Цитаты из книги «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього»

Щонайменше з часів Сільськогосподарської революції більшість людських суспільств були патріархальними, де чоловіки цінувалися вище за жінок. Незалежно від конкретного визначення понять «чоловік» та «жінка» в тому чи іншому суспільстві, бути чоловіком завжди було краще. Патріархальні суспільства навчають чоловіків думати та діяти по-чоловічому, а жінок — по-жіночому, караючи кожного, хто насмілюється порушити ці обмеження. Проте тих, хто не насмілюється, вони не винагороджують рівною мірою. Якості, які вважаються чоловічими, цінуються більше, ніж ті, що вважаються жіночими, а члени суспільства, які уособлюють ідеал жіночності, отримують менше за тих, хто демонструє ідеал мужності. У здоров’я та освіту жінок вкладається менше ресурсів; вони мають менші економічні можливості, меншу політичну владу та меншу свободу пересування. Гендер — це перегони, у яких деякі бігуни змагаються лише за бронзову медаль.

Стать — то дитяча забавка, а от гендер — то вже серйозно. Належати до чоловічої статі простіше простого. Треба просто народитися з хромосомами X та Y. Належати до жіночої статі так само легко. Пара X-хромосом, і все о’кей. Натомість стати чоловіком або жінкою доволі складно, бо це потребує великих зусиль. Оскільки більшість чоловічих та жіночих якостей є скоріше культурними, ніж біологічними, жодне суспільство автоматично не увінчує кожного самця званням чоловіка або кожну самицю званням жінки. Не є ці титули й довічними. Самці повинні постійно доводити свою мужність протягом усього життя, від колиски й до могили, в нескінченній низці ритуалів і вчинків. Робота жінок також ніколи не завершується — вони весь час повинні доводити самим собі та іншим, що є достатньо жіночними.

немає великого сенсу стверджувати, що природною функцією жінки є народження дітей або що гомосексуальність є неприродною. Більшість законів, норм, прав та обов’язків, що визначають мужність та жіночність, відбивають лише людське уявлення про них, а не біологічну реальність.

Роти, наприклад, виникли тому, що найдавніші багатоклітинні організми потребували способу поглинання їхніми тілами поживних речовин. Ми все ще використовуємо наші роти з цією метою, але використовуємо їх також для поцілунків, розмов, а деякі рембо ще й висмикують ними кільця з ручних гранат. Чи вважати якесь із цих застосувань неприродним лише тому, що наші предки-плазуни 600 мільйонів років тому не робили таких речей своїми ротами?

Насправді наші поняття «природного» та «неприродного» беруться не з біології, а з християнської теології. Згідно з теологами, «природне» означає «відповідає задумам Бога, який створив природу». Християнські теологи стверджували, що Бог створив людське тіло, задумавши кожну кінцівку та орган для того, щоби служити конкретній меті. Якщо використовувати наші кінцівки та органи з метою, передбаченою Богом, то це буде природна діяльність. Якщо ж використовувати їх інакше, ніж задумав Господь, це буде неприродно. Але еволюція не має кінцевої мети. Органи не еволюціонували з якоюсь божественною метою, а спосіб їх використання постійно змінюється. В організмі людини немає жодного органа, який виконував би лише роботу свого прототипу, коли той вперше з’явився сотні мільйонів років тому.

Усе, що можливе, є також природним за визначенням. Дійсно неприродної поведінки, такої, що йде проти законів природи, просто не може існувати, тому й жодної заборони не потрібно. Адже жодна культура чомусь ніколи не намагалася заборонити чоловікам фотосинтезувати, жінкам — бігати швидше за швидкість світла або негативно зарядженим електронам притягуватись один до одного.

Біологія готова стерпіти дуже широкий спектр можливостей. Це культура зобов’язує людей реалізовувати одні можливості, тоді як забороняти інші. Біологія дозволяє жінкам мати дітей — деякі культури зобов’язують жінок реалізовувати цю можливість. Біологія дозволяє чоловікам насолоджуватися сексом один з одним — деякі культури забороняють їм реалізовувати цю можливість.

Біологія дозволяє, культура забороняє»

Зґвалтування жінки, яка не належала жодному чоловіку, взагалі не вважалося злочином, так само як не вважалося крадіжкою підняття знайденої монетки на залюдненій вулиці. Також не скою­вав злочину й чоловік, який ґвалтував власну дружину. По суті, ідея, що чоловік міг зґвалтувати свою дружину була оксюмороном. Бути чоловіком означало мати повний контроль над статевим життям дружини. Сказати, що чоловік «зґвалтував» свою дружину було так само нелогічно, як сказати, що чоловік украв власний гаманець. Такий спосіб мислення не обмежувався лише давнім Близьким Сходом. Навіть у 2006 році у світі нараховувалось п’ятдесят три країни, де чоловік не міг бути покараний за зґвалтування своїє дружини. Навіть у Німеччині відповідні закони були вдосконалені лише в 1997 році, коли було передбачено правову категорію подружнього зґвалтування

зґвалтування належало до порушень права власності — тобто, жертвою вважалася не жінка, яку зґвалтували, а особа чоловічої статі, якій вона належала. А засобом правового захисту було передання власності — від ґвалтівника вимагалося сплатити батькові або братові цієї жінки викуп за наречену, після чого вона навіки ставала його власністю.