Зі самого початку Пікі завжди за мене платила, оскільки мені зрідка вистачало грошей більше, ніж на декілька коктейлів. А тим паче, щоб оплатити всі її напої. А оскільки Пікі щоразу до власного напою брала ще один для мене, я вже звикла до такого швидкого та марнотратного темпу, але була готова відмовитися від цього, якщо на це не вистачало грошей. Однак Пікі не хотіла з цим миритися.

– Моя дівчина не сидітиме на вечірці без напою.

Ледве не всі стосунки розпочинаються з декількох місяців пестощів та відвідин барів. Я ще не встигла достатньо перейнятися життям лесбійки та відвідати всі гей-бари Гельсінкі. Те відчуття, коли ти перебуваєш у барі в ролі чиєїсь дівчини, було зовсім новим для мене. Мені ніколи не завдавало труднощів потрапити кудись і не встрявати у бійку. Я могла залишатися настільки жіночною, як мені цього хотілося, крім того, Пікі вже більше десяти років була відкритою лесбійкою, і їй вистачало достовірності, щоб ніхто й не посмів випхати мене з черги до гей-клубу «Геркулес». Ніхто у гардеробі гей-бару «Менс Стріт» не наважувався вкрасти решту Пікі, а всі бармени звертали на мене увагу. Я почувалася цілком спокійно, поправляючи макіяж у жіночій вбиральні. Ніхто не перегородив би мені шлях на сходах, хоча я носила підбори.

Я була готова завжди продовжувати поділяти наше відкрите лесбійське життя не тільки тому, що це був єдиний спосіб гаяти вільний час, а тому, що наші побачення були єдиною причиною вийти з моєї квартири. І зовсім не тому, що це була єдина можливість показатися з моєю коханою на публіці.

Однак це було саме так для Пікі, що я, звичайно, тоді не розуміла.

Літо завершилось.

Пізніше стало зрозумілим, як саме Пікі могла дозволити собі всі ці чудові літні місяці: за рік до того вона торгувала наркотиками, а увесь минулий рік вона провела випиваючи лише вдома, а до бару – ні ногою. Однак тоді я ще цього не знала.

КОЛИ МИ ПОЗНАЙОМИЛИСЯ, у нас обох було діагностовано важку депресію. Ми приймали однакові медикаменти, однак симптоми відрізнялися. Терапія Пікі щойно завершилася, не тому, що вона більше її не потребувала, а тому, що добіг кінця курс терапії, наданий соціальною службою. Пікі так і не пішла на останню зустріч. Насправді, більшість хворих робила так само. Остання зустріч – це вже надто.

Щойно ми познайомилися, Пікі показала мені свою медичну картку. Я прочитала документи і мені здавалося, що я все зрозуміла. Звичайно, я все зрозуміла, оскільки більшість моїх друзів мали серйозні психологічні проблеми. Ми усі цікавилися психіатричною літературою, а ранок майже кожного розпочинався зі жмені пігулок. Ми краще за наших лікарів знали, як подбати про себе, оскільки мали вдосталь часу, щоб дослідити себе та розгребти безлад у голові. Лікарі рідко коли призначали щось, чого ми не знали. Великий реєстр лікарських засобів «Pharmaca Fennica» був нашою Біблією. Досвід показує, якщо ви самі не подбаєте про послуги медичного психологічного здоров’я, не будете задавати питань та вимагати більше та краще, ніхто за вас цього не зробить.

Саме тому я була переконана, що зрозуміла, про що йдеться. Крім того, я знала, що ми все дослідимо та виправимо.

Однак я не мала жодної гадки про справжню ситуацію Пікі. Насправді ніхто не мав. Пікі нікому не розповідала. Єдине, про що вона згадувала, – це назва хвороби. У рідкісні моменти, коли Пікі зустрічалася з друзями та знайомими, вона говорила про все, окрім цього. Іноді вона згадувала про різні антидепресанти та транквілізатори. Однак це тільки означало, що вона щось про них та знала.

У якийсь момент я зрозуміла, що депресія Пікі не була подібна на мою власну або будь-яку іншу депресію, яку я зустрічала серед моїх знайомих. Звичайно, я ж звикла до людей, які запивали депресію або доводили себе пиятикою до депресії. Я знала, що не можна очікувати від людей, які перебувають в стані депресії, те саме, що і від інших людей. Для людей в депресії надзвичайно важко зустрітися з кимось, а вийти назовні взагалі може стати неможливим завданням. Вони навіть можуть начисто забути про місяці прожитого у депресії життя, хоча ззовні здаватимуться цілком звичайними людьми.

Основною ознакою моєї депресії було небажання зустрічатися з іншими людьми, оскільки тоді довелося б одягатися, приймати душ або вставати з ліжка, коли день ще не завершився. Однак я все ж іноді бачилася з людьми, ходила на побачення та в гості. Пікі ніколи б не зробила будь-що з цього. Моя депресія відображалася на горі листівок та газет, які скупчилися у коридорі, оскільки мені не хотілося їх відкривати або навіть викинути в сміття. Вона відображалася на зростаючій горі брудного посуду на кухні та зграї мушок, що дзижчала над ним. Однак моя депресія була лише… звичайнісінькою депресією.

Коли мій стан був визнаний не загостреним, кількість мух не змінилася, а пошта та газети не стали цікавішими, а я не стала більш соціальною, хоча й це було так просто. Однак я перестала вигадувати причини, щоб пропустити сеанс терапії або лекції. Відмовки бували найрізноманітніші: я не могла вирішили, що вдягнути: спідницю чи штани; закінчилося молоко, і тому я не могла випити ранкову каву; закінчилися ватні тампони, і тому я не мала можливості накласти макіяж так, як мені це подобалося. Здебільшого я не приходила, бо мені просто було ліньки встати з ліжка. Я перестала скасовувати сеанс в останню мить, коли вже стояла, одягнена в куртку, біля дверей, але ось біда, порвався шнурок на взутті й змусив мене заплакати та залишитися удома. Це було дійсно значною зміною для мене, хоча будь-кому іншому так не здавалося. Усі решта помітили б тільки зграю мух та покриті сірою плівкою вікна.

Цілком можливо, що симптоми моєї депресії насправді були частиною моєї особистості або моя особистість сама собою була депресивною. Врешті-решт, я навіть не усвідомлювала, аж поки не взнала від лікаря, що мій стан має конкретний діагноз: великий депресивний розлад.

Але депресія Пікі… Звичайно, кожна окрема депресія унікальна, але… Навіть ті, хто самі мають це захворювання, іноді не в стані зрозуміти ситуацію іншої людини, навіть якщо вони мають однаковий діагноз. Щось не сходилося. Щось було не так.

Квартира Пікі завжди була надзвичайно охайною. Усі поверхні та шкло блищали від чистоти. Ніколи не було брудного посуду. Навіть шкарпетки у шафі були складені рівнесенькими рядами, а гелі для душу у ванній вишикувались у порядку від пустого до повного. Пікі регулярно змінювала повідомлення на автовідповідачі та складала усі пусті пляшки та банки на поличці у шафі.

Депресивні люди достатньо часто намагаються бодай щось зберігати у порядку, саме тому можуть з’являтися певні щоденні ритуали. Однак у певний момент усі так чи інакше гублять контроль. Але у випадку Пікі, її життя зовсім не змінювалося протягом десяти років, а тримати порядок, здається, не завдавало їй жодного клопоту чи незручностей. Вона вставала з ліжка, щойно прокидалася. Вона зовсім не звикла лежати протягом багатьох годин на дивані, переглядаючи документальні фільми про природу. Одна моя депресивна подруга полюбляла саме такі фільми, оскільки інші телевізійні програми здавалися їй надто однаковими. Єдиним винятком були мультфільми.

Пікі завжди гарно пахнула, наче літній бриз свіжої білизни та Nivea. Її волосся завжди було досконало пофарбоване, а шия завжди поголена.

Коли я спала і її ліжку, то теж відчувала запах свіжовипраної білизни.

НАМ ТАК І НЕ ВДАЛОСЯ ні в кого позичити грошей. Крім того, ми вже достатньо були винні нашим друзям. А банк ніколи б не дав кредит двом безробітнім жінкам без будь-яких активів. Родичі Пікі лише щоразу повторювали те саме: «Іди працювати! Та почни заробляти гроші так само, як інші». Однак це зовсім нам не пасувало.

Ми мали щось придумати.

Що ж ми могли б зробити?

Пригадалася ідея, яка раніше здавалася нам лише невдалим жартом.

Що завжди можна продати? На що завжди є попит?

Секс та наркотики.

Однак Пікі не хотіла більше займатися розповсюдженням наркотиків.

Отже, залишився тільки секс.

«Цього разу я маю кращу ідею, аніж наш початковий план робити мінет за гроші».

І справді, новий план Пікі був значно кращий:

Її голос, мої ноги.

Її муркотіння, мій запах.

Її сміх, мої груди.

Жодних облич, жодних побачень вживу.

Жодної домашньої адреси, жодних справжніх імен.

Жодного вказівки про вік.

Навіть жодних знаків зодіаку.

Привіт, це Сюзі.

І це не мій голос, а голос моєї подружки.

І моя подружка навіть не гетеро.

Моя подружка навіть ніколи не спала з жодним чоловіком.

Однак вона має божественний голос. А я маю божественне тіло. Разом ми божественна Сюзанна Лоретка, чиє ім’я ми запозичили з фільму Бунюеля, а трусики – із найближчого магазину одягу. Красунчику. 25-річна краля зробила фото в стрингах. Зателефонуй мені, якщо зацікавився.

Таким чином голос Пікі почав заробляти гроші. Таким чином ми прожили декілька років, аж поки наша сумнівна діяльність не почала надто вже виснажувати, незважаючи на те, що на перший погляд це все здавалося зовсім уже простим. Якби ми тільки мали альтернативу…

Усе починалось із невинної гри. Оскільки Пікі ще раніше лагідно називала мене Вареником, вона почала вигадувати історії про мене та мої губи, щоб тягнути час. У певний момент усі ці історії завжди завершувалися тим, що я опускалася на коліна та робила комусь мінет. Пікі не хвилювали чоловіки, однак очевидно, її збуджувала сама думка про те, що я комусь відсмоктую.

Спочатку я намагалася пояснити Пікі, що ніколи в житті нікому не робила мінет, однак вона, здається, не надто мені повірила. Тільки щоб задовільнити її, я перестала сперечатися і просто погодилася. Так ось що сталося. Саме так. Я робила мінет усім хлопцям у моєму рідному місті. Так, у гаражі, за найближчим магазином, у шкільній вбиральні, у гардеробі, позаду сміттєвих баків, у бібліотеці, а також у лісі, під мостом і на дитячому ігровому майданчику в місцевому парку.

Пікі попросила показати їй, як саме я це робила та виставила палець. Отже, я їй показала. І їй сподобалося, як це виглядало.

– Скільки? – хотіла знати Пікі.

– Я ніколи не рахувала, – відповіла я.

– Тоді ти маєш не аби-яку репутацію у своєму рідному містечку, – сказала Пікі.

– Мабуть, так і є, – відповіла я.

Вона зажадала, щоб я розповіла в деталях про кожний акт, однак я відмовилася. Через те, що я не захотіла розповідати, вона наказала мені показати ще раз, як саме я це робила, та дала мені фалоімітатор. Отже, я їй показала.

– Моя крихітка має неймовірний ротик. Ти безумовно була зіркою мінету! Ах ти моя розпусниця!

Вона пильно подивилася на мої губи.

– Послухай-но, ми могли гарно заробити на цьому.

Ми подивилися одна на одну, і наші думки почали рухатися в одному напрямку.

– Звичайно, тільки з презервативом. Нерозумно губити подібний талант. Слухай, чоловіки згідні платити великі гроші за першокласний мінет. А з таким ротиком, як в тебе, нам навіть не буде потреби надто це афішувати.

– Я не знаю як…

–Не бреши. Звичайно, я не збираюся примушувати тебе, але з такими грошима… Я беру відповідальність за всі зустрічі, дзвінки, повідомлення та рекламу. Біля тебе завжди буде хтось, щоб ти була в безпеці. Ти ніколи не підеш кудись одна. Усе буде чисто й просто. Декілька хвилин задля декількох сотень євро. Невже це не геніально?

– Ти перебільшуєш.

– Ані трохи!

– Ну добре, навіть якщо ти не перебільшуєш, я не вірю, що все так просто.

– Повір мені, я знаю, що сьогодні на це є великий попит. А як з моїм голосом, хіба ми не отримаємо клієнтів? На лініях сексу по телефону я завжди мала найбільше хвилин та найбільше постійних клієнтів.

У цьому я навіть не сумнівалася. Пікі вміла заворожити будь-кого, з ким говорила по-телефону.

– Однак мої губи та твій голос не в одній голові. А у двох.

– Саме так! Але кого це хвилює? Я зваблю клієнтів по телефону та розпалю їх інтерес, а потім, коли вони зустрінуться з тобою, вони тільки побачать твої губи та не зможуть думати про будь-що інше. Повір мені.

Декілька років тому Пікі працювала оператором служби сексу по телефону «Чорна вдова». Безліч дівчат із сільської місцевості, які потрапляли у гомосексуальний світ Гельсінського району Калліо, вважали, що це було неймовірно круто. Серед друзів Пікі вихвалялася, що працює позаштатним співробітником в індустрії розваг. Іноді здавалося, що Пікі залюбки розкидалася словами, щоб насолодитися зацікавленими поглядами інших лесбійок. І Пікі справді була неймовірною в цій справі. Вона заробляла більше, ніж будь-хто на лінії. Своїм голосом вона щомиті лила солодкий нектар у вуха слухачів, змушуючи мочки їхніх вух відчувати тверду ерекцію та потіти блискучими краплинами сперми. Усі, хто бодай раз поспілкувались із Пікі, завжди телефонували ще раз. Навіть коли їй набридало і вона починала позіхати, куняла або забувала, що вона щойно сказала, це не мало жодного значення. Лише після декількох надто довгих та надто коштовних дзвінків, чоловік на другому кінці міг нарешті збагнути, що цей солодкий чарівний голос зовсім не серйозний і фальшивий! Невже за цим кашлем насправді був прихований сміх?

Її кар’єра в службі сексу по телефону завершилася листом, отриманим від її начальника. У листі пояснювалося, що його служба мала певні правила: заборонялось у жарт домовлятися про побачення, докоряти та насміхатися з клієнтів. Пікі мала це зрозуміти.

Пікі усе розуміла, однак слідувати цим правилам було для неї надто, саме тому вона вирішила звільнитися з «Чорної вдови».

Під час розмов чоловіки часто намагалися домовитися про приватні сеанси. Вони пропонували надіслати гроші напряму на банківський рахунок Пікі, узгодити час, щоб вона могла дзвонити, та тривалість, або ж клієнт питав, коли саме він міг зателефонувати Пікі. Однак Пікі вже не мала сил на щось таке подібне. Їй цілком вистачало надокучливого гудіння в голові наприкінці робочого дня. Пікі не була в стані далі це терпіти. Пікі звільнилася, тому що щось у її голові клацнуло, і це клацання зовсім не було таким кльовим, як Пікі його описувала, коли вихвалялася у барі про свій багаторічний досвід робити в подібній службі.

Але зараз… ми ж разом… невже це спрацює? Хіба в нас є вибір?

Пікі отримувала свої ліки безкоштовно за рецептом в аптеці, а мені так і не вдалося отримати такий. Я не розповіла Пікі, що мої ліки закінчилися, щоб зайвий раз її не хвилювати. І мені не вистачало грошей, щоб купити ще. Пікі вмовила соціальну службу церкви розрахуватися за її за телефон, але, звичайно, моя ситуація була зовсім іншою, тому я просто викидала свої рахунки у смітник. Інші неоплачені рахунки Пікі старанно приховувала від мене, та все ж я знала про них, але нічого їй не казала, тому що нічого не могла з цим зробити. Неоплачені рахунки турбували Пікі значно більше, ніж мене. А я, у свою чергу, ходила стояти в черзі біля церкви, щоб отримати безкоштовний пакет з булочками.

СПОЧАТКУ ПІКІ CКАЗАЛА, що все гаразд, і що вона дістане декілька клієнтів для сексу по телефону та заробить для нас достатньо грошей для прожиття. Сотня за лише п’ятнадцять хвилин. І вона обирала тільки тих клієнтів, які їй подобалися або яких вона могла стерпіти. Тепер вона сама могла вирішувати. І вона знала, як саме треба діяти: куди подати рекламу та що саме казати по телефону. Вона знала всі хитрощі: якщо клієнт бажає побавитися з фалоімітатором – слід увімкнути електричну зубну щітку; якщо клієнт хоче почути, як хлюпає волога кицька  – достатньо покласти палець до рота та потерти ясна, що, на моє власне здивування, створює тривожно ідентичні звуки.

І наш найперший клієнт одразу спитав про трусики.

Таким чином ми розпочали наш перший сімейний бізнес. Попит був настільки великим, що Пікі перестала займатися сексом по телефону, а натомість зосередилася на утриманні телефонного трафіку Сюзанни Лоретки. На нас відразу звалилося стільки роботи! Ми ж бо жодним чином не були готові до такої активної діяльності Сюзанни. Перш ніж я встигла лише дати нашій компанії ім’я Сюзанна, ми вже мали в листі очікування понад десять замовлень. Ми повинні були обдумати нашу продукцію та цінову політику, встановити нові телефонні лінії, купити робочий телефон, взнати про поштові витрати та канали розповсюдження інформації.

Ми були першопрохідцями в нашій індустрії. Зараз вже будь-хто може отримати подібну продукцію на кожній другій веб-сторінці; щоразу виникають усе нові методі рекламування. Однак ми були першими та потрапили в саме серце чоловічого населення, яке тільки і чекало на наші послуги та вершкові краплини голосу Пікі. Наші телефонні лінії були перевантажені, щойно ми подали перше рекламне повідомлення про Сюзанну Лоретку. Воно було у вигляді телетексту. Привіт, красунчику. 25-річна студентка коледжу чекає у своїх трусиках, щоб чимскоріш надіслати їх тобі.

Перше рекламне повідомлення про Сюзанну пробуло на екрані лише декілька хвилин, але, на додаток до випадкових та несерйозних дзвінків, ми отримали декілька справжніх замовлень. Те саме сталося після другого та третього повідомлення. Щогодини ми змінювали повідомлення та надсилали його в якості телетексту. Агов, чоловіче, бажаєш купити ношені трусики? Я 25-річна гаряча студентка коледжу.

Ми розмістили наші повідомлення на усіх можливих форумах та сайтах знайомств. Ми надсилали їх в усі можливі місця, які тільки погоджувалися розмістити подібні оголошення, або якщо це нам нічого не коштувало або було достатньо дешево. Телетекст виявився найбільш прибутковим, оскільки такі повідомлення також потрапляли до газет та інтернету. Крім того, це було цілком новим явищем. На жаль, із часом наші повідомлення почали перевіряти та видаляти, тому поступово стало зовсім неможливо їх розміщувати. Хоча водночас нікого не турбували повідомлення від чоловіків, які шукають юних дівчаток.

Звичайно, були й дзвінки від людей, які свято вірили, що фотографії були безкоштовними. Що справді існувала гарна краля на ім’я Сюзанна, якій просто захотілося розіслати свої оголені світлини по усій Фінляндії. Однак більшість все ж розуміла, що наші послуги мають суто комерційні мотиви.

Також були ті, хто ніколи й не чув про подібні послуги:

– Це жарт? Хто захоче чиюсь ношену білизну? Хочеш, я пришлю тобі мої старі шкарпетки?

– Огидно!

– Бридко!

– Ти божевільна? Дівчино, ти хоч розумієш, що тобі необхідна допомога спеціалістів?

– Це раптом не те, що так популярно серед японців?

Але, коли ми знайшли правильні рекламні канали, дурні питання зникли.

Після того, як перші чоловіки нарешті зацікавилися трусиками, з’явився попит на інші елементи нижньої білизни: ми отримали запити на колготки та бюстгальтери.

Якимсь чином Пікі передбачила, що будуть запити на тампони, але я однаково здивувалася, коли чоловіки почали питати і про них.

Коли нам зателефонував наш перший клієнт-транссексуал, я взяла його на себе, оскільки Пікі зовсім не розумілась у жіночому одязі.

Трусики (залежно від уподобань клієнта) – 100 марок.

Бюстгальтер (залежно від уподобань клієнта) – 50—100 марок.

Колготки (якщо якість неважлива) – 100 марок.

Тампони (залежно від уподобань клієнта) – 50 марок.

Вартість пересилки була включена до вартості продукту, залежно від способу пере- силки.

Ми підрахували, що ми могли б отримувати п’ятдесят відсотків прибутку. Спочатку з нашого прибутку вираховувалися телефонні збори, а також решта витрат, таких, як марки, пакувальні матеріали, поліетиленові пакетики, а також сама сировина, тобто трусики та інше. Решта прибутку розділялася порівну.

Можливість поліпшення нашого фінансового становища вплинула на наш настрій, немов шампанське.

Нова зимова куртка для Пікі. А також нові зимові черевики!

Їжа!

Мій телефон знову запрацює! Бібліотечні картки активуються, а усі штрафи буде сплачено.

Ром!

Стерео, відеомагнітофон, та нова музика для Пікі!

Сигарілли!

Після того, як ми зробили ці підрахунки, наші мрії були наче збиті вершки. Ранок був солодким, і хоча я була зовсім гола, вітер, який дув з відкритого вікна в кімнаті Пікі, уже не здавався таким холодним та кусючим. Він був свіжим, наче весняна вода.

Пікі почала вести записи.

Я вкрала робочий телефон та встановила нові лінії.

Ми зібрали всю поношену білизну, яка була в наших квартирах, та поділили її за категоріями.