Я іноді з’являлася в цій тусовці через одного із співзасновників Skype, Тойво Аннуса, з яким тісно спілкувалася. Не пам’ятаю, що писалося в книгах і розповідалося в блогах про створення Skype, тому розповім по секрету й коротко. Тойво помер у 2020 році від інсульту. Йому було 48 років, і до цього часу він був уже не тільки засновником Skype, але, напевно, найактивнішим бізнес-ангелом в Естонії, який і через свої підприємства, і безпосередньо від себе інвестував у понад 100 стартапів. Це була одна з найболючіших втрат – у всіх сенсах цього слова.

Але повернімося до часів, коли ми були ще зовсім молодими: у кінець 1990-х – початок 2000-х. Спочатку народився Kazaa. Пам’ятаєте такі програми, альтернативи Napster, через які можна було завантажувати музику, ігри та фільми? Поступово законодавство ставало все менш толерантним, і в результаті не рятували вже й різні Sealand. До речі, це цікава історія. Розповім, якщо раніше не чули.

Вирішив майор британської армії Рой Бейтс збунтуватися проти системи і створити «власне королівство», до речі, в прямому сенсі слова. Під час Другої світової війни Британське королівство створило в нейтральних водах різні оборонні конструкції зі сталі та бетону. Про всяк випадок. А в 1950-ті роки покинуло їх. А майор Бейц вирішив створити свою радіостанцію, що знаходиться поза межами драконівських законів радіомовлення Великої Британії. І що для цієї мети могло б підійти краще ніж нічийні, з точки зору міжнародного закону, землі або води?

Terra Nullius. Вишка була захоплена Роєм, який оголосив дану територію Sealand. Тим часом Велика Британія зробила висновки і, доки Рой призначав свою дружину принцесою Джоан, підірвала інші вишки.

У 1968 році в результаті однієї з найскладніших юридичних баталій і знахідки документів XVII століття суд визнав, що Велика Британія все-таки не має юрисдикції над спорудженням. Таким чином, Sealand був визнаний і de facto.

Чому я про це розповідаю? Тому що такий прецедент напрошується й на інші приклади, які містять у собі слова «свобода», «нічия територія» й «інтернет». Через кілька десятків років винайшли інтернет, і Sealand став пропонувати рай і притулок для представників інтернет-сервісів, сайтів і платформ, які бунтували проти обмежень, як колись і Рой. У Sealand на деякий час знайшли свій рай і WikiLeaks, і PirateBay, і багато інших бунтарів.

Створений сервіс під ім’ям HavenCo був на межі легального й можливого. Це був перший у світі електронний офшорний рай. Тому те, що робило його сильним, робило його і слабким, і Sealand після багатьох атак і внутрішніх конфліктів таки перевів послуги хостингу в Лондон, і початковий сенс забезпечення свободи загубився.

Також законом вже визначили поняття піратства, і поступово файлообмінники – подібні до Napster, Kazaa і PirateBay – почали закриватися.

Але команда Kazaa не була б крутою, якби у них не було «плану Б». Хоча, можливо, це завжди й був «план А» – просто використовувати Kazaa для тестування технології peer-to-peer, технології обміну масивних даних, для того, щоб потім продавати цю технологію. І коли закрився Kazaa, постало питання: «Для чого можна ще використовувати дану технологію?» Правильно – для передачі голосу. І поступово на тій же технології зародився Skype.

Це зараз здається, що для Skype все було просто, як прогулянка в парку, а вони пройшли всі кола пекла підприємця-початковця. На ринку вже були месенджери: Microsoft і ICQ. Знайти інвесторів завжди важко, і до того ж, не було особливо великих історій IT-успіху і єдинорогів з Естонії або Швеції. Ericsson не рахується, це історія вже більш ніж столітньої давності.

Пройшовши десятки байдужих венчурних капіталістів, бізнес-план Skype потрапив на стіл до Cтіва Юрветсона й Тіма Дрейпера, які в подальшому стали інвесторами «Space Х» і «Tesla», інвесторами Hotmail і ще багатьох крутих стартапів. Так вийшло (не знаю, чи це збіг), але батьки Стіва – естонці, які під час війни емігрували до Сполучених Штатів, і Стів народився вже там. І хоча сам він вже не розмовляє рідною мовою, він відчуває себе естонцем. Саме йому держава Естонія з гордістю подарувала першу картку електронного резидента країни. Йому й журналісту Едварду Лукасу (Edward Lucas), який завжди вболівав за Естонію, вірив, що путінський режим ні до чого доброго не призводить, і навіть написав одну з перших у світі книг про кібершпіонаж.

Але повернімося до Skype. Бізнес-план Skype потрапив на стіл Стіва, й почалася спільна історія любові й боротьби. Хоча головний офіс Skype офіційно перебував у Стокгольмі, команда інжинірингу з чотирма співзасновниками залишалася в Естонії, і Skype виправдано вважали естонським. І 500 мільйонів євро, що надійшли естонським засновникам після подальшого продажу Skype Майкрософту, тільки посилили цю думку.

Так і вийшло, що в Естонії з’явився «свій Skype» завдяки багатьом різним моментам, але ще не особливо завдяки самій Естонії як державі. Хоча держава вчасно поставила правильне питання: «Що треба зробити, щоб це не залишилося одноразовою історією й у нас з’явилося багато нових «скайпів»?»

Не треба просто «заливати» компанії грошима або починати змінювати закони, треба зрозуміти, у чому реальна проблема. А проблем було багато – стартаперство ще не було «крутим за замовчуванням», не існувало достатньої кількості акселераторів і менторських програм, не було платформи бізнес-ангелів і достатнього венчурного капіталу. І тоді Естонія стала вирішувати саме ці проблеми, закривати прогалини, які заважали розвитку. Податків не чіпали, не вони були суттю проблеми. Одним із постулатів фіскальної політики було те, що податків має бути кількісно мало, вони повинні бути всім зрозумілі й не мати лазівок і винятків. Адже коли багато різних податків, це ускладнює адміністрування для всіх. Крім того, коли є податкові пільги або різноманітне оподаткування, починають шукати лазівки. У результаті такого мислення й підходу Естонія вийшла на перше місце в рейтингу «простоти сплати податків», і на збір податків витрачалося найменше коштів у Європі.

Тоді й вирішили створити один із способів підтримки стартапів – Естонський Фонд Розвитку. Ідея була досить проста: оскільки на ринку немає достатньої кількості венчурних інвесторів, які інвестували б у високотехнологічні стартапи на ранній стадії і з високим ризиком, державі треба взяти частину ризиків на себе, підтримати грошима й стати гарантом для інвесторів.

Для інвестицій держава виділила 2 % акцій Естонського Телекому, які належали їй і котувалися на біржі, і для кожної інвестиції фонд продавав акції. А сам Фонд підпорядковувався безпосередньо парламенту.

Я стала четвертим співробітником Фонду. До мене в команді були лише керівник Фонду, керівник відділу інвестицій та перший інвестиційний менеджер. Інтерв’ювала мене ціла команда, і зрештою я стала другою інвест-менеджеркою.

Завжди круто перебувати під час народження чогось важливого. Ти реально відчуваєш себе частиною історії, навіть маленької, і відчуваєш цей неймовірний адреналін, знаючи, що будується щось абсолютно нове, чого раніше не було.

Фонд допомагав «експортноорієнтованим компаніям із високотехнологічною складовою» знайти інвесторів і міг інвестувати тільки в тому випадку, якщо на тих самих умовах, хоча б у масштабі 50 % інвестицій, знайшовся б приватний інвестор. Тільки разом із приватними грошима, оскільки лише розумні й зацікавлені інвестори вкладають власні кошти й допомагають. І це запорука реального успіху. Фонд зі свого боку давав гроші на решту, допомагав у всіх юридичних питаннях і додавав солідності. «Хто ваш інвестор?» «Держава Естонії». Звучить як гарант, принаймні, надійності.

Як взагалі інвестор інвестує в стартапи? Часто просто на довірі до засновників та ідеї. Складно реально прорахувати ймовірність глобального успіху. У тебе може бути найкрутіший продукт, але неправильний час, бо, наприклад, увійшли сильні конкуренти, які демпінгують ринок або настала криза, чи просто виявилося, що даної проблеми не існує в такому масштабі, як думали стартапери, або засновник вирішив, що «він втомився і більше не хоче».

Як приклад можна навести український стартап PetCube, про який довго і з постійною надією думали, що він буде великою історією успіху. Якщо ви не в курсі, це розробка камер-асистентів для домашніх улюбленців, які залишилися вдома самі, але хотіли б почути голос господаря. Так – начебто є потрібний продукт. Так – начебто є і сильні інвестори, але який дохід отримають інвестори від інвестицій, складно сказати. Всесвітньої історії успіху поки немає, і недостатньо того, що є ідея, продукт й інвестори. Бо, врешті-решт, успіх – це не просто переконати інвесторів, але й заробити їм очікуваний прибуток. І трохи більше.

Як сказав один естонський венчурний інвестор: «Я дивлюся на людей, які прийшли за грошима, і ставлю собі запитання, чи вірю я, що вони зароблять мені десять мільйонів? Чи горять їхні очі? Тоді я множу суму, яку вони просять, на три і приймаю рішення».

Так було і з роботою у Фонді. Звичайно, ми намагалися для себе відповісти на всі логічні запитання: чи вирішує даний продукт реальну проблему, у чому справжні конкурентні переваги, чи є вже у команди історія успіху. Але завжди залишався коефіцієнт непередбачуваності. Чи буде все збігатися і чи все вийде? Щоправда, участь в інвестиції активного і професійного приватного інвестора підвищувала ймовірність успіху.

Естонський Фонд Розвитку пропрацював 11 років, а потім його ліквідували й передали портфель інвестицій приватному фонду. Ні, нічого не сталося, просто держава вирішила, що Фонд виконав своє завдання: на ринку вже досить венчурного капіталу, прогалини вже немає, і Фонд більше не потрібен, оскільки його роль виконана. Таке трапляється.

Найуспішнішими інвестиціями Фонду залишилися, напевно, Cleveron і, через SeedBooster, GrabCAD. Cleveron – це виробник посилочних автоматів, до лав клієнтів якого входить і Wallmart. GrabCAD – це платформа, на яку інженери можуть завантажувати свої креслення, а кому потрібно, то й купувати, і вивантажувати.

Крутий був досвід того часу, коли й сама держава працювала як стартап, і намагалася зрозуміти, як не лише не заважати, а й допомагати.