8

Світ уявлявся Ковпервуду в рожевих тонах. Він був закоханий, а головне – у нього були гроші, щоб почати власну справу. Під свої акції кінних залізниць, що безперервно піднімалися в ціні, він міг отримати сімдесят відсотків їх курсової вартості. У разі потреби міг ще закласти земельні ділянки і таким чином роздобути солідну суму. У нього існував налагоджений зв’язок із Джирардським банком, – Френк подобався директору, містеру Девісону, і розраховував, що той згодом дасть йому кредит. Залишалося тільки помістити капітал так, щоб він мав швидку і беззбиткову реалізацію. На думку Френка, гарний прибуток обіцяли лінії конки, що повсякчас розгалужувалися.

Френк уже придбав коня і коляску – найелегантнішу, яку тільки можна було знайти (затія ця обійшлася йому в п’ятсот доларів) – і запросив місіс Семпл покататися з ним. Вона спершу відмовилася, але потім поступилася. Він розповів їй про свої успіхи, про плани, про п’ятнадцять тисяч доларів, які з неба звалилися на нього, і, нарешті, про свій намір зайнятися обліково-вексельною справою. Місіс Семпл знала, що його батька в майбутньому чекає пост віце-директора Третього національного банку, до того ж Ковпервуди взагалі подобалися їй. Вона вже почала розуміти, що ставлення Френка до неї не можна назвати просто приязню. Недавній хлопчик став чоловіком, і її вабило до нього. Це здавалося їй майже смішним. Вона старша за нього, та ще й вдова, живе тихим, усамітненим життям. Але уперта, спокійна рішучість цього юнака красномовніше за слова свідчила, що його не зупинять ніякі умовності.

Ковпервуд не обманював себе і не ідеалізував свого ставлення до неї. Вродлива Ліліан духовно і фізично нездоланно вабила його – більше він нічого не хотів знати. Жодній іншій жінці не вдавалося так причарувати його до себе. До того ж йому і на думку не спадало, що тепер він не може або не повинен цікавитися іншими жінками. Балачки про святість домашнього вогнища завжди відскакували від нього, як горох від стіни. На гроші місіс Семпл він не зазіхав, але знаючи, що у неї є власний капітал, був упевнений, що зуміє з користю для неї пустити гроші в обіг. Він жадав володіти нею і вже почав думати про дітей, які у них з’являться. Йому хотілося знати, чи зуміє він змусити її безмежно полюбити його, та чи вдасться йому витіснити з її пам’яті спогади про колишнє життя. Дивне честолюбство! Можна було б навіть сказати – дивна збоченість.

Попри всі свої страхи і сумніви, Ліліан Семпл приймала залицяння і турботи Френка, бо теж мимоволі тяглася до нього. Одного разу вночі, лягаючи спати, вона підійшла до туалетного столика і уважно оглянула в дзеркалі своє обличчя, оголені плечі та руки. Яка вона все-таки гарна! Незрозуміле хвилювання охопило її, коли вона розглядала своє довге попелясте волосся. Вона подумала про молодого Ковпервуда, але перед її очима одразу виник образ покійного містера Семпла. Вона враз охолола і спалахнула від сорому, уявивши, яку хвилю обурення це може викликати у знайомих.

– Чому ви так часто приходите до мене? – запитала вона, коли наступного вечора Френк зайшов до неї.

– Хіба ви самі не знаєте? – промовив він, пояснюючи їй усе своїм красномовним поглядом.

– Ні…

– Справді не знаєте?

– Як вам сказати… Я знаю, що ви гарно ставились до містера Семпла і до мене як до його дружини. Але містера Семпла більше немає.

– Зате є ви, – наголосив він.

– Я?

– Так. І ви мені подобаєтесь. Мені добре з вами. А ви хіба не відчуваєте того ж таки?

– Власне, я ніколи про це не думала… Ви набагато молодший за мене. Адже між нами різниця в п’ять років.

– Дрібниці, – промовив Френк. – Роки не мають значення. У всьому іншому я досвідченіший за вас років на п’ятнадцять. Я знаю життя краще, ніж ви будь-коли будете його знати. Та ви й самі в цьому не сумніваєтеся, – додав він м’яко і переконливо.

– Так, це вірно. Але зате і я знаю багато з того, чого не знаєте ви.

Вона тихо засміялася, оголивши свої чудові зуби.

Уже стемніло. Вони сиділи на веранді. Річка внизу тихо котила свої води.

– Можливо… – зітхнув Френк. – Адже ви жінка. Чоловік ніколи не може збагнути до решти душу жінки. Але я мав на увазі практичний бік життя, – саме в цьому сенсі я старший за вас.

– То й що ж?

– Нічого. Ви запитали, навіщо я приходжу до вас, от я і пояснив. Правда частково, певна річ.

Він замовк і став дивитися на річку.

Місіс Семпл підняла очі на гостя. Його поставна фігура з роками ставала все міцнішою, він тепер виглядав цілком зрілим чоловіком. Непроникний погляд великих ясних очей надавав його обличчю якогось щирого виразу. Про те, що таїлося в їх глибині, вона не здогадувалася. Щоки у нього були свіжі, руки м’язисті і сильні. Її ніжне, тендітне тіло навіть на відстані вбирало в себе енергію, що йшла від нього.

– Мені здається, вам не слід так часто бувати у мене. Люди можуть запідозрити щось…

Вона вирішила тримати з ним люб’язно-стриманий тон поважної жінки, якого дотримувалася ще з початку їхнього знайомства.

– Люди? – повторив він. – Не переймайтеся цим. Люди думають про нас те, що ми хочемо їм показати. Мені одначе неприємно, що ви так сухо говорите зі мною.

– Чому?

– Бо… я… люблю вас.

– Але ви не повинні любити мене! Так не годиться! Я ж не можу вийти за вас заміж. Ви такий юний, а я вже немолода…

– Облиште! – рішуче сказав Френк. – Що за дурниці! Я хочу, щоб ви були моєю дружиною. І ви це знаєте. Краще скажіть – коли ми одружимося?

– Що ви таке кажете! – вигукнула вона. – У житті нічого подібного не чула! Цього не буде.

– Чому? – запитав він.

– Тому що… я старша за вас. Це усім здалося б дивним. Я, зрештою, так недавно овдовіла…

– Ет, недавно чи давно – яке це має значення? – роздратовано вигукнув Френк. – Єдине, що мені в вас не подобається, це ваше одвічне – «Що скажуть люди?» «Люди» не будують вашого життя. А вже мого – й поготів. Перш за все думайте про себе. Ви самі повинні влаштовувати своє життя. Невже ви допустите, щоб між вами і вашими бажаннями постало те, що подумають «інші»?

– Але у мене немає цього бажання, – збентежено перебила його Ліліан.

Френк устав, підійшов до неї і заглянув їй у вічі.

– Ну то й що? – схвильовано й іронічно запитала вона.

Він продовжував дивитися на неї.

– Ну то й що? – повторила вона все більше розгублюючись.

Він нахилився, прагнучи обійняти її, але вона підхопилася рішуче.

– Ні, не наближайтеся до мене! – благально протестувала Ліліан. – Я зараз піду в кімнати і більше на поріг вас не пущу! Це жахливо… Ви геть з глузду з’їхали… Залиште мене в спокої!

Вона проявила таку рішучість, що Френк підкорився. Але тільки на цей вечір. Він приходив знову і знову. І одного разу, коли зграя комарів загнала їх у кімнати, і місіс Семпл знову почала наполягати, щоб він припинив свої відвідини, запевняючи, що його увага до неї всім кидається в очі, і вона буде зганьблена, Френк, незважаючи на її відчайдушний опір, рішуче обійняв її.

– Що ви, що ви! Припиніть! – вигукувала вона. – Я ж вам казала… Це ж нерозумно, нарешті! Не смійте мене цілувати! О-о-о…

Вона вирвалася і побігла сходами до себе в спальню. Ковпервуд швидко поквапився за нею. Коли місіс Семпл хотіла зачинити двері, він силоміць відчинив їх, знову схопив молоду жінку в обійми і високо підняв угору.

– Як ви смієте! – закричала вона. – Та я вас більше не хочу знати! Якщо ви негайно не відпустите мене, ноги вашої тут більше не буде. Пустіть!

– Я відпущу вас, люба моя… Я сам віднесу вас униз… – бурмотів він, притискаючи її до грудей і вкриваючи її обличчя поцілунками.

Він був страшенно збуджений і схвильований.

Незважаючи на те, що Ліліан продовжувала вириватися і протестувати, він ухопив її, приніс до вітальні і сів у величезне крісло, як і раніше, міцно пригортаючи її.

– Ах… – зітхнула вона, зрозумівши, що він не відпустить її, і безсило опустила на його плече голову. Потім, угледівши на обличчі Френка тверду рішучість і раптом відчувши всю його притягальну силу, вона посміхнулася. – Ну от, скажімо, я вийду за вас заміж… – втомлено протягла вона, – як я поясню свій учинок? Що скаже ваш батько, ваша мати?

– Вам нічого пояснювати не доведеться. Це зроблю я. І хвилюватися нічого. Мої рідні нічого не скажуть.

– А моя сім’я? – зіщулившись, сказала вона.

– Яке кому діло? Я одружуся не з вашою сім’єю, а з вами. Ми з вами обоє матеріально незалежні.

Вона стала висувати нові заперечення, але Френк відповідав на них зливою поцілунків. Його пестощам не можна було не підкоритися. Містер Семпл ніколи не був таким палким. Френк пробудив у ній почуття, яких вона раніше не знала. Їй було тривожно і ніяково.

– Отже, через місяць ми одружимося? – радісно уточнив він, коли вона замовкла.

– Ні! Ні! – схвильовано вигукнула Ліліан. – Що за наполегливість! Не будемо про це…

– Чи не все ’дно – коли? Рано чи пізно ти станеш моєю дружиною.

Френк уже думав про те, якою чарівною вона виглядатиме в іншій, новій обстановці (ні вона, ні його родина не вміють жити по-справжньому).

– Але аж ніяк не через місяць! Треба зачекати… Я вийду за вас, коли ви переконаєтеся, що справді цього хочете…

Френк міцно пригорнув її.

– Я доведу тобі це, – прошепотів він.

– Припиніть… Ви робите мені боляче…

– Ну, то коли ж? За два місяці?

– Ні-ні!

– А через три?

– Можливо…

– Тоді – жодних відмовок. Ти будеш моєю дружиною.

– Але ти іще зовсім хлопчик.

– Про це не турбуйся. Ти побачиш, який я хлопчик.

Новий світ, здавалося, відкрився їй, і вона зрозуміла, що ніколи ще не жила по-справжньому. У цій людині була така сила! Такі горизонти відкривав він їй, про які її чоловік не смів і думати. Попри всю свою юність, він був навально-непоборним…

– Гаразд, нехай буде через три місяці, – прошепотіла вона, поки він ніжно її колисав.

9

Ковпервуд почав свою обліково-вексельну справу з того, що заснував маленьку контору в будинку номер шістдесят чотири на Третій вулиці. І невдовзі на свою втіху переконався, що його колишні добре налагоджені ділові зв’язки залишилися в силі. Він звертався до якої-небудь фірми, котра, за його припущенням, мала потребу в готівці, і пропонував або врахувати її векселі, або взяти на комісійних засадах поширення будь-яких зобов’язань, які вона забажає випустити за шести відсотків річних. Потім він продавав ці акції з невеликою надбавкою клієнту, який шукав нагоди вкласти гроші в надійну справу. Батько або хто-небудь із знайомих час від часу давали йому поради, коли і як діяти. На таких подвійних угодах він зазвичай вигадував чотири-п’ять відсотків. У перший же рік, за вирахуванням всіх накладних витрат, у нього вже було шість тисяч доларів. Не дуже багато, звичайно, але Френк намагався примножити цей прибуток іншим шляхом, що обіцяв, на його думку, великі бариші в майбутньому.

До того, як по Фронт-стрит пройшла перша, ще дуже некваплива конка, вулиці Філадельфії були заповнені сотнями безресорних омнібусів, що гуркотіли бруківкою. Але тепер у Нью-Йорку, за ідеєю Джона Стефенсона, вже був прокладений двоколійний шлях, і крім лінії на П’ятій і Шостій вулицях (вагони йшли в один бік по одній вулиці і в зворотний – по інший), що з самого початку приносила прекрасні дивіденди, безліч нових ліній були або запроектовані, або вже здані в експлуатацію. Місто поспішало замінити омнібуси конкою, так само, як раніше поспішало замінити канали залізницями. Дехто, звичайно, опирався цим нововведенням. Без опору в таких випадках не обходиться. Здійнявся галас щодо монополії. Розлючені власники і кучери омнібусів, що залишилися без роботи, голосно нарікали.

Ковпервуд безроздільно вірив у майбутнє кінних залізниць. Ця віра спонукала його йти на ризик і вкладати всі вільні гроші в акції, що випускали новостворені кінно-залізничні компанії. Він завжди прагнув вивідати закулісну сторону справи, але тепер це зробити виявилося нелегко; Френк був ще дуже молодий, коли прокладалися перші лінії, і не мав достатньо солідних зв’язків у фінансових колах, які дали б йому можливість проникнути в саму суть. Лінія П’ятої та Шостої вулиць, нещодавно випущена в експлуатацію, приносила шістсот доларів прибутку на день. Розроблявся проект нової лінії в західній частині Філадельфії (на вулицях Волнат і Честнат) і ще декількох ліній, які повинні були пройти по Другій і Третій вулицях, по вулицях Рейс і Вайн, Спрус і Пайн, Грін і Коутс, Десятій, Одинадцятій і т. д. Будівництво і фінансування цих ліній знаходилося в руках могутніх капіталістів, які мали зв’язки в законодавчих органах штату і добивалися дозволу, незважаючи на бурхливі протести громадськості. Раз у раз лунали звинувачення в хабарництві. Казали, що міські вулиці – цінна територія, і що слід було б обкласти міські залізничні компанії дорожнім податком у тисячу доларів з милі. Але головним підприємцям усіма правдами і неправдами вдалося отримати потрібні привілеї, і безліч людей, почувши про прибутки, що принесли лінії П’ятої та Шостої вулиць, поспішали скупити акції. З-поміж них був і Ковпервуд; щойно стало відомо про прокладання нових ліній на Другій і Третій вулицях, він одразу вклав гроші в це підприємство, а трохи пізніше – і в лінії на вулицях Волнат і Честнат. Френку вже ввижалася можливість стати власником такої лінії, але реальних шляхів до здійснення цієї мрії він поки не бачив: його контора ще аж ніяк не була фінансовим Ельдорадо.

У цю пору Френк обвінчався з місіс Семпл. Весілля було скромне, без зайвого розголосу – так хотів Френк (та й його дружина нервувалася через страх перед громадською думкою). Сім’я Френка не надто схвалювала його вибір. На думку батьків, Ліліан була застара для нього, окрім того, перед Френком відкривалися такі блискучі перспективи, що він міг би зробити набагато кращу партію. Його сестра Анна вважала місіс Семпл корисливою і підступною, але це, звичайно ж, було не так. Братам Джозефу та Едварду вся ця історія видавалася дуже цікавою, але вони до ладу не знали, на чиєму боці стати: усе-таки місіс Семпл мала гарну зовнішність, і у неї водилися грошики.