Між першим і другим виданням цієї книжки минуло дев’ять років, але необхідність чергового видання стала очевидною вже за рік. Такий перебіг подій мав би мене тішити; але так само, як раніше я не хотів вважати нехтування моєю книжкою з боку широкого загалу свідченням її нікчемності, так не можу сприймати теперішній інтерес до неї доказом її довершеності.
Науковий прогрес не обминув навіть «Тлумачення снів». Коли я написав цю книжку в 1899 році, моєї теорії сексуальності ще не існувало, і аналіз складніших форм психоневрозів тільки народжувався. Я сподівався, що тлумачення снів допоможе розробити психологічний аналіз неврозів; від того часу глибше розуміння неврозів, своєю чергою, вплинуло на наше розуміння снів. Теорія тлумачення снів як така просунулася далі у напрямку, який недостатньо виокремлювався у першій редакції книжки. Мій власний досвід, а також праці Вільгельма Штекеля й інших авторів допомогли мені правильніше оцінити ступінь і значення символізму у снах (точніше, у несвідомому мисленні). Отак, упродовж цих років накопичилося чимало матеріалу, що вимагає уваги. Я намагався надолужити, відповідно переробляючи текст і роблячи численні нові примітки. Якщо подекуди ці доповнення загрожують порушити структуру викладу, а подекуди я не спромігся узгодити оригінальний текст з рівнем нашого сучасного знання, я прошу читача про поблажливість до цих недоліків – вони стали результатом і ознакою дедалі швидшого поступу нашої науки. Я б навіть ризикнув спророкувати, в яких інших напрямах пізніші видання цієї книжки (якщо такі знадобляться) відрізнятимуться від теперішнього. Вони, з одного боку, матимуть можливість зблизитися з великим матеріалом, представленим у художній літературі, міфах, живому мовленні і у фольклорі; а з іншого боку, вони муситимуть детальніше визначити взаємини снів з неврозами і психічними захворюваннями.
Гер Отто Ранк надав мені цінну допомогу у доборі додаткового матеріалу і цілковито взяв на себе коректуру гранок. Я вдячний йому та багатьом іншим особам за їхній внесок і виправлення.
Відень, весна 1911 р.
Торік (1913 р.) доктор О. А. Бріл з Нью-Йорка здійснив англійський переклад цієї книжки (The Interpretation of Dreams, G. Allen amp; Co., London).
Доктор Отто Ранк цього разу подбав не тільки про коректуру гранок, але також збагатив текст двома повноцінними статтями – додатками до розділу VI.
Відень, червень 1914 р.
Інтерес до тлумачення снів не ущухав навіть упродовж Світової війни, і, тим часом, як вона триває, виникла потреба у новому виданні. На жаль, не вдалося у повному обсязі простежити за публікаціями цього періоду; ні доктор Ранк, ні я не знаємо про іноземні праці від 1914 року.
На разі готується до виходу в світ угорський переклад, підготований доктором Голошем та доктором Ференці. У 1916–1917 роках мої вступні лекції з психоаналізу опублікував у Відні Гуґо Геллер. Центральна частина видання, що складається з одинадцяти лекцій, присвячена викладу снів, який я прагнув зробити якнайпростішим і тісніше, ніж у цій книжці, пов’язаним з теорією неврозів. В цілому, це наче компендіум «Тлумачення снів», хоча у деяких аспектах – дещо детальніший.
Я не зміг здійснити фундаментальний перегляд цієї книжки, що привів би її текст до рівня нашого сьогоднішнього розуміння психоаналізу, але, з іншого боку, знищив би її історичний характер. Гадаю, однак, що упродовж майже двадцяти років свого існування книжка виконала покладене на неї завдання.
Будапешт – Штайнбрух, липень 1918 р.
Потреба нового видання вже давно б мала бути вдоволена, якби не труднощі, яких зараз зазнає книжкова торгівля; натомість попереднє видання вперше було випущене новим накладом без жодних змін: тільки бібліографію оновив і доповнив доктор Отто Ранк.
Таким чином, моє припущення, що упродовж двадцяти років свого існування книжка виконала покладене на неї завдання, не підтвердилося. Навпаки, я міг би сказати, що вона отримала нове завдання. Якщо попередня функція книжки передбачала надання певної інформації щодо природи снів, тепер вона має не менш важливу місію з подолання уперто хибного розуміння цієї таки інформації.
Відень, квітень 1921 р.
У період між публікацією останнього (сьомого) видання цієї книжки в 1922 р. і теперішнім, у Відні видано повне зібрання моїх творів видавництвом Internationaler Psychoanalytischer Verlag [Міжнародне Психоаналітичне в-во]. Другий том його містить точне перевидання першої редакції «Тлумачення снів», тим часом як у третьому томі зібрано усі доповнення, які згодом вносилися до тексту. Кілька перекладів книжки упродовж цього часу вийшли у світ у звичайній однотомній версії: французький переклад І. Мейерсона опублікувано під назвою «La science des rêves» у серії «Bibliothèque de Philosophie Contemporaine» [Бібліотека сучасної філософії], 1926; шведський переклад Йона Ландквіста, «Drömtydning» (1927); іспанський переклад Луїса Лопеса-Балестероса і де Торреса у VI і VII томах «Повного зібрання творів». Угорський переклад, який, як я вважав, мав вийти ще в 1918 р., досі не виданий.
У даному переробленому і доповненому виданні я так само розглядаю свою книжку як історичний, по суті, документ, тож вніс у неї лише такі зміни, які уточнюють і поглиблюють мої власні погляди. Відповідно до цього, я відмовився від ідеї додання списку робіт з проблем сну, опублікованих з моменту появи книжки, і зараз цей розділ видалений. Дві статті, якими Отто Ранк доповнив давніше видання – «Сни і художня література» і «Сни і міфи», – теж видалено.
Відень, грудень 1929 р.
На сторінках цієї книжки я покажу, що певна психологічна техніка дозволяє тлумачити сни, осмислюючи раціональну сутність кожного з них та визначаючи його сенс і відповідне місце у перебігу свідомого психічного життя. Далі я маю намір висвітлити процеси, що обумовлюють химерність і незбагненність снів, і з цих процесів виснувати природу психічних сил, взаємо- чи протидія яких викликає сни. По чому моя розвідка добігне кінця, досягши царини, де проблема снів – у колі ширших питань – має розв’язуватися із залученням інших матеріалів.
Попередньо я представлю огляд праць інших авторів, а також сучасний стан проблеми снів у науці, оскільки у подальшому викладі я не часто матиму нагоду повертатися до цього. Попри тисячоліття зусиль, наукове розуміння снів зазнало дуже незначного поступу – факт настільки широко визнаний, що видається зайвим цитувати окремих авторів на його підтвердження. У працях, список яких я подаю у кінці своєї роботи, міститься чимало обнадійливих спостережень і доволі цікавого матеріалу з нашої теми, але нічого або дуже мало такого, що розкривало б сутність явища або переконливо розв’язувало якусь, бодай одну, з його загадок. Іще менше, звісно, дають зусилля освічених дилетантів.
Питання про сприйняття снів примітивними племенами у доісторичні часи і про його ймовірний вплив на формування тогочасних поглядів на світ і душу настільки цікаве, що я вкрай неохоче оминаю його обговорення у контексті своєї розвідки. На разі, посилаючись, зокрема, на визнані праці сера Джона Лаббока, Герберта Спенсера, Едварда Б. Тейлора, зазначу, однак, що осягнути масштаби пов’язаних з цим питанням суджень ми зможемо, тільки виконавши завдання «тлумачення снів», що стоїть перед нами.
Доісторичне сприйняття снів, безперечно, відбилося у ставленні до снів серед народів класичної давнини [3]. Вони пов’язували свої сни зі світом надлюдських істот, у який вони вірили, і розуміли їх як одкровення від богів і демонів. Вони також не ставили під сумнів значення снів для кожної особи, яке полягало, зазвичай, у віщуванні майбутнього. Проте надзвичайне розмаїття змісту і впливу снів ускладнило узагальнення погляду на них і потребувало розподілу снів на різні групи, за їхньою важливістю і надійністю. Натомість, розуміння снів окремими філософами давнини визначалося, перш за все, їхнім ставленням до віщування. У двох присвячених сну творах Аристотеля сни вже стають предметом психології. Ми дізнаємося, що не боги посилають сни, і природа снів є не божественною, а радше демонічною, оскільки природа як така є демонічною, а не божественною, тобто сни приходить не як надприродні одкровення, а як робота людської душі, втім, пов’язаної з божеством. Сни визначаються активністю душі конкретної людини, що спить.
Аристотелю відомі деякі характеристики спання – зокрема, перетворення під час сну малих подразників на великі («людині здається, ніби вона йде крізь вогонь і відчуває жар, тим часом як незначне тепло діє на окрему ділянку її тіла»), і він виводить з цього висновок, що сни можуть доволі точно вказувати лікареві на перші ознаки змін у тілі, непомітні у притомному стані. [4]
Видатні давні мислителі до Аристотеля вважали сон не породженням заснулої душі, а посланням з божественного боку, і вже тоді виокремилися дві протилежні течії, які відтак завжди впливатимуть на оцінку стану сну. Розрізняли правдиві, цінні сни, які посилались людині, щоб застерегти її чи відкрити їй майбутнє, і марнотні, оманливі, даремні сни, що мали на меті завести на манівці, занапастити.
Ґруппе (Gruppe 1906, 2, стор. 930) подає класифікацію снів за згаданими ознаками у Макробія й Артемідора: «Сни поділяються на два класи. Приналежні до першого впливають лише на теперішній час (або минулий), однак нечинні щодо майбутнього і включають ενὺπνια, безсоння, і які безпосередньо відображають якусь картину або її протилежність – наприклад, голод або його втамування, а також φαντάσματα, які у фантастичний спосіб розширюють дану картину, як, наприклад, нічні жахи, ephialtes. Другий клас, з іншого боку, вважається вирішальним щодо майбутнього; до нього належать: 1) пряме пророцтво, отримане уві сні (χρηματωμός, oraculum), 2) провіщення прийдешньої події (όραμα, visio), 3) символічне видіння, що потребує інтерпретації (όνειρος, somnium). Ця теорія трималася впродовж багатьох століть».
Завдання «тлумачення снів» залежало від зазначеної варіативності їх оцінювання. Взагалі, від снів очікували серйозних наслідків, але не кожен сон одразу надавався до тлумачення і не завжди траплялося зрозуміти, чи зміст сну має якийсь неясний важливий сенс. Така ситуація підштовхнула людей до вироблення способу, за яким незрозумілий зміст сну заміняли на відповідний значущий. Позаяк найбільшого авторитету у тлумаченні снів у давніші часи зажив Артемідор Далдіанський, його детальна праця [5] компенсує нам втрачені твори на цю тему [6].
Донауковий підхід до снів у давніх цілковито узгоджувався з їхнім світоглядом у цілому і проектував як реальність у довколишній світ те, що реальністю було тільки у їхньому психічному житті. Крім того, на їхньому сприйнятті снів відображалося враження, яке залишає сон у пробудженій свідомості зранку, як щось чуже, з потойбічного світу, що не поєднується з рештою елементів свідомості. Проте не варто гадати, буцімто в наші дні вчення про надприродне походження снів не знаходить прибічників: крім усіх святобожних і містичних письменників, які законно утримують колись широку царину надприродного, доки та залишається незавойованою науковцями, подибуємо також цілком розсудливих і не надто екстравагантних мислителів, які прагнуть у нез’ясованості природи й походження снів бачити аргументи на користь своєї релігійної віри в існування і втручання вищих духовних сил (Haffner, 1887). Поцінування царини сну деякими філософськими школами – наприклад, шеллінгіанцями – є очевидним відгомоном незаперечної в давнину божественності сну. Дискусія щодо пророчої сили снів теж досі триває, оскільки психологічні пояснення на разі не здатні охопити весь накопичений матеріал, хоча ті, хто тримається наукового способу мислення, схильні відкидати такі міркування.
О проекте
О подписке