Цитаты из книги «Найкоротша історія часу»

коли доходить до колапсу дуже масивної зорі, її зовнішні шари може викинути в космос колосальний вибух, який називається спалахом наднової. Вибух цей такий потужний, що наднова світить яскравіше за всі зорі цілої галактики.

Навколо компактної зорі формується зона простору-часу, яку ніщо не може покинути, щоб досягти віддаленого спостерігача. Зона ця – чорна діра.

Згідно з теорією відносності, ніщо не здатне рухатися швидше за світло. Тож якщо навіть світло не може вирватися, то й нічому іншому це теж не під силу – усе затягне назад гравітаційне поле.

зоря певної маси та густини повинна мати таке сильне гравітаційне поле, що світло не зможе її покинути. Будь-яке світло, випромінене поверхнею зорі, буде притягнуте назад, перш ніж устигне «відбігти» далеченько від неї. Такі об’єкти ми тепер називаємо чорними дірами, адже вони являють собою чорні порожнечі в космосі.

якщо вистрелити ядром у повітря, то рано чи пізно ядро впаде на Землю за умови, що швидкість, з якою воно вилетіло з гармати, не перевищує певної величини. Називається ця швидкість другою космічною швидкістю вивільнення.

Якщо зоря досить масивна, може виявитися, що навіть світло не зуміє подолати її тяжіння, і тоді всім зовнішнім спостерігачам зоря видаватиметься чорною.

Коли зоря вичерпує паливо, вона починає остигати й гравітація бере гору, спричиняючи стиснення. Стиснення зближує атоми, змушуючи зорю знову розігріватися. За достатнього нагрівання зоря може почати перетворювати гелій на важчі елементи, зокрема вуглець і кисень. Це, проте, вивільняє не надто багато енергії, тож криза неминуча. Що трапляється далі, не цілком зрозуміло, але дуже ймовірно, що центральні ділянки зорі стискаються, переходячи в дуже густий стан, і це робить їх, наприклад, чорними дірами.

як зауважив Габбл, є чимало різних типів зір, і ми можемо розрізняти їх за кольором випромінювання. Ньютон виявив, що, якщо сонячне світло пропустити через тригранну скляну призму, воно розділиться на складові кольори, як у веселці.

Абсолютним нулем вважають температуру –273 °С, за якої речовина не містить жодної теплової енергії, а отже, це найнижча з можливих температур.)

картину первісного гарячого Всесвіту вперше запропонував Джордж Ґамов у відомій праці, яку він написав 1948 року в співавторстві зі своїм учнем Ральфом Альфером.