Може, з рідкісним другом розминувся, з тим, чию втрату вже нічим не зможеш компенсувати
До кожної людини в нас є свої критерії оцінювання. Ми оцінюємо зверхньо, за фізичними якостями, за красу або кількість грошей. Але кожна людина більше, ніж усі матеріальні речі світу. Головне в людині - її душевна краса. Саме про душевну красу та силу розповідає нам Олесь Гончар у своїй новелі.
Кожну новелу Олеся Гончара, кожен роман не можна просто прочитати і залишити. Кожен твір примушує думати над тим, що ти щойно прочитав. Твір не залишає тебе, породжуючи безліч думок і роздумів на тему вічних людських цінностей, поведінки, стосунків між людьми різними за професіями.
Очима Івана Оскаровича ми бачимо, як люди приймали людину, з якою він працював...Через деталі, які подає автор, ми бачимо, як герой прозріває, як починає бачити людину з іншого боку..Іван Оскарович є людиною серйозною, не крутієм, бо сам не терпів крутійства. Він вважає себе величною людиною, яка багато чого має і отримала в житті, пройшовши складні випробування долі. Але життя переконує його в тому, що не можна костеніти в своїй впевненості, своєму суб'єктивізмі. Він бачить,як несправедливо оцінювати кожну людину за своїми лише критеріями. Портібно бачити її такою, якою вона є, бо можеш назавжди її втратити, не оцінивши вчасно.
Олесь Гончар вводить нас у розповідь поступово. Ми бачимо, що готується свято, і вражені, коли це свято - поминки поета. Але місцеві ставляться до цієї людини з найбільшою повагою і любов'ю, і це примушує Івана Оскаровича, зрештою мудру людину, переглянути свої усталені думки і уявлення про те, яка повинна бути людина. Потрібно відкинути всі свої критерії, щоб не втратити, можливо, рідну людину.
Добре, коли людина розуміє свою помилку, коли на неї сходить прозріння...Погано, що суб'єктивне сприйняття людини заважає побачити її такою, якою вона є насправді...