– То ви вважаєте, що ця фройляйн справді з так званої агітаційної бригади, які роз’їжджають по передових позиціях росіян для підняття їхнього бойового духу?
– Але ж, гер гауптштурмфюрер,[4] особисто мені на думку не спадає ніяке інше розумне пояснення, з чого це раптом російська балерина могла опинитися на передових позиціях росіян в районі Дембіци.
– А звідки ви знаєте, що дівчина ця і справді балерина? Адже якщо її важко поранили… себто, якщо поранили настільки важко, що вона досі не встає з ліжка… Отже, вона не могла продемонструвати вам своє мистецтво.
– О-о-о, в цьому не було потреби! – Головний лікар шпиталю запосміхався, замахав руками і пояснив: – Адже вона була одягнена так, як це й годиться людям її професії. Себто в цю саму балетну сукню… в так звану пачку. Тільки чомусь не класичного білого, а червоного кольору.
– Ну, це ж російська балерина! Російська, себто червона, – засміявся гауптштурмфюрер. Головлікар шпиталю собі щось мугикнув під ніс, потім додав голосніше:
– І туфлі ці балетні. Теж спеціальні.
– І теж червоні?
– Абсолютно вірно, гер гауптштурмфюрер!
Знову посміялися.
– Але дозвольте, якщо фройляйн балерина була одягнена у все червоне, як же так сталося, що її не помітили?! Адже вона мала би виділятися серед інших вбитих і поранених росіян, як, припустімо, квіточка маку на трав’янистому пагорбі.
– Вона була ще і в такому собі широкому військовому плащі.
– Ага, розумію, розумію… Росіяни називають його «плащ-наметом». Тоді розумію, так… Але втім… Стривайте! Ви ж тільки-но стверджували, що фройляйн була в червоній пачці та ще й у червоних пуантах, а тепер раптом говорите про військовий плащ-намет…
– Ні-ні, ви не зрозуміли: цей величезний плащ був накинутий зверху червоної балетної сукні й геть приховував її. А якщо якісь там деталі незвичайного сценічного вбрання й визирали назовні, то в метушні під час артобстрілу їх цілком могли сприйняти як кров. Тому під час відходу росіяни навіть не підійшли до фройляйн.
– А як же її товариші? Інші артисти, себто…
– Хтозна! – Головлікар лише плечима знизав. – Очевидно, відступили разом з російськими солдатами, вважаючи балерину вбитою. Наша контратака на тій ділянці фронту була несподівано успішною на тлі загального відходу вермахту з території генерал-губернаторства, який має місце останнім часом і який…
– Е-е-е, гер лікар! – Гауптштурмфюрер примружився і погрозив головлікареві пальцем. – Не годиться так говорити, будьте ласкаві добирати слова, обговорюючи ситуацію на фронті. Самі знаєте, чим може скінчитися сіяння панікерських настроїв у військовий час.
Головлікар зрозумів, що перед ним все ж таки представник СС (хоча і належить він до фронтовиків з ваффен-СС[5]), та опустив очі додолу.
– Втім, не зважайте. Я збережу в таємниці вашу оцінку поточної ситуації. Як інтендант фронтової гренадерської дивізії, а не якийсь там тиловий пацюк, я сам бачу дуже багато чого. Тому давайте-но краще повернемося до балерини-росіянки… До речі, нагадайте, як звуть цю фройляйн?
– Олександра Тимченко.
– Ну так, звісно… Отже, при раптовому відступі її кинули свої ж, визнавши вбитою. Себто вона серйозно постраждала?
– Ну-у-у, це з якої точки зору дивитися.
– Себто? Я, знаєте, хотів би дізнатися про всі подробиці.
– А навіщо це вам, гер гауптштурмфюрер?
Головлікар і відвідувач втупилися один на одного і деякий час мовчали. Першим здався есесівець:
– Я не знаю, як вбачається подальша доля цієї балерини вам або комусь іншому, але особисто мені хотілось би залучити фройляйн росіянку на службу до нашої дивізії. Після повного одужання, зрозуміло.
– На службу?! Ах, он воно що…
– Ну так. От саме тому і хотілося б докладно дізнатися, що з нею.
– А-а-а… в якій якості вона може служити у вашій дивізії?
– Гер лікар, скажіть, а ви самі якої думки з цього приводу?…
Висловити свою думку головлікар не зміг, замість цього відкинувся назад і гучно зареготав. Відвідувач анітрохи не зніяковів, а з доволі-таки байдужим виглядом чекав, доки раптові веселощі нарешті минуться. Дочекавшись слушного моменту, зауважив вельми буденним тоном:
– Абсолютно вірно, вона може, наприклад, навчитися надавати першу медичну допомогу пораненим бійцям. Яких буде ще чимало, на жаль.
– Першу… ха-ха!.. Допомогу?… Ха-ха!.. Вона?… Хи-хи!..
За інерцією головлікар все ще продовжував посміюватися. Відвідувач же залишався серйозним:
– Всі, чия робота так чи інакше пов’язана зі спортом, мають знати, як влаштоване людське тіло й різні його органи. Звідси до вміння професійно надавати медичну допомогу – один лише крок. Сказане безпосередньо стосується і професійних танцюристів також.
– Ах, он воно що… А я вже вирішив, що… Хоча…
Нарешті припинивши сміятися, головлікар віддихався й заговорив в колишньому оповідальному тоні:
– Ви маєте рацію, гер гауптштурмфюрер, це ваша особиста справа, яким чином використовувати полонену фройляйн росіянку у вашій гренадерській дивізії. Тим паче, що, на відміну від інших ваффен-СС, вашим бійцям не потрібно дотримуватися законів расової чистоти.[6] Зробите ви її сестрою милосердя або ще ким завгодно – я не втручатимусь. Це ваші справи.
– А ваша справа, гер лікар, описати мені в загальних словах отримані фройляйн поранення й її нинішній стан.
– Так, звісно!.. – Головлікар неуважливо змахнув рукою. – Отже, слухайте. На синці й забої не зважаємо, це в даному випадку дрібниці. Розповім про більш серйозні ушкодження. Окрім поранень, мали місце легка контузія і струс головного мозку. Очевидно, це був доволі пристойний фугас, а коли її відкинуло вибухом – вдарилася головою… Щось на кшталт такого.
Але якщо зі струсом мозку організм фройляйн вже впорався, то наслідки контузії досі проявляються, причому вельми помітно. Не знаю, як у неї буде з працездатністю і стомлюваністю – про такі речі судити поки що рано. Але те, що фройляйн вельми дратівлива – цього у неї не відняти! І напади нудоти сюди ж додайте…
– Але ж і при струсі мозку може нудити, – вставив відвідувач.
– Дозвольте вже судити про подібні речі мені! Я професіонал, зрештою.
Лікар кивнув і витягнув вперед руку, немовби відсуваючи співбесідника вбік. Той лише плечима знизав і приготувався слухати далі.
– Але найгірший для професії фройляйн наслідок контузії – це, ясна річ, запаморочення, які також мають місце. При тому, що вона поки не встає з ліжка, це не надто страшно. Однак працювати з цим… танцювати на сцені… Адже ці балерини – вони ж кружляють, кружляють… Як називається це їхнє кружляння на одній ніжці? Забув, знаєте…
– Фуете, – підказав гауптштурмфюрер.
– Ах, так, вірно! Я, знаєте, і до війни балет не дуже полюбляв. Опера завжди подобалась мені більше…
– Ви розповіли про наслідки контузії. А що з пораненнями?
– Авжеж, ще раз перепрошую! – посміхнувся головлікар. – Знаєте, коли розповідаєш про настільки незвичайну для нашого шпиталю пацієнтку, як російська балерина, то мимоволі збиваєшся з думки… Ну, гаразд, щодо серйозних поранень. На щастя, руки-ноги у фройляйн цілі, жодна кісточка в її кінцівках якимсь дивом не зламалася. Але все ж таки п’ять осколків вона, так би мовити, упіймала. Що, загалом-то, не дивно… Пара найлегших засіли: один – в лівому стегні, другий… перепрошую за інтимні подробиці – в правій сідниці. З ним, до речі, фройляйн поталанило. От якби той, що засів у сідниці, пішов трохи вище і ще хоч трішки правіше – тоді міг би, мабуть, здухвинну артерію зачепити. Тоді було б гірше. Але минулося.
Ще один осколок поцілив у правий бік. З цим гірше, але в цілому теж поталанило. Хоча вже менше. Ну так, ні печінку, ні нирку, ні селезінку, ані навіть правий яєчник з придатками він не зачепив, в цьому ну просто величезне везіння! Однак, витягаючи осколок, в кишках покопатися все ж довелося – але знов-таки, це найлегше з усього можливого.
А от найнеприємнішими стали відразу ж два осколки в правій легені. Знов добре, що хребет не зачеплено, тільки ребра – адже могло і хребці перебити, ще як могло би!.. Проте легені – це дихання. І рясна кровотеча. Якби поразка легенів розвивалася, ми могли б і не впоратися. Але, на щастя, у фройляйн молодий та надзвичайно дужий організм. О, так, зрозуміло: професійна танцівниця, одразу ж видно…
– Сподіваюся, ви всі осколки витягли? – якомога м’якіше поцікавився відвідувач.
– Зрозуміло! Всі п’ять. Проблема не в цьому. Я не знаю, чи відновиться повністю дихальна функція організму. Для балерини це, знаєте…
– Здається, я говорив вам, що ми збираємося перекваліфікувати фройляйн в дещо іншу царину. Принаймні до завершення війни… Для санітарки дихання не настільки важливе. Нехай навіть час від часу кілька разів кахикне – кому яке до цього діло?
– Ах, так! Я знов не врахував, що в нинішній ситуації медицина важливіша за балет, – головлікар зітхнув. – Що ж, ваша правда, гер гауптштурмфюрер.
– А якщо так, я бажаю негайно відвідати майбутню санітарку нашого гренадерського полку.
– Ви серйозно?
– Звісно. Припис вищого начальства я вам пред’явив, з моїми повноваженнями ви ознайомлені. Щось не так?…
Головлікар зміряв відвідувача якимсь дивним оцінюючим поглядом, потім мовив замислено:
– Ну що ж, тоді прошу за мною, – підвівся з-за свого столу і вийшов з кабінету. Гауптштурмфюрер пішов за лікарем. Вони піднялися на найвищий поверх шпиталю, пройшли пару коридорів. І лише в кінці третього відвідувач побачив щось незвичайне: біля дверей однієї з палат стояв грубо збитий білий табурет, на якому сидів кремезний вояк в недбало накинутому на плечі білому халаті. Позаду нього стояв притулений до стіни карабін.
– І як це розуміти, гер лікар? – Відвідувач говорив дуже тихо, проте в його тоні було щось таке, що не дозволяло головлікареві уникнути відповіді.
– Я розумію, гер гауптштурмфюрер, що затія виставити вартового біля дверей палати важкохворої фройляйн може видатися безглуздою. Однак це лише на перший погляд. Я ж хочу тільки одного: аби підпорядкований мені шпиталь жив звичайним життям. Без будь-яких ексцесів. Так, поранена фройляйн насилу може поворухнутися, це правда. Але раптом до неї в гості захоче навідатися хтось, за винятком санітарного персоналу?!
– З метою?…
– Гер гауптштурмфюрер, вона ж слов’янка, тим паче росіянка! У нас із росіянами війна… А раптом хтось захоче помститися всім росіянам в особі цієї фройляйн?! Або ще гірше – ризикне порушити закон про расову чистоту… Ну-у-у, ви розумієте, про що йдеться!
– Так-так, розумію, – замислено мовив відвідувач. – Ви абсолютно праві, фройляйн звідси не втече, проте слід охороняти не тільки наш світ від неї, але і безпорадну фройляйн від нашого світу.
– Саме так, гер гауптштурмфюрер.
Вони саме підійшли до палати. Вартовий скочив з табурета, схопив карабін і виструнчився. Головлікар вже взявся за дверну ручку, коли затримався на порозі буквально на секунду, щоб кинути через плече:
– І ще зовсім забув попередити: ця росіянка доволі непогано спілкується німецькою. Щоправда, з жахливим і дуже специфічним акцентом,[7] зате сказане по-німецьки іншими розуміє легко. Тому посекретничати, переходячи на німецьку, у нас не вийде. Ну все, заходимо.
О проекте
О подписке