як він записав це вістовому, а так, як це, на його думку, звучатиме для Кламма. Крім того, він дуже зрадів каві, яку Фріда приготувала для нього на спиртівці. Спершись на вихололу піч, він спостерігав за її спритними рухами, як вона поставила на незмінну білу скатертину розмальоване квітами горнятко з кавою, а біля нього хліб із салом і навіть банку з сардинами. І ось усе було готово, Фріда також іще не вечеряла, чекаючи на К. У кімнаті було два стільці, на яких К. і Фріда сиділи за столом, а біля їхніх ніг – на підніжжі кафедри – примостилися помічники, які не затихали ні на мить і постійно вовтузилися, заважаючи навіть під час трапези. Вони отримали достатні порції від усього, що було на столі, але не наїлися і час від часу визирали, щоб подивитися, чи багато ще залишилося і чи перепаде їм ще щось. К. не звертав на них уваги, лише сміх Фріди примусив його подивитися в їхній бік. Він м’яко накрив її руку своєю і тихо запитав, чому вона так багато їм пробачає і навіть їхні пустощі сприймає спокійно. Так ніколи не вдасться їх позбутися, а от якщо виявляти до їхньої поведінки суворість, на яку вони, без сумніву, заслуговують, то можна буде або приборкати їх, або навіть поставити в такі умови, щоб вони самі не витримали. Ясна річ, перебування в школі не обіцяє бути надто приємним, але й не надто довгим, тим більше, всі недоліки стануть непомітними, якщо знайти можливість позбутися помічників і залишитися вдвох у тихому будинку. Хіба вона не помічає, що помічники стають з дня на день зухвалішими, так, ніби присутність Фріди додає їм сміливості і надії, що К. не буде з ними настільки суворим, як без неї.

Зрештою, напевно існують якісь зовсім прості методи позбутися їх відразу й без жодних ускладнень. Можливо, такі методи навіть відомі Фріді, вона все-таки краще обізнана з місцевими звичаями. Самі помічники теж, мабуть, не проти піти геть, бо аж надто ситим їхнє життя тут важко назвати, а тепер вони не зможуть навіть лінуватися, що досі було їхнім основним заняттям, і змушені будуть працювати, бо Фріді доведеться відпочити після всіх переживань останніх днів, а він, К., займеться пошуком виходу з їхньої важкої ситуації. А проте, якщо помічники заберуться геть, він почуватиметься настільки легше, що поза своїми обов’язками залюбки виконуватиме ще й шкільні роботи.

Фріда все уважно вислухала, повільно погладила його руку й сказала, що з усім цілковито погоджується, але, напевно, він трохи перебільшує недоліки помічників, це звичайні юні хлопці, смішні і трохи простуваті, яких уперше випустили зі суворої дисципліни Замку на службу до чужинця, тому вони постійно збуджені і здивовані, а в цьому стані часто роблять дурниці. Дратуватися через це природно, але мудріше з цього посміятися. Часом вона просто не може стриматися від реготу, але цілком згодна з К., що найкраще було б відіслати їх геть і залишитися тільки удвох. Вона підсунулася ближче і сховала своє обличчя в К. на плечі. Потім заговорила так нерозбірливо, що він змушений був нахилитися до неї, аби розібрати окремі слова. Фріда говорила, що не знає жодного способу позбутися помічників і побоюється, що все, запропоноване К., не допоможе. Наскільки їй відомо, К. сам попросив, щоб йому їх призначили, його прохання було виконано, і тепер він змушений змиритися з наслідками і терпіти своїх помічників. Найкраще просто не сприймати їх серйозно, а вважати легковажними, бо такими вони і є.

К. не був задоволений її відповіддю. Напівжартома, напівсерйозно він сказав, що підозрює її у змові з помічниками або принаймні в тому, що вона занадто прихильна до них. Безперечно, вони досить вродливі, але будь-кого при бажанні можна позбутися, і К. доведе це на прикладі власних помічників.

Фріда сказала, що буде йому дуже вдячна, якщо йому пощастить це зробити. Крім того, вона більше не сміятиметься з них і не розмовлятиме з ними без потреби. Зрештою, це не така вже й дрібниця, коли за тобою постійно спостерігають двоє чоловіків, тепер вона все зрозуміла й дивитиметься на них очима К. І вона справді здригнулася, коли помічники знову висунулися, частково, щоб перевірити стан харчових запасів, частково, щоб зрозуміти, про що ж постійно шепочуться нагорі.

К. скористався цим, щоб викликати у Фріди зневагу до помічників, притягнув її до себе, і вони закінчили їсти, міцно обнявшись. Прийшла пора йти спати, всі були страшенно втомлені, один із помічників навіть заснув над їжею, це дуже розсмішило його побратима, і він закликав решту дивитися на дурнуватий вираз обличчя того, що спав, але це йому не вдалося, К. і Фріда сиділи нагорі, не звертаючи на нього жодної уваги. Поволі кімната так сильно вихолола, що вони навіть не наважувалися лягти спати; врешті К. вирішив, що потрібно ще трохи натопити, інакше заснути вони не зможуть. Він понишпорив у пошуках якоїсь сокири, врешті помічники знайшли її і пішли до сараю за дровами. Невдовзі легкі двері було зламано, помічники тішилися цьому, ніби нічого кращого в їхньому житті досі не траплялося, били й штовхали одне одного, наввипередки тягнули дрова до школи. Незабаром наносили велику купу, в кімнаті знову натопили, всі розмістилися біля пічки, одна ковдра дісталася помічникам, щоб загорнутися в неї, і цього їм мало би вистачити, бо домовилися, що хтось один із них всю ніч пильнуватиме вогонь. Незабаром біля вогнища стало так тепло, що можна було обійтися без ковдри, лампу загасили, і К. з Фрідою в теплі і тиші солодко поснули.

Коли серед ночі К. прокинувся і першим непевним заспаним рухом пошукав біля себе Фріду, він відчув, що замість неї лежить один з його помічників. Напевно, від хвилювання, яке буває в кожного після раптового пробудження, К. страшенно злякався, це був найсильніший страх з усіх пережитих ним досі в Селі. У напівсні він піднявся і з голосним криком так сильно зацідив помічникові кулаком, що той заплакав. Потім усе з’ясувалося. Фріду розбудив, принаймні так їй здалося, якийсь велетенський звір, напевно, кицька, яка скочила їй на груди і відразу ж втекла. Фріда встала і зі свічкою почала шукати тварину в кімнаті. Цим скористався помічник, який вирішив поніжитися трохи на сіннику, за що так гірко поплатився. Фріда нічого не знайшла, можливо, їй просто примарилося. Повертаючись назад, вона підійшла до помічника, що жалібно стогнав, сидячи навпочіпки, і лагідно погладила його по голові, ніби забула про вечірню розмову. К. нічого на це не сказав, тільки звелів помічникам не підкидати більше дров до печі, бо в кімнаті вже стало надто душно після того, як спалили майже всі принесені дрова.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Уранці всі прокинулися від того, що до школи прийшли перші діти й почали зацікавлено оглядати поселенців. Це було неприємно, бо у зв’язку зі спекою, яка під ранок змінилася на достатньо відчутну прохолоду, всі роздягнулися мало не до сорочок, і саме тієї миті, коли почали вбиратися, у дверях з’явилася вчителька Ґіза – висока і вродлива білявка, тільки трохи манірна. Вона, очевидно, була готова до зустрічі із новою шкільною прислугою, і напевно отримала від вчителя відповідні розпорядження стосовно манери поведінки, бо з порогу заявила:

– Цього я не потерплю. Добре ж тут у вас усе виглядає. Вам дозволили спати в класі, але я не зобов’язана проводити урок у вашій спальні. Сім’я шкільного прислужника, яка до обіду вилежується в ліжку. Фе!

Тут можна було б дещо заперечити, особливо в тому, що стосується сім’ї та ліжок, – подумав К., поки вони з Фрідою квапливо підсунули бруси й коня одне до одного, накинули зверху ковдри і таким чином відгородили невеличкий простір, де принаймні можна було вдягнутися. Від помічників не було ніякої користі, вони лежали на підлозі і витріщалися на вчительку й дітей. Але спокою їм уже не давали ні на мить. Спочатку вчителька нарікала, що в рукомийнику немає свіжої води, – К. саме збирався принести води для себе й для Фріди, але передумав, щоб зайвий раз не дратувати вчительку. Щоправда, ця жертва виявилася беззмістовною, бо невдовзі знову вибухнув скандал; як на лихо, вони забули прибрати з кафедри рештки вечері, вчителька скинула все додолу лінійкою, не турбуючись про те, що рештки олії з-під сардин та кавові залишки розлилися по підлозі, а кавник розлетівся на друзки. Адже шкільний служка миттю все прибере. Ще не вбрані, К. і Фріда сперлися на коня і спостерігали знищення своєї мізерної власності. Помічники, які, здається, не збиралися вдягатися, визирали з-під ковдр, тішачи дітей. Найбільше Фріда сумувала, ясна річ, через втрату кавника, вона трохи заспокоїлася тільки після того, як К., щоб втішити її, пообіцяв відразу ж сходити до старости і попросити новий, який йому, ясна річ, відразу ж дадуть. У сорочці та нижній спідниці Фріда вийшла із відгородженого закутка, щоб забрати хоча б ковдру і не дати їй забруднитися. Це їй вдалося, хоча вчителька, щоб налякати її, безперестанку гримала лінійкою по столі. К. і Фріда вдягнулися і взялися за помічників, які від усього, що сталося, були мов очманілі, їх не лише доводилося примушувати вдягтися криками й стусанами, а частково і вбирати насилу. Коли нарешті всі були готові, К. розподілив роботу: помічники мали принести дрова і розпалити в печі, але насамперед в іншому класі, звідки ще слід було сподіватися серйозних неприємностей, бо туди напевно вже прийшов учитель. Фріда повинна була помити підлогу, К. – принести води й навести порядок, про сніданок наразі не йшлося. Щоб довідатися про настрій вчительки, К. вирішив піти на розвідку, а всі решта повинні були вийти слідом, коли він їх покличе; таке рішення він прийняв, по-перше, для того, щоб не зробити їхнє становище ще гіршим дурнуватими витівками помічників, по-друге, з бажання вберегти Фріду, бо вона була гонориста, а він – ні, вона була вразлива, він – ні, вона думала тільки про невеличкі дрібні неприємності, що траплялися зараз, а він думав про Варнаву і майбутнє. Фріда слухняно виконувала всі його розпорядження, не відводячи від нього погляду. Щойно він вийшов під гучний регіт дітей, який із цієї миті вже не припинявся, вчителька вигукнула:

– Ну що, виспалися?

А коли К. не відреагував, бо це не було ніяке справжнє питання, а пішов просто до рукомийника, вчителька запитала:

– Що ви зробили з моєю кішечкою?

Велика, стара і груба кішка лежала на столі, а вчителька уважно розглядала її лапу, що виглядала трохи забитою. Отже, Фріда таки мала рацію, хоча кішка й не стрибала на неї, бо навряд чи вона була ще здатна стрибати, але, напевно, несподівано наштовхнувшись уночі на людей, злякалася їхньої присутності в будинку, що завжди був порожнім, намагалася швидко сховатися і через цей незвичний для себе поспіх поранилася. К. намагався спокійно пояснити це вчительці, але ту цікавив лише результат, і вона сказала:

– Так, так, ви її поранили, ось із чого починається ваше життя тут. Подивіться самі! – вона викликала К. на кафедру, показала йому лапу, але не встиг він отямитися, як вона провела кошачою лапою по його руці. І хоча кігті були вже тупими, вчителька, не шкодуючи кішку, так сильно притисла лапку до руки, що на шкірі виступили криваві смуги.

– А тепер ідіть працюйте, – нетерпляче наказала вона і знову нахилилася над кішкою.

Фріда, яка разом із помічниками спостерігала за всім із-за гімнастичних брусів, скрикнула, побачивши кров. К. показав руку дітям і сказав:

– Подивіться, це зробила мені зла і хитра кішка.

Він сказав це загалом не для дітей, чий крик і сміх уже став настільки голосним, що не потребував додаткового стимулу чи приводу, і жодне слово не могло їх перекричати або заспокоїти. Але вчителька відреагувала на образу тільки коротким поглядом через плече, продовжуючи займатися кішкою, її перша лють, очевидно, була заспокоєна кривавим покаранням, тож К. покликав Фріду з помічниками, і робота почалася.

Коли К. виніс відро з брудною водою, приніс чистої й почав замітати підлогу, хлопчик віком приблизно дванадцяти років устав зі свого місця, підійшов до К., доторкнувся до його руки і щось сказав, але його важко було почути в загальному гармидері. Та раптом усе затихло, К. озирнувся. Настало те, чого всі боялися цілий ранок. У дверях стояв учитель, у кожній руці цей невисокий чоловічок тримав за комір по помічникові, мабуть, зловив їх за витяганням дров із сарая. Він вигукнув добре поставленим голосом, наголошуючи на кожному слові:

– Хто посмів уламатися до комори з дровами? Покажіть мені цього негідника, я його роздушу!

Тоді Фріда піднялася з підлоги, яку мила біля ніг учительки, подивилася на К., ніби набираючись сили, і сказала, зберігаючи в голосі та погляді рештки колишньої впевненості:

– Це я зробила, пане вчителю. Я не придумала нічого кращого. Щоб розпалити вранці печі в класах, потрібно було відчинити сарай; йти до вас по ключ серед ночі я не наважилася, а мій наречений був тоді в «Панському дворі» і міг залишитися там на всю ніч, тож я мусила давати собі раду самостійно. Якщо я зробила щось не так, то пробачте, будь ласка, мою недосвідченість; наречений вже достатньо насварив мене, коли побачив, що я наробила. Він навіть заборонив розпалювати печі вранці, бо вирішив, що ви зачинили сарай для того, щоб кімнати не гріли перед вашим приходом. Отже, те, що в класах холодно, – його провина, а те, що вламалися до сарая – моя.

– Хто зламав двері? – запитав учитель помічників, які все ще марно намагалися вирватися з його рук.

– Він, – в один голос сказали помічники і, щоб не залишалося жодних сумнівів, дружно показали на К.

Фріда засміялася, цей сміх виглядав ще переконливіше, ніж її слова, і почала викручувати над відром ганчірку, якою витирала підлогу, так, ніби її пояснення було вичерпним, а сказане помічниками – недолугим жартом. Лише коли вона знову опустилася на коліна, готова до подальшої роботи, сказала:

– Наші помічники, – зовсім як діти, яким, попри дорослий вік, ще треба ходити до школи. Увечері я сама відчинила двері сокирою, це було дуже просто, і я не кликала помічників, вони б тільки заважали. А коли вночі прийшов мій наречений і вийшов на вулицю, щоб роздивитися скоєне мною і спробувати відремонтувати двері, помічники пішли за ним, – напевно, боялися залишатися тут самі, – побачили, як він ремонтує поламані двері, і тепер стверджують, що зламав їх він, – це ж діти.

Коли Фріда говорила, помічники невпинно хитали головами, знову показували на К. і намагалися жестами пояснити Фріді, що вона думає неправильно, але коли їм це не вдалося, вони врешті послухалися, зрозуміли слова Фріди як наказ і не відповідали на подальші запитання вчителя.

– Отже, ви брехали, – сказав учитель, – чи щонайменше легковажно звинувачували шкільного служку?

Вони продовжували мовчати, але їхнє тремтіння й налякані погляди свідчили про відчуття провини.

– Тоді я відразу ж вас відшмагаю, – сказав учитель і послав одного з учнів до сусідньої кімнати за різками.

Але коли він підняв різки, Фріда розпачливо вигукнула:

– Але ж вони говорили правду! – кинула ганчірку до відра, аж вода розбризкалася, і заховалася в закутку за спортивними приладдями.

– Усі брешуть, – сказала вчителька, вона саме закінчила перев’язувати лапу кішці, яка через свою повноту ледь-ледь поміщалася на колінах господині.

– Отже, залишається тільки пан шкільний прислужник, – сказав учитель, відштовхнув од себе помічників і повернувся до К., який протягом усієї попередньої сцени стояв, спершись на мітлу, і мовчки слухав. – Цей добродій, який через своє боягузтво спокійно спостерігає, як інших несправедливо звинувачують за його провини.

– Припустимо, – сказав К., помітивши, що завдяки втручанню Фріди перший напад гніву у вчителя минувся і він пом’якшав. – Якби помічників трохи відлупцювали, мені не було б їх дуже шкода; якщо їх десять разів оминає заслужене покарання, можуть один раз постраждати незаслужено. Але і з огляду на все інше я був би за те, якби ми з вами змогли оминути прямий конфлікт, гадаю, ви також. Та оскільки Фріда принесла мене в жертву помічникам, – тут К. зробив паузу, було чути, як у тиші за ковдрами схлипує Фріда, – то тепер ми мусимо з’ясувати ситуацію до кінця.

– Нечувано, – обурилася вчителька.