– Голосе, я думаю, їх треба пересварити. Усіх! Усіх, хто живе в кімнаті ТІ 107! Не подобається мені ця компанія! За останні три години програма зависала двічі, і обидва рази в грі був цей Рикпет. Він гарний воїн, і таким він мені й потрібний. Але не більше. Нашепочи їм що-небудь один на одного. Про Рикпета скажи, що він вискочка, тому й став байтом. Орігу скажи: йому звання не дали через Рикпета. Ну, а Шанаті шепни, що Васла назвав її дурепою. Чи багато дівчиську треба… Кадиму… Сам щось вигадай. Нехай перегризуться між собою!

І спостерігай за ними уважно. Увечері розповіси, що в тебе вийшло.

– Зрозумів, пані!

– Ах, Рикпет, Рикпет…

Почувся мелодійний дзвінок мультимедійного зв'язку. Екран, який висів перед злою чарівницею, освітився чистим блакитним світлом. З'явилася заставка «Звернення Великого Процесора». Нарешті, на екрані з'явився й сам Великий Процесор. Він мав вигляд не дуже старого чоловіка з темно-русявим, із сивиною волоссям, з коротко обстриженою, теж із сивиною, борідкою; на голові бейсболка з написом «І love усе». Одягнений він був у темно-зелену футболку з написом «BOSS» і курточку-вітровку.

– А, Гіреє… Що в тебе там трапилося? Чому програма зависає? Ти що, з такою простою справою впоратися не можеш? Чи вірус де підчепила? Може, послати до тебе антивірусну інспекцію? Чипсета давно не бачила?! Чого мовчиш?

А що Гірея могла сказати своєму повелителю? Що в обох зависаннях вона підозрює незаконно затягнутих у Заекрання дітлахів? То Великий Процесор за це негайно на цифру розкладе! Треба було викручуватися, але як?

– Бачте, Великий Процесоре… Був спад напруги… Ну, і програмісти наплутали…

– Гіреє! Який спад? Які програмісти? Програма працює більше року, а ти – програмісти! Май на увазі, дорогенька, якщо так триватиме – розмагнічу! Мені ігри, від яких комп'ютери виснуть, не потрібні!

Він пригрозив Гіреї вказівним пальцем, на якому блиснув великим каменем перстень.

Бемс! Екран згас, розмова закінчилася.

– Уф!.. – полегшено зітхнула Гірея. – Цього разу пронесло. Тільки Чипсета тут не вистачало! Цей відразу винюхає, у чому справа, тоді тримайся! Голосе, за справу! Ноги в руки… Хоча, авжеж… Які ноги, які руки… Словом, за роботу!

– Вважайте, що я вже зник, пані!

– А мені що робити? Добре… Спочатку треба їх пересварити, а там видно буде. Може, дарма я запанікувала? Може, і немає нічого, а комп'ютери й справді зависли від помилок програмістів?

На цьому чарівниця Гірея закінчила свої міркування. Вона підключила до монітора камери спостереження й набрала на клавіатурі код «ТІ 107». На екрані з'явилася знайома кімната. З першого погляду було зрозуміло, що там набирає оберти велика сварка.

Розділ 9
Стережіться тихого голосу!

– Ти чого, Орігу? Яка муха тебе вкусила?

– Що значить муха? У тебе на плечах що? Погони із собачками? А в мене? Голенькі! А ти, між іншим, пізніше до гри потрапив. А за які заслуги тебе Гірея собачками відзначила? Подумаєш, біт великий! Якщо порахувати, то я разів у півтора більше, ніж ти, геймоверів зробив!

Оріг ображено повернувся спиною до Рикпета. Ліжко відгукнулося противним скрипом.

– Правда, Оріг, а чого ти, е-е-е, власне, ну… розвиступався? Ну, подумаєш, ці… собачки на погонах! Рикпет… перший на четвертому рівні побував, поранений був – це що, ну… не враховується? – заперечив Васла.

– То й Кадим двічі поранений, а як був бітом, так ним і залишився! А ти, Рикпете, вискочка! Пропхався до Гіреї в мазунчики, ось і одержав собачок на погони! І поранений ти був уже після того, як тобі собачки на погони кинули! Так що не треба… І треба ще розібратися, за що тобі собачок дали. Га? Може, ти за нами шпигуєш?

– Що?! – Рикпет підхопився. – Ти що, мене в зрадництві звинувачуєш?

– Ну, ти це… Оріг, ти думай, що того… ляпати! За це можна й по… по пиці… це… заробити! – Васла піднявся з ліжка й став поруч із Рикпетом.

Підхопився з ліжка й Оріг. Так вони й стояли, мовби троє молодих когутів, готові пустити в діло міцно стиснуті кулаки, коли до кімнати зайшла Шаната. Вона повернулася після чергової гри. Поставила автомат на підставку і підійшла до вмивальника. Після того, як вона все згадала, Шана ходила сумна й небалакуча, про що вона думала – нікому не розповідала, навіть Рикпетові, з котрим справді міцно здружилася. Ось і тепер, не кажучи нікому ані слова, мовчки попрямувала до себе за загородку.

– Шано, а ти це… ну, що про це думаєш? – запитав Васла.

– А хіба тебе цікавить думка дурепи? – спокійно відповіла вона питанням на питання.

– Не зрозумів… – розгубився Васла, – як це… дурепи?

– Ну, ти ж сам сказав Кадиму, що я дурепа. Настільки кругла, що схожа на колобок.

– Та нічого я, не того… Ти чого, Шано?!

– Ой, не викручуйся! – Шана зникла за своєю перегородкою.

– О! Мене викликають, – Рикпет взяв автомат з підставки й пішов до дверей.

– Давай-давай, іди, вислужуйся! – навздогін йому глумливо кинув Оріг.

У дверях Рикпет зіштовхнувся з Кадимом.

– Може, і ти чимось незадоволений?

– Не зрозумів, – здивовано сказав Кадим. – Це з якого дива?

– То я про собачки на погонах…

– Я, напевно, чогось не розумію… – розгублено сказав Кадим.

Рикпет щосили гримнув дверима. У кімнаті зависла невесела тиша.

Із-за перегородки вийшла Шаната.

– Господи, які ж ви всі дурні! Бачити вас не можу!

– Та що тут трапилося, поки мене не було? – питання Кадима залишилося без відповіді. – Нічого не розумію… – він обвів кімнату здивованими очима. – Оріг, ти можеш пояснити, що все-таки трапилося? Чого ви всі пересварилися?

– А того… – Оріг неприязно подивився на Кадима. – Рикпет вислужується й собачки на погони одержує, а ти тут хоч трісни! А чому собачки йому? Чим я гірший? Я що, гірше граю? Я тут найдовше і геймоверів у мене ого-го-го скільки! Тому ж Рикпету стільки й не снилося!

– Я щось не зрозумів, – Кадим зробив долонею жест примирення, – чого це ти сьогодні роздратувався? Рик уже тиждень, як байт.

– Ну то й що? Нехай хоч місяць, а мені це не подобається, і все! Я що, не можу висловитися?

– Ти!.. – Шана вискочила з-за своєї перегородки. – Знаєш, ти хто? Ти… Ех, врізати б тобі, та руки бруднити не хочеться!

Кадим ніколи не бачив Шанату такою розлюченою.

– Завидюга, ось хто ти! Є в нас у класі такий: пиріжок принесеш на обід – заздрить, у нову обкладинку книгу загорнеш – заздрить, одиницю одержиш – він і то, напевно, заздрити буде!

– У якому класі? – здивовано запитав Кадим. – Що таке клас?

Шаната зупинилася, немов з розгону наткнулася на стінку, зрозумівши, що проговорилася, і ніяково викрутилася:

– Не знаю… Просто слово з язика злетіло…

Васла нарешті зняв навушники.

– Ви, це… чого розшумілися? Що, не бачите, у нього, як його… ну… напад.

– Який напад?

– Хвороба є… ну, така… ось цей… обалдеїзм, ось!

Гримнув регіт. Кадим реготав, показуючи на Оріга пальцем. Шана прикривала рот долонькою. Васла усміхався всім своїм широким обличчям. Навіть Оріг не витримав і пирснув у кулак. Відсміялись.

– Я від своїх слів не відмовляюся! Ви тут хоч лусніть від сміху!

– Васло, а ти випадково цією хворобою не страждаєш? Може, мені теж діагноз поставиш? Круглодурість або тупокруглість, а може, ще як-небудь? – запитала Шана.

– Васла на тебе бочку котив, точно! Сказав, що ти підлабузник, за Рикпетом тарілки вилизуєш, – раптом чітко почув Кадим чийсь тихий голос, – а Оріг тебе захищав. Він сказав, якщо з ким і дружити з цієї юрби, то тільки з тобою. Бо ти – особистість, а вони всі дурні!

– Ви на Оріга дарма не наїжджайте, – несподівано для всіх раптом сказав Кадим, – він справді в Заекранні найдовше. Якщо кому й треба було давати на погони собачки, то, звичайно, йому.

– А Рикпет сказав, – продовжував нашіптувати тихий голос Кадиму, – що ти слабак, і будеш робити все, що він скаже…

– А з Рикпетом, і правда, треба розібратися. Це за що ж Гірея йому собачки кинула? Пам'ятаєте, він її проводжав? А потім відразу й собачки на погонах заблищали. Дивний збіг, правда?

– Кадиме… Ти що верзеш? – запитала Шаната, отетерівши від таких слів. – Ти що, проти Рикпета?

– Я проти Рикпета? – здивувався Кадим. – Ні, я не проти Рикпета, я за справедливість!

– І, по-твоєму, зробити байтом Оріга було б справедливо?

– Ти чого… Оріга – байтом? Ураган – я відпадаю…

– Тоді в чому справа?

– Я ж сказав, що я – за справедливість, – сказав Кадим, але вже якось непевно, – а за Кадима чи за Оріга, яка різниця… Головне, щоб було чесно.

– Правильно, Кадиме! А чесно – призначити байтом мене. Що, не так? – Оріг поклав руку на плече Кадиму. – Удвох ми швидко покажемо, хто тут головний!

– І що, ти хочеш, щоб тобою командував Оріг? – глумливо запитала Шаната.

– Ну ви й утнули! – коротко засміявся Васла.

– Оріг? Ти що, той?… – Кадим покрутив пальцем біля скроні й струсив із плеча руку Оріга. – Котися ти…

– Тоді чого ж ти хочеш? – знову запитала Шаната і додала, повернувшись до Васли: – А тебе ніхто не запитував.

– А я й сам не знаю… – уже зовсім розгублено сказав Кадим.

– Ти чого? – так само розгублено пробурмотів Васла.

Голос нечутно посміювався. Його план виявився вдалим. Він розрахував правильно. Жадібний Оріг вчепився в примарних золотих собачок і пересварив усіх заекранників. Ну, а Шаната… Яка панянка промовчить, якщо її назвуть потворою? У-у, люта панянка – це велика сила, особливо якщо використовувати її з військовою метою. Але ще більша сила – це тихий голос. Криком можна домогтися багато, але пошепки можна досягтися всього… Можна вважати, що Голос посміхнувся своєму афоризму, якби йому було чим посміхатися.

Розділ 10
Шаната міркує

Шаната лежала на боці, розглядаючи білу стіну. Тоді, у тій грі, коли прострелене вухо дракона підвісило програму, вона все згадала. Звали її зовсім не Шаната, а Наташа! Вона жила в невеликій двокімнатній квартирі, спала разом з молодшою сестрою у великій прохідній кімнаті. У маленькій кімнатці спали мама й бабуся. Як говорила мама, «увімкнувши режим жорстокої економії», за рік вийшло зібрати гроші на новий комп'ютер. Не дуже крутий, але цілком достатній для комп'ютерних ігор, і Наталя потрапила до них у полон. Навчання було закинуте, й вона, мало не відмінниця, поступово перетворилася на тверду трієчницю. Мама спочатку намагалася поговорити з дочкою, переконати її, що все, зокрема й комп'ютерні ігри, добре, якщо не занадто, але чорний екран тягнув її з непереборною силою. З ранку насамперед вмикався комп'ютер. Коли Наталя поверталася зі школи, комп'ютер знову вмикався і вимикався лише вночі, коли вся сім'я вже спала, та і в Наталки починали злипатися очі. Побачивши, що донька стала вчитися набагато гірше, мама спершу намагалася переконати дівчинку словами, але це не допомогло. Тоді вона кілька разів порозмовляла з донькою суворіше, демонструючи їй щоденник, туго набитий трояками, мов стручок квасолею. Бачачи, що розмови не діють, мама перейшла до прямих заборон, але й вони не допомогли. Тоді мама, йдучи на роботу, стала забирати з собою шнур, яким комп'ютер підключався до розетки, але Наташа відшукала десь інший.

Невідомо, чим би закінчилася ця історія, мабуть, мама ліквідувала б це «сімейне нещастя», але саме тоді Таточка перетворилася на Шанату й стала синім воїном чарівниці Гіреї. Спочатку Шанаті, як, утім, і Рикпету, в грі подобалося, але дуже швидко стало набридати. Щодня одне й те ж! А тепер, коли пам'ять повернулася, Шанаті захотілося додому! Вона так сумувала за всіма! Дівчинка струснула головою, проганяючи невеселі думки. Нині треба було думати про інше: як вибратися із Заекрання.

«Як підвісити програму тут, у замку? Де дракон – незрозуміло. У кого ж тоді стріляти, якщо дракона немає? Добре, що-небудь придумаємо, головне, зрозумілий принцип: при зависанні програми контроль Гіреї над заекранниками зникає, – думала Шаната. – Будемо вирішувати завдання крок за кроком. Спочатку треба визначити, де знаходяться монітори. Стіна з моніторів на узліссі – обман, це зрозуміло. Це як у віртуальній телестудії, декорації можна зробити будь-які. Монітори мають бути під'єднані до електричної мережі й до системних блоків, інакше – як і що вони показуватимуть? Де вони можуть бути? Тільки тут, у замку!»

Шаната згадала товсті пучки кабелів, які висіли на стінах. Звичайно! Куди ведуть кабелі – ось що треба простежити! Тоді доберемося й до моніторів. Як це зробити, якщо Голос контролює кожен крок? Та чому це раптом, ні сіло ні впало, усі пересварилися? Хто сказав їй самій, що Васла назвав її дурепою? Та ще й натякнув, що вона товста? Голос сказав, ось хто! Міг він щось образливе набрехати хлопцям? Та запросто! Чого б це Оріг, якому собачки на погонах завжди були до лампочки, раптом на Рикпета накинувся? Ось захист Гіреї – пересварити всіх! Схоже, усе складається. Постривай, адже Рикпет був біля її кабінету, коли її проводжав? Точно! Треба запитати його про кабелі. Якщо дізнатися, куди ведуть кабелі й «підвісити» програму, тоді можна дістатися до моніторів і залишиться тільки дізнатися заклинання. Це вже дещо. Це більше, ніж дещо! Це план! Ну, що ж, мадам Гіреє, стережіться! А заклинання… Вирахуємо й заклинання, дай час.

Заспокоєна тим, що придумала, як їй здалося, перший крок до волі, Шаната розслабилася й непомітно для себе заснула.

Розділ 11
Зрада

Шаната прокинулася в гарному настрої: учора сталося щось приємне. Вона відразу згадала, що придумала план, який допоможе повернутися додому. Треба було поговорити з хлопцями, сама вона, звичайно, нічого не зробить.

Васли й Кадима не було, а Оріг і Рикпет снідали. Сиділи вони за різними столами спинами один до одного. Нашвидку вмившись, Шаната підійшла до Рикпета й розсипала в нього на столі сіль. Так само, не говорячи ні слова, Шаната взяла за комір Оріга й підтягла його до столика. Кінчиком кинджала написала:

– Нас посварила Гірея.

Рикпет кивнув головою:

– Я здогадувався.

Оріг пирхнув:

– Мені наплювати! Яка різниця, хто посварив? Я від своїх слів не відмовляюся!

– Є план, – продовжувала писати Шаната. Якомога коротше висловлюючись, вона виклала свій план.

– Так, – водячи кінчиком кинджала, відповів Рикпет, – там на стінках багато дротів.

– Чудово, – зраділа Шаната, – виходить, монітори знаходяться саме там.

Оріг стояв похмурий і замислений.

– Оце що ви надумали, – раптом запитав він, – розвалити все? А може, мені тут подобається?

– Замовкни! Ти що, того? – Рикпет покрутив пальцем біля скроні. Він схопив кинджал і написав по солі тільки одне слово: «Гірея!».

– А я кажу, що мені плювати! Нехай чує! Я не хочу йти звідси, мені тут подобається, і я не дам розвалити гру!

– Заткнися! – крикнув Рикпет і кинувся на Оріга, намагаючись закрити йому рота долонею. Той спритно перехопив руку Рикпета й кинув його через стегно. Рикпет упав на стіл, зачепивши ногами стільці.

– Дурень! Зрадник! – Шаната щосили штовхнула Оріга в плече.

Оріг, який не чекав нападу з цього боку, не втримався на ногах і сам упав на стіл. Тарілка з макаронами, які він кілька хвилин тому їв, перекинулася й акуратно вляглася йому на голову. Вигляд довгих білих макаронів, які звисають в Оріга буквально з вух, викликав у Шанати, незважаючи на серйозність ситуації, напад реготу. Рикпет подивився на Шанату, потім на Оріга й теж зареготав. У цей час отямився Голос. Регіт друзів змінився хворобливими стогонами. Обоє одержали електробатогом.

– Зрада?! – люто сичав Голос. – Втеча?!

Батіг ще й ще бив заекранників. Оріг дивився широко розкритими очима.

«Ну, що ж… – думав він, – я не хотів… Я, правда, не хотів… А що мені робити? Знову додому? Не хочу! Я не дам усе розвалити! Їм усім добре, у них удома все є! А як мені доводиться, хто-небудь запитав? Нехай тепер спробують, як це… Нехай спробують! Але я ж не хотів… Як мені тепер далі жити? В одній кімнаті з ними?»

...

3 4 5

Стандарт

(4 оценки)