«Душа ізолює себе уві сні від зовнішнього світу і відступає з зовнішньої периферії… вглиб… Однак зв’язок [із зовнішнім світом] не переривається цілковито; якби ми не відчували і не чули нічого, ми взагалі не змогли б прокинутися. Більш того, збереження чуттів уві сні можна довести тим, що пробудження іноді досягається не інтенсивністю подразника, а психологічним контекстом – випадкове слово не розбудить сплячого, але він прокидається, коли його називають на ім’я… Отже, душа уві сні якісно розрізняє відчуття… З цієї причини брак чуттєвого подразника може пробудити того, хто пов’язує з цим подразником щось важливе: так людина прокидаєтеся від того, що згасає нічник, а мірошник – від того, що зупинився млин – від припинення дії подразника, який він сприймав своїми органами чуття, але який був йому байдужий, ба, навіть задовольняв його і тому не тривожив уві сні» (там же, стор. 485–486.).

Навіть якщо знехтуємо цими – доволі як на те переконливими – запереченнями, ми змушені будемо визнати, що розглянуті нами досі характеристики снів, які пов’язують з відстороненням від зовнішнього світу, не в змозі повністю пояснити особливості цього явища. Інакше було б можливо перевести галюцинації снів назад, в ідеї, ситуації в снах переформулювати у думки і так розв’язати проблему тлумачення снів. І саме так, зрештою, ми вчиняємо, відтворюючи сон з пам’яті, по пробудженні, однак, попри частковий успіх такого зворотного перекладу, сон незмінно зберігає свою таємницю.

Усі автори сходяться на тому, що у снах відбуваються також інші, глибші перетворення матеріалу з реального життя. Зокрема, Штрюмпель вказує на одне з таких перетворень (Strümpell, 1877, стор. 27–28): «З припиненням чуттєвого сприйняття і нормальної життєвої свідомості душа втрачає ґрунт, у якому коріняться її почуття, бажання, інтереси і дії. Психічні стани – почуття, інтереси, ціннісні оцінки, – у притомному стані приналежні до тих чи тих образів з пам’яті, [уві сні] теж зазнають… пригнічення, в результаті якого втрачається їхній зв’язок з відповідними образами; картини предметів, людей, місць, подій і вчинків з реального життя відтворюються у великій кількості, але жодна з них не містить свого психічного значення. Вони відірвані від нього і пропливають в уяві як їм заманеться…».

Відірваність образів сну від їхньої психологічної цінності, своєї чергою викликана відверненням від зовнішнього світу, на думку Штрюмпеля, здебільшого й відповідальна за відчуття химерності, з яким сни асоціюються у нашій пам’яті, на відміну від спогадів про факти реального життя.

Ми бачили, що занурення у сон одразу викликає припинення певного аспекту розумової діяльності, а саме – здатності вольового скерування процесу мислення. Таким чином, ми наближаємося до очевидного припущення, що стан сну може розповсюджуватися на всі функції розумової діяльності. Одні з них геть призупиняються; але постає питання, чи решта з них здійснюються безперешкодно і чи можливе їх нормальне здійснення за таких обставин. А далі виникає імовірність пояснення особливостей снів зниженням ефективності психічної діяльності у стані сну – саме таке судження випливає з вражень, яке сни справляють на нашу притомну свідомість. Наповнення снів непослідовне, воно включає кричущі суперечності, приймає неможливе, нехтуючи знаннями, яким притомна свідомість надає ваги, показує нам нашу етичну і моральну тупість. Той, хто у реальному житті поводився б як уві сні, вважався б божевільним; хто у реальному житті міркував би у такий спосіб і говорив такі речі, як уві сні, справляв би враження дезорієнтованої або недоумкуватої особи. У такому разі, є всі підстави стверджувати, що психічна активність уві сні є дуже низькою, а вищі розумові функції призупинені чи, принаймні, істотно пригнічені.

Автори надзвичай одностайні (окремі винятки ми розглянемо в іншому місці) у висловленні таких суджень про сон, що ведуть безпосередньо до конкретної теорії чи пояснення сновидінь. З цієї нагоди, від загальних міркувань перейдімо до конкретних висловлень різних авторів – філософів і лікарів – щодо психологічних характеристик сну.

За словами Лемуана (Lemoine, 1855), непослідовність образів є єдиною істотною характеристикою снів.

З ним погоджується Морі (Maury, 1878, стор. 163): «Il n’y a pas de rêves absolument raisonnables et qui ne contiennent quelque incohérence, quelque anachronisme, quelque absurdité» ^[41].

Шпітта (Spitta, 1882, стор. 193) посилається на твердження Гегеля, що сни позбавлені об’єктивної змістової цілісності.

Дюґа пише (Dugas, 1897a, стор. 417): «Le rêve c’est l’anarchie psychique affective et mentale, c’est le jeu des fonctions livrées à elles mêmes et s’exerçant sans contrôle et sans but; dans le rêve l’esprit est un automate spirituel» ^[42].

Навіть Фолькельт, не вважаючи психічну діяльність у стані сну безглуздою, визнає наявну уві сні «незв’язаність, недоладність і сплутаність уявлень, які у притомній свідомості скріплюються логічної силою центрального “Я”» (Volkelt, 1875, стор. 14).

Навряд чи хто гостріше за Цицерона висловився щодо абсурдності поєднань, які виникають у сні («De divinatione», II, lxxi, 146): «Nihil tam praepostere, tam incondite, tam monstruose cogitari potest, quod non possimus somniare» ^[43].

«Це подібно до того, якби психічна діяльність перемістилася з мозку раціональної особи у голову дурня», – говорить про сон Фехнер (Fechner (1889, том 2, стор. 522).

Радешток (Radestock, 1879, 145): «Насправді, у цій схибленій діяльності неможливо визначити якісь чіткі закони. Після зняття суворого поліційного нагляду раціональної волі і уваги над ходом мислення, сон створює калейдоскопічний вир божевільної плутанини».

Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 45): «Які дивовижні стрибки дозволяє собі людина уві сні, наприклад, у своїх умовиводах! З якою неупередженістю перевертає з ніг на голову найґрунтовніші емпіричні принципи! Які сміховинні протиріччя ладна терпіти у законах природи і суспільства, аж доки стане, як кажуть, не до жартів і апогей безглуздя викличе пробудження! Ми впевнено вираховуємо, що тричі три дорівнює двадцяти; нас не дивує, що собака декламує поезію, що небіжчик сам простує до своєї могили, що кам’яна брила плаває у воді; ми вирушаємо з серйозною місією до Бернбурзького герцогства чи до князівства Ліхтенштейн, щоб інспектувати їхній флот, або записуємося волонтерами у військо Карла XII напередодні Полтавської битви».

Бінц (Binz, 1878, 33), маючи на увазі теорію снів, що випливає з цих вражень: «З десяти снів, щонайменше дев’ять абсурдні за змістом. Ми об’єднуємо людей і речі, які не мають між собою нічого спільного. Наступної миті, як у калейдоскопі, відбувається чергове перегрупування – можливо, іще безглуздіше, ніж попереднє. І така мінлива гра не цілковито сплячого мозку триває, аж доки не прокидаємося і ляскаємо себе по лобі, питаючи себе, чи ми ще здатні раціонально мислити».

Морі (Maury, 1878, стор. 50) знаходить паралель співвідношенням образів сну з думками притомного стану, яка видасться промовистою лікарям: «La production de ces images que chez l’homme éveillé fait le plus souvent naître la volonté, correspond, pour l’intelligence, à ce que sont pour la motilité certains mouvements que nous offre la chorée et les affections paralytiques…» ^[44]. Далі він розглядає сни, як «toute une série de dégradations de la faculté pensante et raisonnante» ^[45] (там же, стор. 27).

Навряд чи є потреба наводити висловлювання авторів, які повторюють тезу Морі для окремих вищих розумових функцій.

Згідно з твердженням Штрюмпеля, у снах – навіть якщо абсурдність їхнього наповнення не є наочною – бракує логіки, що спиралась би на принципи обумовленості й співвідносності (Strümpell, 1877, стор. 26). За словами Шпітти (1882, стор. 148), ідеї, що виникають уві сні, як здається, геть випадають з законів причинності. Радешток (Radestock, 1879, стор. 153–154) та низка інших авторів наголошують на властивій снам слабкості у судженнях і висновках. За Йодлем (Jodl, 1896, стор. 123) сни позбавлені критичності й корекції уявлень відповідно до загального наповнення свідомості. Той же автор стверджує: «У снах реалізуються всі види свідомої діяльності – але у неповній, загальмованій, взаємно ізольованій формі». Суперечності, в які вступають уві сні наші знання з реального життя, Штрікер (а з ним багато інших авторів) пояснює тим, що уві сні забуваються факти або втрачаються логічні зв’язки між поняттями (Stricker, 1879, стор. 98) тощо…

Автори, що в цілому висловлюють таку неприхильну думку щодо психічних функцій уві сні, визнають, однак, що певний залишок розумової діяльності уві сні зберігається. Зокрема, чітко про це заявляє Вундт (Wundt), чиє вчення зажило авторитету серед багатьох дослідників проблем сну. Відтак, виникає питання, якою є природа тих залишків нормальної розумової активності у снах? Загальновизнаним зараз вважається, що відтворювальна здатність, пам’ять, страждає уві сні меншою мірою і, як видається, набуває певної переваги у порівнянні з виявленням цієї функції у бадьорому стані (див. вище, Б), хоча деякі абсурдності снів мають пояснюватися саме типовими для сну забуттями. За словами Шпітти, сон не впливає на виявлення вдачі [Gemütsleben], і саме воно скеровує сни. Під «вдачею» [Gemüt] він розуміє «сталу сукупність почуттів, яка становить внутрішню суб’єктивну сутність людини» (Spitta, 1882, стор. 84 і далі).

За Шольцом (Scholz, 1887, стор. 37), розумова діяльність у снах виявляє себе в «алегорійній реінтерпретації», якій вона піддає матеріал. Зібек теж вбачає у снах «здатність додаткової інтерпретації» (Siebeck, 1877, стор. 11), яку розум застосовує до всього, що ми сприймаємо і відчуваємо. Особливі труднощі виникають щодо оцінки найвищої психічної функції, тобто свідомості. Оскільки те, що ми знаємо про сон, приходить до нас тільки через свідомість, не може бути жодного сумніву щодо її збереження уві сні; але Шпітта (Spitta, 1882, стор. 84-5) стверджує, що свідомість уві сні не включає самосвідомості. Дельбьоф визнає (Delboeuf, 1885, стор. 19), що він не розуміє природи такої відмінності.

Асоціативні закони, за якими згруповуються ідеї, також діють у снах, ба, у снах їхня сила виявляється виразніше. Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 70): «Перебіг сну відбувається, мабуть, винятково за законами голих ідей або органічних подразників, що супроводжують такі ідеї; тобто поза впливом осмислення, естетичного смаку чи моральної оцінки».

Автори, чиї погляди я тут відтворюю, змальовують процес продукування снів у такий спосіб: уві сні сума чуттєвих подразників, що надходять зі згадуваних нами джерел, перш за все пробуджує у душі групу ідей у вигляді галюцинацій (або, за Вундтом, ілюзій – позаяк вони походять від зовнішніх і внутрішніх подразників). Вони зв’язуються між собою відповідно до відомих асоціативних законів і, за тими самими законами, викликають нову серію ідей (радше, образів). Далі весь матеріал обробляється настільки, наскільки це дозволяють залишки активності організаційних і мислених функцій розуму (див. Wundt, 1874, стор. 658 і Weygandt, 1893). Незрозумілим залишається, щоправда, які мотиви визначають збудження тієї чи іншої вервечки асоціацій образами, які надходять не ззовні.

Утім, неодноразово зазначався особливий характер асоціацій, що зв’язують між собою ідеї сну, і їхня відмінність від тих, що починають діяти по пробудженні. Так, Фолькельт стверджує (Volkelt, 1875, стор. 15): «У снах уявлення грають у квача, хапаючись за випадкові подібності і ледь помітні зв’язки. Усі сни сповнені цих недбалих, випадкових поєднань». Морі надає найбільшої ваги цій асоціативній особливості, яка дозволяє йому аналогії з певними психічними розладами. Він визначає дві основні риси маячні [délire]: «1) une action spontanée et comme automatique de l’esprit; 2) une association vicieuse et irrégulière des idées» ^[46]. (Maury, 1878, стор. 126). Він надає два чудових приклади власних снів, у яких лише подібність слів пов’язує образи. Йому снилося паломництво (pélerivage) до Єрусалима чи Мекки. По низці пригод він потрапляє до хіміка Пелетьє (Pelletier), після розмови з яким той вручає йому цинкову лопату (pelle), яка у подальшій частині сну перетворюється на дивовижний меч (там же, стор. 137). В іншому сні, він ішов шляхом і читав кілометрові позначки. Діставшись бакалійної крамниці, він став на великі ваги, і бакалійник зважував його за допомогою кілограмових гирь. Потім бакалійник сказав йому: «Ви не у Парижі, а на острові Жілоло^[47]». Потім у цьому таки сні він бачив квітку лобелії, а також генерала Лопеса, про смерть якого прочитав незадовго перед тим, і, нарешті, прокинувся, граючи у лотерею. (Там само.) ^[48]

Ми, безперечно, готові почути з іншого боку контраргументи проти зневаги до рівня психічних функцій під час сну, хоча такі заперечення видаються непростою справою. Втім, один з «огудників» сновидінь зазначає (Spitta, 1882, стор. 118), що ті самі психологічні закони, які переважають у притомному стані, керують також сном; інший (Dugas) обмовлюється, що «le rêve n’est pas déraison ni même irraison pure» ^[49]; але їхні запевнення небагато важать, якщо автори не намагаються примирити таку оцінку зі змальованими ними ж таки психічною анархією і розпадом усіх розумових функцій уві сні. Схоже, однак, на деяких авторів зійшло осяяння і вони допускають можливість того, що безумство сну не позбавлене методу і можливо навіть є симуляцією, як у випадку данського принца, якого – з його волі – вважали за безумця. Ці автори напевне уникали судити за зовнішнім виглядом, або ж сни запропонували їм відмінний зовнішній вигляд.

Так, Генрі Гевлок Елліс, не бажаючи зупинятися на позірній абсурдності снів, визначає їх як «архаїчний світ великих емоцій і недосконалих думок» (Havelock Ellis, 1899, стор. 721), дослідження якого допомогло б нам у вивченні примітивних етапів еволюції психічного життя.

Джеймс Сюллі (James Sully, 1893, стор. 362) висловлює ту ж таки точку зору гостріше і глибше. Його тези заслуговують на тим більшу увагу, з огляду, що він був переконаний, як, можливо, ніхто з інших психологів, у завуальованому сенсі снів. «Now our dreams are a means of conserving these successive personalities. When asleep we go back to the old ways of looking at things and of feeling about them, to impulses and activities which long ago dominated us» ^[50].

Мислитель Дельбьоф стверджує, щоправда, не наводячи доказів проти опонентів такого погляду і тим ставлячи себе у вразливе становище: «Dans le sommeil, hormis la perception, toutes les facultés de l’esprit, intelligence, imagination, mémoire, volonté, moralité, restent intactes dans leur essence; seulement elles s’appliquent à des objets imaginaires et mobiles. Le songeur est un acteur qui joue à volonté les fous et les sages, les bourreaux et les victimes, les nains et les géants, les démons et les anges» ^[51] (Delboeuf, 1885, стор. 222).

Найбільш енергійним з опонентів видається схильний применшувати психічну продуктивність уві сні маркіз д’Ерве де Сен-Дені, у жваву полеміку з яким вступив Морі і трактат якого, попри всі свої зусилля, я не спромігся роздобути ^[52]. Морі пише про нього так (Maury, 1878, стор.19): «M. le Marquis d’Hervey prête à l’intelligence durant le sommeil, toute sa liberté d’action et d’attention et il ne semble faire consister le sommeil que dans l’occlusion des sens, dans leur fermeture au monde extérieur; en sorte que l’homme qui dort ne se distingue guère, selon sa manière de voir, de l’homme qui laisse vaguer sa pensée en se bouchant les sens; toute la différence qui sépare alors la pensée ordinaire de celle du dormeur c’est que, chez celui-ci, l’idée prend une forme visible, objective et ressemble, à s’y méprendre, à la sensation déterminée par les objets extérieurs; le souvenir revêt l’apparence du fait présent». ^[53] До цього Морі додає: «qu’il y a une différence de plus et capitale à savoir que les facultés intellectuelles de l’homme endormi n’offrent pas l’équilibre qu’elles gardent chez l’homme éveillé» ^[54].

Н. Вашід (Vaschide, 1911, 146 і далі) дає нам уявлення про книжку д’Ерве і наводить з неї думки про позірну алогічність снів: «L’image du rêve est la copie de l’idée. Le principal est l’idée; la vision n’est qu’accessoire. Ceci établi, il faut savoir suivre la marche des idées, il faut savoir analyser le tissu des rêves; l’incohérence devient alors compréhensible, les conceptions les plus fantasques deviennent des faits simples et parfaitement logiques… Les rêves les plus bizarres trouvent même une explication des plus logiques quand on sait les analyser» ^[55].

Йоган Штерке (Johan Stärcke, 1913) вказує, що подібне пояснення непослідовності снів дає давніший автор, Вольф Давідсон (Wolf Davidson, 1799, стор. 136), з чиїми роботами я не був знайомий: «Дивні стрибки наших ідей уві сні ґрунтуються на асоціативних законах, однак іноді з’єднання відбувається у темряві душі і стрибок уяви часто спостерігається там, де його немає».