Розділ четвертий

Конні передбачала, що її роман з Міком – як його називали – є безнадійним. Однак інші чоловіки, здавалося, нічого для неї не важили. Вона була прив’язана до Кліффорда. Він вимагав од неї значної частки її життя, і вона віддала йому цю частку. Але й вона хотіла, щоб чоловік віддавав їй щось, – а Кліффорд не зробив цього, просто тому, що не міг.

Були ще оті судомні Майклісові поривання. Але передчуття говорило їй, що це скоро скінчиться. Мік нічого не міг втримати. Це було умовою самого його існування: він розривав будь-який зв’язок і ставав знову вільним, самотнім, цілком самотнім бездомним собакою. І саме в цьому полягала основна потреба його життя, навіть якщо він казав, як завжди: «вона мене покинула!»

Світ начебто сповнений можливостей, але у власному досвіді кожного з нас їх набір виявляється злиденним. Так, у морі плаває безліч гарної риби: цілком можливо, в неосяжній морській глибині є і макрель, і оселедці, та якщо ти сам – не макрель і не оселедець, то годі тобі й сподіватися на гарну здобич.

Кліффорд нарешті домігся слави – і навіть грошей. Люди приїжджали до нього, аби тільки його побачити. Конні майже увесь час приймала гостей. І це була якщо не макрель, то принаймні оселедці, – лише зрідка траплялися сом або вугор.

Було кілька постійних гостей – чоловіки, що навчалися разом з Кліффордом у Кембриджі. Одним із них був Томмі Дьюкс, що залишився в армії і став бригадним генералом. «Армія залишає мені час для роздумів і рятує від сутичок із життям», – казав він.

Був іще Чарлз Мей, ірландець, що писав наукові твори про зірки. І був Хемонд, інший письменник. Всі приблизно однолітки Кліффорда – молоді інтелектуали сьогодення. Вони вірили у духовне життя. Все, що ти робиш, окрім цього, є твоєю особистою справою і важить не так багато. Нікому ж не спаде на думку розпитувати іншу людину, о котрій годині та йде до вбиральні. Це нікого не хвилює, окрім тебе самого. І так само, коли йдеться про інші прояви буденного життя… як ти робиш гроші, любиш ти свою жінку чи маєш «любовні пригоди». Все це стосується лише самого тебе – і, так само як відвідування вбиральні, нікого більш не цікавить.

– Сексуальна проблема, – казав Хемонд, високий, худий молодик, що мав жінку та двох дітей, але був значно прихильніший до своєї друкарки, – полягає в тому, що в ній нема ніякої проблеми. Коротко кажучи, й самої проблеми немає. Ми не супроводжуємо чоловіка до клозету, то чого ж ми маємо його проводжати до ліжка, де він спить з жінкою? А проблема тільки в цьому. Якщо ми не звертатимемо уваги на цю другу річ так само, як і на першу, проблема зникне. Все це взагалі безглуздо і безмозко. Проблема тільки в недоречній цікавості.

– Спокійніше, Хемонде! Якщо ти побачиш, що хтось займається коханням із Джулією, ти ж розлютишся; а якщо він продовжуватиме, зовсім дійдеш до точки…

Джулія була дружиною Хемонда.

– Ну ясна річ! Так само, якщо хтось обпаскудить куток моєї вітальні. Є ж належне місце для таких речей.

– Ти маєш на увазі, що не будеш проти, якщо він займатиметься Джулією в якомусь затишному алькові?

Чарлі Мей говорив з легкою іронією, – він спробував трохи загравати до Джулії, а Хемонд обірвав його дуже грубо.

– Звичайно, я буду проти. Секс – це наша з Джулією особиста справа. І звісно, я буду проти, якщо поміж нас влізе хтось інший.

– Справа в тому, – мовив худорлявий і веснянкуватий Томмі Дьюкс, що значно більше був схожий на ірландця, ніж блідий і досить гладкий Мей, – справа в тому, Хемонде, що в тебе дуже сильний інстинкт власника, а також дуже сильна воля до самоствердження, і ти прагнеш успіху. Оскільки я служив у армії, я ніби збочив з дороги, якою йде світ, і зі сторони я добре бачу оце надзвичайно сильне бажання самоствердитись і досягти успіху, властиве чоловікам. Воно якось ненормально розвинулося. Вся наша особистість йому підкоряється. І, звичайно, чоловіки на зразок тебе крокують впевненіше, маючи за спиною жінку. Ось тому ти й ревнуєш. І ось чому секс для тебе – це жива динамомашина між тобою і Джулією, що приносить успіх. Якщо ж ти раптом станеш невдахою, то почнеш фліртувати, як Чарлі, якому вічно не таланить. Як правило, подружжя, таке як ви з Джулією, має на собі етикетки – як дорожня валіза. На етикетці Джулії написано: «Місіс Арнольд Б. Хемонд» – просто як на чиємусь багажі, що відправляють залізницею. А на тебе наліплено іншого ярлика – «Арнольд Б. Хемонд, вручити особисто місіс Арнольд Б. Хемонд». О так, ви маєте рацію! Духовне життя потребує затишного будинку і пристойної їжі. Ви цілком праві, воно навіть потребує розмноження. Але все це чіпляється за інстинктивне бажання успіху. Це – вісь, довкола якої обертаються всі інші речі.

Хемонд виглядав трохи зачепленим за живе. Він пишався своїм гострим розумом і тим, що не є рабом свого часу. Але не в останню чергу він бажав і успіху.

– Це правда, без грошей не проживеш, – сказав Мей. – Щоб жити, треба мати їх у певній кількості… Навіть для того, щоб мати змогу вільно мислити, потрібна деяка сума грошей, – інакше власний шлунок стане тобі на заваді. Але мені здається, треба облишити всі оті сексуальні наклейки. Ми вільні розмовляти, з ким заманеться; чому ж ми не можемо вільно займатись коханням з будь-якою жінкою, що нас вабить?

– В тобі говорить розпусний кельт, – мовив Кліффорд.

– Розпусний! То й що з того? Я не думаю, що заподію жінці більше шкоди, переспавши з нею, аніж коли з нею потанцюю… або побалакаю про погоду. Ми просто обміняємося відчуттями, а не словами, – то чом би й ні?

– Бути невибагливими, мов кролі? – спитав Хемонд.

– А хоч би й так! Чим тобі не догодили кролі? Хіба вони гірші за невротичне, бунтівне людство, сповнене нервової ненависті?

– Але ми все-таки не кролі, – сказав Хемонд.

– Авжеж! У мене є розум, я можу зробити деякі розрахунки для вирішення питань астрономії, що хвилюють мене не менш, ніж питання життя та смерті. Іноді мені дошкуляє кишковий розлад. Іноді мучить голод. І так само – сексуальний голод. Що ж з того?

– Я думаю, розлад від сексуального переїдання дошкулятиме тобі набагато серйозніше, – насмішкувато мовив Хемонд.

– Дзуськи! Я не переїдаю – і так само не кохаюся з жінками надміру. Кожен сам вирішує, скільки йому їсти. А ти хочеш змусити мене постувати.

– Не зовсім. Ти ж можеш одружитися.

– Звідки ти знаєш, що можу? Це не узгоджується з моїми розумовими процесами. Одруження може… навіть повинне… їм зашкодити. Ні, я не збираюся ступати на цю стежку. Але що ж мені – скніти у келії, як тому ченцеві? Все це маячня, хлопче. Я повинен жити й займатись своїми розрахунками. Іноді мені потрібні жінки. І я відмовляюсь городити з цього казна-що, а також не потребую чиїхось моралізувань або застережень. Я б стидався бачити біля себе жінку з наліпленою етикеткою, на якій позначене моє ім’я, немов назва залізничної станції – на пакунку з одежею.

Ці двоє чоловіків так і не пробачили один одному залицянь до Джулії.

– Є така смішна ідея, Чарлі, – сказав Дьюкс, – що секс – просто інша форма розмови, в якій ти робиш слова, замість того щоб їх вимовляти. Гадаю, це цілком правдиво. Думаю, ми можемо обмінюватися з жінками роздумами, почуттями та емоціями так само, як роздумами про погоду і таке інше. Секс має стати свого роду нормальним фізіологічним спілкуванням між чоловіком і жінкою. Ти не можеш говорити з жінкою, якщо ваші думки не співпадають; або ж теревенитимеш без жодного інтересу. І так само, якщо ти не маєш симпатії до жінки або спільних з нею почуттів, ти з нею не спатимеш. Але якщо це є…

– Якщо ти маєш подібні почуття або симпатію до жінки, ти просто повинен із нею спати, – сказав Мей. – Це єдиний правильний вихід – лягти з нею в ліжко. Так само, якщо тебе цікавить розмова з кимось, єдиний вихід – це з ним поговорити. Ти ж не прикусиш собі язика з сором’язливості, а просто казатимеш те, що хочеш сказати. Отак і з усім іншим.

– Ні, – сказав Хемонд. – Це неправильно. Наприклад, ти, Мею, розтринькуєш на жінок половину своїх сил. Ти ніколи насправді не робитимеш того, що хочеш, незважаючи на свій прекрасний розум. Надто багато сил не туди витрачається.

– Можливо… Але дуже мало чого витрачається в тебе, Хемонде, хлопчику мій, – одружений ти чи ні. Ти можеш зберігати цнотливим і незайманим твій мозок, але він стане до біса сухим. Твій безгрішний розум висохне, мов смичок – вірніше, те, що від нього лишиться. Ти його просто вибалакаєш.

Томмі Дьюкс розсміявся.

– Та годі вже, ви, двоє мудрагелів! – сказав він. – Погляньте на мене… Я не займаюся високими матеріями та чисто розумовою працею, так, іноді писну десь кілька думок. Але я неодружений і не ганяюся за жінками. Думаю, Чарлі правий: якщо йому хочеться за ними швендяти, він може робити це не надто часто, але я не застерігаю його проти швендяння як такого. А щодо Хемонда, то він має власницький інстинкт, і тому для нього відкрита як широка дорога, так і вузька хвіртка. Ось побачите, він стане світилом англійської літератури ще до того, як помре. Невмирущий класик, з голови до п’ят. Нарешті, я сам. Я – ніщо. Просто базікало. А ти що скажеш, Кліффорде? Ти згоден, що секс – це динамомашина, яка допомагає чоловікам досягти успіху в цьому світі?

Кліффорд того разу був небалакучим. Він ніколи не брав слова, для цього його ідеям вочевидь бракувало життя. Він був занадто сором’язливим і вразливим. Зараз він зашарівся і трохи знітивсь.

– Ну, – сказав він, – оскільки я сам hors de combat^[19], то не можу чітко висловитися з цього питання.

– Це не зовсім так, – сказав Дьюкс. – Твоя верхня частина, безумовно, не hors de combat. Твій розум живе повним життям. То дай нам почути твої думки.

– Ну, – промимрив Кліффорд, – навіть якщо так, не думаю, що цих думок в мене так уже й багато… Я думаю, треба одружуватись – і по всьому. Бо для чоловіка й жінки, які дорогі одне одному, це – велика річ.

– Що значить – велика річ? – спитав Томмі.

– О… в першу чергу це – близькість, – промовив Кліффорд, соромлячись, наче жінка.

– Ну, ми з Чарлі вважаємо, що секс – це різновид спілкування… Як розмова. Хай якась жінка почне розмовляти зі мною на сексуальні теми, – мені одразу ж здасться природним піти з нею в ліжко для завершення розмови… На все свій час. Жаль, жодна жінка не починає зі мною про це розмови, тому я лягаю спати сам, і не так вже воно й погано… принаймні сподіваюся, що це так, – бо звідки мені знати? В усякому разі, я не переймаюся астрономічними розрахунками і не пишу невмирущих творінь. Я просто такий собі чолов’яга, що простирчав у армії все своє життя…