Цитаты из книги «Найкоротша історія часу»

Принцип невизначеності ознаменував кінець лапласівської мрії про наукову теорію, модель Усесвіту, яка була б цілком детерміністською: годі точно передбачити майбутні події, якщо неможливо точно визначити навіть сучасний стан Усесвіту! Ми поки ще можемо припустити, що існує якийсь набір законів, які цілком визначають наперед події для якоїсь надприродної істоти, котра, на відміну від нас, може спостерігати наявний стан Усесвіту, не порушуючи його. Однак такі моделі Всесвіту не надто цікаві нам, звичайним смертним. Схоже, доцільніше використовувати так званий принцип бритви Оккама й відкинути всі елементи теорії, які не мають спостережуваних проявів. Цей підхід у 1920-х роках привів Гайзенберґа, Ервіна Шредінґера й Поля Дірака до заміни ньютонівської механіки на нову теорію – квантову механіку, засновану на принципі невизначеності. У цій теорії частинки не мають окремих, чітких положень і швидкостей. Натомість у них є квантовий стан – комбінація положень і швидкостей, відомих лише в межах, які допускає принцип невизначеності.

Що вища частота світла, то більша енергія його фотонів

Сьогодні ми називаємо квант світла фотоном.

Макс Планк 1900 року припустив, що видиме світло, рентгенівські промені та інші електромагнітні хвилі можуть випускатися тільки деякими дискретними порціями, які він назвав «квантами»

Зовнішню межу чорної діри називають горизонтом подій

стверджуючи, що Всесвіт почався з Великого Вибуху, загальна теорія відносності тим самим прогнозує, що у Всесвіті існує точка, де сама ця теорія втрачає чинність. Подібна точка – приклад того, що математики називають сингулярністю. Коли теорія передбачає сингулярності на кшталт нескінченної температури, густини й кривизни, це знак того, що її слід якось змінити. Загальна теорія відносності неповна, оскільки вона не пояснює, як з’явився Всесвіт.

Перші примітивні форми життя споживали різні речовини, зокрема сірководень, і виділяли кисень. Поступово це змінило склад атмосфери, наблизивши його до сучасного, і послужило передумовою для виникнення вищих форм життя – риб, рептилій, ссавців і, нарешті, людей.

вони розвинулися в океанах унаслідок випадкового з’єднання атомів у великі структури, – макромолекули, – що були здатні збирати інші атоми в океані в схожі структури. Таким чином, ці структури відтворювали самих себе й розмножувалися.

І золото в наших коштовностях, і уран у наших ядерних реакторах – усе це залишки наднових зір, які спалахнули ще до народження Сонячної системи!

Коли спалахує наднова, низка важких елементів, які утворилися наприкінці життєвого циклу зорі, викидається назад у міжзоряне середовище, стаючи сировиною для формування наступного покоління зір.