Дзвонив Андрій Майструк із села. У Брусилові відбувся мітинг із вимогою відставки голови районної державної адмістрації Шпаковича. Він прийшов на мітинг із заявою про відставку в руках. Відразу на все погодився. Йому давно хочеться на пенсію. Він уже був на пенсії, коли люди Януковича його витягли звідти і знову змусили взяти керівництво районом у свої руки. У 2001-му за Кучми він допоміг мені провести перший в Україні районний літературний фестиваль, на який приїхало тоді вісім письменників, зокрема учасники нинішньої революції брати Капранови. Ми влаштували виставку української книги в Будинку творчості молоді та гала-виступ письменників у Будинку культури. Капранови надрукували афіші, які місцева влада розклеїла по всьому 8-тисячному Брусилову. На виставку прийшло близько 500, а на виступи письменників – більше двохсот. Не вистачало місць, люди стояли. Було багато молоді. Наступний голова адміністрації, поставлений від імені Ющенка, нічого такого робити не хотів.
Російський письменник-фантаст українського походження Лук’яненко заявив у Москві, що на знак протесту проти «українського фашизму» забороняє перекладати свої книги українською мовою! Шизофренія у важкій формі. Написав йому відповідь:
«Пане Лук’яненко. Кажуть, що ви – письменник-фантаст. Дивно, що вашої фантазії не вистачає, аби зрозуміти небажання українського народу жити в системі тотальної корупції та безграмотної влади, яка залишила на пам’ять про себе розграбовану країну й цілковитий нуль грошей на державному казначейському рахунку. Оцінюючи ступінь вашої стурбованості подіями в Україні, буду радий у майбутньому прочитати ваш біографічний роман, присвячений долі вашого колеги-письменника Віктора Януковича. Якщо він добереться до Росії, ви мусите обов’язково подружитися з ним, і тоді він вам розповість дуже багато фантастично цікавих деталей свого життя та діяльності. Два фантасти такого рівня, як ви і він, не зможуть не подружитися! Він, до речі, зможе вам підказати ще кілька прізвищ поетів і прозаїків, яких варто б заборонити до видання в Україні».
А країні поки що далеко до стабільності. З Національного банку України, що перебуває нині під охороною «Самооборони Майдану» – добровольців, які брали участь у протестах, – вже декілька разів самі співробітники банку намагалися вивезти золото, величезні суми доларів і української валюти. Востаннє намагалися вивезти чеки на кілька мільйонів доларів. Якщо це відбувається в Києві, то неважко собі уявити, що відбувається в провінційних містах і регіональних центрах. Хоч як дивно, в Донецьку ситуація під контролем у губернатора, призначеного Януковичем, той визнав нову владу. При цьому він прекрасно розуміє, що на посаді губернатора він проживає зараз останні дні. Так, у Донецьку проходять мітинги проти націоналістів, проти Майдану, але порядок дотримується, на вулицях присутня міліція, яка захищає нечисленних прихильників Євромайдану від агресивно налаштованих громадян, які чомусь вирішили, що найближчим часом місто буде фізично окуповано жителями Західної України.
Параноя присутня скрізь. Не тільки в Криму і в Донецьку.
У Києві міліції майже не видно. Кілька ночей тому я їздив на машині по місту і почувався немов на зйомках апокаліптичного фільму. Жодної патрульної машини ДАІ, жодної міліцейської машини. Зате через кожні п’ятсот метрів у різних районах міста стояли по 50, по 70 озброєних довгими дерев’янимі кийками чоловіків і хлопців, які напружено вглядалися в кожну машину, що проїжджала повз них. Деякі машини вони зупиняли і з’ясовували особи водія та пасажирів. Я був у машині сам. Напевно, тому мене жодного разу не зупинили, але дуже напружено проводжали поглядами. Ці патрулі ходять по нічних вулицях і сьогодні. Вони стежать, аби ніхто не підпалював машини, щоб на вулицях їхніх районів було спокійно. За останні кілька ночей ці патрулі зловили кілька квартирних злодіїв і передали їх у міліцію. А вчора на вулицях міста з’явилися спільні автомобільні патрулі: одна машина ДАІ і одна машина добровольців із Автомайдану. Що мене вразило і порадувало, так це те, що над обома машинами майоріли прапорці Автомайдану.
Сьогодні ввечері кілька годин ходив по Хрещатику і Майдану, заходив до мерії, до наметів, спілкувався, пив чай, їв «майданівську» кашу, зустрів Костя, сина друга, що займається торгівлею папером, у якого ДАІ намагається досі забрати права за «незупинку на вимогу співробітників ДАІ» і за участь в Автомайдані в дні, коли Костя насправді не було в країні – в цей час він перебував у відрядженні в Китаї!
Сьогодні зранку з іншими експертами зустрічалися в Фонді Ахметова, вирішували: продовжувати чи закривати стипендіальну програму для письменників. Удруге піднімається це питання. Вперше, минулого року, проблема виникла через публічні заяви одного поета, який відмовився «брати гроші від Ахметова, у якого руки по лікоть у крові». Цього разу просто обговорювали сформовану ситуацію та її вплив. Були присутні й стипендіати, серед яких Марина Гримич, Катя Бабкіна, Олег Шинкаренко. Навіщось колеги перевели розмову на тему нестачі літературних премій у країні. Говорили про те, що треба займатися піаром стипендіатів та їхніх книг, друкуванням альманахів і каталогів. Нісенітниця! У країні хаос. У Криму збройне захоплення будівлі Кабміну і Верховної Ради. Начебто з’явився Янукович. Цього разу в Росії. Боксер Валуєв приїхав до Севастополя. До Сімферополя летить делегація Татарстану (напевно, домовлятися з Чубаровим від імені Путіна), а кримські татари організовують загони «самооборони» від Росії.
Невесело зовсім. Ольга Богомолець та Петро Порошенко відмовилися від посад в уряді. Коаліції ще немає, хоча мали оголосити сьогодні. Тривожно на душі. Вчора теж було тривожно, але якось легше.
Годині об 11-й вечора відчув дикий і дивний голод – захотілося їсти чорний хліб. Добре, що хліб удома був, і я з’їв три скибки з пастою з червоного перцю.
В інтернеті з’явився ролик, на якому солдати «Беркута» несуть обезголовлений труп учасника протестів. Одночасно козак Михайло Гаврилюк, якого спецназівці недавно роздягли на 20-градусному морозі догола просто на вулиці Грушевського, сказав, що під час подій біля Маріїнського пропало близько 50 учасників протестів, двом із них відрізали голови. Такого жаху ще у нас в країні не було. Це не просто середньовіччя! Хоча зáмки втікача-президента, його генпрокурора та інших близьких соратників показують, що середньовіччя їм дуже близьке по духу.
О 3 годині ранку до входу в музей імені Ханенків по Терещенківській, 17 підійшли дванадцять «самооборонців». Почали стукати в двері руками та палицями і вимагати охорону відчинити й передати музей під охорону «Самообороні». Охорона музею відмовилася. «Самооборонці» сказали, що почекають трохи, а потім виламають двері. Через хвилин десять приїхало дві машини з десятком чи то автомайданівців, чи то інших представників Євромайдану. Матом переговорили з першими «самооборонцями», відвели їх від музею. Потім машини поїхали, а дядьки, що приїхали на них, пішли разом із «самооборонцями» в бік вулиці Толстого.
Перший день весни, але ніхто про це не думає. Ми в селі. Приїхали вчора ввечері. На виїзді з Києва головний пост ДАІ був порожній – жодного міліціонера, жодної машини, вікна темні. А ще тижня півтора тому там стояли десятки автоматників, гальмували всі мікроавтобуси і мінівени, перевіряли багаж. Час перевірок скінчився. Той, хто хотів усіх перевіряти, вчора дав прес-конференцію в Ростові-на-Дону. І вся Росія разом із Україною слухала просторікування б/у президента, в якому цей недалекий чоловік показав усім свою ще більшу недалекість, роблячи заяви типу: «Україна – наш стратегічний партнер». Гадаю, в Москву його не пустили, щоб потім не проводити дезінфекцію. Своєю присутністю в Росії він, звичайно, «замазує» Путіна, але тому все одно. Головне: він, Путін, оголошуючи про легітимність «президента» Януковича, може захопити Крим, що вже де-факто і зробив. Добре, що українська влада не віддала ніяких військових наказів. Окупація тиха, але жорстка, на очах в усього світу. Лавров та інші говорять: «Де окупація, яка агресія???», – а Путін заявляє, що вже давно хотів увести війська. Ну, ввів із порушенням міжнародного права. Що буде далі? Кримські татари не визнають уряду АРК Аксьонова, якого обрали в захопленому парламенті за відсутності кворуму і під дулами автоматників у формі без розпізнавальних знаків. Сьогодні урядовий квартал Сімферополя оточено, на вулицях автоматники і кулеметники. 10:20 ранку – щойно повідомили: відновлено телефонний зв’язок із Кримом. Але захоплено всі українські військові аеродроми.
Увечері без дітей ми сходили на чай до Люди і Андрія Майструків. Вони дивилися ТВ, засідання російської Ради Федерації, яка голосувала одноголосно за введення військ на територію України! Для «нормалізації політичної обстановки». Ліза майже плакала. У мене настрій опустився на рівень Маріанської западини. Я їх попросив переключити або вимкнути ТВ. Інакше – зупинка мозку, а потім – зупинка серця.
«Треба пустити по Україні шапку й зібрати стільки грошей, щоб відкупитися від Путіна!» – запропонував Андрій Майструк. Хороша ідея. Але йому потрібні не тільки гроші! Йому потрібно все! Тому на Україні він не зупиниться.
Усе ще в селі. О 6-й ранку за вікном було туманно по-осінньому. Думав про те, що завтра мені, як члену журі, треба надсилати результати голосування по «Русской премии» в Москву. Надіслати – надішлю, але навряд чи я поїду туди на вручення в квітні. Пишайся, Росіє! Твої політичні туристи-націоналісти, точніше – члени найбільшої групи неонацистів у світі «Российского национального единства», повісили російський прапор на ОДА Харкова, «героєм» виявився росіянин, житель Москви. Одночасно побили євромайданівців, ставили їх на коліна і обмазували обличчя зеленкою. Письменник Сергій Жадан відмовився ставати на коліна. Його побили битами по голові. Тепер він у лікарні. У Києві вночі вбили трьох даішників, які зупинили машину без номерів. Ніхто не знає, скільки зброї тепер гуляє по країні.
Ліза хотіла на сніданок хлопчакам робити сирники. Я запропонував перепелині яйця. На тому і порішили.
Через хвилин двадцять почне засідати парламент. Я тепер добре знаю, що таке «офіційні» панічні чутки під час воєнних дій. Навіть читаючи рядок новин в інтернеті, відчуваєш, де більш правдива інформація, а де психічна атака на мозок і уяву.
Учора Андрій Майструк при мені набирав по телефону знайому в Севастополі. Вона розповідала, що в місті все спокійно, але по телевізору показують жахи. Потім я дзвонив Енверу Ізмайлову – моєму другові, кримському татарину і кращому джаз-гітаристу України. Як виявилося, він у Києві. Відразу захотів, щоб ми зустрілися цього вечора.
Сніжок на асфальті. Легкий подих зими, що відступає. О 7-й ранку з кухонного вікна спостерігав об’єднаний патруль міліції та «Народної самооборони». Спокійно пройшли вони вчотирьох по Рейтарській у бік Львівської площі.
Учора Ліза розповіла, що 20 лютого наш син Тео підійшов до неї і сказав: «Мамо, я думаю, що я маю бути на Майдані. Можна, я піду?» Ліза відповіла: «Якби ти був на три роки старший, я б здивувалася, що ти не там. Але тобі 15 років, і ми всі залишимося вдома».
Дві ночі та один повний день у селі трохи додали сил і бадьорості. Ходив у суботу на сільську пошту – думав купити горілки-хріновухи. Але цього разу її на пошті не виявилося. Всі інші продукти – як зазвичай: соняшникова олія, рибні консерви, гречка, маргарин… А я так хотів купити на пошті пляшку горілки й поштову марку, попросити погасити марку просто на горілчаній етикетці й подарувати комусь на пам’ять. Раптом країна стане цивілізованою, і в сільських поштових відділеннях перестануть продавати алкоголь? Не вірю!!! Щось же має залишитися від минулого. Щоправда: чим менше його залишиться, тим краще!
О проекте
О подписке