– Вони є, сір, їх достатньо, повірте мені. Тотожні ураження, не характерні для звичайної блискавки. Я можу підкріпити «нехарактерність» уражень більш аніж переконливою статистикою. Як місцевою, так і зібраною на Випереджаючих планетах. Для Землі, скажімо, це сотні тисяч випадків на протязі тисячі років. Повне співпадіння клінічної симптоматики. Що в Махоніко, що в Анс. І повна відмінність з переважаючою більшістю тих випадків, які були знайдені мною в архівних базах. Я відчув, що тут простежується якась закономірність. Подивився біографічні файли покійного брата Махоніко – терориста Хепі Етальдіно. Його життя тут, на Аврелії, достатньо ретельно задокументоване. В його біографії також був епізод з нападом адельм. Коли йому було шістнадцять років, у поселенні Нова Джорджія. Та сама історія. Опіки очей, локальний параліч, струменеве ураження шкіри. А ще я продивився файли терористки Шерми…

– Навіть так, – Блісс похитав головою. Чи то здивовано, чи то несхвально.

– Я отримав на це дозвіл від керівництва управління «А», – повідомив технік, не відводячи погляду. Помовчав, чекаючи на реакцію Блісса; не дочекався й додав: – Дозвіл від адмірала Хангара. Тридцять дві години тому.

– Невже вам, Модо, приносить задоволення дратувати своїх безпосередніх керівників зверненнями «через голову»? – координатор розвідувальних проектів пройшовся поглядом мішкуватим комбінезоном техніка, його кирпатим безбарвним обличчям, вузькою лінією рота і жіночою шиєю.

«Дигендер, умовно повноцінна двостатева особина, прикрий збій еволюційної програми, – Блісс зусиллям волі придушив хвилю обридження, яка вже напинала свій гребінь у його єстві. – Що з нього візьмеш, з цього нещастя. Його (чи то «її») ображено ще до народження. І він (вона) дуже корисний (корисна). Допитливий (допитлива), здогадливий (здогадлива), наполегливий (наполеглива). Знає свою справу… Насправді, Імперія стоїть саме на таких техніках».

Вголос він сказав:

– Ви повинні знати, Модо, що внутрішні статути Служби чітко регламентують порядок звернень за дозволами до посадових осіб та експертних центрів.

– Я визнаю свою провину, сір.

– Це зрозуміло, але ви зупинились на тому, що дивились біографічні файли лідерки терористів Шерми Шайнар.

– Так, сір.

– І що далі?

– Коли вона перебувала на Землі, її також вразила кульова блискавка.

– …?

– Так, це відмічено в її дос’є. Я знайшов медичний звіт, доволі детальний. Вона тоді була на третьому місяці вагітності, і військові медики з допоміжної бригади Першого флоту ретельно її обстежили.

– Але ж на Землі немає адельм.

– Ви маєте рацію, сір. Тому поява тої земної кульової блискавки була замаскована грозою. Звичайним, як для Землі, явищем.

– Я вже знаю, Модо, яким буде продовження вашої історії: у Шерми були ті самі симптоми ураження, що й у брата із сестричкою та у курсантки Анс? Я вгадав?

– Абсолютно точно, сір. Ті самі симптоми. Один в один. Це не може бути простою випадковістю. Всі згадані особи зазнали, як я думаю…

– Своєрідного посвячення від чужих?

– Саме так, сір! Ви мене зрозуміли. Їхні організми могли отримати не лише ураження, але й зазнати непомітних трансформацій, стати носіями «підсаджених» енергетичних структур або ж чогось у цьому роді. Це явне проникнення.

– Ви заслуговуєте на підвищення, – підсумував Блісс після кількох хвилин мовчання. – Хоча ви й діяли всупереч нашим статутам і… традиціям. Вважайте, що вам пощастило з начальником.

– Служу Імперії! – технік-дигендер виструнчився перед координатором.

– Тобі сподобалось? – Пела дивилась на дзеркальну стелю, де пульсувало у спільному ритмі дихання переплетене відображення двох тіл – світлошкірого і кольору байхового чаю.

– Ти ще питаєш? – Ясмін занурила свій точений носик у волосся подруги. – На цій застебнутій планеті знайти таке руде щастя… Я в шоці.

– Планетка ще та, – погодилась Пела. – Мене тутешні товстолапі задроти вже задовбали. Ти зовсім інша. Зовсім. Дівчата кажуть, що ти з Тіронії. Там краще?

– Мої батьки працювали на Тіронії, я там народилась. Але вся наша родина – з Землі. Я вважаю себе землянкою, а не тіронійкою.

– У нас в школі вчаться дві землянки. Обидві бридкі. Одна – альбінос із червоними очима, а в другої таке жирне волосся, що вже за годину після душу злипається у пасма гівнячкового кольору. Фе!

– Землянки різні бувають, – Ясмін лизнула вушко дівчини. – А тобі подобаються лише дівчата?

– Я хотіла б мати хлопця, – визнала Пела. – Але ж ти сама бачиш, які тут хлопці. Миршаві провінціали, нема на що й дивитись. У них найкрутішим щастям вважається узяти офіційний шлюб з донькою начальника. Усі товстолапі повернуті на кар’єрі, особливо на військовій. Якщо в когось із них родич служить в імперському Флоті, то це просто щось. І не підходь, не гляне. Вища раса! Вони тут так гнуться перед усяким дрібним начальством, що мене аж нудить. А бізнесмени з них ніякі. Тут усім бізнесом керують альфійці. От вони класні пацани, ділові. Й гроші в них водяться. Я хотіла б мати хлопця з Альфи.

– Альфійці занудні.

– Й зовсім не занудні.

– Я чула, що авреліанці спеціально заохочують переселенок до лесбійського кохання. Що це така політика тутешнього уряду. Обмежують народжуваність.

– Політика? – Пела скривилась, наче від кислого. – То мене навмисно «заохотили» до Оси?.. О! – згадала вона. – Ти ж казала, що всім відомо, що Оса моя дівчина… Була моєю дівчиною, – виправилась вона і винувато притиснула свої губи до щоки Ясмін.

– Я не ревнива, руденька, не мкнися, – Ясмін підвелась з ліжка. – А ваші з Осою ігри хтось записує і продає. Можна придбати у вільному доступі і в різних форматах. Ви з Осою справжні зірки місцевого порно. Скоро із тих записів симуляшку зроблять. Якщо вже не зробили.

– Сволота! Падли! – Пела щиро вгризлась у подушку. Вона відчула, як горить її обличчя. Якби вона вміла плакати, то почала б ревіти, як шмарката малолітка.

– Та не переживай ти так. Знаєш, скільки дівчат на Аврелії заздрять тобі смертельною заздрістю? – Ясмін щиро милувалась видовищем розлюченої красуні, її рухливою рудою гривою, що відливала міддю у матовому сяйві поляризованих світильників.

– Мені та їхня заздрість до одного місця. От до цього, – Пела поплескала себе нижче спини. – Падли! – дівчина запустила подушку у дзеркальну стіну. – Мене, як останню дурепу, підставили… Як-би я знала, хто це знімає…

– Може, Оса в курсі.

– Ти так думаєш? Ні, я не вірю… – Пела аж зблідла від такого припущення.

– А хто із вас двох обирає душову кабінку? – Ясмін потягнулась усім своїм розкішним тілом, схилила голову на бік і змовницьки підморгнула подрузі.

Пела згадала, що кабінку для їхніх таємних зустрічей завжди обирала Оса. «Вб’ю суку!» – вирішила вона. А потім ще один здогад виплив з її пам’яті: хитра посмішка Ясмін в автобусі, коли вони уперше побачили одна одну.

«Побачили одна одну наживо, – виправила себе Пела. – Вона впізнала мене. Вона бачила записи з кабінок. Мене ж, завдяки тій зрадниці, знає уся ця клята Аврелія… От звідки ноги ростуть!»

– Так ти бачила мене… наші з Осою…

– Бачила. Мені сподобалось. Навіть дуже. Я відразу помітила, що ти не знаєш про запис, що ти кохаєш ту стерву по-справжньому. Таке неможливо зіграти, руденька… Я передивилась усі записи з тобою, які лише знайшла у мережах. Ти вартуєш більшого, я ж тобі кажу.

– Її вбити мало. Підлота, дрантя…

– Лиши в спокої ту Осу, мисли ширше. У щирому коханні гріха немає.

– Гріха? – перепитала Пела. – Нас вчать, що «гріх» є означенням застарілого релігійного уявлення про втрату цноти. Ти сектантка?

– Чого б це раптом?

– Я знаю, що на Тіронії багато сектантів. Серед людей, а особливо серед клонів.

– Я не сектантка. А щодо втрати цноти… Ти знаєш ці рядки:

 
Кохання є набуванням єдності,
кохання є накопиченням цноти,
сонячного запаху, нечемних напружень тіла,
річкової ходи через вузькі лази ревнощів,
під мостами помсти,
крізь отвори денних проникнень…
 

– Ні, уперше чую. Накопичення цноти? – дівчина ворухнула губами, наче смакуючи парадоксальне словосполучення. – Прикольно.

Й хто ж це написав?

– Одна заборонена поетеса.

– Заборонена? – здивування Пели було щирим. Вона вперше почула, що існують заборонені поети. – А чому її заборонили?

– Колись тобі розповім, – на обличчя Ясмін раптом набігла холодна тінь.

– А як її ім’я?

– Шерма Шайнар, вона з Ноли.

– А почитай ще щось з її віршів.

– Слухай:

 
Я знову прив’язана до платану.
Мене намастили медом, щоби комахи знали, куди летіти;
щоби вони заповзли в мене через усі отвори
і щоби після їхніх щелеп мене стало зовсім мало,
самі лише кістки: блискучі, гладенькі,
такі ж досконалі, як я тепер. Тому що насправді комахи
відкривають глибші шари краси,
а не знищують, як думають ті, хто ненавидить.
 

– Це отак я прив’язана до самої себе, – після довгого мовчання мовила Пела.

– Ти сказала як поет, – Ясмін присіла на ліжко і заходилась пестити Пелу. – Ти не пробувала писати?

– Ні, – дівчина відсунулась від флаг-марінера. – То не моє.

– Щось не так, руденька?

– Я хочу більше знати про цю Шерму. Де можна дізнатись про неї?

– Я ж уже казала: вона заборонена поетеса. Якщо ти зробиш запити щодо неї в інформаційних мережах, тобою миттєво зацікавляться Джи Тау.

– Вони мною й без того цікавляться.

– З якої це радості?

– Мій брат чогось там накоїв проти Імперії… Ця заборонена Шерма воює з імперцями?

– Я знаю про неї не так уже й багато. Кажуть, що вона телепатка і неймовірна сексі. Вона здобула діамантову корону на альфійскому всепланетному конкурсі краси. Навіть була коханкою імператора…

– Теперішнього?

– Ні, покійного Туре Шактірі. Потім вона очолила заколот проти Імперії і піфійських жриць.

– Коханка імператора очолює заколот і пише такі вірші? Крутезна дівка… – Пела замислилась, потім тяжко зітхнула: – А я пропадаю у цій дірі, як грьобане щуреня.

– Тобі тут погано?

– Погано? Це слабо сказано. Мене вигрібає від цієї школи, від цієї смердючої Золотої Планети, від цих товстолапих тупаків, від цієї суки Оси, від усього, всього, всього. Ви-грі-ба-є!.. Вони ж тут усі такі моралісти, а знали про нас з Осою, знали все і не вигнали нас, не відправили до карцеру… Я тобі вірю, це така їхня політика. Вони дивляться на переселенців, як на корисних збоченців, як на дешеву робочу силу. Ми для них гірші за клонів. Їм головне, щоб ми не чіпали товстолапих, а між собою… Хоч би й повбивали одне одного, товстолапим до одного місця. Ненавиджу цю планету!

– Хочеш рвонути звідси?

– Хочу, – Пела недовірливо подивилась на Ясмін. – А ти мені допоможеш?

– Спробую.

– Але в мене на мандри немає фунтиків.

– Не в грошах справа, руденька. Дві ескадри Одинадцятого флоту за кілька тижнів передислокують до Сектора Ерідана. Кажуть, що на Сельву. Там будуватимуть суперсекретну військову базу. Тільки ти, дивись, нікому про це не кажи, – Ясмін притиснула палець до губ подруги. – Інформація рівня секретності «два А». Нас усіх перекидають на нову точку. Усіх, хто будує Телон. Але там, кажуть, на порядок більший обсяг робіт. Формується окрема бригада. Кожну монтажну команду розгортатимуть у батальйон згідно з табельними вимогами військового часу. Нам всім вже роздали контракти. Оклади подвійні, купа грошей. Мене приписали унтер-офіцером до батальйону, де тридцятивідсотковий некомплект контрактників. І нема звідки добирати. Найбільший дефіцит – оператори роботів. А ти, руденька, класний оператор. Найкращий із тих, хто працює в ангарі. В тебе природна чуйка на техніку. А ще: ти врятувала мене від адельми. Це тобі точно зарахують. А я можу зробити тобі протекцію… Але, кажуть, що та Сельва – найсправжнісіньке пекло…

– Ясмі, сонечко, як я тебе люблю! – Пела, не дослухавши, обхопила подругу обома руками й так стиснула, що та ойкнула від болю. – Ясмі, витягни мене звідси. Хоч у пекло, хоч куди! Ясмі!

– Тихо-тихо, руденька, ти так мені всі ребра зламаєш, – посміхнулась флаг-марінер, випручуючись з небезпечних обіймів рудої спортсменки. – Я нічого не гарантую. Тим більше що в тебе, як виявилось, є проблемний брат. Але спробувати можна. Командир мого батальйону – старомодний натурал. Специфічний такий дядько, не злий, дивиться на мене, як морліф на сепека²¹. Йому, бач, подобаються природнонароджені дівчата. Зробимо так, щоби ти йому теж сподобалась.

– Зробимо, зробимо! – радісно підстрибнула Пела. – Я все зроблю, що ти скажеш.

– Точно?

– Та щоб мене адельма згризла! – присягла флаг-марінерові Пела Есмеральда Махоніко, покірно сповзаючи на розкидані подушки.