Роман для театру у жанрі «no nostalgie»

Дійові особи

Пара юних закоханих: «Равлик» і «Сонечко».

Добропорядні (принаймні, за визначенням) члени суспільства: Секретар, Павлуша, капітан, сержантХренов, Віра Тихонівна.

«Авторитет»: Аптекар.

Шпана зі Східної: Матрос («король»), Щур, Царик, Шпрот.

Шпана із Польової: Льопа («король»), Костомаха, Тарас, Сапа.

«Шалави»: Жанка, Алька (Сальмонела), Лєнка (Воркута).

Інші: Ірка, «Радіотьотя», Дядек, лікар, медсестра, директор училища, директор кафе.

Масовка: міліціонери, диск-жокей, конферансьє, учні ПТУ, відвідувачі дискотек, ще дехто.

1
(«Девчонка из квартиры 45» / М. Гнатюк)

Літо. Початок липня. Приблизно третя година дня. Парк ім. Гагаріна.

Парочка закоханих. Обом – десь років по 17. Обоє – у доволі строгому вбранні.

Парочка неквапом прогулюється алейкою. Він тримає у руці шкіряного портфеля-«дипломата» чорного кольору.

«Равлик» (раптом зупинившись). Потримай, будь ласка… (Протягує їй дипломата). Шнурівка розв’язалася. (Присідає навпочіпки. Зав’язує шнурівку на туфлеві. Підводиться, тягнеться рукою до дипломата). Дякую, сонечко!

«Сонечко». Будь ласка, равлику! (Киває на дипломата). Слухай, ти що, гантелі у ньому носиш? Важкий!

«Равлик». Мені не важко… (Усміхається). Ясна річ, то не гантелі.

«Сонечко». Знаю! Знову книжок набрав?

«Равлик». Знову книжок набрав.

«Сонечко». А мені влітку не читається. Узимку – інша справа.

«Равлик». Довгими зимовими вечорами, коли за вікном лютує хуга, а у коминку тріщить вогонь, сідаєш у крісло-гойдалку, загортаєш плечі у ворсистий шотландський плед… Так?

«Сонечко». Приблизно так. Тільки замість коминка – батарея опалення, замість крісла – низенький ослінчик, а замість пледу – бабусина вовняна хустка. Але все одно – чудово! І часу вдосталь, і настрій відповідний…

«Равлик». Мені теж зима подобається більше…

«Сонечко». А я хіба сказала, що мені зима подобається?

«Равлик». Я так зрозумів…

«Сонечко». Ні. Узимку я часто хворію. Застуда, нежить… Май це на увазі, равлику! Я створіннячко тендітне. Мені потрібні догляд і увага.

«Равлик». Я доглядатиму тебе, моє тендітне сонечко! Здуватиму пилинки і зігріватиму гарячим подихом своїм!

Обоє весело і безтурботно сміються. Зупиняються біля лавочки. Він ставить дипломата на лавочку, перехоплює її долоні. Стоять, дивляться одне одному у вічі…

«Сонечко». То що, мій турботливий равлику, ведеш мене на дискотеку?

«Равлик» (злегка скривившись). На дискотеку? Ти ж знаєш…

«Сонечко». Знаю. Ти не любиш…

«Равлик». Так, не люблю… Цей гамір, ґвалт, натовп… І музика… Мені вона не до вподоби. Ну, не подобається мені це «гугі-бугі-ба-ба-ба-бах!»

«Сонечко». Зрозуміло. Дискотеки ти не любиш. Це твоє право…

«Равлик». Ну от, яка ти у мене молодець!..

«Сонечко». А мене? Мене ти любиш?

«Равлик». Обожнюю! Люблю! Кохаю!

«Сонечко». Обожнюєш! Кохаєш! Любиш! А на дискотеку зі мною йти не хочеш…

«Равлик». Ну… Сонечко!..

«Сонечко». Зрештою, ти маєш право… (Робить ображений вигляд).

«Равлик». Не ображайся… Добре, сонечко? (Вона – мовчить…) Ну, сонечко!.. (Намагається її поцілувати. Вона – ухиляється). Ну, сонечко!.. (Вона відводить погляд убік, зітхає глибоко). Для тебе справді це так важливо? (Вона – мовчить). Гаразд! Гаразд, сонечко!

«Сонечко» (радісно). Згоден?

«Равлик» (трохи похнюплено, опустивши плечі). Згоден…

«Сонечко». Не так! Не так, ніби робиш мені послугу!

«Равлик». Пробач… Я зараз… (Мить – і геть по-іншому; так, немовби й сам цього хотів і про це мріяв). Сонечко, то ми йдемо сьогодні на дискотеку?

«Сонечко». Ах… Я й не знаю…

«Равлик». Я тебе прошу. Я благаю!

«Сонечко». Ах… Відмовити несила!

«Равлик». Я на коліна стати ладен…

«Сонечко». Ах, не треба!.. Я згодна! Згодна я!

«Равлик». Ти згодна? Моєму щастю меж немає!

2
(«Всё могут короли» / А. Пугачова)

Літо. Початок липня. Вечір. Танцювальний майданчик – «Клітка» – у центральному міському парку. Дискотека: гримить музика («АББА», «Боні М», «Машина часу», Пугачова, Ротару, Антонов і т. п.), блимає світломузика, у напівтемряві дригається-пульсує-верещить натовп…

Біля входу до «клітки» стоїть гурт хлопців у спортивних костюмах, кросівках, – це «пацани зі Східної». У центрі (гурту і уваги) – «король Східної» Матрос і «королевичі» Царик, Щур, Шпрот.

Щур. Щось сумно сьогодні.

Царик. Хто перший сказав «сумно»?

Шпрот. Щур.

Царик. То, може, почнемо? Га, Щуре?

Щур (граючи біцепсами). Запросто! Хай тільки Матрос відмашку дасть.

Царик (до Матроса). То що? Влаштуєм заворушку?

Матрос. Ще встигнеться.

Царик. Хлопці знудьгувалися.

Матрос (руба). Я сказав: встигнеться!

Царик. Встигнеться – то встигнеться. Я ж тільки спитав. Що, і спитати не можна?

Шпрот (вказуючи рукою кудись віддалік). О! Мальованка замалювалася!

Щур (потираючи долоні). Клас! Те, що треба! Зараз ми їх…

Царик (збуджено). Розважимося!

Шпрот (граючи біцепсами). Ну нарешті! То що, Матросе, понеслися?

Матрос. Стоять! Стоять, я сказав!

Щур (здивовано). Щось я не вкурю? У нас, що, із ними перемир’я?

Матрос. А тобі і не треба вкурювати! І ви теж (до Царика і Шпрота) – не збивайте копита! Ждіть команди. Чи, може, на моє місце мітите? (Щур, Царик, Шпрот заперечливо розмахують руками, трясуть-хитають головами: «Та ні! Ні!..») Отож! Ідіть он краще потанцюйте. Може, заодно шалав якихось підчепите, щоб розважитися потім…

Шпрот. Я профільтрував уже. Нічого путнього!

Щур. А путні тобі нащо? Женитися приспічило?

Царик. Тобі, Шпроте, якщо женитися – то тільки на чуві із двома дітьми. Щоб від армії косанути.

Шпрот. Сам женися! А я вже якось переб’юся…

Матрос. А давай нирки тобі відіб’ємо. В натурі, стопроцентна гарантія! Правда, все життя на аптеку вкалувать будеш, зате не забриють нізащо, навіть якщо предки на колінах будуть повзати перед воєнкомом…

Шпрот. Що да, то да… Баті пофіг, та він і дома майже не буває…

Царик. Сказав той, хто буває!

Шпрот. Ну да… У цьому плані ми з батею оба-цвай… А матура моя спить і бачить, коли мене загребуть…

Щур. Знайома пісенька. «Може, там із тебе людину зроблять!» Так? Мої те саме співають…

Царик. А мої в інститут мене зібралися пхати…

Щур. А ти що?

Царик. А що я? Тоді армія мені точно не світить…

Шпрот. І який це інститут тебе візьме? У тебе ж трійка на двійці одиницею поганяє!

Царик (хизуючись). Застаріла інформація.

Матрос. Щось я не врубився? Ану, колися!

Царик. А що колотися? У моєї тітки хтось у обкомі є. Туз якийсь. Я й не знаю, хто, та мені й не кажуть…

Матрос. Родак якийсь? Чи так (робить брутальний жест, що означає «статеві зносини»)?

Царик. Не родич – це точно. Бо тоді і батькові був би… Тітка ж батькові сестра…

Щур. Тоді тільки!.. (Той же брутальний жест).

Матрос. Логічно! І що?

Царик. Тепер у мене в атестаті все тільки «добре» і «відмінно».

Щур. Гониш!

Шпрот. Точно! Гонить!

У цей момент до Матроса підходить парубійко (явно: міліцейська чи ґебешна «шестьорка»). Матрос відходить із ним у сторону.

«Шестьорка». Капітан передав: усе готово. Можна починати.

Матрос. Гаразд. Щось ще передавав?

«Шестьорка». Ні, нічого.

«Шестьорка» зникає. Матрос повертається до пацанів.

Шпрот. Це хто був?

Матрос. Та так, пацан…

Шпрот. Бачу, що не коза…

Матрос. Сказав, що мальованські за аркою кучкуються. Десь до півсотні.

Щур. Малувато щось.

Матрос. Пропонуєш ждати, коли більше збереться?

Щур. Та нічого я…

Матрос (не дослухавши Щура, кидає котромусь із поближчих пацанів). При у будку, хай поміняють музику.

Щур (тому ж пацану). Нашу хай ставить! Врубився? «Боні М»!

Пацан зривається із місця і мчить крізь натовп у «клітку».

За якусь мить із гучномовців починає лунати пісня групи «Boney M» – «Rasputin».

Тільки-но прозвучали перші акорди, «пацанва зі Східної» починає звідусіль збігатися-збиратися-«кучкуватися» навколо Матроса, розмахуючи руками, битами, цепами та вигукуючи урізнобій: «Погнали!», «Понеслося!», «Бий Мальованку!»

Матрос викидає руку вперед, указуючи «напрям атаки». Звідти, куди він вказував, у цей момент вибігають «мальованські». Під акомпанемент приспіву починається жорстоке «місиво»… Хтось падає і його топчуть ногами; хтось хапається за окривавлену голову і дико верещить; хтось відповзає убік…

Над «полем битви» розноситься гучне: «Мінти!!! Мінти!!!» Бійка умить припиняється. Здатні самостійно пересуватися «бійці» (Матрос, Шпрот, Щур і Царик – у тім числі) розбігаються хто куди, рятуючись втечею. На «полі битви» залишаються поранені і покалічені…

З’являються міліціонери. Оточують залишки учасників «місива». Грубо і брутально заламуючи «бійцям» руки, копаючи їх ногами, штовхаючи, б’ючи по нирках, «доблесні стражі порядку» під завершальні акорди пісні виводять-тягнуть-волочать «бійців» за лаштунки…