Цитаты из книги «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є»

Відчуття провини = Я зробив щось погане. Сором = Я поганий. Сором стосується нашої особистості, а провина – вчинків.

Сором виходить з-під контролю за наявності лише трьох передумов: секретності, мовчання й осуду.

Опірність до сорому – це здатність розпізнати цю емоцію, конструктивно її здолати, зберігаючи почуття гідності і впевненість у собі, і врешті-решт здобути більше сили, навчитися співчувати і вибудовувати міцні стосунки з людьми. Перше, що ми повинні зрозуміти про опір сорому – що менше ми говоримо про нього, то сильніше від нього потерпаємо.

Ось три речі, які ви повинні знати про сором: 1. Ми всі його відчуваємо. Сором – це універсальна й одна з найпримітивнішиих емоцій, які відчуває людина. Люди, які не відчувають сорому, не здатні співчувати і вибудовувати близькі зв’язки з людьми. 2. Ми всі боїмося говорити про сором. 3. Що менше ми говоримо про сором, то більше влади він має над нашим життям. Сором – це, по суті, страх бути знехтуваним, цілковита протилежність осмисленню свого досвіду і відчуттю власної гідності. Ось визначення сорому, яке я сформулювала за результатами свого дослідження: Сором – це інтенсивно болісне відчуття або переживання, що ми недосконалі, тому не заслуговуємо кохання і відданості[16].

«Я не знаю, чи можна кохати когось і зраджувати або робити боляче, але я точно знаю, що, коли ви зраджуєте когось або погано до нього ставитеся, ви не доводите кохання діями. І якщо йдеться про мене, мені не потрібна людина, котра лише каже, що кохає мене; я хочу бути з людиною, яка підтверджує своє кохання вчинками».

Неузгодженість у житті виснажує.

Ми можемо належати душею іншим, лише залишаючись собою і приймаючи себе такими, якими ми є.

Вчитися любити себе означає навчитися собі довіряти, поважати себе, бути добрим і лагідним до себе.

близькості, але часто перешкодою до неї. Оскільки справжня близькість виникає лише тоді, коли ми показуємо світові наше справжнє недосконале «Я», наше відчуття близькості ніколи не може бути більшим, ніж рівень власного прийняття себе.

Кохання Ми навчаємося кохати, коли дозволяємо іншій людині побачити і пізнати наше найвразливіше і найсокровенніше «Я», і коли шануємо духовний зв’язок, який виникає завдяки цьому, з довірою, повагою, добротою і ніжністю. Кохання – це не те, що можна дати чи отримати; це те, що ми плекаємо і вирощуємо; це зв’язок, який може виникнути між двома людьми лише тоді, коли він існує у кожному з них – ми можемо кохати інших з тією ж силою, з якою кохаємо себе. Сором, відчуття провини, неповага, зрада і відкидання емоцій пошкоджують коріння, з якого зростає кохання. Кохання може вижити тільки тоді, якщо ці пошкодження виявлені, зцілені і нечисельні. Душевна близькість Близькість – це вроджена людська потреба бути частиною чогось більшого, ніж сама людина. Оскільки це прагнення таке природне, ми часто намагаємося задовольнити його, догоджаючи іншим і шукаючи схвалення, що є не лише неповноцінним замінником