І. Плющ (Україна): – І до конституцій республік – теж! Тому що Конституція – документ, який визнається міжнародним співтовариством, це носій міжнародного права, а договори і угоди міжнародними не визнаються…

Б. Єльцин (Росія) – Компроміс: Конституцією держави, в яку вона входить, і Конституцією СРСР…

М. Рахімов (Башкирія): – Так, Михайло Сергійович, ми сьогодні жодне питання не вирішимо. Багато з тих, хто тут сидить, дійсно хочуть розвалити Союз. Чому ми поважаємо дійсно вистраждані декларації про суверенітет, прийняті у союзних республіках, але деклараціям, прийнятим в колишніх автономіях, відмовляємо у повазі? Навіщо ми тоді збираємося? Навіщо в кішки-мишки граємо? Нехай тоді «дев’ятка» залишається тут і вирішує свої питання…

М. Горбачов: – Не треба, не треба в таких тонах, товариш Рахімов. Реформування Союзу – справа вкрай складна. Була у нас унітарна держава, а ми хочемо створити таку, що не розберешся: хто з ким матиме справу, хто кому підпорядковується… і так далі. Особистісні моменти, чиїсь амбіції можуть зіграти. Це неприпустимо, адже йдеться про долю держави…

В. Ардзінба (Абхазія): – Будь ласка, давайте просуватися вперед! Прийміть одну з формул, яка вас більше влаштовує, і підемо далі. Я звертаюся з великим проханням. Будь-який варіант, скільки їх пропонували – жоден не підходить. Так не буває, зрозумійте…

Н. Назарбаєв (Казахстан): – Ми минулого разу обговорили проєкт. І повезли його до парламентів республік. Парламенти винесли свої постанови. А зараз ми один одному виламуємо руки. Як я можу змінити рішення Верховної Ради? (всі виділення у стенограмі – О. Б.) Зрештою, якщо Росія та інші республіки, де є автономії, згодні, можна було б прийняти пропозицію: «… Регулюються договорами або Угодами і Конституцією СРСР».

М. Горбачов: – Це Ваш Союз. Як запишете…

Н. Назарбаєв: – Але одна держава входить в іншу, і та, інша – в Союз. Тоді ми повинні і щодо Союзу записати точно так само. Давайте логічно доведемо думку до кінця. Раз угодами, то давайте і з Союзом годами. І точка, більше нічого…

Отже, у ході цього бліц-діалогу чітко визначилися та окреслилися основні больові точки та тенденції взаємовідносин між потенційними суб’єктами оновленого Союзу, ключовими серед них були:

1. Відсутність єдності у поглядах і діях, незважаючи на березневий референдум 1991 р. і підписання Заяви «9+1».

2. Поглиблення серйозних протиріч і наростання недовіри як по лінії Центр – союзні республіки, так і по лінії союзні республіки – автономні республіки.

3. Граничне ослаблення Центру, який не може навіть відіграти роль ефективного координатора.

4. Зростання ролі владних структур (у першу чергу парламентів) і нормативних актів республік.

5. Наростання скептичних настроїв стосовно перспектив оновленого Союзу.

6. Скорочення часу для прийняття рішень.

Те, що розмова у Ново-Огарьово 23 липня 1991 р. була дуже гострою і непростою, підтверджує і тодішній Голова Верховної Ради СРСР А. Лук’янов, який досить цікаво, точно, але можливо дещо пристрасно описує у своїх мемуарах ситуацію на цій зустрічі^[20]. Своєрідним епіграфом для розуміння загальної картини «взаємовідносин, проблем та рішень» можуть слугувати слова цього автора: «Розмова на цій зустрічі виявилася, можливо, найважчою, а по ряду пунктів абсолютно неконструктивною». Як аргументи для такої своєї оцінки Анатолій Іванович наводить наступні факти. По-перше, принаймні дві Республіки (Азербайджан і Киргизія) запропонували взагалі виключити з Договору згадку про те, що Союз РСР є суверенною федеративною державою, і не застосовувати слово «федерація» ні в одній із статей проєкту. По-друге, представники кількох республік знову і знову наполягали на тому, що у Союзу не може бути своєї власності і що все закріплене за ним майно має визначатися як спільна власність республік, які становлять Союз. По-третє, передбачалося вилучити з договору поняття «виключної компетенції Союзу», розглядаючи її як сферу спільних інтересів усіх суверенних держав. По-четверте, не вдалося досягти згоди з питань податкових надходжень до союзного бюджету. По-п’яте, представник України виступив на зустрічі із заявою, що Україна взагалі має намір вирішувати питання про своє ставлення до Союзного договору не раніше середини вересня.

Особливо гостро на ново-огарьовській зустрічі постало питання щодо фінансових платежів Центру, яке, до речі, неодноразово піднімалося і на попередніх перемовинах. Б. Єльцин у черговий раз наполягав на одноканальних фіксованих платежах, які буде відраховувати кожна республіка. У відповідь роздратований М. Горбачов сказав, що «податок треба збирати з кожного підприємства, регулюючи частку його відрахувань. Якщо немає федеральних податків, немає і Союзу! Жодної федерації немає в світі без федерального податку. Якщо ми цього не підпишемо в договорі, мені тут робити нічого». Після цих слів Михайло Сергійович, намагаючись натиснути на опонента, почав демонстративно збирати папери у папку. Але останню крапку у цій дискусії поставив все ж Б. Єльцин, який загрозливо застеріг: «Не доводьте нас до того, щоб ми вирішили це питання без вас!»^[21] Трохи пізніше ця розмова мала своє логічне продовження на таємній зустрічі М. Горбачова, Б. Єльцина та Н. Назарбаєва, що відбулася 29 липня…

За спогадами І. Плюща, можна відновити картину участі України та її ролі у Новоогарьовському засіданні, що відбулося 23 липня 1991 р. Ця картина містить цікаві деталі. На цьому зібранні українську сторону представляв саме І. Плющ, якого туди направив Л. Кравчук зі словами: «У вiдпустку вже йду…треба тобi їхати в Ново-Огарьово». Дії Голови Верховної Ради Іван Степанович прокоментував у своєму стилі: «Леонiд Макарович не хотiв уже їхать, бо це таке воно складне…». Справа у тому, що 5 липня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», і у Л. Кравчука з’явилися нові перспективи та політичні траєкторії. За цих обставин їхати у Ново-Огоарьово і обговорювати проєкт нового Союзного договору, який був неоднозначно сприйнятий в українському парламенті через те, що суттєво суперечив Декларації про державний суверенітет України, вступати у дискусїї з невідомими наслідками, у яких можна зіпсувати набутий політичний імідж не входило у плани Леоніда Макаровича. Краще відправити на цю зустріч І. Плюща, щоб позначити українську позицію та прозондувати ґрунт і… піти у відпустку та подивитися, що з цього вийде.

Але повернемось до спогадів І. Плюща. Перше, що йому кинулось в очі ще в аеропорту, це зміна моделі зустрічі офіційних представників – зустрічала «Чайка» не з постпредства, а iз гаража Президента або Верховної Ради СРСР, що означало дотримання протоколу уже на рiвнi мiждержавних стосунків. По-друге, не зовсім зрозумілий формат обговорення, який Іван Степанович у своїх спогадах так прокоментував: «Ну, а тут же експертiв повно, я ж це сказав тiльки тих, що за столом. А скiльки на приставних, там же i всi сиділи – i мiнiстри союзнi ж, i так далi, це взагалi було незрозумiло, що це за суб’єкти, суб’єкти при всьом Союзє? И той оставляем, и новый создаем (виділено – О. Б.)».

Одним з ключових питань, які розглядалися у Ново-Огарьово, була стаття Договору, що регулювала вiдносини мiж суб’єктами майбутнього Союзу, у якій було записано, що вони регулюються Конституцiєю СРСР, Конституцiями союзних республiк, а також договорами й угодами, укладеними на рiвнi суб’єктiв. Тут представники автономних республік запропонували дописати… і Конституциями автономных республик». Ну, й почалась гостра дискусiя.

І. Плющ: «Відносини мєжду суб’єктами Союзу регулюються їхніми Конституцiями».

У цей момент, вловивши хвилю, І. Плющ виступив з пропозицією записати: «Відносини мєжду суб’єктами Союзу регулюються їхніми Конституцiями». І все!», на що Михайло Сергiйович відповів – «так». Але ж тут пiдскочив А. Лук’янов і сказав: «Іване Степановичу, якщо хтось приїхав сюди розвалювати Союз, то міг би і не їхати. Над цим формулюванням працювало вже стільки юристів» – i так далi, i так далi. На що І. Плющ відповів: «По-перше, Анатолiй Iванович, я не хочу принижувати якось вас, як великого юриста, але в народi є такий вислiв: «де зiбралось три юристи, то там щонайменше п’ять думок ну i стiльки ж позицiй». По-друге, я вам хочу сказати, а хто ви такий тут? Я – суб’єкт, от, а ви хто, хто ви тут? Михайло Сергiйович – я розумiю. А ви – хто?» У цей момент М. Горбачов, бажаючи припинити перепалку, сказав: «Все, досить, досить, Іван, заспокойся, досить» і оголосив перерву.

У перерві між І. Плющем і М. Горбачовим відбувся наступний діалог:

І. Плющ: «Для чого ви дурите знов увесь свiт?»

М. Горбачов: «У чому?»

І. Плющ: «Ви почитайте, усi газети пишуть «Девять плюс один», дев’ять нас було i приїхав Тер-Петросян, десятий, який приєднався. За столом нас сидить 26 чоловiк, то що це за суб’єкти сидять? Тодi ж пишiть, що нас 26 суб’єктiв». М. Горбачов: «Ти автономні республіки маєш на в увазі»?

І. Плющ: «Ну перш за все автономні, а потім Лук’янова и Павлова, що це за суб’єкти?»

М. Горбачов: «А як їх виженеш?»

І. Плющ: «Е, Михайло Сергiйович, щоб не виганяти, треба було не пускати».

Другою больовою точкою на новоогарьовській зустрічі було питання принципів та моделей формування союзного бюджету. У проєкті договору було записано, що він формується з відрахувань союзних підприємств. Проти такого підходу категорично виступив І. Плющ («Михайло Сергiйович, ну так же не можна»), оскільки в Україні, за його словами, було бiльше 60 % союзних пiдприємств. Іван Степанович запропонував: давайте ми запишемо, що «союзний бюджет формується за фіксированними платежами, за узгодженою методикою». На що М. Горбачов в принципі погодився («а вообще-то да»). Пропозицію І. Плюща одразу підтримав Б. Єльцин («от это что-то, давайте так запишем») та Н. Назарбаєв і після цього почалося бурхливе обговорення, у ході якого неодноразово прозвучало «Ні!» пропозиції І. Плюща. За цих обставин М. Горбачов зробив перерву, після якої з ініціативи представників союзних міністерств була підготовлена нова редакція цієї статті: «союзный бюджет формируется из платежей союзных предприятий, а также фиксированных платежей по согласованной методике». Реакція І. Плюща на «оновлений» документ була прогнозованою і різкою: «Ви що, вже нас взагалi вважаєте за таких, чи?.. тобто, я два рази повинен платити в союзний бюджет: раз пiдприємства союзнi заплатили, а потiм ви ще й по методицi мені… i так далi. То якщо ви так будете творить…» Ну, i далі, за словами Івана Степановича, «пiшов скандал». Намагаючись уникнути поглиблення конфлікту, М. Горбачов доручив Б. Єльцину, І. Плющу, Назарбаєву внести пропозицiї щодо нової редакцiї 9-ї статтi Союзного договору.

А ось тут розпочались цікаві маневри. Коли позиція цієї трійки була майже узгоджена, всі спроби фінальної зустрічі, на якій наполягав І. Плющ, наражалися на перешкоди: Б. Єльцин (постійно «зайнятий»), Н. Назарбаєв («уже пiвтори години як злетiв, уже полетiв у Казахстан»). Коли ж врешті решт Івану Степановичу вдалося законтактувати з Борисом Миколайовичем, між ними відбувся такий діалог:

Б. Єльцин: «Це ж дуже серйозне питання, як ти вважаєш?»

І. Плющ: «Я вважаю, що ми повинні узгодити редакцію, а потiм узгодити її у своїх парламентах, а потiм уже можна вважати, що це формулювання України, Росiї i… а це буде, якщо сьогоднi ми напишем, то це Плюща. Я ж не узгодив його нi з ким, то це просто моя редакцiя. А як я узгоджу з Верховною Радою, то тодi це буде позицiя…»

Б. Єльцин: «Правильно, їжджай, ми будем тут…»^[22].

Така поведінка Б. Єльцина та Н. Назарбаєва очевидно пояснюється тим, що на той час у них уже були попередні домовленості з М. Горбачовим, які вони мали остаточно узгодити у ніч з 29 на 30 липня 1991 р….

Однак, незважаючи на всі проблеми, протистояння та протиріччя, учасники зустрічі все ж у цілому схвалили проєкт Союзного договору. Парадоксально, але факт, що документ, який було узгоджено на новоогарьовській зустрічі 23 липня 1991 р., називався «Договір про Союз Суверенних Держав» (скорочено ССД), але держава яка засновувалась цим документом отримала інше ім’я – «Союз Радянських Суверенних Республік» (СРСР). І справа тут очевидно не у помилках і не у ностальгії. Ймовірніш за все, це було бажання ініціаторів таких дій наповнити новим змістом звичну для громадян і світу абревіатуру, і при цьому (майже непомітно) змінити акцент з «соціалізму» на «суверенітет»

У першому розділі Союзного договору були сформульовані базові принципи формування оновленого Союзу. Союз Радянських суверенних Республік визначався як «суверенна федеративна демократична держава», що утворилася у результаті об’єднання рівноправних республік, які у свою чергу є повноцінними суверенними державами без будь-яких застережень (у другому розділі за ними закріплювалося право вільного виходу з Союзу). Союз Радянських Суверенних Республік як суб’єкт міжнародного права проголошувався спадкоємцем Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Держави, які утворювали Союз, визнавалися повноправними членами міжнародного співтовариства», які можуть укладати будь-які договори із зарубіжними державами, «не порушуючи міжнародних зобов’язань Союзу».

Другий розділ мав на меті визначення членства у Союзі, громадянства та розмежування повноважень Союзу та республік і сфери спільного управління. Членство держав у Союзі було проголошено добровільним. Держави, що утворюють Союз, входили до нього безпосередньо або в складі інших держав. Це не обмежувало їхніх прав і не звільняло від обов’язків за Договором. Відповідно до Договору, усі вони мали рівні права і мусили виконувати рівні обов’язки (цей пункт практично урівнював у правах колишні союзні республіки та автономії). До сфери повноважень Союзу були віднесені питання оборони та оборонної промисловості, державної безпеки, зовнішньої політики та зовнішньоекономічної діяльності, виконання союзного бюджету, грошова емісія, прийняття союзної Конституції, загальносоюзні системи зв’язку та інформації, атомна енергетика, федеральні правоохоронні органи, а також координація політики республік по більшості з цих питань. У сферу спільного управління входило приблизно те ж саме (лише з окремими нюансами) і більшість питань організації, економіки і соціальної політики у формах узгодження, координації, «вироблення основ» тощо.

Значне коло питань вирішувалося Союзом спільно з республіками: захист конституційного ладу і забезпечення прав громадян, визначення військової політики Союзу, Стратегії державної безпеки та соціально-економічного розвитку, управління енергетичною системою країни, боротьба зі злочинністю. У веденні республік залишалися також ті сфери, які не були перераховані в договорі. Шляхом укладення угоди з Союзом кожна республіка могла додатково «делегувати йому здійснення окремих своїх повноважень, а Союз за згодою всіх республік передати одній або кільком з них здійснення на їхній території окремих своїх повноважень».

За Договором, за Союзом зберігалися об’єкти державної власності, необхідні для здійснення повноважень, покладених на союзні органи влади та управління. Установлювалися єдині союзні податки і збори у фіксованих процентних ставках, що мали визначатися за погодженням з республіками, на основі представлених Союзом статей витрат.

Третій розділ Союзного договору стосувався організації союзних органів влади та управління. У ньому передбачалося, що гарантом виконання Союзного договору є Президент, обраним на цю посаду вважався той, хто отримав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні в цілому по Союзу і в більшості держав, які його утворюють.