Всесвітній потоп

Із слова Мефодія Патарського. Рукопис XVII ст. отця Теодора з Дубівця.

У чотирьохсоте літо другої тисячі возстали злочинні люди, пронирливі і беззаконні, від синів Каїнових, чада Ламеха сліпого, що вбив Каїна. Тому що диявол переміг усіма ділами злочинними. У п’ятисоте ж літо другої тисячі люди ще гірше блудити зачали. І почали по-скотському на себе сідати (займатися любощами), а жони – на мужів, і скверни блуднії почалися творити. У семисоте ж літо привів лукавий диявол рать блуду й омани. І спокусили сини Сифові дочок Каїнових, і впали синове Сифові у великий гріх. І розгнівався на них Господь Бог гнівом великим за злії учинки їх, котрими осквернили землю беззаконієм своїм.

Ной же, вопіющий день і ніч до Бога про беззаконня людське, дочекався, що послав Бог ангела свого до нього благовістити про потоп:

– Хочу пустити потоп на землю, бо сповнилися люди беззаконня. Звісти людям, нехай покаються в гріхах своїх, а ні, то віддам їх гніву свому. А ти почни робити ковчег, подобає бо тобі увійти в ковчег, і жоні твоїй, і синам твоїм, і жонам синів твоїх.

І почав Ной робити ковчег, як велів йому ангел Господній. Тоді ж ненависник диявол роду людського доторкнувся до жони Ноєвої і рік їй:

– Випитай, де ходить муж твій?

Вона ж рекла:

– Кріпкий єсть муж мій, не можна його випробувати.

І рік до неї диявол:

– Єсть трава над рікою, в’ється коло дерева, ти ж, узявши трави тої цвіту, уквась з борошном і тим напій його, і вповість тобі все.

І зійшов Ной за звичкою своєю з гори по харчі, сходив-бо на третій місяць через усі сім років. Прийшовши, рік до жони своєї:

– Дай ми квасу пити. – Вона ж, наповнивши чашу, дала йому, а він, випивши, рік їй: – Жоно, чи є ще? Дай ми.

Випивши три чаші, він відчув утому і ліг спочити, захмелівши. А вона ж почала ласкавими словесами мовити йому:

– Пане мій, повідж ми, де ти ходиш?

Але він не повідав їй нічого. Тоді вона за дияволовим поученням почала ласкатися коло нього лестивими словами. І врешті він рік їй:

– Слухай же, жоно! Послав Бог ангела свого до мене і той рік ми: хоче Бог потоп на землю пустити, і повелів мені учинити ковчег і ввійти в нього мені з тобою, і синам моїм, і жонам їх. І це ось роблю його вже сім років.

І це сказавши, пішов на гору і, вийшовши, побачив ковчег знищений, яко прах. І тоді роздер ризу свою, глаголячи:

– Горе мені!

І посипавши голову перстію, плакав Ной сорок днів. І явився йому ангел Господній, глаголячи:

– А чи я ти не казав? Пощо ісповідав жоні своїй діло своє? Через те розсипав Бог зданія твої. Але мені Господь передав гріхи твої. Тому почни робити вдруге. – І показав йому дерево, що не гниє, – клехтіон, і рік йому: – Із сього дерева створюй ковчег.

Ной же вбрався у власяницю і не торкаючись до жони своєї, голови своєї не чешучи, аж на тридцяте літо звершив ковчег, що мав у довжину триста ліктів, у ширину – п’ятдесят, а у висоту – тридцять. Потім зійшов з гори, велячи людям каятися, однак вони не послухали словес його. І рік ангел Ноєві:

– Увійди в ковчег, і жона твоя, і синове твої, і жони синів твоїх і поклич із собою від усього живого всякої тварі по парі: і від чотириногих, і від гада, і птиць.

Ной же покликав усіма мовами всякої тварі:

– Підіть від всього живого по парі в ковчег, із пустині, і з воздуха!

Диявол же, не хотячи добра чоловіку, але увесь хотячи рід людський погубити, доторкнувся до жони Ноєвої і рік їй:

– Не заходь без мого слова у ковчег! Тільки коли тобі рече муж тако: «Ходи, окаянниче дияволе!», тоді увійди в ковчег.

Коли ж пішло все живе у ковчег до Ноя, тоді повелів Бог іти дощу з неба та не краплями, а проливному. І в морі повелів тридцятьом китам відійти від місць своїх, на яких вони раніше лежали, затуляючи тридцять вікон морських. І пішла вода всіма вікнами морськими на землю, і була туга велика і плач серед людей, і перетворилося веселіє їх в риданіє. І так без милосердя пожерла вода всіх, що були на землі. І пішла вода на гори високі. А жона Ноєва тоді не пішла в ковчег за дияволовим наученням. Ной почав її кликати:

– Ходи в ковчег! – Але вона не йшла, а чекала слова, яке прорече біс. Ной же кричав: – Ходи, окаяннице, ходи, спокуснице окаянная! – Але вона, стоячи, чекала. Тоді ж Ной рік: – Ходи, дияволе, в ковчег.

І тоді вона пішла у ковчег, а диявол з нею у пазусі увійшов так само в ковчег.

…І йшов дощ з небес сорок днів, і була вода над Аравійськими горами п’ятнадцять сажнів. І хотів диявол потопити увесь рід, перетворився мишею і почав гризти дно ковчега. Ной же помолився Богу, і чхнув лютий звір, і вискочив з ніздрів його кіт і кішка. Вискочивши, удавили тую мишу, і не збулася дияволова злохитрість. Стояла вода на землі тринадцять місяців. Тоді Ной почав пробувати, чи є суша? І пустив голуба з ковчега, голуб же політав довго і прилетів, не знайшовши землі. Потому Ной пустив ворона, ворон же, літаючи, знайшов землю і не вернувся до Ноя. А Ной прокляв його за те, що той не послухав повеління його. А потім пустив ще голуба. Голуб же, літаючи, уломив галузку маслинну і приніс в устах своїх до Ноя в ковчег.

Тоді Ной возрадувався і подякував Богу:

– Господи Боже мій, дякую тобі, що сподобав мя єси видіти землю свою! Господи, постав мене на землі своїй!

І повелів Бог вітрові погнати ковчег на гори Аравійські, де було зроблено ковчег, щоби став ковчег на горах Аравійських. Тоді Ной помолився Богу, вийшов з ковчега і синове його і жони синів його. І випустив усе живе з ковчега на землю, і крилате на воздух. І почав жити Ной з дітьми своїми на землі. Родився ж у Ноя син і нарік ім’я йому Мунт. І розплодилися синове Ноєві Сим, Хам і Яфет, і розділили собі землю. І дісталася Симові східна сторона, Хамові – полуденна, а Яфетові – західна. Мунту ж не дали частини брати. Отець же послав його на північну сторону землі. Жив же Ной літ вісімсот і помер.

Слово о побіді над дияволом, альбо як бесідував Ісус Христос із дияволом на горі

В оний час, коли прийшов Господь наш Ісус Христос на гору Єлеонську і ученики його з ним, і рік Ісус Христос до учеників своїх: «Дано нам постити сорок днів і сорок ночей». І диявол, почувши, що Ісус Христос хоче піст прийняти, в той час тоє зненавидів і розгнівався на Бога, і прибіг до Ісуса Христа з великим запаленієм серця свого злого. І став перед Ісусом Христом, криво дивлячись на Христа, зубами своїми скрегочучи, з очей своїх полум’я почав пускати і лице своє викривляти проти Ісуса Христа – вельми ся учинив страшний. Побачив його Ісус Христос і рік йому: «Заклинаю тя, дияволе, Богом живим, що сотворив небо і землю, повіж мені, звідки ти єсть і пощо тут прийшов?»

Рік диявол: «Звідки ти єси?»

Рік Ісус Христос: «Я єстем Бог силам небесним, от Вишняго прийшов єсмь».

Рік диявол: «Пощо ти тут прийшов?»

Рік Ісус Христос: «Прийшов-єм погубити тя з лиця землі».

Рік диявол: «Іди на небеса і сиди на престолі своїм, бо твої суть небеса, а ангели мої тут сильні і горді вельми. Вони погублять тебе як а, якщо не підеш мені із землі на небо».

Рік Ісус Христос: «О горе тобі, дияволе лукавий із ангелами твоїми злими! Я для тебе прийшов на землю і для ангелів твоїх, бо хочу їх і тебе погубити і спалити вічним вогнем. Бо твориш ти діла злі: злодійство, убивство, чужолозтво, блуд, заздрість, гнів, ненависть, гордість, чвари, чародійство».

Рік диявол: «Добре знаєш, що то суть всі мої діла, але я твоїх ангелів не страшуся».

Рік Ісус Христос: «Ти спокусник людям єси, посрамити тя маю».

Рік диявол: «Ти сам спокусник, я тебе посрамити маю».

Рік Ісус Христос: «Маю скінчити, бо я сотворив-єм чоловіка по образу своєму і не хочу його оставити во віки».

Рік диявол: «А коли чоловік согрішить, мої діла творячи і помисли злі, що йому буде?»

Рік Ісус Христос: «Послухай мене, дияволе, запевне осуджу його і віддам його вогневи вічному. А якщо покаються, подорожніх в дім приведуть, убогих наділять, нагих одягнуть, голодних нагодують, алчущих і спраглих напоять, мертвих до гробу відпровадять, піст і милостиню сотворять, до церкви святої часто ходять, на молитви дають, то добрую смерть пошлю на такую душу. І дам його душу архангелови Михаїлови, і поведе його душу до пресвітлого раю. Послухай мене, дияволе: а якщо чоловік не покається і буде грішити, і не буде добрії діла творити, але злі, то пошлю на тих людей наглую смерть і передам душі їх лютим ангелам в огень вічний».

Потім вийшов Господь наш Ісус Христос на гору високую із апостолами своїми. І з гори побачив Ісус Христос великую кількість бісів, яких був зібрав Сатанаїл – слуг своїх тьмою тьмущою. Бо рік Сатанаїл слугам своїм: «Кріпіться, діти мої, бо Ісус Христос, великий неприятель наш, прийшов тут. А коли ми його погубимо, то наша велика честь і слава буде, бо коли я хотів собі престол будувати і рівним йому бути, тоді він мене зопхнув із високости небесної, що я його не слухав і слуги мої. Отож, слуги мої вірнії, ідіть же ви наперед, а я за вами слідом піду».

Тут пішли дияволи з великим військом на Ісуса Христа, аж апостоли вжахнулися, видячи військо диявольське. Тоді ступили дияволи один ступінь на гору, а Петро-апостол побачив їх і відбіг від Христа на одну версту.

Рік Ісус Христос: «Петре, чому утікаєш? Вернися назад, не бійся!»

Повернувся апостол Петро і став позаду Христа, дивлячись через його святі плечі.

Рік Ісус Христос ученикам своїм: «Хто зверг Сатану з небес?»

Рік святий Іоан Богослов: «Ти, Господи, і отець твій небесний».

І тут повелів Ісус Христос облакам небесним ухопити диявола і віднести його стрімголов попід облаки, і слуг його розігнати. І рекли дияволу слуги його: «Уже і ми відтіль підімо у глибину підземну, уже бо і князя нашого підвісив Ісус Христос на облаках».

Увидів тут диявол, що не може нічого порадити і випустив голос свій: «Помилуй мя! Не погуби мене до кінця! Пусти мя на землю! Якщо хто буде з людей вірним тобі, не буду спокушати їх до кінця, але всі люди обернуться до тебе».

Господь же повелів облакам пустити диявола. І упав диявол на землю, і убився, і лежав на землі чотири години. І наповнив уста свої піною і отрутою злою і почав хрипіти вельми, ніби здихати.

Рік Ісус Христос: «Що помишляєш, дияволе? Якщо я на тебе плюну, то ще тобі гірш буде, сила бо моя і дух мій святий є».

Рік диявол, з великим болем зітхнувши: «Якби я знав, де ти ся родив, пішов би-м на місце теє і посрамив матір твою».

Рік Ісус Христос: «Хто може над терням смокви збирати, а на сході пшеницю жати?»

Тоє слухав диявол і не міг того відгадати.

Повелів Господь землі розступитися на триста сажнів у глибину. І розступилася земля, і подивився диявол на Христа і питає: «Як тая глибина глибока? На скільки сажнів?»