У Києві підраховують убитих, поранених і зниклих. Серед зниклих – Степан Хмара, дисидент, який відсидів багато років у ГУЛАГу за антирадянську діяльність. Він вийшов, щоб іти на Майдан, і пропав. Ніч війни перетворила центр на руїни. Досі димить і догоряє Будинок профспілок. Там обвалилося перекриття між 5-м і 4-м поверхами, там, за словами депутата Соболєва, перебувало більше сотні тяжкопоранених і начебто 40–50 із них загинуло, згоріло. Новини заповнені «фейками» про те, що Анатолій Гриценко закликає майданівців до капітуляції, про те, що Захарченко подав заяву про відставку, про те, що ЄС завтра оголосить санкції проти влади. Одна новина, – не знаю, чи правдива, повідомила, що вночі таки говорили Путін і Янукович, і потім Путін сказав, що ні порад Януковичу, ні грошей не дасть.
А почалася ця «кривава лазня» з мирного походу до парламенту, щоб змусити парламентську більшість поставити на голосування конституційний акт, який Рибак навіть відмовився реєструвати. Потім почалося штовхання, яке переросло в рукопашну, і дуже скоро до Будинку офіцерів занесли перших трьох убитих майданівців. «Беркут», пішовши в контратаку, зніс барикади на Грушевського, відвоював Український дім і Жовтневий палац. Одночасно «беркутівці» почали тиснути з Інститутської, змушуючи майданівців відступати вниз. Відступаючи, протестувальники зійшлися на Майдані – їх було тисяч вісім. Вони почали палити все, що горить, аби створити вогняну стіну. Всю ніч ішли бої та стрілянина. Хто стріляв по «беркутівцях» – незрозуміло. Вони кажуть, що п’ятеро з них були вбиті снайперами в голову і в шию. Хто стріляв по майданівцях, якщо МВС заявляє, що «Беркут» не користувався вогнепальною зброєю?! Те, що МВС бреше, це одне, але інше мені здається правдою – те, що паралельно з «Беркутом» існує якась група в цивільному, яка і стріляє зі снайперських гвинтівок і зі звичайних пістолетів і автоматів. Близько першої години ночі вони зупинили машину з журналістом «Вістей» Веремієм на моєму кутку – на розі Володимирської та Великої Житомирської – і, побивши журналіста, потім вистрілили йому з пістолета в груди. Він помер у лікарні. Лікарні тепер переповнені. Багато поранених ховаються у знайомих і незнайомих людей. Іти до лікарні бояться, адже міліція вже багато разів викрадала з лікарень поранених демонстрантів. Їх просто перевозили в СІЗО, не надаючи ніякої медичної допомоги.
Михайлівський монастир і Олександрівський костел, як і раніше, пускають тих, хто хоче сховатися. Кияни несуть їжу на Майдан. Несуть дрова. Майдан просить скляні пляшки для коктейлів Молотова і дощовики – водомети поливають перші ряди протестантів – і все, що горить. Тепер протестувальники захопили, а якщо точніше – зайняли Головпоштамт і консерваторію. Діти сидять удома, школу скасовано. Метро не працює другий день, зупинилося вчора після 16:00. Офіційна версія – влада боїться терактів у поїздах метро. Багато людей цього вечора не дісталися додому. У нас ночував хіпі Саша – друг Ґабріели. Габі рвалася разом із Сашком до якоїсь лікарні допомагати.
Янукович мовчить. Мудак! Учора ввечері майданівці спалили київський офіс Партії регіонів, там у вогні згоріла людина, розбили або спалили кілька машин регіоналів. Потім зловили депутата Партії регіонів Дмитра Святаша, який вже два роки відмовляється віддати кредит у 100 млн доларів банку Париба. Він страшенно перелякався, просив майданівців його не вбивати. Не вбили. Поприскали на нього газом із балончика й відпустили.
Ненависть зашкалює. Вона народилася з простої «нелюбові» до чужої й далекої «донецької» влади, але якось занадто швидко переродилася в ненависть, і тепер вона вирує на Західній Україні, в Одесі, в Черкасах та інших містах. А Крим знову кричить Росії, щоб вона забрала його собі.
Путін злий: Україна зриває Олімпіаду. Світ більше стежить за Києвом, ніж за Сочі. А сьогодні на старт не вийшли українські лижниці – на знак протесту проти кровопролиття.
Росія хоче війни в Україні. Медведєв сьогодні заявив, що Росія виконає свою обіцянку дати гроші, тільки якщо буде легітимний і ефективний уряд і тільки коли Янукович перестане дозволяти демонстрантам «витирати об себе ноги».
Сьогодні загинув викладач Католицького університету у Львові й ще кілька десятків людей. Снайпери стріляють навіть у дівчат-медсестер, одну з них – Лесю – поранили в шию. Селяни зупиняють на трасах автобуси з «тітушками» і вевешниками, вевешники здаються Майдану, якийсь підполковник здався і присягнув українському народові на Майдані. Годованець Віктора Ющенка, дитячий омбудсмен при Януковичі Павленко заявив про відставку. Голова Київської міської адміністрації Макеєнко заявив про вихід із Партії регіонів, мери міст б’ють портрети Януковича. Чутки одна страшніша за іншу, але і реальність страшна – сьогодні на Михайлівській площі вбили двох даішників. Навіщо? Кому це треба? Це явно рука Москви, що підштовхує до воєнного стану. А європейські міністри закордонних справ уже три години сидять у Януковича та умовляють його піти на переговори.
Ніхто не святкує перемогу. Перемоги досі немає і, напевно, не може бути. Україна вже програла. Більше сотні громадян України, включаючи студентів, викладачів університетів, жінок, убиті. Чергові переговори між Януковичем і опозицією дають сподівання, але тільки запеклим оптимістам. Так. Папери про умови «розв’язання конфлікту», а точніше «припинення воєнних дій» Янукович підписав. Дострокові вибори призначено на грудень. Значить, до грудня Янукович, на совісті якого більше сотні вбитих і більше п’ятисот поранених, залишається президентом і напевно братиме участь у дострокових виборах. Для учасників протестів цей договір нічого не означає. Лідери опозиції, хоч як би вони старалися мати самовпевнений вигляд, Майдан не контролюють. До їхньої думки прислухається не більш ніж 30 відсотків протестувальників. Але всі чудово розуміють, що потрібен мир. Не перемир’я, яке обов’язково призводить згодом до нових воєнних дій, а мир. Країна ще існує, хоча саме поплічники Януковича намагаються її розколоти. Голова парламенту Криму вже побував у Москві, де заявив про бажання жителів Криму знову стати підданими Росії. Реакція кримських татар не змусила себе чекати. Татарський народ, що депортований із Криму за Сталіна і повернувся на історичну батьківщину тільки на початку 1990-х років після оголошення незалежності України, готовий будь-якими способами й методами боротися проти повернення півострова під владу Москви. У Харкові, великому місті на сході країни, місцевий губернатор збирає з’їзд депутатів півдня і сходу України, щоб обговорити можливість відокремлення від Києва. Країну трясе, її рвуть на частини, але Янукович цього не помічає. Його цікавить тільки одне питання: як залишитися при владі? Тепер уже питання стоїть про те, щоб залишитися при владі до дострокових виборів.
Учора вдень Янукович підписав домовленість із опозицією про дострокові президентські вибори в грудні та про повернення до Конституції 2004 року, яка урізає президентські повноваження до мінімуму і робить прем’єр-міністра головною фігурою. Свідки переговорів – міністри закордонних справ Німеччини і Польщі – підписали договір, а представник Путіна відмовився. Пізніше він у якомусь інтерв’ю обізвав цей договір «нікчемним папірцем». А теж учора, але вже пізно ввечері, Янукович утік із Києва. Начебто вилетів до Харкова разом із найближчим оточенням. Звідки він міг вилетіти – незрозуміло. Бориспіль заблоковано Автомайданом і майданівцями, там під’їзд до аеропорту перекритий. Може, з Жулян? Сьогодні в Харкові відбудеться з’їзд депутатів усіх рівнів Південно-Східної України, включаючи депутатів Криму та Севастополя. Відокремлюватимуть себе від України, тобто від Києва. Напевно, він там виступатиме і його буде на цьому збіговиську обрано президентом Південно-Східної України. Історія повторюється. 2004 року після програшу в третьому турі президентських виборів вони провели такий же з’їзд у Сєвєродонецьку. Потім Янукович ходив на допити в прокуратуру і щоразу боявся, що його там заарештують.
Незрозуміло, чому він так різко втік. Навіть не заїхав у своє Межигір’я!
Під Києвом горіла дача кума Путіна Віктора Медведчука, теж безнадійного і ніколи не прохідного кандидата в президенти, який, коли був головою Адміністрації Президента Кучми, намагався змінити конституцію так, аби президента обирав не народ, а парламент. Знав, що народ його ніколи не обере.
На сайті президента з’явився указ про оголошення 22 і 23 лютого днями жалоби за загиблими в результаті масових акцій протесту. Там же написано, що в зв’язку з трауром скасовуються розважально-концертні заходи. Тоді як можна проводити цей цирк під назвою «з’їзд депутатів усіх рівнів»?
Із Партії регіонів почали виходити депутати. Радники президента теж пішли у відставку. А студенти зайняли без бою Міністерство освіти і науки та стали вимагати зустрічі з міністром Табачником. Раніше вони просто вимагали відставки міністра і його заступників. Тепер хочуть припинення навчального процесу в країні доти, поки політична ситуація не стабілізується.
Уранці вмивався й подививсь уважно в дзеркало. Здається, що за останні три місяці я постарів років на п’ять. Уранці я довше вмиваюся холодною водою, щоб прийти до нормального стану. Перші два місяці я прокидався кілька разів уночі та прислухався до тиші, а рано-вранці з побоюванням підходив до вікна нашої квартири на четвертому поверсі й дивився у двір, де я завжди залишаю свою машину. Щоразу думав, що її вже спалили або вибили в ній фари і скло. На нашій вулиці за цей час спалили одну машину, а кілька інших пошкодили. Зрештою, всі сусіди почали ховати свої машини, і мій автомобіль опинився єдиним, припаркованим у дворі. А потім настала байдужість. Ні, я все так само вранці та вночі підходжу до вікна і дивлюся вниз, але мені вже не страшно. Я втратив відчуття, що машина являє собою якусь цінність. Цінність, єдину і головну, становить людське життя. Саме цією «валютою» – людськими життями – Україна заплатила за нову спробу почати себе будувати заново, очиститися від аморальності й корупції. Більше ста людей загинули, сотні поранені, десятки вважаються зниклими безвісти. Поки що числяться зниклими і президент зі своїм найближчим оточенням. Але вони живі, у них ніхто не відбирав найціннішого – життя. Вони ховаються, намагаються втекти з країни. Їх уже оголосили в розшук. Вперше в Україні з’явилися справжні державні злочинці! Щоправда, пишатися тут нічим. Під впливом українських протестів заарештували президента і в Боснії. Багато хто думає, що чесних політичних діячів узагалі не буває.
Парламент працює без перерви. Формується нова влада, новий Кабінет міністрів. Один із лідерів протестів – Степан Кубів – був призначений головою Національного банку, член партії Віталія Кличка «Удар», колишній соратник Віктора Ющенка – Валентин Наливайченко став головою Служби безпеки України. Звільнено у відставку суддів Конституційного Суду, які ухвалювали потрібні рішення за вказівкою Януковича. Йде чистка країни, але поки що в основному очищається влада тільки в Києві.
Кілька днів тому звільнили Юлію Тимошенко. Сам факт її звільнення викликав ейфорію у її вірних прихильників. Коли вона, сидячи в інвалідному кріслі, виступала зі сцени київського Майдану, багато хто з моїх друзів, та й я сам, відчули очікуване розчарування. Її довга промова складалась із фраз і смислів, що належать Помаранчевій революції, що належать минулому. Країна опинилася попереду, а Тимошенко залишилася в не дуже далекому минулому. Майже три роки, проведені нею в ув’язненні, відірвали її від реальності. Багато їй і досі довіряють. Багато інших не вірять в її щирість, вони бояться, що вона знову піде у владу і знову почнеться «перетягування каната». Її бажання «перетягнути» на себе всі повноваження, всю владу в країні, бажання ухвалювати навіть дрібні рішення особисто й самостійно – все це схоже на ознаки психічного розладу. Повернення до Конституції 2004 року, схвалене парламентом, її не дуже влаштовує. Але вона про це вже ні слова. Це коли ще сиділа під охороною в лікарні, вона давала вказівки опозиції та вимагала, щоб посаду президента залишили сильною і важливою, з усіма повноваженнями, якими володів Віктор Янукович. У чомусь вони схожі – Тимошенко і Янукович. Ні, вона, звичайно, розумніша, елегантніша, демократичніша. Але любов до авторитаризму в них однакова. Щоправда, Юлія Тимошенко вміє себе іноді стримувати, а Янукович не міг.
Уже наступного дня після її виступу перед парламентом зібрався мітинг із гаслами: «Юлі – волю, але не владу!»
Може, через відчуття, що шанси у Юлії Тимошенко стати головною дійовою особою в Україні не стовідсоткові, російський прем’єр-міністр Медведєв раптом заговорив про те, що Росія не визнає новий уряд. Путін до Тимошенко ставився завжди позитивно, навіть щоразу під час особистої зустрічі вимагав у Януковича її звільнити. З нею йому було б легко домовитися про майбутні політичні та економічні відносини України і Росії. Якщо главою української держави стане представник націоналістичних сил, нормалізувати відносини з сусідньою державою Україні буде складно. Ніяких заяв не робить і посол України в Росії, а Росія свого посла з України взагалі демонстративно відкликала, щоб показати своє ставлення до перемоги Майдану.
Що буде далі? Україні поки що не до Росії, хоча питання можливого воєнного втручання Росії в Криму хвилює дуже багатьох. Крим – це єдиний дійсно проросійський регіон, в якому тільки кримські татари є українськими патріотами. Кримських татар близько 300 тисяч. В основному російськомовного слов’янського населення близько півтора мільйона. Але Крим уже визнав законність нової влади. Навіть міський голова Севастополя виступив за налагодження відносин із Києвом. Партія регіонів «насолила» практично всім регіонам України. У Криму, як і по всій Україні, на всі важливі державні посади, навіть на посади районних прокурорів і начальників податкових інспекцій було призначено людей із Донбасу – батьківщини Януковича і його партії. В Донбасі понад 7 мільйонів жителів. Партія регіонів налічує офіційно більше одного мільйона членів. Але в основному це партія «мертвих душ». Гоголю б вона дуже сподобалась. Гоголівський ревізор із легкістю б накупив собі цих віртуальних членів партії, прийнятих цілими шахтами, заводами, фабриками.
О проекте
О подписке