Життя пливе, реалії перетікають і адаптуються, а проблеми лишаються ті ж. Особливо, коли справа стосується кохання. Кохання одного хлопця і двох дівчат.
⠀
Кобилянська, звернувшись до народної пісні "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", виплела з неї дивовижну й поетичну повість, яка буквально дихає колоритом угорського пограниччя. Два села і три долі, які сплітаються у клубок, котрому лише один кінець. Трагічний. І це все на тлі захопливих гірських пейзажів, бурхливої ріки, струнких смерек і червоних, наче кров, маків.
⠀
Повість ніколи не втратить актуальності, бо із покоління в покоління ми будемо наступати на одні ж ті граблі. Інколи навіть танцювати на них.
⠀
До речі, саме ця повість надихнула Марув на "Hellcat story" - чотири кліпи, в яких поступово розвивається вся історія фатального кохання. Подивіться перед прочитанням, прочитайте, а потім передивіться ще раз і здивуєтеся, скільки відсилок вплетено не тільки у відеоряд, а й сам текст пісень. Моє улюблене - "Why am I sad? Why am I so sad?".
⠀
ІМХО, це кристально чиста естетика, це мистецтво. Це те, як варто впливати етномотиви у сучасну музику.
⠀
І так, Кобилянська - це любов. Вона чудово пише, її мова ллється рікою і вражає глибиною.