6
(«Money, Money, Money» / «АBBА»)

Міліцейський відділок.

Кабінет капітана. На стіні – портрет «залізного Фелікса» (Дзержинського).

Капітан сидить за столом. Заходить Матрос.

Капітан мовчки висовує шухлядку стола, Матрос мовчки опускає у шухлядку загорнутий у газету пакунок.

Матрос. Як домовлялися…

Капітан. Перерахую. Потім. Не сумнівайся.

Матрос. Можна не рахувати. Все чотко! Мені із вами в такі ігри грати не резон.

Капітан. Знаю. Просто процес люблю. Дуже, знаєш, ефект оздоровчий. Знімає втому і піднімає настрій. У тебе, що, хіба не так?

Матрос. Якось не…

Капітан (не вислухавши Матроса, засовує шухляду). Слухай, Матросе, все збираюся тебе спитати: а чого ти безкозирку не носиш? Чи хоча б тільняшку? (Наспівує).

«Тельняшка полосатая
В мелкую полосочку.
Ах, жизнь моя поддатая,
Да под селедочку, под водочку!»

Тобі, Матросе, звикати треба. Доганяєш, про що я? Підведуть тебе твої пришибеї під монастир. Та якби ж під монастир! Монастир – то ще фігня. Особливо якщо жіночий. У жіночий монастир я би й сам із задоволенням… Тут перспектива для тебе інша нарисуватись може. Нерадісна така перспективка: «Небо в клітинку, кенти у смужечку…» Доганяєш? Десь так на п’ятачок. Це якщо ще пофартить!

Матрос. Не догнав? Чого це раптом?

Капітан. Життя, Матросе, така штука… Ненадійна, одне слово, штука. Отак живеш, все на мазі, усе чудово, – і бац! (Наспівує). «Ваше благородие, госпожа удача, для кого вы добрая, а кому – иначе…» (Обірвавши спів). Фортуна, як і жінка, має здатність повертатися… культурно кажучи – спиною. Різниця тільки в тому, що коли… кхе-кхе… спиною до тебе повертається жінка – це одне. Зазвичай – захоплююче видовище! А коли фортуна – то вже інше… То гаплик! «Нічого доброго не жди, залізь у погріб і… (самими лишень губами: «…перди!»)… Культурно кажучи: пускай гази… Га, Матросе? Що ти на це скажеш?

Матрос (нервуючись). Ви… теє…

Капітан. Та не тремти! Це я так, для галочки у звіті про проведену профілактичну роботу… (Помовчавши). Про роботу, між іншим. Там у вас під боком, кажуть, якісь панки завелися.

Матрос. Які ще панки?

Капітан. От ти й розберися. Мені дільничний доповідав, що вже кількох із вибритими скронями бачив. Знаєш, що це значить?

Матрос. Ви про що?

Капітан. Я – про вибриті скроні.

Матрос. Ну, просто приколюються пацани…

Капітан. Приколюються? Та ні, Матросе, не просто приколюються. Це вони під фашистів косять.

Матрос. Та що ви!.. Знаю я їх. Гордєй, Баритон, Плюха… Які фашисти? Пацани як пацани…

Капітан. Матросе, ти що, самий вумний?..

Матрос. Та ні… Я ж… А що? Що треба?

Капітан. Оце вже молодець! Повиховуйте їх трохи, щоб не псували мені картинку у районі своїм виглядом. Зрозумів?

Матрос. Зробимо…

Капітан. Ну от і добренько. Тільки не перестарайтеся. Поганяйте трохи, але без каліцтва.

Матрос. Само собою…

Капітан. І ще… (Через паузу). Аптекаря ти, сподіваюсь, знаєш?

Матрос. Так собі. Привіт-привіт.

Капітан. А де знайти його, у курсі?

Матрос. Можу пробити…

Капітан. Ну, чого зайві хвилі піднімати? Я тобі й так скажу. Біля «Спартака», у кафешці на Котовського його точка.

Матрос. Ну так, бачив його кілька разів у тому районі.

Капітан. Сходи, попий чайку із ним.

Матрос. Просто попити чайку?

Капітан. Можете і чогось іншого. Ви ж люди дорослі. Солідні, можна сказати, люди. Авторитетні.

Матрос. Ну, схожу. Що, мені важко?..

Капітан. Сходи, сходи. Проблемка у нього виникла. Треба підсобити.

Матрос. Що за проблемка? У загальних рисах…

Капітан. Знаєш, чим Аптекар промишляє?

Матрос. Хто не знає? Димедрольчик, циклодольчик… «Колеса»!

Капітан. Розбазікався… Я за язика тебе тягну? Кивни, що знаєш, і мовчи тихесенько…

Матрос. Та що ви, їй-богу! Це ж між нами, як свій свому…

Капітан (імітуючи Жеглова-Висоцького із «Місця зустрічі змінити не можна»). Ти здурів! Із яких це пір капітан для вас своїм став? Я вас, гадів, душив і душити буду! (Матрос смикається і «пітніє». Капітан задоволено усміхається). Жартую, Матросе! А ти, що, очканув? Якийсь ти, Матросе, дьорганий став… Що, нерви здають? Нерви, дорогуша, треба берегти…

Матрос (ображено). Із вашими фокусами побережеш…

Капітан. Ну, досить, досить… Хвать, сказав! (Трохи помовчавши). Ближче до тіла… Тобто – діла… Так от, якісь там фраєри із Польової надумали розвести Аптекаря на бабло. Сам розумієш, негарно це, не по-людськи… То як, Матросе? Берешся відновити справедливість?

Матрос. У нас із Польовою зараз мир. Вирішу без проблем.

Капітан. А оце вже, мабуть, фігушки. Без проблем навряд чи вийде. Фраєри ті під Льопою ходять.

Матрос. То й що? Перетру із Льопою. Вирішимо!

Капітан. Уже перетирали люди. Зарвався Льопа. Я так думаю, що це він сам і надумав киданути Аптекаря, а фраєри – то тільки так, відмазка… Там такі шавки, що самі не ризикнули б.

Матрос. Може, безбашені? Бо на Льопу несхоже. Я ж його знаю…

Капітан. Пеци там солідні зависли. Зрозумів? Я так думаю, що Льопа товар штовхнув, а як пеци полічив – його і заштормило…

Матрос. Та ну…

Капітан. А ти знаєш, що Льопа на «тридцять першу» «Волжану» пересів?

Матрос. Що, в натурі?

Капітан. В натурі, Матросе, в натурі! Чорна така «Волжана», із прибамбацами, брязкальцями всякими. Розсікає і хвалиться: «У мене тепер тачка, як у Кавуна!» Придурошне… Звідки пеци, як ти думаєш?

Матрос. Я, що, ОБХСС? Та й нащо мені знати? Самі ж кажете: менше знаєш – краще спиш.

Капітан. Це правильно. Ти вже й так багато зайвого дізнався. Дивись, не базікай де попало. А ще краще…

Матрос. Уже забув!

Капітан. Це добре. Тільки про Аптекаря не забудь. Зустрінься, переговори. Перетри із Льопою. Може, напоумиш по-доброму вирішити. А упреться – маякнеш мені. Подумаємо разом, як і що… (Дзвонить телефон. Капітан невдоволено зиркає на апарат. Телефон дзвонить знову. І знову. Врешті капітан знімає із важельків трубку, поволі підносить її до вуха). Слухаю. Капі… (Аж випростується весь. Махає рукою до Матроса, мовляв: «Щезни! Давай, давай! Прутко!» Матрос «випаровується»…) Так точно, товаришу полковнику! (Капітан збиває долонею із чола невидимий піт). Без ексцесів, товаришу полковнику!.. (Обличчя капітана буряковіє). Брехня це, товаришу полковнику! Нічого такого не… Та хто завгодно підтвердить!.. Та ніхто того футболіста і пальцем не зачепив… Я сам його затримував… Ви ж мене… Так точно! Зрозумів, товаришу полковнику… У міськком партії викликають?.. Негайно?.. А до кого там?.. Це хтось новий?.. А, новий секретар… Ні, не знав… Прізвище його… Знайоме прізвище… А, ну так, ну так… Не з наших країв?.. А прізвище його мені все одно знайоме… Так точно, товаришу полковнику, лопух!.. Ну так, ну так, пів країни з таким прізвищем… Уже біжу!.. Лечу стрілою, товаришу полковнику!.. (Капітан кидає трубку, хапає із тумбочки фуражку і стрімголов мчить із кабінету… Перед дверима несподівано зупиняється, обертається, дивиться на телефон. Крутить вказівним пальцем біля скроні). Сам ти, полковнику, лопух! Теж мені (кривляється) прізвище для пів країни!.. Це ж яку країну мав він на увазі?

(Махає рукою, надягає на голову фуражку, обсмикує кітеля і без особливого поспіху залишає кабінет).

7
(«Что-то было» / Я. Йоала)

Він і вона («Равлик» і «Сонечко»).

Дія може відбуватися де-завгодно. У дворі, у парку, на даху багатоповерхівки, у когось із них вдома…

Утім, «у когось вдома» – річ не надто бажана для повільного розгортання сюжету. Самі розумієте: двоє закоханих – і одні у квартирі… Ризиковано трохи! Тож нехай це знову буде парк.

«Равлик». Сходили на дискотеку! Дуже культурний вийшов відпочинок… Тобі не здається?

«Сонечко». Ах, облиш!.. Це ти про бійку? Подумаєш! Нам яке до того діло?.. (Миттю переводить розмову на інше). Я розумію, що ти не любитель танцювати, але це не означає…

«Равлик». Це я не любитель? Та я, аби ти знала, аж цілих півроку займався танцями!

«Сонечко». Ой, лусну зі сміху!.. Що, справді?

«Равлик». Справді.

«Сонечко». Ой, лусну!.. І коли це було?

«Равлик». У третьому класі.

«Сонечко». Ти ще скажи, що то були бальні танці.

«Равлик». Ні. То була хореографічна студія. «Сонечко». Чула про таку?

«Сонечко» (без запинки, аж надто поспіхом; очевидно, намагаючись не подати виду, що чує вперше). Авжеж! (Миттєвий здогад). Слухай, та ти, мабуть, тому й мене сонечком називаєш?

«Равлик». Ну, це вже було б занадто… Тебе я називаю сонечком тому, що… Тому що ти – сонечко для мене! Яскраве, лагідне і тепле, бажане, кохане сонечко!

«Сонечко». Та ради бога!.. Ще трохи – і я від розчулення зомлію…

«Равлик». Я підхоплю тебе на руки і поцілунком… (Запинається, підбираючи потрібні слова).

«Сонечко». Ну ж бо! Ну ж бо! Що ти – поцілунком?

«Равлик». І поцілунком… (Ніяковіло стенає плечима).

«Сонечко». Не переймайся, я зрозуміла й так… А що із «Сонечком»? Це я про студію, а не про себе. Невже забракували?

«Равлик». А от і ні! Не вгадала. Гузун, це керівник, мене навіть хвалив.

«Сонечко». Серйозно? То чого ж покинув?

«Равлик». Не кидав. Ходив, поки батько не дізнався. Такий мамі рознос влаштував…

«Сонечко». Та ну! А чого?

«Равлик». Бо він вважає, що танці – не для хлопців. Ти кого, репетував до мами, хочеш виростити? А мені: забудь про танці, це не для чоловіків!

«Сонечко». То чого ж він тебе не записав на бокс? Чи самбо?

«Равлик». Записував… Замалим не силоміць потягнув у секцію боксу.