Отзывы на книги автора «Ольга Кобылянская»

Чудовий твір в найкращих традиціях української класики.

Земля - це не просто годувальниця та засіб до прожиття, це не лише виснажлива праця, земля – це здавна сенс життя українця-селянина.

Неперевершено змальована атмосфера українського села - колихання рожевої конюшини, тихий шелест кукурудзи, перекликування цвіркунів, бренькіт бджіл, блискіт крапель роси на житі і пшениці, що відіграють слізьми проти місячного світла…

Задіває усі струни душі яскраво описана батьківська любов – щира, всепоглинаюча, тривожна і навіть шалена. Її роль у творі займає чи не головне місце і залишає за собою безліч запитань.
Чільне місце займають історії кохання. Михайло та Анна, Сава та Рахіра - наскільки ж вони різні! Звично, що й по мірі знайомства з ними, емоції виникають протилежні.

Зазначу для себе, що найбільше я прониклась долею Анни. З самого початку твору я відчула щось близьке і немовби рідне у цій дівчині, і до останніх речень саме її історія цікавила мене найбільше.
На мій жаль, в описі книги на сайті містилась ключова кульмінація твору і вся розв’язка (взагалі не розумію, для чого писати таке навіть у відгуках, а тим паче в описі). Але це ніяк не зіпсувало мого враження від цієї геніальної повісті. Взяла на себе відповідальність цю інформацію видалити.

Не хочу розкидатись голосними словами, але невимовна туга залишилась в серці, а образи і долі головних героїв – надовго в пам’яті.
Прекрасний (чи не найкращий з-поміж прочитаних мною на даний час) зразок української літератури, усім любителям і не лише їм – рекомендую до прочитання.

«Земля» О. Кобиляньскої – це яскравий приклад реалізму в українській літературі 19 століття. Особливу вагу ця книга здобула ще і тому, що автор не лише використав наукові дані для зображення життя, але й сама дає багато матеріалу для вивчення. Ця книга – підручник ж життя простого українського народу. Автор дуже чітко в ній передає життя селян, їх почуття, думки, вагання….

Найголовнішим для селян завжди була земля. Заради неї вони тяжко працювала. Адже навіть завдяки маленькому клаптю землі можна було прожити. Саме тому, віддаючи здоров’я, силу, життя, вони тяжко працювали, щоб отримати ще хоч один клапоть землі, який зможуть передати вже своїм дітям. Іноді за це доводилось платити аж занадто високу ціну…
Не всі діти потім цінували те, що мали отримати від батьків...

Книга написана дуже гарною мовою. Та я не можу сказати, що вона легко читається: багато в ній трагічних подій, розчарування, болю. Але прочитати її варто.

Знову привіт від моєї шановної пані Кремінської. Навіть погортала конспект, щоб згадати, прикладом чого був цей твір.
Царівну Наталку порівнюють з Попелюшкою. Тільки Попелюшка з дому мачухи потрапила на бал і одразу до прекрасного принца в обійми, а от Наталці довелося стерпіти, окрім гноблення тітки та усвідомлення повної самотності у цьому світі, розчарування в коханому колись чоловікові, і не одне; розчарування у власних здібностях; спроби жити відносно самостійно у наскрізь чоловічому світі, де жінка може бути тільки вчителькою, швачкою, літераторкою або "товаришкою".
Вона побачила, що таке приязність і небайдужість людей і врешті діждалася свого принца, діждалася свого "полудня".
Це чудовий, цікавий, сповнений емоцій, переживань та роздумів твір, і я не розумію тих, хто складає шкільні програми, адже "Людина" з тієї самої програми надовго відбила мені бажання взагалі брати до рук твори Кобилянської. І не краще було би читати "Царівну"? Теми ж начебто перегукуються, питання одні й ті самі піднімаються, але подано все набагато цікавіше.
Мабуть, я просто чогось не розумію.

Чем больше я выхожу за рамки поспешно пролистанного в школьные и университетские годы минимума, чем внимательнее я вчитываюсь в «программные» книги по украинской литературе, тем сильнее и чаще меня охватывает гордость за свою страну и восхищение потрясающими украинскими авторами. Повесть «Царевна», написанная еще в конце 19 века, настолько пронизана рефлексиями на тему феминизма, настолько наглядно изображает судьбы разных женщин, выбирающих и выбравших между «феминизмом или мазохизмом», а также последствия такого выбора, настолько убедительно доказывает в целом, что у каждого есть свой выбор и право взять синюю или красную таблетки, отключиться от системы или вообще не размышлять об устройстве мироздания, что мне приходит мысль о том, что ведь сбылось то, о чем писала Ольга Кобилянська: полдень для ее народа настал. Пусть пока и литературный:)

У повісті "Земля" Ольга Кобилянська інтерпретує біблійну історію про Каїна і Авеля. Осмислити причини братовбивства - тема даного твору. Авторка скрупульозно описує перед- і післяісторію, не вдаючись в опис самого злочину. "Земля" - класика української літератури. Дивно, що в програмі ЗНО - 2020 цієї повісті вже немає. Натомість ми отримуємо невеличку новелу "Valse Mélancolique" цієї ж авторки. Звісно, випускникам це полегшує підготовку до іспиту, але виховний аспект у двох творах навіть порівнювати не можна. "Valse Mélancolique" - маніфест фемінізму. Невже ми хочемо виховувати нових феміністок? Однозначно, "Земля" - це та повість, яку потрібно викладати і не забирати з навчальних програм.

Історія нещасного кохання легендарної української співачки, поетеси Марусі Чурай вже понад 4 століття не залишає байдужими вітчизняних митців. Згадаймо хоча б роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Свою інтерпретацію любовного сюжету представляє Ольга Кобилянська у повісті "У неділю рано зілля копала". Імена реальних постатей тут змінено, дія теж відбувається не в Полтаві. Основну увагу письменниця звертає на мотив зради. Цікаво, що Кобилянська більше крокує не за реальними фактами, а за народною піснею "Ой не ходи, Грицю...". Достойна читання, версія історії Марусі Чурай не залишить вас байдужими.

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величним на всi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя...
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом - це мiй iдеал.

Я собі гадаю, скільки дівчаток могли б знайти розраду, підтримку, мотивацію, сміливості у підлітковому віці (саме тоді, коли вкрай потрібні такі тексти), якби цей твір Кобилянської був внесений до шкільної програми.
Бо я у шкільні роки не читала цього твору.
Приголомшливо надихаюча книга.

Ото нема чого морочити двом дівчатам голову, бо може така інтрижка закінчитися дуже печально!
Насправді навдивовижу цікава історія. Я не можу пригадати, чи є цей твір в шкільній програмі, якщо і є,то чомусь він не відклався в моїй пам*яті. Але історія справді варта уваги. Мальовничі краєвиди українського пограниччя, два села, одна історія. Тут гармонійно переплітаються кілька доль, сплітаючись в барвистий вінок життя, де є і сумні, і радісні квіти. Біля українського села оселяється циганський табір, в якому стається жахлива подія: молода заміжня циганка народила білу дитину, зрадила свій рід і свого чоловіку. Тяжко карається зрада в циганських звичаях, часом навіть смертю, але дівчину напоюють трунком та без свідомості вивозять в поле. А дитина зникає без вісти. В той час в сусідньому селі в бездітній заможній родині зростає білий красивий хлопчик, котрому судилося розбити не одне серце.
Історія про перипетії долі, про вибір та кохання, що розгортається в красивих гірських пейзажах, захоплює та чарує. Ольга Кобилянська - майстриня слова, вміє намалювати картину історії так, щоб неможливо відірватися від читання ні на мить.

Земля-мати, земля-годувальниця... Чого вартий чоловік без землі? На що він здатен заради землі?
У творі представлена реалістична картина світу українського селянина на межі 19-20 століть. Відносини селянина і землі, яка його годує, який від неї залежить. Єдність, щирал юбов, глибоке її розуміння і вшанування в одних та байдужість інших. Міцність родинних зв`язків і нездатність існувати поза сім`єю, далеко від землі.

З неймовірною любов`ю та лагідністю пише авторка про господу, про звірят, про землю, трави і дерева, людей... Взагалі, у книги на початку дуже лагідний настрій. Одна доля змінюється іншою, вони пов`язуються, переплітаються, перетікають одна в іншу. Але кінцівку пронизує страшна чорна туга, горе, що межує з божевіллям.

Читаючи, я і плакала, і посміхалась, і ніжність наповнювала мене, і серце стискалося від жалю... Реальне життя, у всій різноманітності його емоцій, відображене на сторінках книги.

Ще один шедевр української літератури, на який не звернуто належної уваги. Саме таким, не побоюсь цього слова, унікальним творам мають належати усі ті почесті, у яких купають так званихї "корифеїв" на букву Ш. і тому подібне. Структура роману, розвиток подій, мальовничість - усе бездоганно. Кожне слово наділене змістом, почуття передані настільки тонко і глибоко, що мимоволі зовсім не помічаєш, як увесь покрився мурашками і сьози потрохи нагортаються на очі. А пейзажі!!! Після таких описів лишитися байдужим до землі, не перейнятися цією ні на яке інше почуття не схожою любов"ю до неї, фактично неможливо! Незважаючи на дещо застарілу лексику, читати "Землю" дуже просто і сюжет ніяк не змусить вас нудьгувати. Насолоджуйтеся!